- •1. Виховання як загальнолюдське явище
- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •1. Суть процесу навчання, його задачі і структура
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •1. Методи навчання, їх класифікація
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •Сутність поняття “особистість” у гуманістичних теоріях особистості.
- •Концепція стадіального розвитку психіки (ж. Піаже) (когнітивна модель розвитку особистості))
- •Становлення і розвиток особистості у теорії е. Фрома. (гуманістичний психоаналіз)
- •Психоаналіз
- •Поведінкова школа (біхевіоризм)
- •Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості
- •1. Основні засоби навчання
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •1. Принцип систематичності і послідовності навчання
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •1. Принцип доступності навчання
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •1. Урок – основна форма організації навчання
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •1. Рушійні сили процесу виховання
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •1. Принцип добровільності у вихованні
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •1. Методи формування свідомості особистості
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •1. Виховання особистості в колективі
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •1. Ознаки та стадії формування колективу
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
1. Рушійні сили процесу виховання
Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Виховання є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.
Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності (рушійні сили).
Внутрішні суперечності процесу виховання:
— між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя.
— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;
— між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.
Зовнішні суперечності:
— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.
— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення.
— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі
— між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності.
2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
Об'єднання людей у групи відбувається за різними ознаками, у тому числі й статусними — владними, майновими, професійними, освітніми тощо.
Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає поняттями “спільність” і “група”.
Соціальна спільність — сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною ознакою.
Соціальна спільність передбачає спілкування індивідів, їх духовну солідарність, взаєморозуміння.
Соціальними ознаками, які об'єднують людей у спільності, є спільні цілі, інтереси, умови життєдіяльності, вік, стать, належність групи до єдиної культури, релігії, спосіб, якість і стиль життя, соціальний статус, відносини власності.
Прикладом спільності є общини, засновані на кровній спорідненості, сусідстві, дружбі та ін.
Відносно сталим об'єднанням людей є група. Сукупність людей, що претендує називатися групою, об'єднана не лише спільністю умов і засобів соціальної життєдіяльності, а й взаємовпливами індивідів.
Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.
До основних ознак соціальної групи належать:
— включення їх у широкий соціальний контекст;
— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;
— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;
— зовнішня та внутрішня організація;
— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;
— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”;
— наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).
Колектив (від лат. collectivus — збірний)
— група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Так, у соціальній сфері зародились общини, громади, сходи, козацькі круги, сім'я; виробничо-економічній — артілі, бригади, трудові об'єднання, кооперативи; суспільно-політичній — гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній
— клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній — монастирські братії, приходи, собори тощо.
Більшість людей входить до тих чи інших об'єднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність — якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності — загальнолюдська солідарність.
Психологія колективу.
У колективній діяльності важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільних дій, вироблення, прийняття й реалізація рішень. Їх ефективність залежить від того, наскільки гармонійним є взаємозв’язок між членами групи. На практиці він постає як система дій, за якої емоційний імпульс, вчинок однієї особи чи групи осіб зумовлює відповідну реакцію інших осіб.
Ступінь зв’язку між членами колективу визначається особливостями взаємодії. Нетривкий взаємозв’язок дає більше можливостей для самостійних дій. Зміцнення його підвищує значення керівних та координаційних функцій.
Фактором, що регулює ефективну спільну діяльність учасників усього колективу, є мотивація. Мотивація учасників колективу залежить від умов діяльності, які можуть її посилювати чи послаблювати. З розвитком взаємозв’язку посилюється мотивація членів колективу щодо ефективної спільної діяльності, інакше може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.
Додатковими факторами, які впливають на ефективність діяльності колективу, є індивідуально-психологічні особливості членів колективу та рівень однорідності (різнорідності) колективу. Перший фактор , виявляючись у співвідношенні темпераментів, інтелекту, характерів, інтересів тощо, бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Другий фактор, постаючи як співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності, реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, комфортність.