2.3. Вплив медіаосвіти на формування особистості в умовах інформаційного суспільства.

У сучасну епоху, що характеризується переходом до інформаційного суспільства, економіки знань, глобалізацією виробничих систем, все більшої ваги набирають інтеграційні процеси в світовій системі вищої освіти, які знайшли своє втілення в Болонському процесі в Європі та Україні. У контексті інтеграції вищої освіти України до європейського освітнього простору необхідними стають мобільність молодих спеціалістів, їх готовність працювати в мультинаціональних проектах, в різних культурних контекстах, ефективно отримувати інформацію із медіа середовища[27].

Нові комунікаційні технології інформаційного суспільства змінюють умови навчання, праці, відпочинку. Змінюється статус мас-медіа: із посередників між суб’єктами соціальної взаємодії, розповсюджувачів і тиражувальників інформації для аудиторії, мас-медіа перетворюються на самостійних творців віртуальної реальності. Медіа вже стали невід’ємною частиною загальної культури людства, що створює нові виклики у науковій психологічній спільноті й вищій освіті[ 12].

Інформаційне суспільство як нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація та знання, характеризується збільшенням ролі медіа ресурсу в житті суспільства[21,с.2 ]

Медіаграмотність допомагає людині активно використовувати тиможливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кіне- матографа, преси, Інтернету, допомагає кра- ще зрозуміти мову екранних мистецтв. Активного поширення медіаосвітній напрямок набув у другій половині ХХ ст., коли постала проблема готувати тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формувати в них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації, усві- домлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масової комунікації [3, с. 4].

Медіаосвіта, яка послуговується різними комунікативнимимережами, спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості повною мірою. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, осо- бистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і що більш важливо – знання) іншим людям[4, с. 11].

Постіндустріальному суспільству необхідні люди, які вміють самостійно мислити, здатні до самореалізації. Технології та ідеологія потрясають основи капіталізму двадцять першого сторіччя. Технологія робить кваліфікацію і

знання єдиним джерелом стійкої стратегічної переваги, зазначає американський економіст Лестер Туроу. Сучасний роботодавець інформаційного суспільства зацікавлений у працівникові, який:

• уміє думати самостійно і вирішувати різноманітні проблеми (тобто застосовувати отримані знання для їх вирішення);

• може критично і творчо мислити;

• володіє значним словниковим запасом, який базується на глибокому розумінні гуманітарних знань [6, с. 34 ].

В умовах надлишку різноманітної інформації, першочерговим завданням сучасної вищої освіти є виховати культуру сприйняття, розуміння, аналізу інформації, формувати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Однобічна або перекручена інформація (яка передається, приміром, телебаченням, що володіє великою силою пропагандистського впливу), безсумнівно, має потребу в осмисленні. От чому вважається корисним, щоб молодь могла розрізняти: розходження між наданими (потребують перевірки) та загальновідомими фактами; надійність джерела інформації; упередженість судження; неясні або двозначні аргументи; логічну несумісність у ланцюзі міркування [ 29, с. 11].

Медіаосвіта як процес розвитку й саморозвитку особистості на матеріалах та за допомогою засобів масової комунікації покликана фо- рмувати культуру комунікації, уміння усвідомлено сприймати, критично осмислювати, інтерпретувати медіатексти з метою розширення загальних, соціокультурних та професійно значущих знань, комунікативних та творчих здібностей.

В умовах глобалізаційних змін інноваційних освітніх процесів можна говорити про перспективність ще одного напряму медіаосвіти – медіасамоосвіту. Це актуально, оскільки нині йдеться про освіту впродовж життя, а дорослі люди, які вже мають якийсь фах, не полишають спілкування

із засобами масової інформації. І часто саме рівень їхньої медіаосвіти спонукає до набуття нових знань або їх оновлення через ЗМІ[6].

Технології медіаосвіти сьогодні передбачають залучення до навчального процесу як традиційних засобів масової інформації (періодичні видання, радіо, телебачення, кіно тощо), так і засоби новітніх інформаційних тех- нологій, а саме: програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки; використовують також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації [2, с. 3].

