1. Конституція України як джерело цивільного права

Всі нормативні акти в залежності від їх юридичної сили поділяються на закони (законодавчі акти), і підзаконні нормативні акти. Закони, як нормативні акти вищих органів державної влади, наділені вищою юридичною силою по відношенню до підзаконних нормативних актів.

Серед законів України найбільшу юридичну силу має Конституція України. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Будучи Основним Законом нашої країни, Конституція України містить в собі норми різних галузей права в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин ст. 13, 14, 41 Конституції. Статті 21, 23, 24,27, 28, 29, 31, 32 Конституції України закладені підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, які виникають з приводу таких духовних цінностей, як гідність, честь, свобода та особиста недоторканість, недоторканість особистого та сімейного життя, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, недоторканість житла, свобода пересування, думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо.

Значення Конституції України як нормативного акта найвищої юридичної сили та акта прямої дії для стабілізації норм права і правової системи взагалі важко оцінити. Розкриваючи значення Конституції України як джерела цивільного права окрім зазначеного слід вказати, що вона імплентувала у себе цінності християнського світу. Зокрема закріплено пріоритетність людини як центра правового регулювання та правової системи.

В Конституції України встановлено основне призначення держави та її законодавства – слугувати людині, збереженню її життя та здоров’я, честі і гідності, забезпечення недоторканності і безпеки. Це може бути аксіомою для формування правової системи і правової науки.

Так, за відсутності у ЦК УРСР норм про основні немайнові права на практиці були випадки застосування норм Конституції України при вирішенні конкретних цивільних справ із захисту немайнових прав.

Важливо підкреслити, що Конституція України на відміну від її попередниці Конституції Української РСР 1977р. є актом прямої дії і суди за відсутності спеціальних норм вправі виносити правосудні рішення безпосередньо на її основі.

2. Міжнародні договори як джерело цивільного права

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов’язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК України).

3. Цивільний кодекс як основне джерело цивільного права

Основним актом цивільного законодавства і цивільного права України, що виконує основне регулятивне навантаження є ЦКУ. Він є генеральним законом приватного права². Але в той же час він не охоплює ряд відносин, які з часом виокремилися у окремі галузі приватного права або є рідковживаними. Згідно ч.2 ст.1 ЦКУ до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Створення ЦК зумовлено багатьма обставинами політичного, соціального, економічного та юридичного характеру. Цивільний кодекс УPCP 1963 p. створювався для обслуговування адміністративно-командної системи, за якої усі сфери життєдіяльності суспільства були одержавлені, а саме громадянське суспільство – поглинуте державою. Тому на момент прийняття нового ЦК ЦК 1963 р. суперечив економічним і політичним реаліям і в багатьох своїх частинах не діяв. Фундаментального кодифікаційного опрацювання потребувала велика кількість актів «першого покоління» ринкового законодавства, прийнятого від часу проголошення незалежності України. Як відомо, це законодавство характеризується низькою якістю, суперечливістю та неповнотою регулювання. Крім того, не можна також не враховувати міжнародно-правових зобов'язань України перед Радою Європи та Європейським Союзом, що стосуються сфери реформування цивільного законодавства.

ЦК України був прийнятий Верховною Радою України 29 грудня 2001 р. до обіду і мав 1327 статей. В цей же день було прийнято і ГКУ. Внаслідок суперечностей між цими актами Президент України наклав на обидва кодекси вето, запропонував Верховній Раді України повернутися до розгляду і усунути суперечності. Зважаючи на вимоги Ради Європи у 16 січня 2003 р. ЦК був все-таки прийнято. Одночасно з ним прийнято і ГКУ, а 6 березня цього року обидва кодекси було підписано президентом. Отже обидва кодекси – результат компромісу, а точніше уступка представникам господарського напряму. Деякі з представників останнього й самі не раді тому що сталося.

ЦК – великий за обсягом та складний за змістом документ. Проте його розуміння та застосування значно спрощується, коли з’ясована його концепція.

