Морф, аломорфи і морфема
Потік мовлення поділяється на відрізки, що повторюються з тим самим значенням і формою. У словах голуб-ин-ий, гороб-ин-ий, журав-л-ин-ий, сокол-ин-ий з тим самим значенням і в тому ж звуковому (або графічному) оформленні повторюються два відрізки: -ин-, суфікс, що виражає значення присвійності, та -ий- прикметникове закінчення. У прикметниках зміj-ін-ий, чаj-ін-ий один із щойно названих відрізків зберігає значення, але набуває іншої форми, стаючи відрізком -ін-1. Такі відрізки, як -ин- та -ін-, називаються морфами.
Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.
Морфема — елементарна мінімальна одиниця мови, що має значення, неподільна за формою в межах одного слова, але подільна за семантикою. Прикметникове закінчення -ий, наприклад, виражає три значення: чоловічого роду, називного відмінка й однини. У слові жов-т-уват-ий морфема -уват- не поділяється за формою на менші відрізки, але вона подільна за семантикою, бо одночасно виражає категоріальне частиномовне значення прикметника (ознаковість) і неповний ступінь виявлення ознаки.
Морфема як двостороння одиниця, що має значення та матеріальні засоби його вираження, варіюється у плані форми вираження. Морфи і є проявом цього варіювання. Названі морфи -ин- та -ін- належать морфемі -ин-, -уват- разом із -юват- (порожнюватий, синюватий) об'єднуються в морфемі -уват-. Такі морфи називають аломорфами.
Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів2. Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони 1) мають те саме значення, 2) наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування, 3) замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення3. Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.
У словах екс-пресі-он-іст, ім-пресі-он-ізм, компаньй-он, кух-он-н-ий, сол-он-ий повторений відрізок -он-. Для встановлення того, чи це морф однієї морфеми, потрібно окреслити значення відрізка. В іменниках експресіоніст, імпресіонізм відрізок -он- не має чітко окресленого значення4. Його функція в складі слова конструктивна. Такі морфеми прийнято називати асемантемами. Вони є тим будівельним матеріалом у складі слова, що допомагає усунути труднощі в поєднанні морфем на їхніх швах і чіткіше виразити мотиваційні відношення між словами, пор.: Піфагор-піфагор-ій-ц-і, Європа-європ-ей-цi, Токіо-ток-iй-ськ-ий, Ялта-ялт-ин-ськ-ий.
В іменникові компаньй-он морф -он виступає у значенні особи. Цей іменник похідний від слова компаніj-а і має значення “співучасник чого-небудь”, “член торговельної чи промислової компанії”. Тут -он2- — морфема, інша порівняно з попередньою. Незважаючи на однакове графічне зображення з -он1- , вона виражає інше значення. Такі морфеми називаються омонімічними. У прикметникові кух-он-н-ий (напр. кухонне вікно, кухонний ніж) морф -он3- є представником іменникової морфеми -н1-, що передає значення місця. Приміщення, де готують їжу, називають кух-н-ею, де виконують слюсарні роботи, — слюсар-н-ею. Аломорф -он3- омонімічний до двох попередніх морфів. Він з'являється в позиції перед прикметниковою морфемою -н2-, що узагальнено виражає відношення до того іменника, який мотивує похідний прикметник. У слові сол-он-ий спостерігаємо ще один омонімічний морф -он4-, що є одним із аломорфів прикметникової морфеми -н2-, пор.: дріб-н-ий, ліс-н-ий, ніч-н-ий. Поява -он4- зумовлена позицією після односкладової основи, що закінчується л м'яким, і зміною акцентної характеристики морфеми -н-, що в прикметнику в складі морфа -он4- стає наголошеною. Інший її морф -ен- виникає в позиції перед нульовим прикметниковим закінченням: вин-ен, дріб-ен, лад-ен.
Отже, йдеться про дві різні морфеми -н- (іменникову і прикметникову) та про різні їхні морфи, що також є омонімічними між собою. У ряді випадків ці морфи функціонують ще і як омоніми морфем -он1- та -он2-.
Ми пересвідчилися, що морфема існує тільки в складі слова і є його найменшим наділеним значенням компонентом, який не має синтаксичної автономності. Повторюючись у різних словах з тим самим значенням, морфема внаслідок змінюваних умов свого функціонування, тобто зміни сусідніх морфів, фонемно варіюється. Це виявляється в аломорфах — ряді морфів однієї морфеми, що зумовлені морфонологічними та лексико-граматичними особливостями попередніх до неї або наступних морфем. Отже, морфи з'являються у певних позиціях, у певному оточенні сусідніх морфем. Фонемний склад кожного морфа є єдино можливим у цьому (а не іншому) оточенні морфів. Саме тому морфема — це сукупність морфів, одиниця, що повторюється і відтворюється в текстах.
Як двобічна одиниця, що має план змісту та план вираження, морфема є дискретним елементарним знаком мови, який не складається з інших мовних знаків. Основним критерієм усвідомлення єдності морфеми є визнання паралельності поділу плану змісту й плану вираження. Якраз він висуває вимогу ідентичності основного значення, формальної (фонемної) близькості морфів однієї морфеми, що передбачає часткову подібність складу фонем та порядку їх слідування, а також додаткову дистрибуцію морфів.
У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше використовується в словах, стає домінантним при називанні морфеми. Так, ряд аломорфів префіксальної морфеми з-, с-, зі-, із-, зо-, со-, зу- не випадково починає морф з-: з-би-ти, с-каз-а-ти, зі-бр-а-ти, із-вечор-а, зо-млі-л-ий, со-твор-и-ти, зу-пин-и-ти-ся. Він найчастіше трапляється в словах. На другому місці с-, що з'являється в позиції перед коренями з початковими к, п, т, х, ф. Дехто з мовознавців пропонує розглядати таку зміну з- на с- не як аломорфію, а як прояв фонетичних регулярно здійснюваних чергувань у мові. Інші морфи названого ряду розташовані за спадом частоти реалізації в різних словах.
Точна кількість морфем у мові не встановлена, що пояснюється розбіжностями в поглядах учених на виділення морфем та ототожнення їх. В інвентарі морфем сучасної української мови до шести сотень афіксальних інваріантних одиниць. Взаємовідношення морфем у системі мови, об'єднання їх у класи встановлюють за допомогою певних ознак, що враховують їхню роль у складі слова, місцерозташування в ньому, функції, форму, а також походження.
1. Знак j позначає йотацію на стику двох морфем: j + ін.
2. Термін морфема запровадив у лінгвістику І. О. Бодуен де Куртене для розрізнення абстрактної одиниці мови та її конкретних представників у текстах — морфів.
3. Такий розподіл позицій аломорфів називається додатковою (доповняльною) дистрибуцією.
4. Цифри позначають омонімічні одиниці.