Безумовно, загальні положення щодо настановлень повністю стосуються й проблеми сприйняття витворів масмедіа, а тому вони беруться до уваги в обґрунтуванні методичних основ медіаосвіти. Аналіз теорії і практики ме- діаосвіти в різних країнах наводить на думку, що у світі не існує єдиної теоретичної концепції медіаосвіти. Можна виокремити, принаймні, вісім основних теоретичних підходів у цій сфері.

1)Ін'єкційна теорія медіаосвіти. Її часто називають „протекціоністською” (запобіжною від шкідливих впливів медіа),«теорією громадянського захисту»(тобто, знову ж, захисту від медіа) чи«теорією культурних цінностей»(мається на увазі, що негативному впливу медіа протиставляються вічні цінності класичної культурної спадщини приміром, мистецтво античності чи ренесансу. Передбачається, що медіа справляє потужний (переважно негативний) вплив на аудиторію. Головна мета в межах цієї теорії полягає в тім, щоб пом'якшити негативний ефект надмірного захоплення медіа (в основному дитячою і молодіжною аудиторією). В цьому випадку завдання викладача допомогти зрозуміти різницю між реальністю і медіатекстом шляхом розкриття негативного впливу медіа (приміром, телебачення) на конкретних прикладах, доступних для розуміння конкретної аудиторії.

2)Теорія медіаосвіти як джерела«задоволення потреб»аудиторії. Її теоретичною основою є ідея«споживання і задоволення»у сфері медіа. Мається на увазі, що вплив медіа на аудиторію обмежений, учні можуть самі правильно обирати й оцінювати медіатекст відповідно до своїх потреб. Відтак пріоритет медіаосвіти вбачається в тім, щоб допомогти особистості одержати з медіа максимум користі. Як бачимо, ця концепція цілкомпротилежна«ін'єкційній». Якщо перша концентрується на негативному впливі медіа, то друга – на його позитивному ефекті. Водночас теорія за- доволення потреб досить близька до теорії медіаосвіти,як формування критичного мислення, тому що і тут і там йдеться про те, щоб розвивати уміння правильно обирати і критично оцінювати медіатекст.

3) Практична теорія медіаосвіти. Цей підхід відомий також під назвою

«медіаосвіта як таблиця множення». Мається на увазі, що слухачі повинні вміти працювати з медіаапаратурою так само добре, як знати таблицю мно- ження. Практичні медіапедагоги вважають, що вплив медіа на аудиторію обмежений, головне навчити використовувати медіаапаратуру. Звідси підвищена увага до вивчення техніки, формування практичного уміння користуватися апаратурою, в тому числі й для створення власних медіатекстів. А це означає: мінімум міркувань і аналізу, максимум вико- навської практики.

4) Теорія медіаосвіти як засобу формування критичного мислення. Її основою, швидше за все, можна вважати теорію, в якій масмедіа уявляються«четвертою владою», що поширює моделі поведінки і соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Звідси випливає основна мета медіаосвіти: захистити учнів від маніпулятивного впливу медіа. У процесі навчання слухачі знайомляться з особливостями впливу медіа на інди-віда і суспільство за допомогою так званих«кодів»(умовностей-символів, наприклад, у телерекламі). Розвивається критичне мислення учнів і студентів стосовно медіатекстів.

5) Марксистська теорія медіаосвіти. Основною тут є думка, що масмедіа здатні потужно маніпулювати громадською думкою і масовими настроями на користь певних соціальних груп. І що дитяча аудиторія є найпростішою мішенню для такого впливу. Звідси випливає пріоритет медіаосвіти: викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від марксистських теорій), чи, навпаки, вселити думку, що сформована система медіа найкраща (якщо влада належить марксистам), у цьому випадку посилено критикується медіакультура інших. Стратегія навчання зводиться до вивчення політичних, соціальних та економічних аспектів медіа, аналізу численних суперечностей, що містять ці аспекти з точки зору певного класу.

