2 курс. Ден. ФК / Економіка природокористування Макарова Н.С. та ін. Навчальний посібник 2007 / 4

задоволення всіх потреб у ній виключали воду, як і повітря, із системи економічних відносин. Вода була об'єктом складних економічних і правових відносин лише у тих районах, де був дефіцит води, а також необхідність великих матеріальних і трудових витрат на організацію водопостачання.

У зв'язку зі стрімким зростанням водоспоживання по мірі виникнення дефіциту водних ресурсів у все більшому числі районів ситуація стала змінюватися. Виникла необхідність у механізмі регулювання використання обмежених водних ресурсів і розподілі їх (економічному чи адміністративному) між споживачами.

Характерна можливість багатоцільового використання водних ресурсів,

що здійснюється багатьма галузями, які ставлять специфічні вимоги до їхньої кількості і якості. Оскільки в більшості випадків ті самі водні джерела служать для задоволення різних потреб, у басейнах рік складаються (стихійно чи планомірно) визначені водогосподарчі сполучення (комплекси), що включають усіх споживачів і користувачів даного басейну.

Найбільш великий водоспоживач - зрошуване землеробство. Вилучаючи значні обсяги води з джерел поверхневих чи підземних водних ресурсів, воно, власне кажучи, перетворює їх у сільськогосподарські ресурси, штучно поповнюючи відсутню для нормального розвитку культурних рослин витрату води на транспірацію. Наступний вид водоспоживання - це водопостачання, що охоплює широку гаму різноманітних способів використання водних ресурсів. Загальною властивістю для них є висока питома вага безповоротних втрат. Розходження визначаються специфікою вимоги галузей водоспоживачів.

Безпосередньо з комунальним і виробничим водопостачанням пов'язане скидання каналізаційних і промислових стоків. Їхній обсяг пропорційний масштабам водоспоживання. Залежно від ролі води в технологічному процесі значна частина припадає на забруднені стоки. Це створює проблему якісного виснаження водних ресурсів, яка загострюється по мірі зростання масштабів виробництва. У цій проблемі можна виділити два аспекти: власне якісний і кількісний. В економічному аспекті це виражається або в додаткових витратах, що необхідні для обробки води і доведенні її до потрібної кондиції іншими споживачами, або в збитках, що випливають з неможливості використовувати дане джерело водних ресурсів унаслідок його забруднення.

В якості одного з видів водоспоживання нерідко розглядається обводнювання. Однак це поняття фактично являє собою водопостачання безводних чи маловодних територій. З останньою обставиною пов'язане виділення обводнювання в особливе водогосподарче завдання, що відноситься до визначеної площі, хоча фактично мається на увазі забезпечення водою конкретних пунктів - центрів водоспоживання.

Гідроенергетика висуває свої специфічні якісні вимоги до водних ресурсів. Крім водяності, що визначає сумарну величину енергетичного потенціалу, велике значення має режим водотоку - зміна витрати води в часі.

Специфічна форма енергетичного використання - освоєння ресурсів підземних термальних вод, що служать якоюсь мірою як паливо, але таке, що повинно споживатися негайно, у місці його видобутку з надр.

39

Водний транспорт практично не впливає на інші види використання водних ресурсів (невважаючи на порівняно слабке і легко переборне забруднення і вплив на береги хвиль, що піднімають судна).

Рибне господарство використовує водні ресурси як засіб існування іншого виду природних ресурсів - біологічних. У цьому воно подібне до зрошуваною землеробства, але на відміну від нього не пов'язане з вилученням води з природних джерел.

Слід наголосити на ролі використання водних ресурсів для відпочинку та лікування. Ця функція поступово набуває істотного значення, хоча ні її технічні вимоги, ні економічні основи поки ще не визначені. Як правило, у кожен водогосподарчий комплекс входять різні види використання і споживання водних ресурсів. Однак сам набір видів використання та їхнє кількісне співвідношення варіюють у широких межах. З цього випливає багатоваріантність організації водогосподарчих комплексів. Розходження у структурі окремих варіантів обумовлюються природними особливостями кожного басейну і структурою господарства певного району.

