- •1. Історія України як наука та навчальна дисципліна
- •3. Трипільська Культура
- •4. Формування державотворчих традицій: кіммерійці, скіфи, сармати
- •5. Готи і гуни на українських землях. Археологічні пам’ятки цих кочових народів.
- •6. Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї: причини колонізації, політичний устрій та соціально-економічний розвиток, історична доля
- •8.Походження слов'ян та їх розселення на території України
- •9.Теорії походження Київської Русі
- •12. Християнізація Київської Русі та її значення.
- •13.Піднесення та розквіт Київської Русі
- •14. Політична децентралізація Київської Русі.
- •15. Кочові народи і Русь: хозари, печеніги, половці, монголо-татари.
- •17. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі.
- •18. Галицько-Волинське князівство та його роль в збережені української державності.
- •19. Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.
- •21. Унії Литви та Польщі та їх наслідки для українських земель.
- •22. Соціально-економічний та політичний розвиток українських земель у складі Речі Посполитої.
- •24. Створення Кримського ханства та його експансія на українські землі.
- •25. Передумови, причини та джерела формування українського козацтва. Теорії походження козацтва.
- •26. Реєстрове козацтво: історія формування, права та привілеї, відносини з низовим козацтвом.
- •27. Релігійні процеси на українських землях під владою Речі Посполитої. Берестейська унія 1596 року та її значення в історії України..
- •28. Запорозька Січ та її роль в суспільно-політичній історії України.
- •29. Роль запорозького козацтва в боротьбі проти турок і татар (XV- XVII ст.).
- •30. Політика п. Конашевича-Сагайдачного
- •31. Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої третини XVII ст.).
- •32. Причини, характер, рушійні сили та періодизація Української національної революції в Україні середини XVII ст.
- •33. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 - серпень 1657 рр.).
- •34. Формування української державності в ході національної революції XVII ст.
- •35. Політико-правовий зміст Переяславської ради 1654 р.
- •36. Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •37. Доба Руїни і втрата територіальної цілісності України наприкінці XVII ст.
- •38. Політичний курс гетьмана і.Виговського.
- •39. Гетьманування п.Дорошенко.
- •40. Українське питання в міждержавних договорах другої половини хvii ст. Геополітичні зміни в Україні.
- •41. Історичний портрет гетьмана і.Мазепи. Оцінки його діяльності і науковій літературі.
- •Наукові підходи щодо вивчення конституції пилипа орлика
- •2. Передумови виникнення конституції п.Орлика
- •3. Конституція: історія, поняття, функції. Місце конституції п.Орлика серед інших конституцій
- •44. Гетьманування "останніх мазепинців" п.Полуботка та д.Апостола.
- •45. Українська політика Катерини іі. Скасування гетьманства.
- •46. Ліквідація Запорозької Січі та доля запорозького козацтва.
- •47. Національно-визвольний та антифеодальний рух на Правобережжі в другій половині XVIII ст.
38. Політичний курс гетьмана і.Виговського.
Ще за життя Б, Хмельницького Старшинська рада ухвалила його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату. Але після поховання Б. Хмельницького старшинські угруповання відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямку діяв генеральний писар Іван Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) Старшинська рада до повноліття Ю. Хмельницького обрала гетьманом І. Виговського, а згодом (у жовтні 1657 р.) його затвердили повноправним гетьманом. Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі Національно-визвольної війни: старшинським угрупованням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело до громадянської війни і занепаду держави. У цьому виявилася політична незрілість української еліти. Серед неї, на жаль, не знайшлося лідера, гідного Б. Хмельницького.
І. Виговський, досвідчений і не позбавлений таланту державний діяч, припустився ряду серйозних політичних прорахунків, що спричинило різке загострення соціально-політичної боротьби в Україні. По-перше, обрання його гетьманом відбулося спочатку не на Генеральній козацькій раді, а на Старшинській, що викликало невдоволення простого козацтва. По-друге, шляхтич за походженням, гетьман взяв курс на підтримку інтересів старшини і шляхти, нехтуючи інтересами козаків, селян і міщан. Відбувся вибух широкого опозиційного руху, який очолили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман запорожців Яків Барабаш. По-третє, помилковими і згубними для держави були спроби І. Виговського схилити Москву до боротьби з непокірними. До такого ж кроку вдалося і керівництво опозиції. Створювалися умови для втручання Москви у внутрішні справи України. При цьому російський уряд провокував загострення боротьби між сторонами, посилюючи свій вплив в Україні. Урешті російський уряд, стурбований самостійною зовнішньою політикою І. Виговського і можливим його відходом від союзу з Московією, почав підтримувати М. Пушкаря. По-четверте, для боротьби з опозицією І. Виговський скористався допомогою Кримського ханства. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське військо здійснило похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. У бою під Полтавою опозиція зазнала поразки, М. Пушкар був убитий. Похід І. Виговського на Лівобережну Україну мав характер каральної експедиції, унаслідок якої загинуло майже 50 тис. козаків. Уперше татари залучалися не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби зі старшинською опозицією і повсталим народом. Союз із кримським ханом викликав обурення серед населення, відштовхнув від гетьмана багатьох із його оточення.
У протистоянні з Росією І. Виговський взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства. У вересні 1658 р. між сторонами було укладено Гадяцький договір.
Основні положення
· Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Руське князівство» разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до «єдиної і неподільної Речі Посполитої» на правах формально рівноправного суб'єкта. Руське князівство мав очолювати гетьман, який водночас був київським воєводою і першим сенатором.
· Влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана.
· За польським зразком утворювалися місцеві органи влади, відновлювалися суд і судочинство, адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 р.
· Руське князівство не мало право на окремі відносини з іншими державами.
· Сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання.
· Дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля.
· Кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців.
· Відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності й податки селян і міщан, які існували до 1648 р.
· Козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, а по 100 козаків з кожного полку, за поданням гетьмана, отримували від короля шляхетство.
· Скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного й католицького віросповідань, православному митрополиту і єпископам надавалися місця у сенаті.
· Заснування в Україні двох академій, а також шкіл і друкарень без обмежень, «оскільки їх потрібно буде».
· Встановлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях; образа королівської гідності заборонялися лише в книжках або дискусіях.
· Польські й литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, а якщо за нагальної потреби вступали, то переходили в підпорядкування гетьмана.
Російський уряд оголосив І. Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але скористатися результатами перемоги І. Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке невдоволення в суспільстві. Посилився антигетьманський рух, провідну роль в організації якого відіграли полковники І. Бо-гун, П. Дорошенко, І. Ковалевський, І. Іскра, кошовий отаман І. Сірко. Не бажаючи нового лиха Україні, викликаного можливою громадянською війною, І. Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.