- •1. Виховання як загальнолюдське явище
- •2. Індивідуально-типологічні особливості особистості: їх характеристика
- •1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •2. Поняття про учіння, научіння та навчання. Компоненти научіння школярів мислительним операціям
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •2. Психологія навчання: предмет, задачі та змістовні характеристики
- •1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості
- •2. Проблеми психології вікового розвитку в світлі діяльності вчителя фізичної культури
- •1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •2. Психологія виховання та перевиховання підлітків. Особистість педагога як приклад для наслідування
- •1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •2. Спілкування та діяльність. Функції, структура спілкування
- •1. Суть процесу навчання, його задачі і структура
- •2. Психологія виховного впливу на старшокласників: специфіка виховання 15-17- річних в світлі особистісно-орієнтованого підходу
- •1. Методи навчання, їх класифікація
- •2. Розвиток, формування та становлення особистості
- •1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •2. Структура та мотиви навчальної діяльності. Розвиток розумових здібностей школярів. Погляди ж.Піаже, в.Давидова, б.Ельконіна на розумовий розвиток учнів
- •1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •2. Психологія педагогічних здібностей. Своєрідність предметно-змістових характеристик здібностей учителя
- •1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •2. Поняття особистості, її структура. Теорії особистості
- •1. Основні засоби навчання
- •2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності
- •1. Принцип систематичності і послідовності навчання
- •2. Закономірності та фактори, що впливають на психічний розвиток особистості
- •1. Принцип доступності навчання
- •2. Методи дослідження у віковій, педагогічній та соціальній психології, їх значення для педагога
- •1. Урок – основна форма організації навчання
- •2. Соціальна психологія: предмет, методи та її значення у поліпшенні міжособистісних відносин в учнівському та педагогічному колективах
- •1. Рушійні сили процесу виховання
- •2. Поняття соціальної групи. Психологія колективу
- •1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •2. Психологія: її предмет, структура. Характеристика основних напрямів сучасної психології
- •1. Принцип добровільності у вихованні
- •2. Психологія педагогічної оцінки як складової частини взаємодії в системі “учитель-учень” у межах 12-бальної системи оцінювання в сучасній школі
- •1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •2. Психічний розвиток дошкільника як основа розуміння вчителем онтогенезу психіки та свідомості дитини
- •1. Методи формування свідомості особистості
- •2. Здібності, інтереси та обдарованість школярів. Фактори, умови та джерела їх розвитку
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •2. Феномен лідерства та керівництва у соціальній групі
- •1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •2. Психологія навчальної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій п.Гальперіна. Учіння як провідна діяльність молодшого школяра
- •1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •2. Психологія підліткового віку. Світогляд, ідеали, перспективи, цінності та професійна орієнтація старшокласників
- •1. Виховання особистості в колективі
- •2. Загальна характеристика психічного розвитку дитини раннього віку. Формування способів дій та оволодіння предметною діяльністю. Криза трьох років
- •1. Ознаки та стадії формування колективу
- •2. Особливості, функції педагогічного спілкування
- •1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •2. Роль спадковості, середовища й діяльності в розвитку особистості. Рушійні сили розвитку особистості
- •1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •2. Вікова періодизація як психолого-педагогічна проблема
- •1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •2. Єдність процесів розвитку, виховання та навчання
- •1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •2. Спілкування, конфлікти у підлітковому віці, їх вплив на формування особистості школяра. Роль учителя у вирішенні підліткових конфліктів
- •1. Сім’я, як фактор формування особистості
- •2. Психіка та свідомість: їх визначення та структура
- •Структура свідомості (за а.В. Петровським ):
1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
До цієї групи методів належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправи і привчання, прогнозування, створення виховних ситуацій.
Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування негативних дій і вчинків.
Пред'явлені учням вимоги мають бути доцільними, зрозумілими й посильними. Водночас вони повинні випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, коли свідомість учня підготовлена до сприймання. Для цього роз'яснюють суть вимоги, переконують в необхідності й корисності її виконання.
За формою висловлення вимоги бувають прямі й опосередковані.
Прямі вимоги містять чітку вказівку щодо того, які дії та як їх потрібно виконувати. Висловлюють їх у безапеляційній (авторитарній) формі, рішучим тоном, що не терпить заперечень, підкреслюють інтонацією, мімікою. Опосередковані вимоги (порада, прохання, довіра, схвалення та ін.) не стільки самі стимулюють відповідні дії, як викликані ними психологічні переживання, інтереси, прагнення.
Вимога-прохання. Вона ефективна за хороших взаємин між педагогом та учнями, в яких домінують довіра і взаємоповага.
Вимога-довіра. Її формулюють як доручення, підкреслюючи повагу до учня з боку педагога.
Вимога-схвалення.
Вимога-порада. Це апеляція до свідомості дитини, переконання її в доцільності, корисності пропонованих дій.
Вимога-натяк. Вона є своєрідним поштовхом, що включає в дію сформовані якості дітей.
Вимога-недовіра. Полягає в усуненні педагогом учня від конкретної діяльності у зв'язку з невиконанням або незадовільним виконанням ним своїх обов'язків.
Вимога-осуд. Суть її в негативному ставленні педагога до конкретних дій і вчинків учня.
Громадська думка — система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.
Громадська думка є опорою у намаганні педагогічного колективу утверджувати норми моралі, сприяє активізації дій учнівського колективу, допомагає усвідомити учням значення певного виду діяльності, підвищує її ефективність, робить набутком усього колективу кращі зразки поведінки. Вона має бути колективною вимогою, формуватися заздалегідь, не чекаючи прояву негативного явища, бути спрямованою на тих, хто з нею рахується. Її обережно використовують щодо учнів з підвищеною емоційністю (не критикувати, а показувати вихід із складного становища).
Методи вправ і привчання
Вправляння — виконання учнем певних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок та позитивних форм поведінки.
Застосування їх у вихованні не можна ототожнювати з вправами в процесі засвоєння основ наук. Термін «вправи» стосовно виховання має умовний характер, означаючи багаторазове повторення вчинків або дій, в яких виявляється відповідне до норм моралі ставлення до людей, колективу, оточення. Смисл вправляння полягає не в тому, щоб учень запам'ятав послідовність етапів своєї діяльності, а щоб норми моральних стосунків стали його звичкою, він швидко і правильно реагував на життєві обставини не тільки внаслідок логічного їх аналізу, а й завдяки почуттям, усвідомленню добра і зла.
Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми суспільної поведінки.
Метод прогнозування — передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не мали місця, але можливі в перспективі.
Виховуючі ситуації — спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків.
Паралельна педагогічна дія. Вона передбачає непрямий вплив на вихованця через колектив, у процесі якого негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки безпосередньому звертанню до учня, а організацією впливу на нього колективу.
Осуд. Як і в інших ситуаціях, тут теж особливо важливими є такт і почуття міри, щоб не спровокувати відчуженості, самозамкнутості, обізленості молодої людини.
Удавана байдужість. Сутність її полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці вдає, що не помітив недостойного вчинку і продовжує свої дії, наче нічого не сталося. Учень, здивувавшись, що на його вчинок не зреаговано, почуває незручність і недоречність своєї поведінки.