Елементи концепції ЦК були напрацьовані ще радянською цивільно-правовою наукою у 1980 –х роках, що завершилося прийняттям 31 травня 1991р. Основ Цивільного законодавства Союзу PCP та союзних республік. Подальший хід політичних та економічних реформ спричинював доповнення та уточнення концепції проекту нового ЦК у процесі його підготовки, починаючи з 1992 р. На формування концепції значний вплив справив розвиток теорії права в Україні. Так, більш чітке наукове осмислення дістали такі поняття, як «права людини», «громадянське суспільство», «правова держава», «дихотомія права». Усе це потребувало адекватного відображення в процесі кодифікації.

Основні положення концепції ЦК полягають у наступному. По-перше, ЦК має забезпечити нормальне функціонування і розвиток саме громадянського суспільства, тобто самостійної, незалежної від держави системи відносин між юридично вільними і рівноправними партнерами в усіх сферах життя, включаючи, безумовно, і підприємництво. Самостійність, незалежність, ініціативність приватною життя можна забезпечити лише за умови визнання природного, об'єктивного, наднормативного характеру цивільних прав як прав, що постають із самого життя. Такі майнові та немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, і становлять предмет цивільно-правового регулювання (ст. 2 ЦК) та основу громадянського суспільства. У ЦК вони регулюються такими принципами: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільною права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК).

З огляду на це ЦК можна також назвати «Кодексом громадянського суспільства» або «Кодексом приватного життя».

Другим найважливішим концептуальним моментом є те, що ЦК сконструйовано як кодекс приватного права. Цим актом підтверджується природний поділ права на публічне та приватне. ЦК кодифікує норми приватного права, в якому втілюється юридичний порядок, що ґрунтується на принципі свободи людини. Ця свобода є джерелом активності, ініціативності повсякденного нормального життя людини (економічного, інтелектуального тощо) та умовою ефективної економічної діяльності юридичних осіб.

Попередні положення пояснюють наступний елемент концепції нового ЦК, а саме – моністичний характер цього кодифікованого акта у сфері приватного права. Йдеться про коло відносин, які регулюються ЦК. По-перше, у структурі цивільно-правових відносин головними є майнові відносини. Проте сьогодні існує потреба у високому ступені захисту прав, які визначають духовну основу суспільства, що дає змогу повною мірою реалізувати принципи ринкової економіки та громадянського суспільства загалом. По-друге, приватноправові відносини у сфері підприємництва – це також сфера регулювання ЦК. По-третє, земельні та житлові відносини в їхній приватноправовій частині – це також питання цивільного права. Іншими словами, ЦК охоплює своїм регулюванням усі цивільні відносини незалежно від сфери їх існування. Власне тому ст. 9 ЦК говорить про те, що його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Крім того, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання³.

ЦКУ відображає традиції кодифікації цивільного права взагалі, опирається на об’єктивно існуючу систему цивільного права. Разом з тим між системою цивільного права і системою ЦКУ є певні зумовлені об’єктивними і суб’єктивними причинами розходження. Новий ЦКУ складається із шести книг⁴, розбитих на розділи, розділи – на глави, деякі глави – на параграфи. В ньому першопочатково налічувалося 1308 статей.

Новий ЦК України розроблено на парадигмі його соціальної спрямованості, континентальних правових доктринах, та пандектному підході. Проте в ньому є елементи пасіонарності.

Книга перша «Загальні положення» встановлює норми загального характеру і згрупована за п’ятьма розділами: 1 - «Основні положення» (3 глави), 2 - «Особи» (3 підрозділи розбитих на 8 глав), 3 - «Об’єкти цивільних прав» (4 глави), 4 - «Правочини, представництво» (дві глави), 5 - «Строки та терміни. Позовна давність» (дві глави). Зокрема в них підкреслено об’єктивний характер цивільних правовідносин з їх уточненням, є низка новел стосовно регулювання цих відносин виключно актами цивільного законодавства, введення поняття фізична особа, особливо фізична особа-підприємець, регулювання участі юридичних осіб у цивільних правовідносин з доктрини реальності юридичної особи, чітко на нових засадах визначено особливості участі держави та органів місцевого самоврядування у цих відносинах, введена категорія «правочин», визначено правовий режим ряду об’єктів цивільного права.