6) Семіотична теорія медіаосвіти опірною має таку тезу: масмедіа часто прагнуть захоплювати багатозначний знаковий характер своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації. Аудиторія, у першу чергу дитяча (рівень середньої школи і нижче), надто пасивна стосовно читання медіатекстів. Відтак мета медіаосвіти допомогти правильно читати медіатекст. Основним змістом медіаосвіти стають коди і граматика медіатексту, тобто мова медіа, а педагогічною стратегією навчання правилам декодування медіатексту, опису його змісту, асоціацій, особливостей мови тощо

7) Культурологічна теорія стверджує, що масмедіа скоріше пропонують, аніж нав'язують свою інтерпретацію дійсності. Аудиторія ж, зі свого боку, завжди перебуває в процесі діалогу з медіатекстами. Вона не просто зчитує інформацію, а вкладає різні змісти в медіатексти, самостійно їх аналізує. А звідси випливає головна мета медіаосвіти: допомогти зрозуміти, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання тощо. В якості змісту медіаосвіти тут виступають її ключові поняття, ролі, які відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа. Медіапедагоги прагнуть навчити оцінці і критичному аналізу медіатекстів.

8) Естетична теорія медіаосвіти багато в чому збігається з культурологічною теорією. Однак тут головна мета полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти основні закони і мову художнього спектра інформації, розвивати естетичне (художнє) сприйняття і смак, здатність до кваліфікованого аналізу художніх медіатекстів. Ось чому основний зміст медіаосвіти спирається на вивчення мови медіакультури, авторського світу творця художнього тексту, історію медіакультури (кіномистецтва, худож- нього телебачення тощо)[35, с. 44-51].

Аналіз праць зарубіжних вчених приводить до висновку, що в концепціях медіаосвіти особистості в цілому переважають виховні, навчальні і креативні підходи до використання можливостей масмедіа.

Отже, у сучасній соціокультурній ситуації медіакультура відіграє важливу роль в житті людей, у першу чергу молоді. Популярність медіатекстів серед молоді визначається багатьма чинниками: використанням терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичний й інших функцій культури; опора на видовищно- розважальні жанри (як правило, що базуються на міфології), стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему емоційних перепадів, що дозволяє робити розрядку нервовій напрузі глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження є підстави сформулювати наступні результати:

1) Медіапедагогіка – напрям у педагогіці, спрямований на вивчення масовокомунікативної й інформаційної природи ЗМІ (преси, телебачення, радіо, кіно, відео тощо) та принципів їх використання для актуалізованого оволодіння основами знань.

2) Серед складових медіапедагогіки виділяють: медійну дидактику, виховання медійними засобами, медіазнавство ,практичну медіапедагогічну

діяльність.

3) Розвиток медіапедагогіки в Україні починається у 90-х роках і практично збігається з розвитком в Росії. За цей час вона зазнавала як підйому так і падіння. Найбільший внесок був зроблений Львівським національним університетом, де був створений Інститут екології масової інформації під керівництвом Б.Потятініка, який налагодив співпрацю з американськими медіаосвітніми асоціаціями і взяв курс на розробку нових підходів в області медіапедагогіки. На жаль, наукові дослідження українських медіапедагогів практично не отримали грантової підтримки з боку Міністерства освіти України та українських державних наукових фондів. Не надто сильна підтримка українського руху медіаосвіти і з боку зарубіжних фондів.

4) На сьогодні виокремлюють такі проблемні зони в розвитку масової медіаосвіти в Україні: нерозвинутість масової медіаосвіти у закладах формальної освіти; нерозвинутість програм медіаосвіти «для дорослих»; відсутність належної уваги до питань підготовки кадрів для медіаосвіти різних типів; надмірна відокремленість різних рівнів освіти і різних тематичних освітніх програм, що не відповідає сучасним вимогам відкритості й гнучкості освіти; нерозвинутість програм додаткової освіти

журналістського профілю; відсутність належного розмаїття програм через слабкість партнерських взаємостосунків між освітньою сферою, медіабізнесом та іншими зацікавленими сторонами; цілковита відсутність організованих форм масової самоосвіти.

