Економічні ефекти прямих іноземних інвестицій

Маємо дві країни. Вважаємо, що єдина причина для руху капіталі – різна прибутковість. Обсяг капіталу, яким володіє перша країна – AK. Обсяг капіталу, яким володіє друга країна – AK’. Криві S₁ таS₂ показують зростання вартісного обсягу виробництва в залежності від обсягу використання капіталу. Якщо не існує міжнародний рух капіталу, то перша країна інвестує весь свій капітал у власну економіку. Тоді процентна ставка (ціна капіталу) встановлюється на рівні C (LC). В другій країні, якщо вона інвестує весь свій капітал у власну економіку, процентна ставка дорівнює L’D.

Якщо наявний капітал в обох країнах використовується повністю, то обсяг виробництва в першій країні буде a+b+c+d+e+f, з них прибуток власників капіталу буде a+f, а b+c+d+e – прибуток власників інших факторів виробництва. Обсяг виробництва в другій країні буде дорівнювати k+i+j, з них k+j – прибуток власників капіталу, а i – прибуток власників інших засобів виробництва.

З графіку ми бачимо, що в другій країні процентна ставка більша, ніж в першій (прибутковість капіталу вища).

Припустимо, що країни зняли обмеження на міжнародний рух капіталу. Виходячи з того, що в країнах встановлена різна прибутковість капіталу, частина капіталу (в обсязі AB) переміститься з першої країни до другої. Прибутковість капіталу в обох країнах буде однаковою.

Внаслідок того, що частина капіталу з першої країни переміститься в другу, то обсяги виробництва також зміняться: в першій країні обсяг національного (!) виробництва зросте і буде дорівнювати: a+b+c+d+e+f+h, причому за рахунок національного капіталу, що залишився всередині країни виробляється a+b+c+d продукції (валовий внутрішній продукт), а за рахунок іноземних інвестицій – e+f+h.

В другій країні обсяг внутрішнього (не національного) виробництва також збільшився, і тепер дорівнює k+j+i+g+h+e+f (валовий внутрішній продукт), але за рахунок власного капіталу першої країни виробляється продукції k+j+i (це і становить прибуток першої країни і її валовий національний продукт), а за рахунок імпортованого капіталу – e+f+h (що і входить в національний продукт другої країни).

Наслідками руху капіталує:

1) збільшується рівень виробництва в кожній країні, а значить і загальносвітовий рівень виробництва;

2) зменшується доход власників капіталу в першій країні внаслідок зниження процентної ставки.

Роль тнк в міжнародному русі капіталів

• Міжнародна корпорація– це форма структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різні країни світу.

Як видно із цього визначення, головною ознакою міжнародної корпорації є здійснення нею прямих міжнародних інвестицій з країни базування в сприймаючі держави.

Країна базування – це країна, в якій розташовується головний підрозділ міжнародної корпорації.

Приймаюча країна (країна-реципієнт) – це країна, в якій міжнародна корпорація має філіал, дочірню чи асоційовану компанію, що створені на основі прямих інвестицій.

Економіст Вернер визначає міжнародну корпорацію через призму декількох критеріїв:

1) величина обороту – якщо обсяг продаж корпорації перевищує 100 млн. доларів в рік, то вона відноситься до міжнародних корпорацій;

2) її присутність на ринках у мінімальній кількості країн – корпорація є міжнародною, якщо вона здійснює свою діяльність як мінімум у 7 країнах²;

3) природа закордонного філіалу – якщо ціль закордонного філіалу – це продаж товару, який виробляється в країні базування, то така корпорація не є міжнародною (оскільки філіал відіграє роль закордонного дистриб’ютора товарів). Така корпорація, яка має лише виробничу діяльність в інших країнах, може вважатися міжнародною корпорацією;

4) величина відсотку закордонних продаж корпорації³.

