Міжрегіональна Академія Управління Персоналом

Одеський інститут

Індекс групи: ТУ Од 7-15 Б1УЕП

Іванова Світлана Олександрівна

Курсова робота з дисципліни :

Розміщення продуктивних сил

На тему№8: «Науково-технічний прогрес і розміщення продуктивних сил. Виробничий і науковий потенціал економіки»

м.Одеса 2016р.

Зміст

1.Зміст……………………………………………………………...1

2.Вступ……………………………………………………………..2-5

3.Науково - технічна революція та її наслідки………..…..……....6-9

4.Вплив нтп на розміщення продуктивних сил………………...10-14

5.Характеристика виробничого і нтп національної економіки..

6.Література……………….

Вступ

Об'єкт вивчення. Розміщення продуктивних сил (РПС) — галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки — їх територіальний стан і розвиток.Продуктивні сили мають не лише територіальний аспект розвитку — в такому разі вони вивчаються іншими науками. Якщо, наприклад, вони розглядаються у зв'язку з виробничими стосунками, то стають об'єктом вивчення загальної економічної теорії (політекономії). Натомість економічна історія (історія народного господарства) вивчає розвиток продуктивних сил у часі. У зв'язку з тим, що продуктивні сили існують одночасно ніби у кількох "вимірах", закони, які впливають на їхній стан і розвиток, виявляються порізному. Територіальну модифікацію економічних законів можна розглядати як закономірності розміщення продуктивних сил. Так, закон економії часу виявляється як закономірність ефективності розміщення виробництва; закон поділу праці — як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо. Про закони й закономірності докладніше йтиметься в наступному підрозділі цього розділу. Продуктивні сили — це система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Продуктивні сили — це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси — вугілля, руду й сировинні матеріали (сировину), якот бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини й устаткування, будівля й споруди, засоби транспорту й зв'язку, а також земля, бо цей природний ресурс має свої виразні особливості. Головним складовим продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статевовіковий склад, рівень кваліфікації, рівень освіти, традиції та навички). Роль праці як складової частини зростає з розвитком продуктивних сил: підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.Прискорення науково-технічного прогресу – основний шлях розв’язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій, та у соціальній сфері, де найважливішими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею.

Дані цілі неможливо успішно розв'язати без удосконалення розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Становлення якісно нового способу підвищення продуктивності праці відкриває небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей і фізичних можливостей.

Актуальність розглядуваної теми полягає в тому, що науково-технічний прогрес змінює підходи до розміщення продуктивних сил, створюючи нові можливості як для розв'язання галузевих господарських проблем, так і для комплексного розвитку господарства у традиційних районах і на освоюваних територіях. На особливу увагу заслуговує територіальна організація тих галузей господарства і у тих країнах та регіонах світу, у яких тривають істотні зміни техніко-економічних основ розміщення виробництва у зв'язку зі зміною характеру вихідної сировини, зменшенням матеріаломісткості виробництва та підвищенням повноти використання сировини та відходів, поглибленням технологічних зв'язків з суміжними галузями [3,с.31]. Чимало при цьому важить удосконалення технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, насамперед електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, хімічних, дасть можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів і зменшити енерго- та матеріаломісткість виробництва. Сільське господарство перейде на індустріальні, інтенсивні технології, почне використовувати методи біотехнології та генної інженерії.

На сучасному етапі науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.

Природні ресурси — це тіла і сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини й матеріалів, а також безпосередньо як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби тощо).

їхнє сукупне значення у системі продуктивних сил зменшується. Так, розвиток хімічної промисловості допомагає одержувати непоганий врожай з раніше малородючих ґрунтів; деякі різновиди пластмас замінюють деревину тощо. Проте людство ніколи не зможе відмовитись від природних ресурсів, бо вони є речовою першоосновою виробництва матеріальних благ. Крім того, хоча з науково-технічним прогресом відносно зменшується попит на деякі різновиди природних ресурсів (руди чорних металів, вугілля), водночас зростає попит на інші (руди кольорових металів, уранова сировина).