Основною функцією оцінки водних ресурсів стає покриття поточних і навіть майбутніх водогосподарчих витрат. Проблеми урахування регіональних розходжень на рівні водозабезпеченості, витрат на водопостачання й ефективності використання водних ресурсів зачіпаються певною мірою, але це робиться без відповідних розрахунків або детального аналізу.

Сферою застосування економічних оцінок є:

1.Ведення кадастрів природних ресурсів.

2.Аналіз внеску кожного виду ресурсу до складу національного багатства

країни.

3.Оцінка економічної ефективності функціонування галузей, підприємств, організацій, пов'язаних із використанням, відтворенням й охороною природних ресурсів.

4.Визначення та формування обґрунтованих нормативів використання природних ресурсів з метою забезпечення максимальної еколого-економічної ефективності суспільного виробництва.

5.Формування нормативів економічного стимулювання підприємств й організацій природні ресурси, що використовують, у тому числі:

а)нормативів платежів за використання ресурсів; б)нормативів санкцій за порушення умов ресурсокористування;

в)нормативів економічного стимулювання (заохочення) ресурсозберігаючих заходів, тобто проведення ресурсозберігаючої політики.

2.3. Методи економічної оцінки природних ресурсів

В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вартісної оцінки нині ще неможливо визначати вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і відповідно доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна оцінка ресурсів (у тому числі й природних), з одного боку, забезпечує

40

рівні економічні (госпрозрахункові) можливості для підприємств, що працюють у різних умовах, а з другого – забезпечує створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природокористування.

Економічна оцінка природних ресурсів здійснюється на основі формування таких концепцій [89]:

1.Витратна концепція - ресурс оцінюється за фактичними витратами на його освоєння та підтримку в нормальному експлуатаційному стані.

2.Результатний підхід - ресурси оцінюються за вартістю валової продукції або за вартістю фактичних витрат на освоєння й експлуатацію ресурсів.

3.Рентний підхід - оцінюється максимально можливий народногосподарський економічний ефект від експлуатації оцінюваного ресурсу.

4.Концепція безкоштовності природних ресурсів.

Таким чином, з урахуванням наявних підходів визначення економічної цінності природних ресурсів, можна виділити такі методи оцінки природних ресурсів: витратний, результатний, рентний, ринкової оцінки, загальної економічної вартості.

Витратний метод оцінювання природних ресурсів має в основі облік понесених суспільством витрат на господарське освоєння природних ресурсів. Отже, отримані в результаті застосування даного методу економічні оцінки природних ресурсів враховують суспільно необхідні витрати праці на відтворення кількісних і/чи якісних параметрів природних благ, а також їх підготовку до залучення в господарську діяльність.

Економічні оцінки в цьому випадку містять у собі такі показники:

1.Витрати на розвідку, освоєння (підготовка родовищ, створення інфраструктури, необхідної для експлуатації) джерел природних ресурсів, витрати на видобуток природних ресурсів та їх підготовку до використання (збагачення, транспортування).

2.Витрати на формування супутньої інфраструктури і допоміжних товарів при опосередкованому використанні природних благ.

3.Витрати на відтворення відтворювальних і частково відтворювальних природних ресурсів.

4.Рекультиваційні витрати (відновлення порушених ландшафтів і якості середовища).

З погляду витратного підходу для економічного оцінювання природних ресурсів використовують такі параметри, як масштаб родовища, що визначається його сумарними запасами; якість сировини, що видобувається; її склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів та умови залягання, річний обсяг видобутку.

