3.Виробничи відносини:суть,система і структура

Виробничі відносини — суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини” Створення матеріальних благ у своєму широкому значенні являє собою складний і багатогранний процес, в якому виокремлюють його певні фази: це безпосереднє виробництво матеріальних благ, їх розподіл, потім обмін і, нарешті, їх споживання. Рух матеріальних благ, проходячи ці фази, і на кожній з них до їх руху причетна людська праця. Отже, на кожній із цих фаз і виникають виробничі відносини, які залежно від фази суспільного виробництва можна класифікувати як відносини безпосереднього виробництва, відносини розподілу, відносини обміну і, нарешті, відносини споживання. У цій сукупності всі елементи пов'язані між собою і відіграють відповідну роль, але вирішальне значення мають відносини безпосереднього виробництва. Це зрозуміло, бо розподіляти, обмінювати й споживати можна тільки те, що вироблено. Водночас процес виробництва завжди має певну організаційно-управлінську структуру. Це виявляється в тому, що виробництво супроводжується певним поділом праці, який, у свою чергу, реалізується в спеціалізації і кооперації. А їх організація і взаємодія неможливі без системи управління. Унаслідок усього цього в процесі виробництва між людьми виникають і відповідні відносини. їх прийнято називати організаційно-економічними відносинами. Як техніко-економічні, так і організаційно-економічні відносини базуються на техніко-організаційній основі виробництва. їх рівень і форми прояву визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і, перш за все, засобів виробництва. Вступаючи в техніко-економічні й організаційно-економічні відносини, люди виступають як носії технічних функцій, а якщо вони вступають у суспільно-економічні або виробничі відносини, то вони (через власність) стають носіями суспільних функцій розподілу факторів виробництва. А вже цей розподіл буде визначати характер відносин обміну й споживання. Унаслідок цього вся сукупність виробничих відносин на кожному етапі розвитку суспільства буде мати власну специфіку, власну характеристику і виступати у формі певної історичної системи виробничих відносин.

4.Власність як економічна категорія

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим — це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.Власність- відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей—продуктів праці. Це — ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці. Власність існує також там, де існує й сукупна праця — суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність — це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження—привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших. Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами. Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

Ознаки власності. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність — це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність — це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (на-приклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність — це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.