Науково-технічний прогрес перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Сучасне велике виробництво неможливе без фундаментальних наукових досліджень, без постійних чималих капіталовкладень у розвиток науки. Однак наука — особливий ресурс: її просторова фіксація ускладнена, хоча, звичайно, можна позначити на карті зосередження науково-дослідних центрів. Вплив науки виявляється у результаті праці, у змінах технології та організації виробництва, що відбивається й на територіальному аспекті (поява нових виробництв, зміна територіальних виробничих зв'язків, концентрація й деконцентрація виробництва тощо). Сполучення праці предметами й засобами праці утворює процес виробництва. Тому сфера виробництва також є об'єктом вивчення науки "Розміщення продуктивних сил" — йдеться передусім про матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт).

Розміщення продуктивних сил — це їх просторова фіксація разом з процесом їхнього розвитку в просторі. Можна зробити "моментальний знімок" об'єктів народного господарства й позначити їх на карті, проте слід пам'ятати, що продуктивні сили перебувають у постійній динаміці. Так само, як, за висловом Геракліта, "не можна двічі увійти до однієї й тієї ж річки", не можна й продуктивні сили хоча б через добу побачити у тому ж стані в просторі (якщо врахувати глобальний характер процесу).

Є кілька визначень поняття "розміщення продуктивних сил". Одне з найвдаліших, на нашу думку, належить Е. Алаєву: "Розміщення продуктивних сил — динамічний стан, що характеризує поділ продуктивних сил на території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими даній соціально-економічній системі".

Розміщення продуктивних сил — це наслідок суспільного поділу праці в територіальній формі. Територіальний поділ праці можна уявити як процес виробничої спеціалізації регіонів та посилення міжрегіональної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. При поділі праці виникає двоєдина система господарства, що характеризується галузевими й територіальними аспектами й формує народногосподарський комплекс.

Науково - технічна революція та її наслідки

Науково - технічний прогрес пройшов у своєму розвитку кілька історичних етапів, для кожного з яких були характерні свої відмінні риси:

I. Поява і використання вогню.

II. Зародження і становлення великого машинного виробництва.

Великого машинного виробництва передує проста кооперація і мануфактура. Проста кооперація - це проста форма організації праці, коли безліч працівників зайняті однорідною працею. З появою великого машинного виробництва основною формою підприємства стала фабрика з використанням машин і витісненням ручноїё праці механізованим.

Науково - технічний прогрес втілюється в періодичних науково - технічних революцій - НТР. Відбувається зрощування науки і виробництва, їх інтеграція.

Головні рушійні сили матеріально - технічної бази суспільства:

-науковий інтелект;

-його реалізація в нових поколіннях техніки.

Склад науково - технічного циклу (його фази):

-народження наукової ідеї (відкриття, винаходи);

-технологічна обробка ідеї.

III. Кінець XIX - початок XX століття. Цей етап позначений в історії як перша науково - технічна революція або індустріальна ера виробництва.

Науково - технічна революція 50-х - 60 - х років розгорнулася в розвинених країнах. Вона базувалася на наступних науково - технічних напрямках:

-освоєння атомної енергії;

квантова електроніка (лазерна техніка, електронні перетворювачі енергії);

- Кібернетика і обчислювальна техніка, створення ЕОМ.

Для реалізації науково - технічного перевороту потрібні були: виробництво верстатів з програмним керуванням, обробних центрів, автоматичних ліній, автоматизовані системи управління виробництвом; розвиток атомної енергетики; застосування синтетичних матеріалів (смол, пластмас, хімічних волокон); освоєння реактивних двигунів (переворотів в авіації); винахід технології безперервного розливання сталі; освоєння космічного простору (вища науково - технічної революції); успіхи хімії (синтез матеріалів з ​​наперед заданими властивостями, каталізаторів, гербіцидів і пестицидів): в біології та медицині: створення антибіотиків, вітамінної та мікробіологічної промисловості.

