4.2. Основні напрямки системного аналізу у філософії права

Це, по-перше, філософський аналіз системи права, по-друге — філософський аналіз пра­вової системи.

Система права — внутрішня будова права як цілісної сукупності правових норм, утілених у галузях права (кон­ституційному, адміністративному, цивільному, криміналь­ному, кримінально-процесуальному, господарському, фі­нансовому, сімейному, міжнародному і т. д.).

Правова система — сукупність усіх правових явищ сус­пільної життєдіяльності, правових аспектів економічної, со­ціальної, політичної, духовної підсистем цілісного соціуму.

У цій площині принципове значення мають досліджен­ня вчених-юристів, серед яких чільне місце посідають ук­раїнські дослідники, в тому числі представники Національ­ної академії внутрішніх справ.

Філософія права регулює правознавчі дослідження, реалізуючи загальнофілософські та філософсько-правові закони й категорії, методи і принципи. Регулятивна функція філософії права є складовою різноманітних управлін­ських процесів у суспільстві. Вона формувалась у взаємо­зв'язку з усім процесом становлення і розвитку наукового управління, його принципами, які специфічно проявляють­ся у філософсько-правовій науці.

Загальна теорія систем Л. Берталанфі, тектологія О. Богданова, наукова організація праці Ф. Тейлора, різні аспекти управління виробництвом Ф. Джільберта, Г. Емерсона, Г, Черча, О. Гастева, Й. бірманського, вчення про управління Файоля, про стосунки між людьми Д. Карнегі — весь цей доробок управлінської проблематики є істотним для регулятивної функції філософії її соціально-правової специфі­ки, предмета, методів, функцій.

Ця проблематика вивчається в історичному контексті, зокрема щодо розвитку науки, етапів удосконалення нау­кової раціональності: класичного (до «кінця XIX ст.), некласичного (початок XX ст.), постнекласичного (сьогоден­ня). Кожний з етапів передбачив освоєння об'єктів певної системної організації.

Системи, що самоорганізуються, називаються ще диси­пативними — вони пов'язані з розсіюванням енергії, коли структури виникають у відкритих, далеких від рівноваги системах унаслідок самоорганізації та існують за рахунок постійного розсіювання енергії, одержуваної ззовні. Зараз настійно утверджується енергетична теорія, складовою якої є синергетика — міждисциплінарний науковий на­прямок, що вивчає процеси самоорганізації та хаотизації в різних системах. Тобто йдеться про несумісні, протилежні напрямки енергії: один спрямований на творення, самоор­ганізацію (в моральному плані, стосовно соціальних сис­тем — це аналог добра, інший — на руйнування, хаотизацію — аналог зла, злочину, злочинності). Ясна річ, що для регулятивної функції філософії права проблеми синерге­тики є актуальними.

Адже йдеться про енергетику особистості — її діяль­ність; якщо свідомість — внутрішній зміст діяльності, то діяльність — зовнішній прояв свідомості; проникнути в цей механізм — значить, оволодіти регулятивними важелями впливу на свідомість і діяльність людини в напрямку їхньої правомірності, вміння протистояти негативним імпульсам. Принцип єдності свідомості й діяльності взаємозв'язаний з принципом детермінізму і принципом розвитку: перший фіксує причинну зумовленість внутрішнього світу особи від способу ї| життєдіяльності, другий — факт постійної змінюваності людської психіки одночасно зі змінами сере­довища. Вплив на середовище й потреби індивіда (на об'єк­тивні фактори його діяльності) детермінує позитивні зру­шення в його інтересах, ціннісних орієнтаціях, мотивах (безпосередніх спонуканнях до дії), цільових настановах (у них міститься суб'єктивний усвідомлений образ передба­чуваного результату, досягти якого людина намагається).

І оскільки дія — завершальний елемент механізму люд­ської діяльності, єдиний критерій людини, яка оцінюється не за її думками і словами, а за результатами дій, діяльнісний аспект є вирішальним, у тому числі в правоохоронній роботі. Філософія права усвідомлює а сутність у взаємоз­в'язку з індивідуальною поведінкою. Водночас життя вима­гає істотно поглибити розкриття постаті правоохоронця, який стоїть на варті законності й правопорядку.

