16. Способи виникнення, реорганізації і припинення сучасних держав
Практика двох останніх століть засвідчує високу динаміку державних утворень і навіть минуле десятиліття – тому підтвердження. У 1900 р. в світі було всього 55 незалежних держав, в тому числі 13 імперій. Проте вже в 1950 р. кількість держав збільшилася до 80. Станом на 2000 р. на земній кулі існувало 192 держави, тобто за півстоліття їх кількість збільшилася майже у два з половиною рази. Найвищий ступінь динаміки державотворчих (та державоприпиняючих) процесів спостерігався у 60-і роки, коли мав місце пік процесу деколонізації, та в 90-і роки минулого століття, коли розпалися всі колишні соціалістичні федерації (СРСР, Югославія, Чехословаччина).
Узагальнюючи всю різноманітність такого досвіду, можна виділити основні способи виникнення держав. До них належать такі:
1) об`єднання двох чи кількох держав і виникнення на їх спільній території однієї нової держави. Саме в такий спосіб утворилися Австро-Угорщина (1867р.), СРСР (1922 р.), Союзна Республіка Югославія (1992 р.), Боснія та Герцеговина (1995 р.);
2) розділення (дезінтеграція) однієї держави й утворення на її території кількох нових держав. У 1991 р. після розпаду СРСР на його колишній території утворилося 15 нових держав;
3) відокремлення (сепарація) від функціонуючої держави частини її території й утворення на її основі нової держави. На наших очах у такий спосіб намагаються ствердитись як держави Абхазія в Грузії, Придністровська республіка в Молдові, Косово у Сербії, Квебек у Канаді тощо;
4) внаслідок процесу деколонізації, ліквідації колоніальних імперій (британської, португальської, французької, Австро-Угорської тощо). Суть цього способу виникнення полягає в тому, що колоніальне адміністративне утворення імперії внаслідок національно-визвольного руху перетворюється в суверенну державу – наприклад, Ангола, Мозамбік, Алжир, Зімбабве тощо. Всього 123 держави отримали незалежність у такий спосіб, але різними методами – мирними чи насильницькими.
Реорганізація держави означає таке кардинальне її перетворення, зокрема структурна зміна державного механізму, його функцій, яке дозволяє говорити про фактичне створення в ході цього процесу нової держави з переходом до неї прав і обов`язків зруйнованої держави. Очевидно, що такі перетворення порушують режим законності старої держави. У цьому смислі будь-яка революція є незаконною зміною державного ладу, тобто “державним переворотом”. Проте не всякий державний переворот є революцією. Думається, різниця, між цими двома формами реорганізації держави полягає зовсім не в ступені участі в них народних мас, про що неодноразово стверджувалось у спеціальній літературі радянських часів.
З правової точки зору кожна революція мала наслідком відновлення чи повернення суверенних прав народу, утвердження прав людини і громадянина, права як соціальної цінності, що конкретно проявлялося в проведенні в найкоротші терміни виборів до парламенту. Це характерно для всіх революцій (крім комуністичних) – Англійської XVII ст., Французької XVIII ст., Лютневої 1917 р. в Росії, врешті – для революцій 1989-1990 рр. у Східній Європі. З огляду на такий підхід народ має невід`ємне право на опір тиранії, тобто на революцію в разі, коли його суверенні права узурповані державою. Державний переворот нерідко започатковує зворотній процес. Достатньо прикладу більшовицького перевороту жовтня 1917 р. у Росії. Відзначимо, що державний переворот (узурпація влади) може проявлятися у різних формах: непроведення виборів, передбачених законом, інше перевищення владних повноважень, визначених законом, або ж насильницьке захоплення влади в країні у випадку, коли його суб’єктом перевороту виступає не сама влада.
Способи припинення сучасних держав, і це природно, випливають із способів їх утворення:
1) держава припиняє функціонування через приєднання її до іншої держави. Саме в такий спосіб перестала існувати НДР у 1990 р.;
2) держава припиняє функціонування через її розпад на окремі державні утворення (СРСР у 1991 р. розпався на 15 незалежних держав, Чехословаччина у 1993 р. розпалася на Чехію та Словаччину);
3) дві або кілька держав перестають існувати через їх об`єднання в одну нову державу (у 1992 р. це сталося з Сербією і Чорногорією).
4) внаслідок тривалої окупації з боку іншої держави.