Компенсаторні процеси, їх закономірності

Л.С.Виготський: “Основной факт, с которым мы встречаемся в развитии, осложненном дефектом, есть двойственная роль органического недостатка в процессе этого развития и формирования личости ребенка. С одной стороны, дефект есть минус, ограничение, слабость, умаление развития; с другой – именно потому, что он создает трудности, он стимулирует повышенное, усиленное движение вперед. Центральное положение современной дефектологии следующее: всякий дефект создает стимулы для выработки компенсации. Поэтому динамическое изучение дефективного ребенка не может ограничиваться установлением степени и тяжести недостатка, но непременно включает учет компенсаторных – замещающих, надстраивающихся, выравнивающих процессов в развитии и поведении ребенка”.

Компенсація – це заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму, обумовлена його здатністю до пристосування.

Сутність процесів компенсації – у підтриманні певного рівня надійності системи та її компонентів.

Компенсація може відбуватись у внутрішньосистемній та міжсистемній формі.

При внутрішньосистемній – використовуються збережені елементи ураженої функції. Кожна функціональна система організму має певні резервні механізми, які в нормі не завжди використовуються і можуть активізуватись після ураження.

Міжсистемна компенсація полягає в мобілізації резервних можливостей, які в нормі не входять до ураженої функціональної системи.

Компенсаторні процеси можуть спрямовуватись на ослаблення як первинного дефекту, так і вторинних відхилень.

Приклади компенсації: слабка пам’ять – вироблення розуміння, слабкість волі та недостатність ініціативи – навіюваність, наслідування.

Компенсаторні перебудови у людини мають багаторівневу структуру і поєднують біологічну адаптацію організму з психологічними та соціально-психологічними процесами.

На біологічному, або тілесному, рівні компенсаторні процеси протікають переважно автоматично і несвідомо. Психологічний рівень компенсації пов’язаний зі свідомою діяльністю людини, спрямованою на відновлення власних функцій. Ефективність компенсації на соціально-психологічному рівні обумовлюється характером відносин людини і соціуму.

Процес компенсації у дітей з психофізичними вадами протікає більш інтенсивно у сприятливих умовах:

• правильно організоване, систематичне виховання та навчання;

• сполучення навчання з працею;

• оптимальні стосунки між педагогами та дітьми, а також в дитячому колективі;

• оптимальний режим праці та відпочинку;

• різноманітність методів навчання, використання технічних засобів.

У сприятливих умовах та за наявності великого інтелектуального та вольового потенціалу людини можлива гіперкомпенсація – здатність до досягнення високих результатів, недоступних більшості звичайних людей.

Процес пристосування до життя в соціальному оточенні може проходити різними шляхами. Поряд зі справжньою компенсацією, яка веде до прогресивних змін особистості, можлива й так звана псевдокомпенсація – пристосування, яке не приносить реальної користі, не веде до збільшення потенціальних можливостей людини. Найчастіше псевдокомпенсаторні реакції розвиваються у дитини у випадку висунення надмірних вимог. Вони можуть проявлятися у відмові відповідати навіть на доступному рівні, формуванні звичних стереотипів (кривляння, регіт, руйнівні дії), виникненні відчуття неповноцінності, розвитку неврозів і патохарактерологічних утворень. У дітей з підвищеною емоційною чутливістю можливе виникнення стійких парааутистичних явищ.

В деяких випадках спостерігається декомпенсація – руйнування вироблених компенсаторних механізмів.

Причиною цього можуть бути додаткові шкідливі екзогенні фактори (травми, інфекції, інтоксикації, загострення хронічних хвороб, перевтома, надмірні вимоги, несприятливе оточення). Крім того, декомпенсація може викликатися ендогенними причинами (ендокринно-вегетативними зрушеннями в критичні періоди розвитку).

Декомпенсація звичайно проявляється посиленням симптомів основного захворювання, зниженням продуктивності навчання, послабленням психічних процесів, посиленням цереброастенічних явищ (втомлюваність, головний біль, вегетативно-судинні розлади), психопатоподібною поведінкою, дисфоричними станами.