Людський фактор стає ефективним лише в системному, діяльнісно-людиномірному підході до нього, от чому слід об'єднати другий і третій компоненти філософської тріади "системність методології—людина—діяльність". До назва­них загальнофілософських розроблень проблем людини доцільно додати ті, що присвячені людській діяльності: ця комплексна проблематика корисна для філософсько-правових фундаментальних досліджень на основі системного аналізу — найпродуктивнішого дослідницького методу та діяльнісно-людиномірного принципу як першооснови цього методу. У цій площині принципове значення мають національні, міжнародні та інші за масштабами науково-практичні конференції — форуми фундаментально-мето­дологічних і прикладних розробок.

Справді, до філософсько-правового аналізу звертають­ся теоретики історії й теорії держави і права, представники всіх галузей права, кримінологів криміналістики та ін. За­кономірності злочинності, її причину носіїв і попередження концентрують навколо себе різноманітні напрямки право­знавства. Особливо важливим є взаємозв'язок зазначених напрямків У єдиній філософсько-правовій цілісності. Сис­темний аналіз у філософії права детермінований трансформацією суспільства; його турботами і проблемами; ак­туалізацією правових питань засобами масової інформації; використанням наявної ситуації різними суспільними сила­ми пошуком ними консенсусу. Філософія права система­тизує основні правознавчі напрямки теоретико-практичний, ідеологічний, некласичний, багатофакторний, еконо­мічний, соціологічний, соціальио-психологічний, прогностичний.

Діяльнісно-людиномірний принцип цементує міжсистемні комунікації філософії права, зокрема з криміноло­гією — наукою про злочинність, її причини, особу злочинця, способи попередження злочинів.

Системний аналіз передбачає: класифікацію об'єктів та їхніх елементів, тобто їх розподіл за класами, видами то­що; типологію всього цього за типовими ознаками. Систем­но-філософський аналіз відповідно включає і типологію досліджуваних об'єктів, насамперед людської особистості.

Так, узагальнення правоохоронної практики і літерату­ри дозволяють систематизувати як класифікаційні, так і типологічні характеристики особи злочинця, застосовуючи поняття "криміногенний тип особи" як ширший за своїм значенням; йдеться про: послідовно-криміногенний, ситуа­тивно-криміногенний і ситуативний типи.

Р. Мертон розрізняв п'ять логічно можливих, альтерна­тивних способів пристосування та адаптації людини до умов, що існують у суспільстві або групі: підпорядкування, інновацію (оновлення), ритуалізм, ретритизм (відхід від життя), бунт.

1. Підпорядкування: людина приймає як соціально ви­значені цільові настанови та інституціоналізовані засоби їх реалізації.

2. Інновація: приймає цілі, але не засоби.

3. Ритуалізм: приймає засоби, але не цілі.

4. Ретритизм: не приймає ні цілей, ні засобів.

5. Бунт: наявних цілей і засобів не приймає, пропонує нові.

Пристосування типу 1 — найпоширеніше, типу 4 зу­стрічаємо досить рідко. Інші варіанти мають пересічний характер реалізації.

Це — загальна схема функціонування блоку "цілі—за­соби" в системній структурі людської діяльності. Далі все залежить від змістовного наповнення цієї схеми в реально­му житті. Діалектика цілей і засобів правоохоронних органів вті­лена в Конституції України, відповідних законах. Органи правопорядку діють у творчому контакті з іншими структу­рами суспільства, без чого ефективність роботи неможлива.

Важливе значення має робота міліції — державного озброєного, органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправ­них посягань. Ці положення про соціально-правовий ста­тус міліції України закріплено в Законі України «Про мі­ліцію''. Вони адекватні конституційним положенням про статус людини та її захист — так Основний Закон України втілюється в окремих законодавчих актах, що робить нор­мативну базу надійною та систематизованою.

Статусно-сутнісні ідеї відтворено в основних завданнях міліції, які в своїй сукупності складають цілісну цільову настанову цього органу виконавчої влади:

• гарантування особистої безпеки громадян, захист їх­ніх прав ї свобод, законних інтересів;

• запобігання і припинення правопорушень;

• охорона й забезпечення громадського порядку,

•виявлення й розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили;

• забезпечення дорожнього руху;

• захист власності від злочинних посягань;

• виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

• участь у поданні соціальної та правової допомоги гро­мадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, установам та організаціям у виконанні покладе­них на них завдань.

Максимальна ефективність функціонування системи МВС, як і всієї правоохоронної системи, являє собою ак­туальну проблему, цільову настанову і конкретне значення. Це — центральний пункт вчення про попередження зло­чинності, яке, своєю чергою, є логічним компонентом фі­лософсько-правової науки в цілому і кримінологічної — безпосередньо.

Питання ефективності попередження злочинності та правоохоронної діяльності входить до комплексу загаль­носуспільної необхідності всебічного реформування і вдосконалення всіх сфер суспільства. Принципи перетворень у системі МВС такі; захист людини, суспільства, дер­жави від протиправних посягань; єдність системи; законо­давче визначення ОВС; максимальна економічність, прос­тота і гнучкість системи; першочерговий розвиток низових ланок як першооснови системи МВС; доступність населен­ню; зосередженість усіх ланок на боротьбі проти злочин­ності; звідси координованість служб, розширення повно­важень органів місцевого самоврядування у забезпеченості правопорядку на їхніх територіях, упровадження наукової організації праці в систему.

Підвищення ефективності правоохоронної роботи про­низує всі напрямки вдосконалення і розвитку системи МВС України: вдосконалення управління та організаційно-штатних структур; розвиток кримінальної міліції; розвиток міліції громадської безпеки; розвиток апаратів поперед­нього слідства; реформування кримінально-виконавчої системи; розвиток внутрішніх військ; удосконалення робо­ти з кадрами; правове забезпечення реформування ОВС.

Отже, системний аналіз поступово впроваджується і в правоохоронну сферу, сприяючи цим підвищенню ефек­тивності боротьби проти злочинності, її попередження.

Вдосконалення управління та організаційно-штат­них структур означає впровадження принципів науково­го управління в діяльності ОВС. Мова йде про пріоритет­ність стійкого управління на основі максимально повної інформації про оперативну обстановку, всіх аспектів робо­ти на поточний момент і на перспективу, розмежування функцій усіх підрозділів, посилення штабної функції, оп­тимальне співвідношення штабних, лінійно-галузевих і функціональних підрозділів. МВС зосереджує стратегічне керівництво; до ГУМВС—УМВС делегуються деякі загальноуправлінські функції в межах керівництва своїм регіо­ном; міськрайоргани посилюють управління в частині, що їх стосується, в них створюються штабні підрозділи.

Розвиток кримінальної міліції відбуватиметься в на­прямку попередження і розкриття тяжких злочинів через ужиття оперативно-розшукових заходів структурними під­розділами кримінальної міліції (карного розшуку, бороть­би з незаконним обігом наркотиків, Державної служби бо­ротьби з економічною злочинністю, боротьби з криміналь­ним приховуванням прибутків від оподаткування, кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх)

Розвиток міліції громадської безпеки зв'язаний, на­самперед, із загальною та індивідуальною профілактикою злочинів, тому центральною тут є служба дільничних ін­спекторів. У перспективі можливе створення муніципаль­ної міліції, переведення охоронної роботи міліції на конт­рактну основу.

Розвиток апаратів попереднього слідства означати­ме зниження навантаження на слідчих, зосередження зу­силь на розкритті тяжких злочинів, перерозподіл підслід­ності ОВС—Прокуратури—СБУ, декриміналізацію окре­мих злочинів, розширення повноважень органів дізнання, створення підрозділу з розслідування організованих зло­чинів, захист слідчих, підготовка кадрів.

Реформування кримінально-виконавчої системи пе­редбачає комплектування, навчання, виховання кадрів, їх соціально-побутове забезпечення, покращання медичного й торговельного обслуговування спецконтингенту, переве­дення охорони установ виконання покарань із внутрішніх військ до системи органів виконання покарань після їх укомплектування на контрактній основі, з можливою на­ступною передачею Міністерству юстиції, а функцій при­мусового лікування від алкоголізму і наркоманії — Мініс­терству охорони здоров'я.

Розвиток внутрішніх військ, своєю чергою, доцільно здійснити у напрямку активнішої участі в охороні громад­ського порядку та боротьби проти злочинності, викорис­тання військ спеціального призначення для ліквідації ма­сових безпорядків, актів тероризму, — з відповідними структурними змінами у внутрішніх військах.

Вдосконалення роботи з кадрами — головний напрям­ок реформування і вдосконалення діяльності ОВС, як і всіх правоохоронних органів, а також організацій, установ, за­кладів у державі в цілому. Адже йдеться про людський фактор — вирішальний у будь-якій справі. Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права об'єктивно вимагає зосередитися саме на цьому вирішаль­ному факторі.

Системно-філософський правовий підхід передбачає також висвітлення правового забезпечення досліджувано­го об'єкта, зокрема процесу реформування органів внут­рішніх справ. Йдеться про реалізацію філософського принципу сходження від абстрактного до конкретного — сто­совно даного конкретного явища.

Втілення у життя правил поведінки, що становлять зміст права, здійснюється через реалізацію норм права у формах їх додержання, виконання, використання та засто­сування. Застосування норм права — найважливіший етап забезпечення реформування будь-якої сфери суспільної життєдіяльності, в даному випадку — системи органів внутрішніх справ, як і правоохоронних органів в цілому.

Йдеться про застосування положень Конституції Ук­раїни, Законів України про міліцію, прокуратуру, адвока­туру, про статус суддів, про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, про оперативно-розшукову діяльність, про Службу безпеки України.

Ці нормативно-правові акти безпосередньо стосуються правового забезпечення діяльності правоохоронних орга­нів. Водночас системний філософсько-правовий підхід ви­магає враховувати міжсистемні взаємозв'язки — з законо­давством всіх інших сфер суспільства, а також міжнарод­но-правових і зовнішньоекономічних відносин.

Діалектика загального і особливого знаходить свій про­яв і в структурі кожного окремого нормативно-правового акта: так, Закон України про міліцію включає загальні по­ложення, обов'язки і права міліції, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, проходження служби, правовий і соціальний статус, відповідальність працівників міліції, контроль і нагляд за діяльністю міліції.

Системний аналіз у філософії права — методологічна основа всіх правових явищ, включаючи їх правове забезпе­чення, застосування норм права як особливої форми його реалізації. Саме наукова методологія лежить в основі сутнісної характеристики відповідного понятійного апарату, що має принципове значення і для практики.

Категорія застосування норм права визначається як спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спе­ціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноваже­них державою громадських органів щодо прийняття інди­відуально-конкретних правових приписів з метою вирішен­ня конкретної справи. Значить, системний філософсько-правовий аналіз має як фундаментально-методологічний» так і практично-прикладний характер. Це, зокрема, стосується визначення ста­дій процесу застосування норм правам правового забезпе­чення практичної правоохоронної діяльності.

Перша стадія — встановлення та аналіз фактичних об­ставин справи або ситуації, що потребує, врегулювання чи вирішення, друга стадія зводиться до вибору та встанов­лення аутентичності тексту норми права (юридична квалі­фікація), третя стадія - прийняття рішення по справі, чет­верта стадія - заключна, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються у життя.

Вихідним при цьому є системний аналіз у філософії права, що визначає його актуальність, теоретичне і прак­тичне значення.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4

Системний аналіз у філософії права інтегрує всі ас­пекти цієї актуальної теоретико-прикладної науки. Йдеть­ся про метрологічний, історико-генетичний, онтологіч­ний, епістемологічний, антропологічний, правоохоронний аспекти.

Системний аналіз взагалі — найпродуктивніший дос­лідницький метод, особливо на основі діяльнісно-людиномірного принципу. Це повною мірою стосується системного аналізу у філосо­фії права, в центрі якого — людина як міра всіх речей, найвища соціальна цінність.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Таким чином:

1. Системний аналіз у філософії права інтегрує всі ас­пекти цієї актуальної теоретико-прикладної науки. Йдеть­ся про метрологічний, історико-генетичний, онтологіч­ний, епістемологічний, антропологічний, правоохоронний аспекти.

2. Системний аналіз взагалі — найпродуктивніший дос­лідницький метод, особливо на основі діяльнісно-людиномірного принципу. Це повною мірою стосується системного аналізу у філосо­фії права, в центрі якого — людина як міра всіх речей, найвища соціальна цінність.

3. Діяльнісно-людиномірний принцип систематизує всі інші принципи системного аналізу -цілісності, структур­ності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалеж­ності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи.

4. Структура людської діяльності — суто людського способу існування, основного фактора і критерію люд­ського розвитку криє в собі об'єктивні фактори (середови­ще—потреби) і фактори суб'єктивні (усвідомлення об'єк­тивних потреб у вигляді інтересів, цінностей, мотивів, цілей і вибору відповідних засобів; діяльне задоволення потреб у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому).

5. Філософія права — найвищий методологічний рівень правознавства — об'єднує всі його підсистеми, інтегрує аналіз системи права і правової системи в органічному вза­ємозв'язку з дослідженням правотворчої, правозастосовної, правоохоронної діяльності, яка є різновидом людської діяльності взагалі, — з її сутнісними, структурно-функці­ональними характеристиками.