- •1. Виховання як загальнолюдське явище
- •1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості
- •1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •1. Суть процесу навчання, його задачі і структура
- •1. Методи навчання, їх класифікація
- •1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •1. Основні засоби навчання
- •1. Принцип систематичності і послідовності навчання
- •1. Принцип доступності навчання
- •1. Урок – основна форма організації навчання
- •1. Рушійні сили процесу виховання
- •1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •1. Принцип добровільності у вихованні
- •1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •1. Методи формування свідомості особистості
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •1. Виховання особистості в колективі
- •1. Ознаки та стадії формування колективу
- •1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •1. Сім’я, як фактор формування особистості
1. Принцип добровільності у вихованні
Виховання – це партнерська, діалогічна взаємодія вихователя та учнів. Успіх виховного впливу залежить не стільки від того, який зміст вкладає в нього вихователь, скільки від того, як сприймають його вихованці. Якщо учні сприймають спілкування педагога з ними як спеціально організований процес, призначений лише для того, щоб змінити їхні переконання й ціннісні орієнтації, то ефективність виховного впливу значно зменшується. Учні нерідко підсвідомо чи відкрито чинять опір.
Як відомо, особистість виявляє найбільшу активність, коли їй надають можливість продемонструвати ініціативу, самостійність і творчість. Важливо також ставити учнів перед необхідністю робити вибір, приймати самостійні рішення, активно брати участь у їх виконанні.
Слід уникати надмірної опіки над вихованцями, оскільки вона пригнічує їх волю, стримує розвиток самостійності. Вихователь повинен поступово зменшувати міру втручання в поведінку дітей, розвиваючи тим самим їх відповідальність за свої дії та саморегуляцію. Кінцевою метою виховання є розвиток самостійності особистості, здатної до керування своєю поведінкою на основі засвоєних моральних норм і цінностей.
Отже, у вихованні слід йти від зовнішньої організації і контролю поведінки дітей до розвитку в них самоорганізації і контролю; сприяти розвитку принципу добровільності.
1. Загальні методи виховання і їх класифікація
Поняття «метод» (грец. metodos — шлях дослідження, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям «методологія». Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.
Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.
Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта.
Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.
Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.
Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. їх дієвість залежить від використання виховних засобів.
Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).
Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.
2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.
3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.
4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.
Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.