Поняття і види судових доказів.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для вірного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

• письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

• поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Cудові докази характеризуються наступними ознаками:

1. судові докази – це відомості про факти;

2. судові докази – це відомості про факти, які підлягають встановленню для вирішення конкретної господарської справи;

3. судові докази – це відомості про факти, які отримані з передбачених в законі засобів доказування;

4. судові докази – це відомості про факти, отримані в законному порядку.

Судовий доказ – це відомості про факти, які підлягають встановленню для вирішення конкретної господарської справи, отримані у порядку і засобами, встановленими законом.

Класифікація судових доказів можлива по декількох критеріях (підставах).

1. За способом (процесом) формування докази поділяються на 1.1) первинні і 1.2) похідні.

Первинними називають докази-першоджерела. Похідними називають докази, які відтворюють зміст іншого доказу. В одних випадках фактична обставина впливає на джерело доказу (свідомість чоловіка, предмет) і певним чином відображається в ньому. В інших випадках на джерело доказу впливає не сам цікавлячій суд факт, а його відображення, інформація про нього, яку несе інше джерело. Тому первинним доказом буде свідчення свідка-очевидця. Свідчення ж свідка, який взнав про факт від іншої особи, буде похідним доказом.

2) За характером зв’язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити по тій чи іншій справі, докази поділяються на 2.1) прямі і 2.2) побічні. На підставі прямого доказу можна зробити тільки один висновок: про наявність або відсутність доказуваного факту, оскільки зв’язок між доказом і фактом однозначний. Побічний доказ має з доказуваним фактом багатозначний зв’язок, що дозволяє суду зробити не один, а декілька вірогідних висновків про факт. На підставі одного побічного доказу неможливо отримати достовірний висновок про шукаємий факт, тому практика виробила наступні правила застосування доказів:

а). щоб на підставі побічних доказів зробити достовірний висновок, треба їх мати не

один, а декілька;

б). достовірність кожного з них не повинна викликати сумнів;

в). сукупність їх повинна представляти певну систему, яка дає підставу зробити один єдино можливий висновок про доказуваний факт.

3) За джерелом отримання судові докази поділяються на 3.1) особисті і 3.2) речові (предметні ), в залежності від того, чи є джерелом доказу людина або матеріальний об’єкт.

Якщо ми маємо справу з предметом матеріального світу, впливаючи на який, отримало відображення явище дійсності, то такий предмет буде джерелом речового доказу. Коли явище відображене в свідомості людини, впливаючи на його органи почуттів, то джерелом відомостей завжди буде громадянин, незалежно від того, як, яким чином вони будуть ним закріплені.

До особистих доказів відносяться пояснення сторін, третіх осіб, показання свідків, висновки експертів. До речових ( предметних ) – письмові і речові докази.

При класифікації доказів по їх джерелу деякі вчені, крім особистих і речових, виділяють і 3.3) змішані докази. Підставою виділення вважається те, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація про факти витягнуті з двох джерел – особового і речового. Так, за думкою С.В.Курильова, експерт вивчає спочатку речові докази, докази, надані в його розпорядження, перетворює отримані з цього джерела докази і сам стає джерелом нового доказу – висновку експерта.