3.4 Україна та Киргизстан

19 вересня 1992 р. обидві країни встановили між собою дипломатичні відносини, а перший візит колишнього прем'єр-міністра України Л. Кучми до Бішкеку був здійснений 23-24 лютого 1993 р. Під час цього візиту та засідання Ради Глав держав СНД у Мінську в травні 1995 р. було підписано низку двосторонніх документів, які заклали правову основу відносин між обома країнами.

Під час обміну двосторонніми урядовими делегаціями обох країн у лютому та квітні 1996 р. було означено шляхи розвитку двостороннього співробітництва. Активізація українсько-киргизького діалогу зробила можливим підписання Договору про дружбу і співробітництво між обома країнами під час візиту президента Киргизстану А. Акаєва в Україну. Діалог був продовжений також під час офіційного візиту прем'єр-міністра Киргизстану А. Джумагулова в Київ.

Особливе значення в розвитку українсько-киргизьких відносин мав офіційний візит Президента України Л. Кучми до Киргизстану 15-16 жовтня 1997 р. Під час переговорів президенти обох держав знайшли порозуміння щодо цілої низки питань розвитку міжнародних відносин та перспектив розвитку українсько-киргизького економічного співробітництва.

3.5 Україна і Таджикистан

Встановлення дипломатичних відносин між обома країнами 24 квітня 1992 р. було логічним продовженням попередніх контактів між республіками ще за часів СРСР. Але складна внутрішньополітична ситуація в Таджикистані, фактичний стан громадянської війни в цій країні, зрозуміло, не могли сприяти належному розвитку відносин між країнами. Лише в липні 1995 р. відбувся візит до України прем'єр-міністра Таджикистану Д. Каримова.

Зустрічі на вищому рівні відбувалися переважно на самітах держав СНД та інших міжнародних заходах.

Україна послідовно дотримується принципів невтручання у внутрішні справи Таджикистану та підтримує процеси мирного врегулювання таджицького конфлікту.

Висновок

В процесі дослідження автор розглядав природно-ресурсний потенціал країн Центральної Азії. В перше чергу потрібно зазначити, що природно-ресурсний потенціал – це дуже важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови, а також відіграє важливу роль в економічному розвитку країни та регіону.

Необхідно відмітити, що геологічна вивченість Азії є незначною. Тому автор даної роботи взяв до розгляду природно-ресурсний потенціал країн Центральної Азії. Також автор спробував висвітлити розміщення природних ресурсів та особливості природних умов центральноазійського регіону.

Центральна Азія – регіон, який виділився через розпад Радянської імперії, що знаходиться у центрі Азії, простягаючись від Каспійського моря на заході до Алтайських гір на сході і від боліт Західного Сибіру на півночі до гірських хребтів Гіндукушу на півдні. Регіон включає колишні республіки СРСР – Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменистан та Узбекистан. Площа Центральної Азії складає 4 647 тис. кв. км.

Незважаючи на складні природні умови, район володіє величезним природно-ресурсним потенціалом, який може стати доброю базою для розвитку багатогалузевого господарства. Тут розвідані та експлуатуються потужні родовища вугілля, нафти і газу, залізних, мідних і поліметалевих руд, золота, фосфатів, сірки та десятків інших видів корисних копалин. Значну роль центральноазайський регіон відіграє на світовому ринку кольрових металів.

В регіоні протікають повноводні порожисті ріки: Амудар`я, Сирдар`я, Гільменд, Геріуд, Ілі. Вода річок служить основою для розвитку зрошуваного землеробства. Цим пояснюється найбільша концентрація господарства саме в річкових долинах. Важлива особливість регіону – відсутність стоку річок до океанів. Лісів на території регіону дуже мало.

Природні рекреаційні ресурси регіону у поєданні з центрами давньої культури можуть служити для розвитку міжнародного туризму різного профілю.

В ругіоні переважають галузі агропромислового комплексу та видобувної промисловості. Більшість міжгалузевих комплексів, що сформувалися в державах Центральної Азії, не мають завершальних стадій переробки сировини і виготовлення готової продукції, і це знижує ефективність їх функціонування. Найповніше тут представлені комплекси: паливно-енергетичний, кольорової і чорної металургії та агропромисловості.

