І. Поняття судової влади та судової системи

Згідно з теорією розподілу влад, судова влада самостійна і незалежна сфера публічної влади (поряд із законодавчою і виконавчою),яка представляє собою: а) сукупність повноважень щодо здійснення правосуддя; б) систему державних органів які здійснюють ці повноваження.

Її найбільш суттєвою особливістю є те, що вона, як випливає з наведеної дефініції, може бути реалізована тільки державними судами, які входять до складу судової системи відповідної країни.

В юридичній літературі зміст судової влади складають:

- конституційний контроль;

- правосуддя;

- контроль за законністю та обгрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб;

- участь у забезпеченні належного виконання вироків та інших судових рішень;

- розгляд і провадження матеріалів (справ) про адміністративні порушення, підвідомчі суди;

- роз'яснення діючого законодавства з питань судової практики;

- участь у формуванні суддівського корпусу і сприяння органам суддівського товариства.

А.З. Георгіца вважає, що теоретично судову владу як вид влади не можна ототожнювати із судами, судовою системою. За своїм змістом судова влада виходить за межі її носіїв – судів системою закладених у суди можливостей впливати на інші види державної влади, людину і суспільство в цілому. Але практично судова влада і суд (судова система) не можуть існувати окремо. Можна погодитись також із російським ученим-конституціоналістом Є.І.Колюшіним, який вбачає теоретичне і практичне значення підкреслювання нетотожності судової влади і судів (судової системи) насамперед у намаганні забезпечити їх гармонійну єдність, оскільки справді неефективна судова система паплюжить у підсумку судову владу, а судова влада, відірвана від судової системи, перетворюється у пусте тремтіння повітря.

Судова влада, як гілка державної влади, своїм походженням зобов'язана народові, який є джерелом будь-якої державної влади. Тому самостійність і незалежність судової влади, про яку так часто пишуть у наукових працях і фіксують у законодавстві, повинна існувати тільки у взаємовідносинах із владою законодавчою і виконавчою. Але стосовно народу судова влада не може бути самостійною. Більше того, у даному контексті навіть існує об'єктивна необхідність взаємодії трьох видів державної влади як рівноважних, але підпорядкованих владі народу, покликаних забезпечувати й оберігати владу народу.

Загальновідомо, що кожна гілка влади здійснює свої функції за допомогою особливих, властивих тільки їй органів. У судової влади такими є суди, які складають у своїй сукупності судову систему, її організаційні форми визначені законом і можуть бути змінені тільки у законодавчому порядку. Вже перша писана конституція - Конституція США - відобразила цей момент, зафіксувавши у розділі. 1 ст. III таке положення: "Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом і тими нижчими судами, які будуть час від часу встановлюватися і засновуватися Конгресом". У сучасних демократичних державах здійснення основних повноважень судової влади покладається на суди різних категорій (загальної компетенції, спеціалізовані, адміністративні, конституційні), а також іноді на так звані квазісудові органи. Отже, судова система – це сукупність усіх судів даної держави, які мають спільні завдання, пов'язані між собою відносинами щодо здійснення правосуддя.

Судова влада володіє рисами (ознаками), які відрізняють її від інших гілок влади.

По-перше, вона має конкретний (як правило, інцидентний) характер. За ініціативою заявника суд розглядає і розв'язує на основі норм права і від імені держави конкретні кримінальні, цивільні, адміністративні та інші спори, а також справи про конституційність і законність актів і дій державних органів.

По-друге, діяльність судової влади відбувається у межах суворо і детально регламентованої законом процедури.

По-третє, судова влада належить судовій установі, а здійснюється одноособове суддею або судовою колегією (суддями; суддями і присяжними; судцями і народними засідателями тощо), її кадровий склад – судді – утворюють особливий професійний прошарок, т.зв. суддівський корпус, який має особливий правовий статус (наприклад, ст. 92 Основного закону ФРН містить таке положення: "Судова влада доручається суддям"). Інакше кажучи, судді є справжніми носіями судової влади.

Чи не найяскравіше передав соціальну роль судової влади французький дослідник державного ладу США Алексіє де Токвілль, який у книзі "Демократія в Америці" (1835 р.) писав: "Усі уряди мають ото й усе дві можливості подолати опір, який чинять йому громадяни: матеріальні засоби якими вони самі володіють, і ухвали судів, до чиєї допомоги вони можуть звертатися... велика мета правосуддя полягає в зміні ідеї насильства ідеєю права, у встановленні правової перепони між урядом і силою, яку він використовує”.