Міжнародні корпорації бувають двох видів:

1) транснаціональні компанії – головна компанія належить капіталу однієї країни, а її філіали розташовані на території різних країн світу;

2) багатонаціональні компанії – головна компанія належить до капіталу 2-х або більше країн, а філіали розташовані на території багатьох країн світу.

Більша частина сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК.

Характерними рисами ТНКє:

1) створення системи міжнародного виробництва, яке розповсюджене серед багатьох країн світу, але контролюється з єдиного центру;

2) висока інтенсивність внутрішньокорпоративної торгівлі між філіалами, які розташовані в різних країнах;

3) відносна незалежність у прийнятті операційних рішень як від країни базування, так і від приймаючої країни;

4) глобальна структура зайнятості і мобільність персоналу між країнами;

5) розробка, передача і використання передової технології в межах замкненої корпоративної структури.

ТНК можуть мати організаційно-господарську структуру трьох типів:

1) горизонтально інтегрована компанія– таку структуру мають компанії-виробники технологічно складної та наукомісткої продукції. Ці компанії оперують в галузях, де за допомогою патентів, ліцензійних договорів мають монопольні переваги перед іншими компаніями;

2) вертикально інтегрована компанія – до цього типу відносяться компанії, що займаються видобутком та переробкою сировинних ресурсів. Перевагою такої структури є можливість контролювати за всіма етапами технологічного процесу і мінімізувати всі ризики;

3) диверсифіковані компанії – принцип їх функціонування полягає у проведенні операцій на різних, відносно ізольованих ринках. Це дає можливість компанії мінімізувати втрати внаслідок зміни кон’юнктури національних ринків в одній із країн. Крім того, компанії виграють за рахунок диверсифікації виробничо-комерційної діяльності.

Існують теорії, що пояснюють діяльність міжнародних корпорацій. Перші з них з’явилися в 50-х роках і грунтувалися на теорії економіки масштабу. Розглянемо їх на прикладі.

Розглянемо мексиканську автомобільну галузь. В Мексиці виробляються всі види автомобілів, і автомобільні компанії є в основному філіалами чи дочірніми фірмами американських корпорацій. Тут слід розглянути декілька питань:

1) Чому один і той же товар виробляється в декількох країнах?

Відповідь на це питання дає теорія розміщення: розміщення виробництва в тій чи іншій країні залежить від наявності ресурсів, тобто цей чи інший товар виробляється в тій країні, де є необхідні країни. В нашому прикладі, автомобілі виробляються в Мексиці тому, що в Мексиці видобувається алюміній. Переробка алюмінію потребує дешевої електроенергії.

Окрім цього, на розміщення виробництва будуть впливати транспортні видатки, перешкоди, які існують на шляху торгівлі товари.

2) Інше питання, чому виробництво цього товару в декількох країнах здійснюється однією і тією ж ТНК? Відповідь на це питання дає теорія інтерналізації.

Вперше теорію інтерналізації розробив Коуз, тому її іноді називають “правилом Коуза”. Справа в тому що діяльність ТНК в різних країнах взаємопов’язана: продукція одного філіалу використовується у виробничому процесі філіалу в іншій країні. Крім того, управління філіалами може здійснюватись головною компанією з єдиного центру. Виробничі зв’язки і зв’язки управління формують каркас корпоративної структури, а діяльність ТНК направлена на те, щоб полегшити зв’язки між філіалами, дочірніми компаніями та асоційованими компаніями. ТНК існують завдяки тому, що такі зв’язки вигідніше встановлювати в рамках однієї фірми (тобто формується т.зв. внутрішньокорпоративний ринок⁴).

Еклектична⁵ парадигма Дайнінга (1981 рік). Ця теорія пояснює, на чому грунтується успішна діяльність ТНК. На думку Дайнінга, успішна діяльність ТНК грунтується на 3 передумовах:

1) ТНК повинна мати безперечні переваги над своїми конкурентами, і ці переваги протягом певного моменту часу повинні бути недоступними для конкурентів. До таких переваг можна віднести:

а) науково-технічні розробки, технології, які створюються в межах ТНК і які є власністю цієї ТНК,

б) досвід організаційно-управлінської та маркетингової діяльності,

в) індивідуалізація продуктів, тобто наявність фабричної марки чи торгівельного знаку,

г) великі масштаби виробничо-комерційної діяльності, що сприяє зниженню собівартості товару (ефект масштабу);

д) необхідність значних капіталовкладень для створення виробництва в інших країнах.