Найбільше кам`яного і бурого вугілля видобувають у Казахстані (Карагандинський та Екібастузький басейни), нафти – в Узбекистані, Казахстані і Туркменистані, газу – в Узбекистані та Туркменистані. Гірські держави Центральної Азії мають потужний гідроенергетичний потенціал. Важливі райони кольорової металургії сформувалися: в Рудному Алтаї (поліметали); у Центральному Казахстані – міста Балхаш і Жезказган (мідь, свинець, цинк); в Киргизстані і східному Узбекистані (поліметали, золото). Враховуючи вже розвідану сировинну базу, нові центри кольорової металургії можуть виникнути у Киргизстані і Таджикистані.

Добре розвинену чорну металургію має лише Казахстан. Вигідне поєднання родовищ коксівного вугілля Карагандинського басейну і Соколовсько-Сарбайських залізних руд, а також запаси марганцевих руд, нікелю, хрому й інших летючих металів сприяють отриманню високоякісної і дешевої сталі.

На базі видобутку фосфоритів сформувався Каратау-Жамбильський промисловий комплекс в Казахстані, сірку і мірабіліт видобувають в Туркменистані, в містах Навої і Фергана (Узбекистан) є азотно-тукові заводи. Частково використовуються грандіозні запаси мірабіліту затоки Кара-Богаз-Гол, але його комплексна переробка в цьому регіоні не здійснюється.

Із традиційних партнерів, крім Росії, велике значення для регіону може мати Україна. Тривалий час центральноазіатський регіон залишався поза увагою української зовнішньої політики, а відтак не існувало й проазіатської економічної орієнтації. Центральна Азія має значні природні ресурси і є великим ринком для українських товарів споживчої та промислової сфери. Незважаючи на інтенсивне проникнення до країн Центральної Азії капіталів інших країн, Україна має значні шанси закріпитися на центральноазіатських ринках, оскільки володіє значним інтелектуальним і промисловим потенціалом, здатна створювати конкурентоспроможні виробництва в країнах Центральної Азії, а також забезпечити останні необхідними продовольчими та промисловими товарами. Інтереси України й держав Центральної Азії не суперечать в жодній площині, навпаки - існує досить широка сфера взаємних інтересів. Це може стати підгрунтям для формування системи довготривалого перспективного партнерства.

Особливу увагу доцільно приділити розвитку стратегічного партнерства з

Узбекистаном, що є потенційним лідером регіону. Від успішного розвитку цих взаємин значною мірою залежить реалізація інтересів України в ЦАР, а в перспективі - залучення держави до процесу формування нової структури євразійського геополітичного простору.

Взаємини з Казахстаном та Киргизстаном доцільно розвивати на двосторонній основі, враховуючи особливий характер стосунків обох країн з Російською Федерацією і зростання впливу Китаю. Стосунки України з Туркменістаном важливі, насамперед, через постачання туркменського газу в Україну, а також з огляду на проекти побудови транспортних магістралей через цю країну. В 2006 році Україна отримає 22 млрд куб. м газу від Туркменистану за прямим контрактом. Взагалі за 2005 рік Україна отримала від республік Центральної Азії 38 млрд куб. м газу [14, с. 8].

Як і в Україні, у центральноазійських відсутня тверда валюта, а тому вони зацікавлені у бартерній торгівлі й готові приймати українську традиційну продукцію, зокрема, залізо, цукор, олію, зерно тощо. Українська економіка відчуває потребу в енергоносіях, кольорових металів, бавовні та іншій продукції країн Центральної Азії. З іншого боку, підприємства України можуть постачати в цей регіон продукцію чорної металургії, машинобудування (нафто- і газовидобувне устаткування, трактори, верстати, техніку для сільського господарства) та харчової промисловості.

Проекти будівництва нових газо- і нафтопроводів також передбачають активну участь в них України, а частина з них може пройти безпосередньо через територію нашої країни. Таке співробітництво між країнами Центральної Азії та України вимагає вирішення окремих соціальних проблем.