XVIII століття.
Перша половина століття: занепад. До кінця правління Людовика XIV (бл. 1715 р.) в історії гітари настає переломний момент. Королівський двір стає до неї більш байдужим. Широке впровадження в музичну практику інструментів, що мають більші технічні можливості, призводить до того, що престиж гітари, як інструменту, призначеного для виконання професійної музики, знижується. Однак вона ,як і раніше, популярна серед любителів, балаганних акторів і мандрівних комедіантів.
Деякі композитори, такі як Кампіоні, намагаються продовжити стару традицію. Франсуа Ле Кок, вчитель гри на гітарі імператриці в Бівьєре, а потім член Королівської капели в Брюсселі, створює серйозну працю (бл. 1730 р.), що залишилася в рукописному вигляді. Різні нотні збірки, серед них і невидані, зберігаються в Парижі. Вони свідчать про те, що перекладання пісень і танців для гітари не втрачали своєї цінності. Прикладом цього може служити збірка Сантьяго де Мурсії "Короткі правила гітарного акомпанементу", яка доповнює збірник танців (Мадрид, 1714 р.).
Пабло Мінгет (помер 1801 р.) - учень Сантьяго де Мурсії - не обходить увагою гітару в своїй праці "Загальні правила і настанови" (Мадрид, 1752-1754 рр.). Наводячи різні зразки відомих типів табулатур, він супроводжує їх нотним записом. Це яскравий приклад того, що нові процеси, які відбувалися в музичному мистецтві, торкнулися й Іспанії.
У середині століття настає глибока криза для гітарного мистецтва. Невідомий автор згадує: "Єдине, для чого ще використовували... теорби, лютні та гітари... ці допотопні жалюгідні інструменти переробляли у віели, то був кінець їх існування". Анрі Батон, паризький майстер музичних інструментів, спеціалізувався на такій переробці. Безліч прекрасних гітар були непоправно зіпсовані або знищені.
Така нелюбов до гітари була, можливо, пов'язана з відсутністю композиторів, що писали музику для гітари, а також з труднощами розшифровки табулатур. Покоління, виховане в традиціях усної передачі виконавських навичок, відходить у минуле.
Друга половина століття: оновлення. Занепад і на цей раз триває недовго. Гітара вкотре стає популярним інструментом. Як стверджує Мішель Брін, ця обставина була пов'язана з появою двох талановитих співаків, які виступали в салонах. Вони виконували дуети та самі собі акомпанували. Ці співаки були П'єр Желіот і П'єр де ла Гард. Знамените полотно Олів'є Бартоломея "Чай по-англійськи у принца де Конте" передає атмосферу тих світських зібрань. Желіот зображений в момент гри на чудовій гітарі, хлопчина за клавесином, без сумніву, юний Моцарт під час свого першого перебування в Парижі (кінець 1763 р. - початок 1764 р.).
XIX століття.
Завдяки збільшеним технічним і виразним можливостям гітара в перші десятиліття століття стає предметом повсюдного захоплення, вся Європа охоплена "гітароманією". Любителі захоплюються нею, віртуози роз'їжджають по всій Європі з концертами, викликаючи бурхливі оплески захопленої публіки. Блискучі виконавці, що домоглися світового визнання, - це, здебільшого, вихідці з Іспанії або Італії, вимушені покинути рідну країну через війни. Фернандо Сор, Діонісіо Агуадо, Фердінандо Каруллі, Мауро Джульані, Маттео Каркассі пишуть для гітари і займаються викладанням, виховуючи аматорів і професіоналів. Внаслідок цього з'являється велика кількість шкіл, методичних посібників, збірників вправ, теоретичних праць. Цим музикантам вдається знову підняти гітару на рівень професійного інструменту. Любителі і дилетанти з успіхом виступають у салонах. Поширюються збірники, складені із ефектних п'єс, танців, оперних попурі, транскрипцій відомих на той час творів.
Друга половина XIX століття. 50-ті роки XIX століття позначені спадом гітарної лихоманки. За винятком Англії та Іспанії, де гітара, як і раніше, користується успіхом, в іншій частині Європи вона витісняється фортепіано.
Антоніо де Торрес (1817 – 1892 рр.) до цього дня визнаний одним з кращих гітарних майстрів не тільки на іспанському півострові, а й по всій Європі, де його називають "Страдіварі гітари". Його внесок в еволюцію гітари дуже значний. Інструменти, які він конструював починаючи з 1850 року, за будовою дуже сучасні. Протягом тривалого часу предметом пошуків концертуючих виконавців були його гітари. Ці інструменти в даний час знаходяться в основному в музеях. Він спроектовує нові норми конструювання інструменту:
- Збільшення об'єму корпусу, який робиться більш широким і глибоким;
- Встановлення вібруючої частини струни (65 см);
- Трансформація грифа, який стає більш широким і трохи більше опуклим по відношенню до площини деки, гриф сягає аж до резонаторного отвору;
- Повернення до кріплення струн за допомогою зав'язувань вузликів, підставка обладнана поріжком;
- Встановлення оптимальної кількості (сім) віялових пружин і новий принцип їх розташування.