5) Сучасне наукове бачення впливу медіа на аудиторію ґрунтується на таких ключових концепціях, як визначення порядку денного та спрямування уваги аудиторії. Окреслити цю ідею можна так: Медіа не завжди можуть досягти бажаного результату, підказуючи нам, що думати (яким чином аналізувати (сприймати) і які робити з цього висновки (приймати рішення), але вони беззастережно досягають успіху, підказуючи нам, про що ми повинні думати (що саме аналізувати, обговорювати). Іншими словами, ЗМК наділені властивістю впливати на сприйняття людьми навколишнього світу.

6) Медіамаєзначний вплив на виховання особистості. Механізми медіа діють так, що діти та молодь самостійно обирають типи та види повідомлень, які відповідатимуть їхнім цілям, задовольнятимуть емоції. Сприйняття медіа-повідомлень формує в дітей та молоді власну точку зору, думки та погляди. Це пов’язано з тим, що кожна людина з повідомлень ЗМІ виокремлює та підтримує лише ті цінності, які притаманні їй у даний час. Під впливом мас-медіа в підлітків концентрується увага на самосвідомості. Тому ЗМІ повинні виховувати цю категорію як людей, здатних свідомо мислити. У період ранньої юності відбувається усвідомлення себе як неповторної особистості. У цей віковий період найбільший вплив мас-медіа здійснюється на виховання власних думок, переживань, почуттів, поглядів,

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахматюк Я. ІКТ і мультимедійне забезпечення навчального процесу на уроках історії / Я.Бахматюк // Історія України. – 2011. – № 37. – С. 3 – 8.

2. Бекназарова С. С. Розробка медіаосвітніх курсів на прикладі

Медіаосвітнього порталу mediaedu.uz / С. С. Бекназарова // Медіаосвіта. – 2012. – № 1. – С. 102 – 106.

3. Биков В.Ю. Теоретико-методологічні засади моделювання навчального середовища сучасних педагогічних систем / В.Ю. Биков // Інформаційні технології і засоби навчання: зб. наук. праць – К.: Атіка, 2005. – С. 5-15.

4. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації / Ж. Гоне ; пер. з фр. - K., 2002. - 207 с.

5. Гура В. Особистісно зорієнтовані медіаосвітні ресурси /В. Гура//Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. – № 5. – С. 25-26.

6. Данилова О.В. Мультимедія власноруч: текст, графіка, анімація, відео / О. Данилова, В. Манако, Д. Манако. – К., 2006. – 120 с.

7. Жижина М.В. Медиакультура: культурно-психологические аспекты. /

М. В. Жижина – Москва: Вузовская книга, 2009. – 188 с.

8. Казаков Ю. М. Педагогічні умови застосування медіаосвіти в процесі професійної підготовки майбутніх учителів / Ю. М. Казаков.Автореф. … канд. педаг. наук за спец. 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. – Луганськ, 2007. – 21 с.

9. Казанцева Л. Медиаобразование и учебный процесс/Л. Казанцева //

Учитель. – 2005. – № 3. – С. 59-60.

10. Кирилова Н. Б. Медиаобразование в эпоху социальной модернизации

/Н. Б. Кирилова // Педагогика.– 2005. – № 5. – С. 13-21.

11. Крехелєва О.В. Дистанційна освіта в школі / О.В.Крехелєва // Історія та правознавство. – 2011. - № 8. – С. 2.

12. Куценко Е. В. Украина: история и перспективы развития медиаобразования / Е. В. Куценко // Современное состояние медиаобразования в России в контексте мировых тенденций : материалы международной научной конференции. – М., 2012. – С. 95–106.

13. Литвин А. Використання технологій мультимедіа у професійній підготовці / А. Литвин // Педагогіка і психологія професійної освіти.– 2005. – № 2. – С. 7-21.

14. Малых Т. Наши дети во всемирной паутине Интернета / Т. Малых // Воспитание школьников.– 2008. – № 2. – С. 60-62.