У конституційно-правовій літературі часто і небезпідставно вказується, що ніхто, крім судової системи в особі утворюючих її судів, не може здійснити правосуддя від імені держави. Крім того, конституційне право багатьох зарубіжних держав забороняє навіть створення і діяльність надзвичайних судів, у тому числі і в умовах надзвичайного військового стану. З іншого боку, підкреслюється, що ніхто, в тому числі і держава в особі її органів, не вправі втручатися в діяльність судової системи щодо здійснення правосуддя. Усі фізичні та юридичні особи, включаючи і вищі органи влади й управління держави, зобов'язані беззастережно виконувати судові ухвали. Відомий латинський афоризм "Ріаі іизгійа, регеаі Ітшпсшз!", ("Та здійсниться правосуддя, хоча би загинув світ!") означає, що право повинно застосовуватися судом, незважаючи ні на які політичні та інші наслідки.

Але при всій відносній самостійності судової влади вся ж її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади, і передусім від законодавчої. Саме остання визначає компетенцію окремих ланок судової системи, статус судців і цілу низку інших питань. Підвалиною цієї законодавчої регламентації є конституція. Конституційні засади деталізуються у спеціальних законах (про це мова піде нижче).

Щодо ролі виконавчої гілки влади стосовно судової системи, то вона менш значна. У самому загальному плані вона зводиться до матеріально-технічного забезпечення діяльності судів. Ця роль дещо більша у тих державах, де на міністерства юстиції покладені окремі управлінські функції та керівництво прокуратурою, як це, наприклад, має місце у ФРН. де на міністерство юстиції земель (їх діяльність координує федеральне міністерство юстиції) покладено призначення більшої частини суддів.

Водночас у другій половині XX ст. виявилась тенденція передавання відповідних функцій до особливих органів суддівського самоврядування, які передбачені багатьма конституціями новітнього періоду (наприклад, Вища Рада магістратури – в Італії, Франції; Вища Рада судової влади – у Болгарії; Всепольська Судова Рада – у Польщі, Рада правосуддя – у Вірменії тощо). На такі і подібні до них органи суддівського самоврядування покладені завдання формування суддівського корпусу та кар'єри суддів і прокурорів, їх призначення на посаду, дисциплінарна відповідальність, реорганізації окремих судів, інспектування судів у необхідних випадках тощо.

У конституційному праві залишаються спірними проблеми віднесення до органів судової влади прокуратури і особливих органів, покликаних вирішити питання про відповідальність глави держави, міністрів і деяких інших посадових осіб (як, наприклад, Висока палата правосуддя і Суд Республіки – у Франції).

Не знає однозначного розв'язання проблема віднесення прокуратури до органів судової влади. Звичайно, тут усе залежить від місця, що посідає прокуратура у системі державних органів. У більшості держав, як свідчить порівняльний аналіз судових систем, прокуратура діє під загальним керівництвом міністра юстиції, утворюючи більш-менш централізовану систему. Але в ряді держав це система не тільки відповідає судовій системі, але й організаційно пов'язана з нею; прокурори перебувають і діють при судах. Судді і прокурори у даному випадку утворюють єдиний професійний корпус, який зветься магістратурою, і звуться магістратами. При такій системі прокуратура охоплюється поняттям судової влади. У тих же державах (КНР, Угорщина та ін.), де прокуратура є організаційно відокремленою самостійною системою, вона посідає нібито проміжне становище між судовою і виконавчою гілками влади, але нерідко ближче до останньої. У США, наприклад, міністр юстиції є одночасно Генеральним атторнеєм, але тут прокуратура має у значній мірі децентралізований характер.

Спірним є і віднесення до судової влади передбачені деякими конституціями особливих органів, до компетенції яких входять притягнення до відповідальності високих посадових осіб. Проти віднесення цих органів до судової влади можна висувати такий незаперечний аргумент, як обрання їх членів палатами Парламенту із числа депутатів.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО ПИТАННЯ

Таким чином, слід піднотувати, що як уже було показано вище, суди існують давно і повсюдно. Але наявність судів не рівнозначна наявності судової влади. Для того, щоб вона склалась у відносно самостійну і незалежну гілку влади, потрібен був значний період розвитку конституціоналізму й утвердження демократичних форм правління. Тому у найбільш загальному плані можна стверджувати, що утвердження самостійної судової влади – це результат руху країн світу по шляху правової державності.