- •1. Виховання як загальнолюдське явище
- •1. Структура педагогічної науки і її зв’язок з іншими науками
- •1. Загальна характеристика методів науково-педагогічних досліджень
- •1. Роль діяльності, середовища і виховання у формуванні особистості
- •1. Вікові етапи розвитку особистості учня, їх характеристика
- •1. Система освіти в Україні. Закон України “Про освіту”
- •1. Суть процесу навчання, його задачі і структура
- •1. Методи навчання, їх класифікація
- •1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності
- •1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів
- •1. Методи контролю і самоконтролю у навчанні
- •1. Основні засоби навчання
- •1. Принцип систематичності і послідовності навчання
- •1. Принцип доступності навчання
- •1. Урок – основна форма організації навчання
- •1. Рушійні сили процесу виховання
- •1. Загальна характеристика принципів виховання
- •2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
- •1. Принцип добровільності у вихованні
- •1. Загальні методи виховання і їх класифікація
- •1. Методи формування свідомості особистості
- •1. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки
- •1. Методи стимулювання позитивної поведінки і діяльності учнів
- •1. Методи контролю за ефективністю виховання
- •1. Виховання особистості в колективі
- •1. Ознаки та стадії формування колективу
- •1. Педагогічне керівництво процесом формування колективу
- •1. Виховання здорового способу життя в учнів
- •1. Роль фізичного виховання у формуванні особистості
- •1. Завдання та зміст позакласної та позашкільної роботи і її місце в системі виховання
- •1. Сім’я, як фактор формування особистості
1. Рушійні сили процесу виховання
Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Виховання є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.
Внутрішні спонукальні чинники певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.
Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності (рушійні сили).
Внутрішні суперечності процесу виховання:
— між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя.
— між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;
— між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.
Зовнішні суперечності:
— невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.
— зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення.
— між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі
між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності.
1. Загальна характеристика принципів виховання
ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.
Процес виховання ґрунтується на принципах:
1. Цілеспрямованість виховання. Педагог відповідно до мети своєї діяльності повинен спрямовувати всю виховну роботу. Маючи мету, він вчасно зможе побачити недоліки у вихованні, скоригувати виховний процес.
2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.
3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Відома формула А. Макаренка «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї» виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між учителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями. Вимоги вчителя (колективу педагогів) стають особливо ефективними тоді, коли вони спираються на здорову громадську думку учнівського колективу і підтримуються нею. За таких умов громадська думка стає одним із засобів подолання негативних рис окремих учнів (проявів індивідуалізму, егоїзму, інших відхилень від норм і правил співжиття).
4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.
5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів.
7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. 3a результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство.
8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики.
9. Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного.
10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості.
11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу.
12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил.
13. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності.
14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.