5. Розвиток теорії і практики менеджменту

Дослідження історичного розвитку науки менеджменту може здійснюватися з двох протилежних позицій: релятивізму й абсолютизму. Релятивіст розглядає кожну окрему теорію, запропоновану в минулому, як більш чи менш правдиве відображення тогочасних умов, причому кожна теорія має однакове виправдання у власному контексті. Абсолютист зосереджує увагу на тому, що можна вважати поступом від помилки до істини. Релятивісти неспроможні ранжувати теорії з оцінкою їх внеску в розвиток науки управління. Тому в процесі засвоєння матеріалу цієї теми доцільно орієнтуватися на тлумачення історії розвитку науки менеджменту з погляду абсолютизму.

Важливим є усвідомлення того, що на відміну від усіх інших наук розвиток управлінської думки не мав послідовної еволюції системи наукових знань. Навпаки, на першому етапі наука менеджменту функціонувала одночасно у кількох відносно самостійних напрямах: класична теорія менеджменту (школа наукового управління й адміністративна школа), нео­класична теорія (школа людських стосунків та школа організаційної поведінки), кількісна теорія менеджменту. Слід зазначити, що в кожній з цих теорій менеджменту намагалися запропонувати єдиний "рецепт" підвищення ефективності управління організацією, у чому і виявляється їх обмеженість.

Розвиток менеджменту у теперішній час не закінчено, але головні його риси сформувалися. Сучасний стан менеджменту характеризується відмітними особливостями, що наведені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Основні положення сучасної парадигми менеджменту

Положення	Зміст
1	2
Гнучке поєднання методів ринкового регулювання з державним регулюванням соціально-економічних процесів	Держава повинна установлювати і охороняти загальні правила функціонування ринку. На неї покладається задача регулювання не ринкових зон господарювання: екологічна безпека, права людини, НТП тощо
Формування і функціонування ринкових суб'єктів, як відкритих соціально-орієнтованих систем	Поряд з економічною функцією соціальна орієнтація виконує і соціальну роль: задоволення потреб суспільства в товарах та послугах та вирішення соціальних проблем у трудових колективах
Самоуправління на всіх рівнях і перехід до поліцентричної системи господарювання	Формування поліцентричної системи базується на функціонуванні у народному господарстві структур, здібних до самоуправління і саморозвитку

Продовження табл. 1.1

1	2
Сполучення ринкових й адміністративних методів управління організаціями	Пов'язана з великою часткою державного сектору в економіці. Управління повинно базуватися на комбінації методів ринкового й адміністративного характеру.
Постійне зростання рівня організаційної культури	Вище керівництво повинно формувати організаційну культуру, змінювати її, в бажаному напрямку. Вона основується на системі цінностей організації
Демократизація управління	Залучення робітників до процесу підготовки управлінських рішень

Сучасними напрямами розвитку науки управління є:

- глобалізація менеджменту;

- об'єднання інтересів бізнесу, суспільства і людини;

- гуманізація управління;

- посилення технократичного аспекту управління.

6. Рівні та підходи до управління

Задачі і функції менеджменту здійснюються через діяльність особливої категорії спеціалістів, яких називають менеджерами і які професійно займаються управлінням в конкретній галузі функціонування підприємства. Такий спеціаліст займає постійну посаду на підприємстві та має повноваження на прийняття управлінських рішень у певній сфері діяльності підприємства. Це може бути керівник групи, начальник відділу, керівник виробничим підрозділом, адміністратор різного рівня - люди, які мають великий обсяг роботи і виконують його за допомогою інших людей.

Менеджер – це член організації, що здійснює управлінську діяльність і вирішує управлінські задачі. Роль менеджера в організації, його позиція, розв'язувані задачі, виконувані функції визначаються існуючої в організації ієрархією, наявністю різних функцій і видів управлінської діяльності. Будучи суб'єктами управлінської діяльності, менеджери грають в організації ряд різноманітних ролей (табл.1.2).

Кожна роль припускає виконання визначених видів діяльності, що і забезпечує реалізацію управлінських функцій. Найважливішим фактором підвищення результативності менеджменту є розподіл праці, тобто спеціалізація управлінських працівників на виконання визначених видів діяльності, розмежування їхніх повноважень, прав і сфер відповідальності. Відповідно до цього в організаціях виділяють функціональний, структурний, технічний, професійно-кваліфікаційний поділ праці. Функціональний поділ праці спрямований на формування груп робітників, які виконують однакові функції менеджменту – планування, організацію, контроль та інші. Структурний поділ праці менеджерів базуються на таких характеристиках об’єкту управління як організаційна структура, сфера діяльності, її специфіка.

Можна визначити і деякі загальні риси відносно вертикального і горизонтального поділу праці. Вертикальний поділ праці заснований на виділенні трьох рівнів управління – нижчого, середнього і вищого.

Менеджери нижчого рівня несуть безпосередню відповідальність за виробництво товарів і послуг. Це майстри, лінійні менеджери, офіс-менеджери та інші. Вони зобов'язані виконувати встановлені правила і процедури, забезпечуючи ефективність виробництва, надавати технічну допомогу, мотивувати підлеглих приділяючи особливу увагу виконанню повсякденних задач.

Середній рівень управління - самий чисельний. По деяким даним він складає 50 – 60 % загальної чисельності управлінського персоналу організації і включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу в підрозділах,

що складаються з декількох первинних структурних одиниць; сюди входять також менеджери штабних і функціональних служб апарата управління, а також