МЗ экзамен

58-59. Поняття словосполучення. Типи словосполучень. Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення. Валентність — здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними, одновалентними, двовалентними, тривалентними, чотиривалентними. Як бачимо, слова відкривають порожні клітинки, які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами. Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. І при сурядності, і при підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому — нерівноправна. Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні — відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний — два і більше. Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень. Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на: 1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку; 2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом; 3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним відношенням.

60. Синтаксичні зв’язки слів. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет. Узгодження — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими. Керування — тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Координація — це взаємна супідрядність підмета і присудка, їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі, в роді та числі, у числі, у числі та особі тощо. Прилягання — зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова. Тяжіння — це узгодження предикативного означення з підметом. Інкорпорація — поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Замикання — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Ізафет — атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому слові.

62. Речення та його ознаки. Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю). Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним. Непоширене речення може складатися з двох головних членів або одного. Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени. Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, — односкладними.

63. Складне синтаксичне ціле. Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Воно утворюється кількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елемен­ тарними і багатокомпонентними. Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структурою і самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такими реченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичної послідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів. Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єк­тивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих речень зумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризується і специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями в ньому коротші, ніж паузи між блоками речень. Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність. Контекст – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.

64. Граматичне та актуальне членування речення — членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом. Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей його різної актуалізації. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка огічного наголосу) і порядок слів. Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях: послідовний (темою наступного речення є рема попереднього); 2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях).