Висновки з першого питання:

Таким чином, формальна логіка в найбільш широкому розумінні її предмета досліджує структуру абстрактного мислення, розкриває його закономірності. А оскільки абстрактне мислення нерозривно пов’язане з мовою, то дослідження мовних висловлювань і відношень між ними логіка вбачає одне із своїх завдань.

Під терміном “логіка” розуміють:

- об’єктивну закономірність і послідовність речей (предметів і явищ);

- послідовність мислення;

- науку яка вивчає мислення.

Об’єктом логіки як науки є мислення людини.

Предметомлогіки є логічні форми, операції з ними і закони мислення.

Іі питання

ФОРМИ І ЗАКОНИ МИСЛЕННЯ

Будь-яка думка людини має конкретний зміст і певну структуру. Структура думки – це її будова, спосіб поєднання складових думки. Процес виявлення структури і виведення формул думок є формалізацією думки. Формалізація дає змогу формулювати певні закони і правила.

В логіці розрізняють істинність і правильність мислення.

Поняття “істинність” відноситься до змісту думки. За змістом думка може бути або істинною, або хибною. Істинна думка відповідає тому, що є насправді. Думка, яка викривлює дійсність є хибною думкою.

Поняття “правильність” відноситься до структури думки. Згідно структури (форми) мислення буває правильним або неправильним. Правильним мислення є тоді воно має логічну форму, тобто коли способи зв’язку елементів думкок відповідають об’єктивній дійсності.

Істинність і правильність мислення органічно пов’язані між собою.

Мислення людини відбувається у певних логічних формах.

Форма мислення – це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності.

Основними формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття – це форма мислення, яка відзеркалює предмет у його суттєвих ознаках. Логічною формою понять є спосіб зв’язку ознак предметів із самими предметами.

Наприклад: під поняттям “студент” – ми розуміємо людину, яка навчається у вищому навчальному закладі.

Судження – це форма мислення, яка відтворює предмет не в цілому, а окремі його ознаки, властивості, зв’язки і відношення у вигляді ствердження або заперечення належності предмету певної ознаки чи властивості. Логічною формою суджень є спосіб зв’язку понять про предмети шляхом ствердження або заперечення якостей предметів або відношень між ними. Судження являє собою відносно кінцеву думку.

Наприклад:

а) ствердне судження “Деякі студенти є відмінниками”;

б) заперечне судження “Деякі студенти не є відмінниками”.

Умовивід – це форма мислення, в якій із суджень, пов’язаних певним смислом або відношенням, виводиться нове судження (висновок). Умовивід являє собою завершене міркування.

Наприклад:

Студенти першого курсу мають складати залік з логіки Андрій Сидорчук – студент першого курсу

Андрій Сидорчук має скласти залік з логіки

Мислення людини підлягає законам, завдяки яким стає логічним.

Закон– це необхідний, суттєвий, постійний зв’язок між явищами об’єктивної дійсності.

Під законом логіки розуміють стійкий, внутрішньо-необхідний, суттєвий зв’язок між думками. Закони логіки об’єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані самим мисленням, а є відображенням закономірності об’єктивного світу. Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення підлягає законам логіки незалежно від того, знає людина ці закони, чи ні. Закони логіки діють у будь-якому мисленєвому акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення.

Формально-логічні закони – це закони правильної побудови і зв’язку думки.

Формальна логіка вивчає два типи законів.

До першого типу відносяться закони, що виражають логічні форми (схеми, структури) правильно побудованих міркувань. До цього типу законів відносяться правильно побудовані висловлювання, в яких істинність одних суджень при необхідності змушує визнати істинність інших. При правильному мисленні ми відчуваємо примус мислити так, а не інакше. Виражаються ці закони у вигляді законів, аксіом і правил побудови форм мислення (понять, суджень, умовиводів). Більш докладно про це будемо говорити у наступних розділах.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення зустрічаються два види логічних помилок – паралогізми і софізми.

Паралогізм– це логічна помилка, допущена ненавмисно, через незнання певних логічних вимог.

Софізм– це навмисна логічна помилка, допущена з метою ввести свого опонента в оману, видаючи неправильне міркування за правильне.

До другого типу формально-логічних законів відносяться закони, що виражають вимоги щодо форм мислення і операцій з ними. Ці закони називаютьсяосновними, тому що вони виражають корінні якості логічного мислення:визначеність і несуперечливість мислення, а такожпослідовність і обгрунтованість думок. До основних законів мислення відносяться:закон тотожності,закон суперечності,закон виключеного третього ізакон достатньої підстави. Порушення вимог будь-якого з цих законів призводить до того, що мислення стає нелогічним.

Розглянемо більш детально основні закони мислення.

Закон тотожності:будь-яка думка про предмет у процесі міркування має залишатися тотожною сама собі, скільки б разів вона не повторювалась. Цей закон застосовний до понять. У вигляді формули закон тотожності записується так:А є А, або А = А.

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1. у процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки;

2. у процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Вимоги закону тотожності висловлюються так: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні, відмінні.Так, наприклад, коли у процесі судового доказу поняття“хабар” підміняється поняттям “подарунок”, то порушується вимоги цього закону. Крім того, у природних мовах багато слів, які схожі одне на одне, але мають різні значення (синоніми), а також багато людей в силу професії, життєвого досвіду і т.д. вкладають в одні і ті ж поняття різний смисл. Так, юрист під “наклепом” розумієнавмисне розповсюдження неправдивої інформації, що підриває репутацію особи чи установи, а пересічна людина може розуміти під наклепом будь-яку неправду.

Закон суперечності (несуперечності):дві протилежні думки не можуть бути одночасно істинними; одна з них неодмінно хибна.

Цей закон застосовний до суджень. У вигляді формули закон суперечності записується так:А не є не-А. Тобто не можуть бути разом істинними дві думки, одна з котрих заперечує іншу.

Питання про те, яке з двох суджень є хибним, а яке істинним, закон суперечності не розв’язує. Він говорить лише про те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджується у другому, одне неодмінно хибне. Закон суперечності застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Наприклад: “Сидорчук був відмінником” і “Сидорчук не був відмінником”.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Наприклад: “Сидорчук є осудний” і “Сидорчук був неосудним”.

Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад: “Сидорчук здібний” і “Сидорчук не здібний”. Ці судження можуть бути одночасно істинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності Сидорчука у навчанні, а в іншому у якомусь виді спорту.

Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей об’єктивної дійсності. Він лише застерігає від логічних суперечностей “із самим собою”. Формально-логічних суперечностостей не повинно бути в жодному міркуванні.

Закон виключеного третього:із двох суперечних думок про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одна неодмінно істинна, друга хибна, а третьої бути не може.

Цей закон застосовний лише до суперечних суджень, які заперечують одне одне. У вигляді формули закон виключеного третього записується так: або А, або не-А.

Зміст цього закону полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечні судження. Також у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечні судження і визнавати істинним третє судження. Наприклад: істинним є або судження “Сидорчук є свідком у справі”, або судження “Сидорчук не є свідком у справі”, третє ж судження “Сидорчук є потерпілим” не є суперечним у даному відношенні. Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно істинними, лише одна з них має бути обов’язково істинною.

Закон достатньої підстави:будь-яка істинна думка повинна мати достатню підставу.

Цей закон застосовується до складних суджень, а також при конструюванні умовиводів у ході аргументації.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так: В є тому, що є А, деАє підставою, аВ– наслідком.

Достатньою підставою нової думки є попередні думки, раніше визнані істинними. Довести ту чи іншу думку – означає обгрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Судження, котрі наводяться для обгрунтування істинності іншого судження, є логічною підставою, а те судження, яке випливає з інших суджень, є логічним наслідком. Наприклад: “Якщо Сидоренко студент, то він має залікову книжку”. Вимогою закону достатньої підстави є таке положення: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обгрунтована. Цей закон забороняє визнавати істинність думки на віру. Дотримання вимог цього закону особливо важливе в юридичній практиці.

Говорячи про основні закони мислення у цілому, треба зазначити, що їх не можна розглядати ізольовано, у відриві один від одного. Кожен закон доповнює їнші закони. Порушення одного закону неодмінно веде до порушення інших. Крім того, основні закони мислення діють в юридичній практиці не тільки як закони мислення, але і як юридичні вимоги щодо юридичного мислення.