Лекція 8.

Види дизонтогенезу

1. Класифікації дизонтогенезу.

2. Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським:

а) загальний стійкий недорозвиток;

б) затриманий розвиток;

в) ушкоджений розвиток;

г) дефіцитарний розвиток;

д) перекручений розвиток;

е) дисгармонійний розвиток.

Класифікації дизонтогенезу

Традиційно виділяються фізичний і психічний дизонтогенез. Фізичний – це порушення фізичного розвитку дитини (вади слухового, зорового, рухового аналізаторів, соматичні порушення – вади розвитку внутрішніх органів, легеневі захворювання та ін.). Але будь-яке фізичне захворювання відбивається й на розвитку психіки. В.В.Ковальов розглядає психічний дизонтогенез як один з основних компонентів постнатального дизонтогенезу, пов’язує його не тільки з біологічними (генетичними, екзогенно-органічними та ін.) патогенними факторами, але й з середовищними (мікросоціальними та соціальними впливами), а також з різноманітними сполученнями біологічних і соціальних факторів.

Класифікація дизонтогенезу розроблялась різними дослідниками.

Л.Каннер (1955) – недорозвиток і перекручений розвиток.

Г.Є.Сухарєва (1959) – за патогенезом порушень розвитку особистості розрізняються три види психічного дизонтогенезу: затриманий, ушкоджений та перекручений розвиток.

Я.Лутц (1968):

• необоротний недорозвиток – модель олігофренії;

• дисгармонійний розвиток – психопатія;

• регресуючий розвиток – прогресуючі дегенеративні захворювання, злоякісна епілепсія;

• альтернуючий розвиток – асинхронії за типом ретардації або акселерації при різноманітній соматичній та психічній патології;

• розвиток, змінений за якістю та напрямком – шизофренічний процес.

Г.К.Ушаков (1973), В.В.Ковальов (1979) – основні клінічні типи психічного дизонтогенезу: ретардація (уповільнення розвитку або стійкий недорозвиток, загальний або парціальний); асинхронія (нерівномірний, дисгармонійний розвиток з ознаками ретардації та акселерації).

В.В.Лебединський в основу поклав класифікації Г.Є.Сухарєвої і Л.Каннера, додав затриманий, дефіцитарний і дисгармонійний розвиток:

1. недорозвиток;

2. затриманий розвиток;

3. ушкоджений розвиток;

4. дефіцитарний розвиток;

5. перекручений розвиток;

6. дисгармонійний розвиток.

Групи аномалій:

1. Викликані відставанням розвитку – недорозвиток, затриманий розвиток.

2. Викликані дефектом, випаденням окремих функцій – ушкоджений і дефіцитарний розвиток.

3. Ведучою ознакою є диспропорційність (асинхронія) розвитку – перекручений і дисгармонійний розвиток.

Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським

Загальний стійкий недорозвиток

Найбільш типовим є ранній час ушкодження, коли має місце виражена незрілість мозкових систем, у першу чергу – найбільш складних, з тривалим періодом розвитку.

Типовий приклад – олігофренія. Недорозвиток мозкових систем носить первинний і тотальний характер. Вторинні порушення формуються “згори вниз” (ведуча координата) і частково “знизу вгору”.

Психічні процеси інертні, фіксуються на примітивних асоціативних зв’язках. В асинхронії переважає ретардація. Вищі психічні функції уражені сильніше базальних. Розвиток інтелекту, звичайно, страждає сильніше, ніж мовлення, мовлення – сильніше, ніж сприйняття, пам’ять, моторика, елементарні емоції.

Затриманий розвиток

Характерно уповільнення темпу формування пізнавальної та емоційної сфер з їх тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах.

Первинний дефект частіше порушує розвиток окремих базальних ланок психічних процесів, вищі рівні страждають вторинно (ведуча координата – “знизу вгору”). Виявляється недостатність окремих кірково-підкіркових функцій при більшому збереженні вищих регуляторних систем.

Спостерігається мозаїчність ушкодження: поруч з дефіцитарними функціями наявні збережені. Інертна фіксація більш елементарних зв’язків, переважно в базальних ланках, тимчасово затримується інволюція більш ранніх форм.

