2. Історія арбітражно-господарських судових органів.

Історія розвитку господарської юрисдикції в Україні. Господарський суд у системі органів правосуддя. Право­вий статус судді господарського суду. Право на звер­нення до господарського суду (з урахуванням Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.).

Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною дер­жавою, а входила до складу певних держав, тому історія станов­лення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником су­часних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які роз­глядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення госпо­дарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії — у 1819 р. та Ізмаїлі — у 1824 р.

В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спо­ри між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адмінівтратив-ному порядку вищестоящими органами управління.

­Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення «Про державний арбітраж» 1931 р. і затвердила нове Положення «Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР».

Останній етап розвитку держарбітражу пов'язаний із прийнят­тям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.

Організація і порядок діяльності органів державного арбітра­жу вперше визначались Законом «Про Державний арбітраж СРСР», прийнятим Верховною Радою СРСР у листопаді 1979 р. На під­ставі цього закону затверджені Положення про Державний арбіт­раж при Раді Міністрів СРСР та Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами. Відповідні акти законодавства прийняли в Україні та інших союзних республіках.

Інститут державного і відомчого арбітражу, створений у 1922 р., був пристосований для вирішення спорів між різноманітними час­тинами єдиної, централізованої державної структури господарю­вання. Економічна система країни функціонувала на засадах ад­міністративного регулювання, тому господарська самостійність товаровиробників була мінімальною. Вони взаємодіяли згідно з розпорядженнями директивного планування; договір не завжди підтверджував товарно-грошові відносини. За цих умов вчені й практики цілком логічно відносили державні та відомчі арбітражі до органів державного управління або господарського керівницт­ва, хоча, треба відмітити, що питання про природу їх юрисдикції при цьому залишалося дискусійним.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Судочинство здійснюється Конституцій­ним Судом Україні та судами загальної юрисдикції. Стаття 125 Конституції України передбачає будівництво системи судів загаль­ної юрисдикції за принципом спеціалізації.

21 червня 2001 р. було прийнято ряд законів з питань форму­вання судів загальної юрисдикції України відповідно до Консти­туції України. Були внесені зміни до Законів України «Про судо­устрій України», «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атес­тацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», «Про арбітражний суд» та інші, а також до Цивільного процесуаль­ного, Арбітражного процесуального та Кримінально-процесуального кодексів України.