15. Медіакультура особистості; соціально-психологічний підхід: навчально-методичний збірник / О.Т.Баришполець, Л.А.Найдьонова,Г.В.Мироненко, О.Є.Голубєва, В.В.Різун та ін..; За ред. Л.А.Найдьонової, О.Т.Баришпольця. – К. : Міленіум, 2009. – 440 с.

16. Медіаосвіта та медіаграмотність: короткий огляд /Іванов В.,Волошенюк О., Кульчинська Л., Іванова Т., Мірошниченко Ю. – 2-ге вид., стер. – К.: АУП, ЦВП, 2012. – 58 с.

17. Онкович Г. В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти / Г. В. Онкович // Дивослово. - 2007. — № 5. — С. 29-31.

18.Онкович Г. В. Медіаосвітні технології і компетентнісний підхід /Г. В. Онкович. Реалізація європейського досвіду компетентнісного підходу у вищій колі України : матеріали методологічного семінару. – К. : Педагогічна думка, 2009. – С. 206 – 217.

19. Онкович Г. В. Медіапедагогіка і медіаосвіта: поширення у світі /

Г. В.Онкович // Дивослово. – 2007. – № 6. – С. 2-4.

20. ПотятиникБ. Масова журналістська освіта - а чому б ні? / Б. Потятиник // МедіаКритика. - 2005. - Ч. 10.

21. Слюсаревський М. Медіаосвіта: українська перспектива / М. Слюсаревський Л. Найдьонова // Рідна школа. – 2010. – № 9. – С. 57-58.

22. Спичкин А. В. Что такое медиаобразование / А. В. Спичкин. – Курган : Изд-во Ин-та пов. квалификации и переподготовки работников образования, 1999. – 114 с.

23. Фатеева И. А. Медиаобразование: теоретические основы и опыт реализации / И. А. Фатеева. – Челябинск, 2007. – 135 с.

24. Фатеева И.А. Медиаобразование: теоретические основы и практика реализации: монография / И.А.Фатеева. - Челябинск: Челяб. гос. ун-т, 2007. – 270 с.

25. Федоров А. В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992–2008) // Федоров А. В. Медиаобразование и медиакомпетентность: слово экспертам /под ред. А. В. Федорова. – Таганрог : Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 2009. – С.192–209.

26. Федоров А. В. Медиаобразование и медиаграмотность / А. В. Федоров. –

Таганрог : Изд-во Кучма, 2004. – 340 с.

27. Федоров А. В. Новые стандарты – реальная возможность для медиапедагогики / А. В. Федоров // Alma Mater – вестник высшей школы. – 2012. – № 3. – С. 55 – 58.

28. Федоров А. В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности / А. В. Федоров. – Таганрог : Изд-во Таганрог. гос.пед. ин-та, 2010. – 64 c.

29. Федоров А. В. Специфика медиаобразования студентов педагогических вузов / А. В. Федоров // Педагогика. – 2004. – № 4. – С.43 – 51.

30. Федоров А. В. Медиаобразование в России : Краткая история развития /

А. В. Федоров, И. В. Челышева. – Таганрог : Познание, 2002. – 266 с.

31. Челышева И. В. Основные направления медиаобразовательных педагогических технологий в России / И. В. Челышева // Образовательная среда сегодня и завтра. – М., 2006. –С. 84.

32. Череповська Н.І. Медіа-освіта в сучасній школі / Н.І. Череповська. - Соціальний педагог, 2009. - № 6. – С. 15-26. 

33. Хилько Н. Ф. Психолого-педагогические особенности аудиовизуального

творчества в медиаобразовании / Н. Ф. Хилько // Медиаобразование. – 2005. – № 6. – С. 10 –30.

34. Шариков А. В. Медиаобразование : мировой и отечественный

опыт / А. В. Шариков. – М. : Изд-во Академии педагогических наук, 1990. – 66 с.

35. Шумаєва С. Медіаосвіта: історичні та культурологічні аспекти розвитку / С. Шумаєва // Рідна школа. – 2003. – № 5. – С. 70-72.

ДОДАТОК 1