2) переваги інтерналізації:

а) великі витрати, що пов’язані з підготовкою та реалізацією проектів;

б) відсутність інформації у покупця стосовно вартості технології, яка продається;

в) необхідність контролю за використанням чи перепродажем товару;

г) можливість ефективного застосування методу цінової дискримінації або перехресного субсидування (це робиться за допомогою трансфертних цін);

3) наявність сприятливих економічних факторів в країні, де планується організація виробничого процесу:

а) наявність природних ресурсів;

б) низька ціна робочої сили але наявність висококваліфікованих спеціалістів;

в) наявні обмеження імпорту.

Механізм, за допомогою якого ТНК конкурують на національних ринках з національними підприємствами називається «механізм трансфертних цін».

• Трансфертні ціни– це ціни, що використовуються в рамках однієї ТНК.

Справа в тому, що не існує законодавства, яке забороняло б ТНК передавати товари між підрозділами за трансфертними цінами (обмежуються лише зловживання цим механізмом).

Трансфертні ціни мають два аспекти – внутрішній та зовнішній.

1) Внутрішній аспект полягає в тому, що трансфертні ціни виконують роль координатора комерційно-виробничої діяльності в межах ТНК.

2) Зовнішній аспект. Трансфертні ціни – це той інструмент, за допомогою якого ТНК намагається компенсувати негативний вплив зовнішнього середовища.

Отже, трансфертні ціни використовуються для:

1) зменшення суми надходжень, що оподатковується. Це можливо тоді, коли країна базування приймає рішення, що прибутки та інші форми доходів закордонних філіалів не оподатковуються до тих пір, поки ці прибутки не переведено на рахунок материнської компанії. Якщо ставка податку за кордоном нижча, ніж в країні базування, то тоді материнська компанія зацікавлена в переводі частини своїх доходів в філіали. Таким чином материнська компанія знижує ціни на експорт товарів та послуг, що йдуть до закордонного філіалу.

2) зменшення сум сплачуваних податків, що встановлюються за експорт чи імпорт. Досягти цього можна шляхом заниження цін на комплектуючі частини, які постачаються через кордон між філіалами та головною компанією.

3) подолання обмежень на репатріацію прибутків, що впроваджуються приймаючою країною з метою скорочення дефіциту платіжного балансу. В цьому випадку товари постачаються за вищою ціною до філіалу-споживача в країні, що застосувала валютні обмеження.

4) коли національна валюта країни, куди здійснюються прямі іноземні інвестиції, схильна до знецінення.

В 1971 році Херст запропонував модель, що описує ситуацію, коли материнська компанія експортує товари в країну, де знаходиться її філіал.

Прибуток материнської компанії до оподаткування: E_P=S_P+AX+C_P

де S_P – внутрішні продажі,

AX – експорт до філіалу, помножений на трансфертні ціни (A – трансфертна ціна,X – обсяг експорту),

C_P – внутрішні витрати.

Прибуток закордонного філіалу: E_H=S_H-AX-C_H

де S_H – внутрішні продажі,

AX – сума імпорту, що надходить від материнської компанії.

C_H – внутрішні витрати.

Якщо в цю модель ми введемо державу базування материнської компанії, яка вводить податок на доход (T_P), а також приймаючу країну, яка також вводить податок на доход (1‑T_H)та митний тариф (t), то отримаємо:

• прибуток материнської компанії: E_P=(1-T_P)(S_P+AX+C_P)

• прибуток закордонного філіалу: E_H=(1 - T_H) (S_H - (1+t)AX - C_H)

Якщо ми приплюсуємо ці два рівняння, то отримаємо загальний прибуток корпорації.