Наприклад, витрати на освоєння нових земель можна розділити на три групи:

- на освоєння боліт мілководдя, водоймищ, чагарників, пісків, кам'янистих місцевостей, солончаків, ділянок під дорогами, засипання ярів, будівництво комплексу споруд для захисту земель від ерозії тощо;

41

-на обробку ґрунту, хімічну меліорацію, внесення органічних і мінеральних добрив, посів сільськогосподарських культур тощо;

-на будівництво й реконструкцію зрошувальних і осушувальних систем

тощо.

По мірі вичерпання вільних земель для сільського господарства виникає необхідність штучного відтворення ґрунту. Нині вже існують його замінники (гідропоніка, аеропоніка тощо). Людство в майбутньому буде шукати інші можливості для задоволення своїх потреб у харчуванні за рахунок повноцінних замінників (наприклад, тих, що вирощуються в морі).

Оскільки в сільськогосподарський обіг залучаються все бідніші землі, а вилучаються частіше родючі, вартість гектара сільськогосподарських угідь для суспільства буде зростати.

Головним недоліком цієї оцінки є те, що чим більше “бідний” ресурс вимагає витрат, тим вищою буде його оцінка, а це суперечить здоровому глузду.

Результатний метод оцінки передбачає облік споживчих властивостей природних ресурсів, тобто їх здатності задовольняти певні потреби. З цього погляду інтерес викликає цінність природного блага (тобто здатність умовної одиниці задовольняти ту чи іншу потребу) або економічна оцінка його замінності (тобто якою ціною можуть бути компенсовані дані функції за рахунок використання інших ресурсів або капіталу).

Отже, результатна оцінка природного ресурсу може визначатися двома способами: або за величиною ефекту (доходу), одержуваного від використання в економіці одиниці даного блага, або за витратами, необхідними для заміщення даних природних благ (точніше, виконуваних ними функцій) за рахунок застосування інших видів капіталу (ресурсів, фінансових коштів, трудових факторів).

Застосовувати результатні оцінки доцільно тільки тоді, коли ми маємо справу з дефіцитністю даного природного ресурсу, його кількісною обмеженістю. З кількох альтернативних напрямів використання природного ресурсу (економічних функцій) повинні обрати ті, які дадуть максимальний ефект.

Головним недоліком результатної оцінки є те, що витрати й вартість продукції залежать від цілого ряду суб'єктивних факторів, у тому числі від способу господарювання, від обраної технології, від сумлінності персоналу, від конкретної ситуації на ринку.

Даючи вартісну оцінку елементів природного середовища, необхідно врахувати багато економічних, технічних, географічних, геологічних факторів. Можливе багатоцільове використання більшості елементів природного середовища, що також накладає відбиток на оцінку природних ресурсів. Вибір напряму використання або їх поєднання визначається, як правило, не природними, а соціально-економічними факторами. Майже загальноприйнятим критерієм економічної оцінки всіх видів природних ресурсів у більшості досліджень, що провадяться у цій сфері, є диференційна рента.

Диференційна рента акумулює в собі оцінку таких факторів, як кількість і місце розташування ресурсів. Дослідження показника диференційної ренти відкриває шлях для зіставлення різнорідних природних ресурсів і встановлення єдиних цін на природну сировину, за яких чистий дохід буде народногосподар-

42

ським показником ефективності їх використання. Однак дискусія з цих проблем ще не завершена, продовжують висловлюватись думки про відсутність диференційної ренти в наших умовах і як наслідок, безперспективність будь-яких концепцій встановлення цін на природні ресурси. Це помилкова точка зору, оскільки однакова за кількістю та якістю праця, вкладена, наприклад, у різні за якістю земельні ділянки, дає різні економічні результати за будь-яких умов. Аналогічні результати одержуються і на земельних ділянках з різним географічним положенням відносно районів реалізації готової продукції.

Основна ідея рентної оцінки ресурсу полягає в такому. Рентна оцінка за своїм значенням дорівнює народногосподарським (не галузевим і не індивідуальним) додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад, вичерпання корисної копалини, затоплення сільськогосподарських земель, заміна рекреаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо). Звичайно, ресурс, який вилучається або, навпаки, залучається замість того, що є, називається замикаючим. Ті ресурси, безповоротна втрата яких не супроводжується економічними втратами нині і в перспективі, отримують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані обмежені ресурси; унаслідок прикладення суспільної праці до них виникає диференціальна рента.