Негативні сторони науково - технічної революції спричинили ряд криз 70-х років: технологічні, енергетичні; економічні, соціальні; екологічні.

IV. Середина 50-х рр. XX століття і до наших днів - друга НТР або інформаційна ера виробництва. Цей етап характеризується переважним зростанням в економіці всіх галузей, пов'язаних з обробкою інформації. Виробництво стає гнучким, орієнтованим на індивідуальні запити споживачів, ефективність виробництва здійснюється за рахунок економічних витрат минулого праці.

Друга НТР (остання чверть ХХ ст.): Перехід до постіндустріального технологічного способу виробництва. Це базові науково - технічні напрями: мікроелектроніка (квантова фізика); інформатика (кібернетика, теорія інформації); біотехнології (молекулярна біологія).

Досягненнями другої науково - технічної революції є створення мікропроцесорної техніки, підвищення автономності технічних засобів в усіх галузях народного господарства; розвиток генної інженерії; нові інформаційні технології.

Пройшли перетворення у всіх сферах виробничої техніки: розвиток програмованих виробництв; розвиток робототехніки та ін. В енергетиці: освоєння сонячної, вітрової, приливної енергії; використання високотемпературної сверпроводімості, мікропроцесорної техніки (зберігають енергію) Також освоюються: матеріали, що володіють заданими властивостями (композити, кераміка, пластмаси, смоли, металеві порошки); нові технології: плазмові, лазерні та багато інших; волоконно-оптичні лінії зв'язку, космічна, факсимільний, стільниковий зв'язок.

Прагнення вирішити виникаючі проблеми шляхом створення більш ефективної і витонченої техніки - один з найпоширеніших підходів в сучасному світі. При цьому нові проблеми постійно ускладнюються, посилюючи вимоги до якості і можливостям створюваної техніки, через що майбутнє людського суспільства все більшою мірою виявляється детерміновано чисто технічними задачами. У такому світі, де для вирішення кожної проблеми повинна бути своя машина (а може, і кілька), все менше місця залишається людині, бо його сили, воля і творча активність позбавляються життєвого простору. У зв'язку з небезпекою дегуманізації суспільства виникає необхідність цілеспрямованого впливу на інноваційний процес, коли до майбутнього послідовно і докладно готуються, обережно "вживляючи" нововведення в соціальну тканину, плануючи не тільки успіх, але і наслідки реакції "відторгнення". І в першу чергу це має стосуватися діяльності з пошуку, підготовці, реалізації та поширенню технічних нововведень.

НТР може здійснюватися в двох основних формах: еволюційній і революційній.

Еволюційна форма заснована на використанні у виробництві одного і того ж науково - технічного потенціалу.

Революційна - означає перехід до використання у виробництві якісно нових науково - технічних потенціалів. НТР - це суперечливе явище:

- Протиріччя між новітніми досягненнями людської думки і застосуванням малопроизводительного ручної праці;

- Протиріччя між матеріально - технічних і особистим факторами виробництва.

Обидва протиріччя можна розв'язати. Технічний прогрес суспільства тісно пов'язаний з економічним і соціальним прогрессами. Економічний прогрес - це складний процес і для його характеристики використовується система показників: рівень розвитку продуктивних сил - це найвищий критерій економічного прогресу, це загальний глобальні показник. Цей громадський показник уточнюється більш детальними показниками.

Технічна будова виробництва, тобто співвідношення між масою застосовуваних засобів виробництва і чисельністю зайнятих у виробництві працівників. Наслідками науково - технічної революції є інтеграція елементів прогресу: наукового, технічного. На наукову базу переведені всі галузі матеріального виробництва, всі галузі нематеріальної сфери.

На мій погляд, наслідком НТР є сучасний інноваційний процес в різних країнах, він характеризується комп'ютерною революцією, формуванням глобальних науково - дослідних мереж, швидким поширенням інтернет - технологій.

Для розвитку економічного потенціалу будь-якої країни необхідно розвиток і збереження науково - технічного потенціалу країни, розвиток нововведень, інноваційної діяльності.