5.4. Доробок і.Франка на ниві української мови і літератури

Іван Якович Франко (1854 –1916) – філософ, поет, прозаїк, драматург, літературний критик, громадський діяч.

Вже більше півтораста років живе ім’я Івана Яковича Франка – геніального сина українського народу, що залишив по собі безсмертну художню і наукову спадщину. Із року в рік вона все міцніше входить у свідомість народів незалежної України і всього світу. Його твори багатотомними виданнями і величезними тиражами розходяться серед читачів різного віку, різних занять, різних держав.

Вчені - філософи, історики, фольклористи, етнографи, - літературні критики, письменники йдуть до Франка як до першоджерела наукових і літературно-мистецьких знань, намагаються осягнути хоча б частково незмірну глибину його таланту.

Весь народ співає як свої власні пісні на слова Франка “Безмежнеє поле”, “Місяцю-князю”, “Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі” та інші. Його називають титаном праці, що, подібно біблійному Мойсею, сорок років свого життя віддав невсипущій, а часом каторжній праці і невпинній боротьбі за соціальне і національне визволення свого народу. Він плекав нових борців, вів молодих митців до вершин світової культури. Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титанічність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праць, себто кожні два дні творчого життя – новий твір. “Зібрання творів у 50-ти томах”, що побачили світ, - ледве чи охоплюють половину спадщини І.Я.Франка! Подібну працездатність до самозабуття, до повного фізичного і психічного виснаження у світовій практиці відшукати важко”²².

Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко – один із трьох найвизначніших поетів нової української літератури. “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова…” – сказав він про революційну музу Лесі Українки. Та ми знаємо, що сильне, гаряче і поетичне слово після Шевченка Україна почула раніше, ще із Франкової збірки “З вершин і низин” (1887, 1893) – другої після “Кобзаря” книжки революційної поезії в українській літературі.

М. Рильський вважав труд автора “Мойсея”-поеми – Франка – подібним до труда автора “Мойсея”-скульптури Мікеланджело. Ідеали гуманізму, висока майстерність їх розкриття в монументальних образах ставлять творчість І. Франка поряд із творчістю представників епохи Відродження, підносять українську поетичну класику до рівня світових зразків.

Праці Франка з теорії й історії літератури, літературної критики є цінним вкладом в українське літературознавство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томне видання “Апокрифів і легенд з українських рукописів” (1896-1910) – монументальна збірка текстів рукописного матеріалу з наукового аналізу. І Франко дослідив розвиток української літератури від найдавніших часів до 90-х рр. ХІХ ст. З нової літератури Франко приділив увагу творчості І.Котляревського, М.Шашкевича, Т.Шевченка, О.Федьковича, О.Кониського, Лесі Українки, С.Самійленка, В.Винниченка та ін. Низку розвідок Іван Якович присвятив слов’янським літературам, особливо російській та польській, а також західноєвропейській. Підсумком літературознавчих студій і монографій була стаття “Южнорусская литература” (1904р.) у словнику Брокгавза і Ефрона та загальний курс “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.” (1910 р.). При студії літературних пам’яток І.Франко користувався порівняльним та історико-культурним методами. Праці з літературної критики займають з 26 до 43 тому 50-томного видання творів.

Висвітлюючи погляди І.Франка на роль народної мови в утвердженні єдиної української літературної мови, не можна не згадати однієї з найважливіших у цьому плані праць ученого “Літературна мова і діалектика”, яка відіграла істотну роль у справі формування єдиної української літературної мови і мала великий вплив на всіх українських письменників, а насамперед на галицьких. Висловлені у ній погляди І.Франка на засміченість тодішньої української літературної мови в Галичині, на народну мову як життєдайне джерело літературної мови, на необхідність розвитку єдиної української літературної мови на східноукраїнській основі, яка синтезує в собі діалектні риси національної мови “в одну органічну цілісність”, є науково переконливими. Вони ґрунтувалися на глибокому знанні процесів історичного розвитку мови і знанні самого життя.

Упродовж усієї творчості Каменяр дуже уважно і дбайливо ставився до народного слова, до різноманітних жанрів фольклору, підтримував і надихав усіх, хто збирав мовні та фольклорні народні скарби й сам, попри всю свою зайнятість, послідовно збирав перлини народної мудрості.

До речі, саме І.Франко перший в українському письменстві звернувся у своїх творах до дітей.

Твори І.Я. Франка загострюють у читача почуття громадськості, почуття обов’язку перед народом, врешті – перед людством. Це почуття самого поета, а тому ми й віримо їм і мимоволі піддаємося їх магічній силі.

І. Франко мав повне право устами свого Мойсея сказати українському народові:

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю, -

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духу печаттю.

Іде наш народ у мандрівку століть, несучи з собою печать духу Великого Каменяра, бо саме Франко примножив духовні скарби свого народу і підніс їх до вершин світової величі.