Книга друга «Особисті немайнові права фізичних осіб» складається з трьох глав, і взагалі є принципово новою у цивільному праві України, інколи повторює положення Конституції України за що піддається критиці. Але достоїнством є розкриття змісту особистих немайнових прав, перелік способів їх захисту. В основу цієї книги покладено міжнародно-правові документи у сфері захисту прав людини (міжнародне гуманітарне законодавство).

Книга третя «Право власності та інші речові права» складається з двох розділів, які розбиті на глави. Розділ «Право власності» складається із 7 глав, а розділ «Речові права на чуже майно» - з п’яти глав. По суті у цій книзі врегульовано класичні речові права: володіння, право власності, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперфіцій) та інші речові права.

Основним визнано право власності і більша група норм цієї книги присвячена саме йому. Встановлено новий підхід до його регулювання на основі визначення позитивних прав суб’єктів, виключено інститути похідної власності та колективної власності, встановлені особливості права власності на найважливіші об’єкти.

Книга четверта «Право інтелектуальної власності» попри те, що деякі її інститути мало кореспондуються між собою є монолітною перетерпіла саме більше змін і складається з глави «Загальні положення про право інтелектуальної власності» та 11 глав про окремі інститути. Вона інтегрувала в себе основні положення поточного законодавства у сфері інтелектуальної власності. Основне її спрямування – прагматичний підхід щодо використання майнових прав на результати творчої діяльності. Крім цього вона містить загальні положення які визначені дезінтеграційним підходом до регулювання права інтелектуальної власності.

Книга п’ята «Зобов’язальне право» є найбільшою за своїм обсягом регулює цивільні відносини і динаміці. Відповідно вона має доволі складні структуру і складається із 3 розділів «Загальні положення про зобов’язання» (5 глав), «Загальні положення про договір» (2 глави). Розділ III. «Окремі види зобов'язань» відповідно поділено на два підрозділи «Договірні зобов'язання» і «Недоговірні зобов'язання». У свою чергу окремі глави договірних зобов’язань розбиті на параграфи. Підрозділ 1 «Договірні зобов’язання має 24 глави, а підрозділ 2 «Недоговірні зобов’язання» – 6 глав. Разом з тим склалося так, що з ЦК України практично вилучено так звані господарські договори: поставки, контрактації, оренди, перевезення. Залишено лише їх визначення та вказівку на те, що вони регулюються ГК України та іншими нормативними актами. Вони відійшли до царини регулювання ГК України.

Норми договірних зобов’язань регулюють здебільше відносини товарообігу, згруповані за метою і предметом і мають диспозитивний характер. Особливість договірного права в тому, що його окремим інститутам передують загальні положення про даний тип зобов’язань. Є низка нових договорів: лізинг, довірче управління майном, факторинг, франчайзинг. Загалом переведені на цивілізовані засади кредитно-розрахункові відносини.

Книга шоста в проекті спочатку була присвячена регулюванню сімейних відносин. З прийняттям окремого СКУ потреба і цих нормах в рамках ЦКУ відпала. Тепер книга шоста - «Спадкове право» яка складається із 7 глав. Її структура має загальні положення, відображає право власника розпорядитися своїм майном після його смерті (інститут спадкування за заповітом передує інститут спадкування за законом). У спадкове право введено ряд суттєвих новел щодо його суб’єктів, волевиявлення заповідача, диференціації спадкоємців за законом на шість черг, змінено підходи до прийняття спадщини, введено інститут спадкового договору.⁵