Прогноз динаміки розвитку та корекції кращий, ніж при олігофренії.

Ушкоджений розвиток

Спостерігається в тих випадках, коли патогенний вплив на мозок відбувся після 2-3 років, коли більша частина мозкових систем вже сформована.

Характерна модель – органічна деменція. Ушкодження приводить до ізоляції окремих систем, розпаду складних ієрархічних зв’язків, нерідко з грубим регресом інтелекту та поведінки.

При локальному пошкодженні мозку виявляється «мозаїчність» порушень пізнавальної діяльності і затримка темпу розвитку. При дифузному ураженні спостерігаються зниження темпу психічної діяльності, коливання психічного тонусу та працездатності, істотні порушення регуляції. В тяжких випадках відбувається розпад вже сформованих вищих психічних функцій у сполученні з грубим недорозвитком ще не сформованих. В більш легких – зниження темпів формування ВПФ.

Компонент ушкодження присутній при майже всіх видах аномального розвитку, він може бути ускладнюючим фактором (при ускладненій олігофренії) або пусковим механізмом (при затримці темпу розвитку).

Дефіцитарний розвиток

Пов’язаний з тяжкими порушеннями (грубим недорозвитком або ушкодженням) окремих аналізаторних систем (зору, слуху), мовлення, опорно-рухового апарату, а також рядом інвалідизуючих хронічних соматичних захворювань.

Первинний дефект аналізатора або певної соматичної системи веде до недорозвитку найближчих функцій і затримки розвитку більш віддалених. Гальмується психічний розвиток в цілому. Ведуча координата – “знизу вгору”. Асинхронія проявляється в різному ступені недорозвитку одних систем при збереженості інших. Спостерігаються явища ізоляції (наприклад, порушення координації між мовленням та практичною діяльністю при вадах зору).

Прогноз психічного розвитку обумовлений глибиною ураження функції, первинною потенційною збереженістю інтелектуальної сфери, інших сенсорних і регуляторних систем. При дефіцитарному розвитку найбільш яскраво проявляються компенсаторні можливості організму. При недостатній корекційній роботі спостерігаються явища депривації, яка порушує розвиток пізнавальної сфери та особистості.

Перекручений розвиток

Спостерігаються складні сполучення загального недорозвитку, затриманого, ушкодженого та прискореного розвитку окремих психічних функцій, що приводять до виникнення низки якісно нових патологічних утворень.

Перекручений розвиток частіше властивий деяким процесуальним спадковим захворюванням. Характерна модель – ранній дитячий аутизм.

Найбільш вираженою є асинхронія. В процесі формування психічних функцій спостерігається змінена ієрархія в послідовності розвитку окремих систем, значною мірою протилежна нормальному онтогенезу. Так, передчасний розвиток мовлення значно випереджає формування локомоторних функцій. Велике значення має ізоляція: функції, що розвиваються прискорено, не підтягують розвиток інших. Можлива стереотипізація, зациклювання в мовленні або ігрових діях.

Дисгармонійний розвиток

За структурою подібний до перекрученого розвитку – наявне сполучення ретардації одних систем і парціальної акселерації інших, порушення ієрархії в послідовності розвитку психічних функцій.

Пов’язаний з природженою або рано набутою стійкою диспропорційністю психіки переважно в емоційно-вольовій сфері.

Модель – психопатії, в першу чергу конституційні, а також патологічне (патохарактерологічне) формування особистості.

Відсутні грубі психопатологічні розлади, прогресування порушень розвитку. Дизонтогенез обмежений переважно особистісною сферою. Ступінь вираженості психопатії і навіть її формування значною мірою залежать від умов виховання та оточення дитини. Труднощі соціального пристосування сприяють формуванню компенсаторних і псевдокомпенсаторних утворень.

При одному захворюванні можуть співіснувати різні варіанти дизонтогенезу (наприклад, при ранній дитячій шизофренії можуть бути як затриманий і перекручений розвиток, так і більш груба форма – недорозвиток або пошкоджений розвиток).