Отже, обмежені ресурси — це такі ресурси, для забезпечення необхідної кількості яких потрібна трудова діяльність.

Методика визначення рентної оцінки ще остаточно не розроблена, відсутні самі рентні оцінки і плата за ресурси з урахуванням ренти. Останнім часом така ситуація призводить до того, що ресурси використовуються нераціонально, між відомствами недостатньо погоджено їх використання.

Традиційно вважається, що рента виникає внаслідок кращої якості природних ресурсів (рента Рікардо1) і їхнього місця розташування (рента Тюнена2 ). Іноді природну ренту називають надприбутком або залишковим доходом від використання обмежених природних ресурсів, що підраховується як різниця між вартістю виробленої продукції та загальними витратами на їхнє виробництво, включаючи амортизацію основних фондів (відшкодування капіталу) і віддачу на капітал:

де R – рента;

P– ціна реалізації; C – витрати;

Q – кількість реалізованого продукту.

1Давид Рікардо (1772-1823). Англійський економіст. Розробив теорію ренти, що ґрунтувалася на концепції різної якості земельних ділянок, обумовленої їхньою продуктивною силою. Див.: Д. Рикардо. Исследование о природе и причинах богатства народов.

2Іоганн Генріх фон Тюнен (1783-1850) - німецький поміщик, економіст. Незалежно від Д. Рікардо розробив теорію ренти для обґрунтування систем ведення сільського господарства, що виникає внаслідок різного місця розташування земельних ділянок, і встановив її залежність від відстані до ринку. Основні положення викладені в опублікованій у 1826 р. праці «Изолированное государство в его отношении к сельскому хозяйству и национальной экономии».

43

Отже, дана величина вимірює економічний прибуток, а не залишкову ренту, тому що не враховує прибуток підприємця (М), який треба включити в дану формулу:

Однак зробити це не так просто, тому що прибуток підприємця так само, як і рента, розраховується як залишковий доход або визначається відповідно до умов ринку. Часто цю величину замінюють нормою віддачі на капітал, тобто не враховують у розрахунках або враховують у вигляді оплати праці управлінців. Далі ця величина капіталізується за прийнятною ставкою відсотка (e) і виходить капітальна оцінка природного ресурсу (ліс, родовище корисних копалин, нерестовище та ін.) або земельної ділянки (V):

V=R/e. (2.3)

Дана формула є класичною і нині застосовується повсюдно для оцінки будь-яких природних ресурсів і земельних ділянок, у тому числі й забудованих.

Для деяких видів природних ресурсів, наприклад, для повітря, вартісна оцінка поки що не застосовується. Атмосферне повітря у нас безкоштовне і поки що його вистачає для того, щоб не встановлювати за нього плату.

Щодо кожного типу природного ресурсу термін «рента» уточнюється такими визначеннями, як лісова, гірська, водна, земельна рента.

Наведемо приклади розрахунку вартості: а) ріллі; б) ділянки лісу;

в) родовища корисних копалин; г) земельної ділянки під будинком.

Приклад розрахунку вартості ріллі на основі земельної ренти. Розрахунок проводиться за формулами:

Vt Rt

r ,

де Vt – вартість ділянки ріллі;

Rt – земельна рента, розрахована як чистий операційний доход, одержуваний при вирощуванні пшениці;

r – норма віддачі на капітал або ставка дисконтування;

де Р – ціна реалізації пшениці; С – усі витрати на вирощування пшениці й норма прибутку на вкладений

капітал;

44

Q – урожайність пшениці.

Урожайність пшениці - 30 ц/га або 3000 кг/га. Ціна реалізації пшениці - 2,2 г.о./кг.

