2. Теорія п.Я.Гальперіна про поетапне формування розумових дій

Якщо діяльність приводить до виникнення нових знань і вмінь, то вона є учінням. Формування діяльності відбувається в процесі передавання суспільного досвіду.

В якості одиниці пізнавальної діяльності та головного фактору керування її формуванням виділяється дія. Образ дії та образ середовища дії об’єднуються в так звану орієнтовну основу дії, яка допомагає керувати дією. Це та система умов, яку реально враховує людина при виконанні дії.

Дію можна розглядати як сукупність орієнтовної, виконавчої (ідеальні та матеріальні дії) та контролюючої частин (стеження за ходом дії, співставлення отриманих результатів із заданим зразком).

П.Я.Гальперін виділив 5 етапів засвоєння дій. Період створення необхідної мотивації учня він позначив як «надетап».

Перший етап – створення орієнтовної основи дії. Учню пояснюється мета дії та її об’єкт. Той, хто навчає, екстеріоризує власні розумові дії, розкриває їх перед учнем в матеріальній (дії з предметами) або матеріалізованій (дії зі схемами, символами) формі. Учень складає у внутрішньому плані загальний контур майбутньої дії.

Другий етап – формування дії в матеріальному або матеріалізованому вигляді. Учень виконує дію у зовнішній формі з усвідомленням і розгортанням усіх операцій. Він повинен засвоїти зміст дії, той, хто навчає, - проконтролювати виконання всіх необхідних операцій. Для узагальнення дії на цьому етапі включають задачі з типового використання даної дії. Для підготовки до наступного етапу матеріальна форма дії супроводжується мовленням.

Третій етап – формування дії через розгорнуте зовнішнє мовлення. Промовляння всіх операцій забезпечує їх засвоєння. Тут можливе певне скорочення дії за рахунок переходу частини операцій в розумову форму. Дія доводиться до автоматизму.

Четвертий етап – формування дій у мовленні «про себе». Дія виконується на фоні промовляння «про себе». На початку цього етапу розгорнутість, свідомість дії така ж, як на попередньому етапі, але поступово вона скорочується, набуває схематичного характеру.

П’ятий етап – формування дії у внутрішньому мовленні і її повний перехід у розумову форму. Дія стає автоматизованою і практично недоступною для спостереження.

Значне місце відводиться еволюції контролю дії. Зовнішній контроль поступово замінюється внутрішнім, перетворюючись на заключному етапі в акт уваги.

Вимоги до організації контролю:

1. На перших етапах контроль повинен бути поопераційним.

2. На початку другого і третього етапів контроль повинен бути систематичним – за кожним завданням, що виконується.

3. В кінці другого і третього етапів, а також на наступних етапах – епізодичний контроль, за вимогою учня.

4. Спосіб здійснення контролю (хто контролює) принципового значення для якості засвоєння не має. В той же час новизна контролю, умови змагання сприяють створенню позитивної навчальної мотивації.

3. Ідеї л.С.Виготського про зону найближчого розвитку

Л.С.Виготський, враховуючи значення співробітництва з дорослим для формування нових знань і умінь у дитини та динамічний характер дитячої психіки, запровадив поняття про зони актуального та найближчого розвитку. Зона актуального розвитку включає все те, що дитина може робити самостійно; зона найближчого розвитку – те, що дитина виконує з допомогою дорослого.

Зона найближчого розвитку є простором реалізації потенціалу дитини. Якщо актуальний рівень розвитку характеризує успіхи, досягнення на вчорашній день, то зона найближчого розвитку – показник перспектив на день завтрашній.

Саме зона найближчого розвитку дозволяє психологу, педагогу зрозуміти процес розвитку дитини зсередини, передбачити динаміку психічного розвитку. Ті функції, які знаходяться в стадії дозрівання є рушійною силою розвитку, на відміну від функцій сформованих, що є передумовою.

Знання про можливості дитини щодо оволодіння нею знаннями під керівництвом дорослого повинні визначати відповідну програму навчання. Вчити дитину необхідно тому, чим вона може оволодіти.

Визначення зони найближчого розвитку проводиться за научуваністю: активністю орієнтування в нових умовах, здатністю до засвоєння знань і переносу вмінь у нові умови, сприйнятливістю до допомоги, швидкістю формування нових понять і способів дії, переключуваністю з одного способу дії на інший, темпом і ритмом роботи. Научуваність є критерієм діапазону, ширини зони найближчого розвитку. В той же час важливо визначити конкретне наповнення цієї зони (з опорою на уявлення про поетапне формування розумових дій).