Сутність поняття “особистість” у вітчизняних теоріях особистості

Блонський критикував теорії, які орієнтуються на пасивність вихованця і при цьому наголошував на необхідності розвитку підростаючої особистості. Він був переконаний, що лише те виховання є дійсно плідним, яке звертається до власних сил виховуваної особистості та розвиває її ніби зсередини. Але Блонський підкреслював, що не можна увагу до особистості перетворювати у культ дитячої особистості. Увага до дитини має бути увагою до процесу формування її особистості, вона передбачає намагання розібратися в її інтересах і потребах, всебічно розвивати її інтелектуальні та моральні якості, пробуджувати в ній почуття краси і справедливості, спонукати її до творчості.

Виготський розробив генетико-моделюючий метод. В експериментальних умовах моделюється процес становлення і розвитку різних психічних функцій в діяльності. При цьому механізми психічного розвитку виявляються шляхом активного формування певних якостей особистості людини

2. Психологія педагогічної діяльності. Стилі педагогічної діяльності

Педагогічна професія належить до типу «людина-людина», для якого необхідні: стійке позитивне самопочуття у роботі з людьми; потреба у спілкування, здатність уявляти себе на місці іншої людини, розуміти її наміри, думки, настрої; отримання знань про особистісні якості різних людей. Такі люди повинні вміти керувати, вчити, виховувати, слухати і вислуховувати. Їм потрібний широкий кругозір, висока комунікативна культура. Широкий простір відкриває педагогічна професія і для реалізації якостей темпераменту, здібностей, характеру, самосвідомості, спрямованості особистості.

Діяльність педагога вимагає постійного пізнання ситуацій, дитини, себе, соціального оточення, умов взаємодії. Наслідком відсутності такого пізнання є робота за принципом спроб і помилок. Однак лише на основі оперативного дослідження вчитель може знайти адекватні засоби впливу, конструктивно розв’язати наявні конфлікти, забезпечити педагогічно доцільний розвиток подій.

Справжній педагог є супутником кожної людини не лише у шкільні роки. Він вчить, радить, допомагає пізнавати навколишню дійсність, прищеплює дітям великодушність, благородство, шанобливе ставлення до старших. У цьому полягає висока і складна місія людини, яка віддала себе педагогічній діяльності.

У педагогіці традиційно виокремлюють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі педагогічної діяльності.

За авторитарного стилю учень розглядається як об’єкт педагогічного впливу, учитель одноосібно приймає рішення, контролює виконання вимог, використовує свої права без урахування дій та вимог учнів, не обґрунтовує власних дій. Головними методами впливу такого вчителя є наказ-повчання.

Для демократичного стилю притаманне сприйняття учня як рівноправного партнера, залучення його до прийняття рішень, врахування думок школяра, заохочення до самостійних суджень. За необхідністю впливає на учня ,спонукаючи до дії, висловлюючи пораду, прохання. Все це сприяє формуванню у дитини високої самооцінки.

Учитель, який дотримується ліберального стилю, ухиляється від прийняття самостійних рішень, уступає ініціативу учням, колегам, організовуючи і контролюючи діяльність учнів, проявляє нерішучість. У класі панує нестійкий мікроклімат, нерідко спалахують конфлікти.

Педагог як суб’єкт педагогічної діяльності володіє професійною спрямованістю особистості, педагогічними уміннями, розвиненими загальними і педагогічним здібностями, професійною та педагогічною компетентністю; забезпечує ефективну суб’єкт-суб’єктну взаємодію, продуктивність діяльності, розв’язання навчальних, виховних і розвивальних завдань.