Спробуймо дослідити взаємозалежність між трансфертними цінами та рівнем податків. Для цього виявимо взаємозв’язок між податком на доход та митом:

Ліва частина в цьому виразі – це відносний диференційний податок. Якщо відносний диференційних податок більший, ніж ставка мита, то тоді будуть використовуватись високі трансфертні ціни на експорт із країни базування в країну філіалу, тому що економія по сплаті податків в країні філіалу перевищує виплати по митам.

І навпаки, якщо відносний диференційний податок менший, ніж рівень митного податку, то тоді будуть використовуватись низькі трансфертні ціни тому, що економія по сплаті митного тарифу перевищує виплати по податкам на доход в країні філіалу.

В обох цих випадках ТНК буде зловживати трансфертними цінами.

• Зловживання трансфертними цінами– це встановлення цін на рівні, що не відповідає ринковим цінам.

Практика показує, що чим нижчий рівень розвитку країни, тим частіше корпорації зловживають трансфертними цінами через існування великої кількості обмежень на репатріацію прибутків, нестабільність валюти. Проте існує таке зловживання і в розвинених країнах. Так, збитки США від зловживання трансфертними цінами оцінюється в 25 млрд. в рік.

Розглянемо позитивні і негативні наслідки для країн базування та реціпієнту більш детально.

Нехай ТНК вирішує відкрити філіал в іншій країні. Назвемо країни так: країна А – країна базування, а країна Б – країна-реципієнт.

Позитивні наслідки для країни А:

1) збільшення експортних надходжень в країні А в результаті поставок в країну Б обладнання, комплектуючих, сировини, товарів.

2) скорочення імпорту в країну А різноманітних ресурсів, які використовувалися раніше для виробництва цих товарів;

3) збільшення фінансових надходжень до країни А в результаті переказу на рахунок материнської компанії частини прибутків закордонного філіалу, а також оплати філіалом ліцензій та патентів.

Негативні наслідки для платіжного балансу країна А:

1) відплив капіталу до країни Б для фінансування створення та діяльності філіалу в країні Б;

2) скорочення експорту країни А до інших країн, оскільки цей товар виробляється в країні Б;

3) можливе зростання імпорту за рахунок ввозу в країну А того товару, що виробляється в країні Б.

Розглядаючи вплив ТНК на платіжний баланс при відкритті філіалу в країні Б, слід зауважити, що у короткостроковому плані позитивний вплив на платіжний баланс має країна Б, а в довготерміновому платі позитивний вплив має країна А.

Закордонні інвестиції можуть мати негативний вплив на країну А, коли вони ведуть до зменшення виробництва в країні А, а значить і до збільшення безробіття.

Слід зауважити, що негативні впливи на країну А існуватимуть лише в тому випадку, якщо ринок країни А не насичений тим товаром, що виробляє ТНК.

Позитивні наслідки для країни Б:

1) завдяки отриманим капіталам та технологіям в країні Б створюється оптимальна комбінація факторів виробництва;

2) підвищення рівня кваліфікації робочої сили;

3) збільшення експорту із країни Б.

Негативний вплив на країну Б:

1) збільшення імпорту за рахунок комплектуючих виробів та сировини;

2) перехоплення висококваліфікованої робочої сили від національних підприємств до ТНК;

3) гальмування розвитку національних підприємств внаслідок невпевненості в успіху конкуренції з іноземними компаніями;

4) погіршення платіжного балансу внаслідок переводу прибутків іноземному інвестору.

Переваги ТНК:

1) можуть відмовившись від капіталовкладень, що веде до негативних наслідків фяк в економічному, так і соціальному плані;

2) сприяють економічному розвитку приймаючих країн;

3) ТНК завжди можуть розраховувати на підтримку своїх національних урядів (урядів країни базування);

4) позиції ТНК у відносинах з приймаючою країною можуть посилюватися, якщо певні дії уряду відштовхують інших інвесторів.