Сумарні витрати з вирощування пшениці з урахуванням норми прибутку –

1,5 г.о./кг.

Ставка дисконтування - 10%.

Чистий операційний дохід від пшениці = 3000 кг/га × (2,2 –1,5) = 2100 г.о /га.

Вартість ріллі = 1350/0,1 = 13500 г.о./га.

Приклад розрахунку вартості ділянки лісу на основі лісової ренти. Розрахунок проводиться за формулами:

Vt Rt

r ,

де Vt – вартість ділянки лісу; Rt – лісова рента;

r – норма віддачі на капітал або ставка дисконтування.

де Р – ціна реалізації круглого лісу; С – усі витрати на заготівлю лісу й норма прибутку на вкладений капітал; Q – обсяг лісу, що заготовляється.

Обсяг лісу, який щорічно можна вирубувати на оцінюваній ділянці землі (розрахункова лісосіка) - 100 м3.

Витрати:

-плата за ліс на корені - 40 г.о/м3;

-заготівля лісу - 50 г.о/м3;

-вивезення лісу - 100 г.о/м3.

Норма прибутку - 20%.

Ціна реалізації круглого лісу - 500 г.о/м3. Ставка дисконтування - 10%.

Для простоти розрахунку капітальні вкладення в будівництво лісовозних

доріг і придбання техніки не розглядаються, також як і інші статті витрат.

Лісова рента = (500 г.о. /м3 – 40 г.о. /м3 -50 г.о. /м3 -100 г.о. /м3 - 0,20 ×190 г.о. /м3) ×100 м3 = 262 г.о. /м3×100 м3=26200 г.о.

Вартість ділянки лісу =26200 г.о. / 0,1 = 262000 г.о. .

Приклад розрахунку вартості золоторудного родовища на основі гірської ренти.

Розрахунок проводиться за формулами:

45

де Vg – вартість родовища;

Т– період освоєння родовища; i – роки освоєння родовища; Rg – гірська рента;

r – норма віддачі на капітал або ставка дисконтування.

Rg P C Q Кg Vg ,

де Р – ціна реалізації золота;

C – витрати на видобуток золота лісу;

Кg – коефіцієнт капіталізації для гірського устаткування, що складається з

Оцінка землі в складі забудованої земельної ділянки за допомогою техніки залишку також являє собою розрахунок земельної ренти.

Приклад розрахунку вартості земельної ділянки під будинком. Розрахунок проводимо за формулами:

Vt Rt

r ,

де V – вартість ділянки землі під будинком;

Rt – земельна рента або залишковий дохід, що припадає на землю; r – норма віддачі на капітал або ставка дисконтування.

46

Rt= (P-C)×Q-KB×VB ,

де Р – річна орендна плата; С – операційні витрати з обслуговування будинку;

Q – площа приміщень, що здаються в оренду;

КB – коефіцієнт капіталізації для будинків, що складається з норми прибутку на капітал і норми відшкодування капіталу;

VB – вартість будинку з урахуванням зношування.

Річна орендна плата за приміщення – 500 доларів за 1 м2. Операційні витрати – 100 доларів за 1 м2.

Площа приміщень, що здаються в оренду – 4000 м2.

Вартість будинку з урахуванням зношування, розрахована витратним методом, складає 1000000 доларів.

Ставка дисконтування – 10% .

Коефіцієнт капіталізації для будинків – 12% (10%+100%×1/50 років).

Земельна рента =(500$/м2-100$/м2) ×4000 м2-0,12×1 000 000$ =1 480 000$

або 1,5 млн. доларів.

Вартість земельної ділянки під будинком = 1,5 млн. доларів /0,1 =15 млн. доларів.

З наведених формул впливає, що при оцінці природних ресурсів насамперед вимірюються доходи від їхнього використання, а, точніше, відповідно до теорії оцінки, вартість прав, що дають можливість одержувати ці доходи незалежно від того, як ці права називаються.

Економічна оцінка природних багатств повинна враховувати довгострокові народногосподарські результати використання природних ресурсів. Для цього, необхідно оцінювати всі ресурси на єдиній методологічній основі; враховувати в оцінці потенціальний (а не фактично досягнутий) ефект їх використання; з найбільшою повнотою враховувати фактор часу під час проведення ресурсооцінних робіт.

Урахування фактора часу і ціна природних ресурсів [25].

Вище зазначалося про поточні доходи, які приносить експлуатація природних ресурсів. А яка ж повинна бути ціна природного об'єкта якщо вважається, що всі його основні природні властивості рік від року відновлюються і тому експлуатувати його можна вічно.

Власник ресурсу, який збирається продавати його, буде намагатися передусім підрахувати дохід, що він зміг би одержати, якби даний природний об'єкт залишився в його розпорядженні. Для того, щоб оцінити ці доходи, необхідно скористатися такою формулою:

де Rt – рента, принесена природним ресурсом у році t; Р – ціна природного ресурсу (природного об'єкта);

47

Е – коефіцієнт дисконтування.

Коефіцієнт дисконтування (Е) призначений для того, щоб можна було зіставляти між собою економічні характеристики, що відносяться до різних моментів. Норматив дисконтування показує ступінь знецінення майбутніх доходів стосовно базового моменту часу. Ці доходи нерівнозначні для споживача, і він бажає одержати дохід раніше. Однак він готовий зачекати, і за це одержати компенсацію.

Наведемо кілька прикладів, що ілюструють дану залежність. Припустимо, що певний власник грошей має суму рівну К. Він має дві можливості: використовувати ці гроші для споживання або вкласти їх у виробництво (зазначимо, що фактор ризику не враховується). Через рік вкладені у виробництво кошти принесуть йому прибуток, рівний РК. У результаті він буде мати суму (Р + 1)К. Якщо припустити, що Р – це мінімальна норма прибутку, при якій власник грошей готовий вкладати їх у виробництво, то можна сказати, що Р відбиває його перевагу споживання в часі. Для розглянутого виробництва, сума К, витрачена їм у даний момент, і сума (Р + 1) *К, витрачена їм через рік, рівнозначна. Вона приносить йому те саме задоволення. Для розглянутого нами власника грошей Р і є нормою дисконтування, тобто Р = Е.

Звичайно, кожен індивід оцінює ступінь своєї переваги в часі по-різному. Але в кінцевому рахунку ринок позикових засобів визначає, на якому рівні установиться величина Р. Хтось хотів би одержати більш високу плату за використання своїх заощаджень, але в нього є конкуренти. Ці конкуренти готові віддати свої заощадження в борг під більш низькі відсотки або вкласти їх у виробництво, очікуючи дістати менший прибуток.

Зрештою складається ставка банківського відсотка. Ті, хто не знає як ефективно витратити свої гроші, кладуть їх у банк і одержують відсотки. Банківський відсоток і визначає ступінь споживання в часі для суспільства в цілому. Ось чому можна вважати, що коефіцієнт дисконтування (Е) – це банківський відсоток.

Припустимо, величина рентного доходу R постійна в часі, тобто Rt = R0, t=1,2..., тоді можна знайти суму ряду:

Звідси випливає, що ціна природного об'єкта (чи його оцінка) дорівнює частці від розподілу рентного доходу на коефіцієнт дисконтування (або, як ми зазначали вище, банківському відсотку).

Ми розглядали ціни на освоєні природні ресурси, що приносять ренту. У той же час досить часто виникає проблема оцінки ще неосвоєного природного об'єкта. У цьому випадку мова може йти про очікувані доходи від його експлуатації та про очікувані витрати з його освоєння. Покупець повинен знати обидві величини. Звичайно, ми не обговорюємо питання ризику тому, що і покупець, і продавець мають повну інформацію про природні ресурси, які продаються і купуються. Отже, вважаються відомими витрати з освоєння природного об'єкта і

48