1.4. Економіко-правовий зміст інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність - складна категорія, тракту­вання якої в сучасній літературі передбачає поєднання різних теоретико-методологічних підходів, які в основному зводяться до економіко-правового. Це передбачає, що інтелектуальна власність має двоїстий економіко-правовий характер і роз­кривається в єдності економічних і юридичних відносин.

Якщо характеризувати юридичний аспект інтелектуаль­ної власності, то її можна визначити як систему законодавчо врегульованих відносин, що виникають при створенні про­дуктів інтелектуальної праці, володіння, обміну і використання.

Юридичне визначення інтелектуальної власності - це система прав щодо літературних, художніх, наукових праць, виконав­чої діяльності, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань, комер­ційних позначень тощо. Отже, інтелектуальна власність - це права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивіль­но-правових відносин у частині кожного володіти, користува­тися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі.

У рамках економіко-правового підходу інтелектуальна власність розглядається як відносини приналежності, воло­діння, розпорядження та використання результатів інтелек­туальної діяльності. Так само, як і власність на речі, інтелек­туальна власність є відносинами привласнення специфічних об'єктів - результатів інтелектуальної діяльності. На відміну від речової власності, інтелектуальна власність означає також особливі відносини привласнення, зумовлені властивостями знання (його невичерпність, незниіценість тощо), - насам­перед тотожність відносин володіння та пізнання (можливість привласнення знань одночасно декількома особами, а також їх використання поряд або незалежно від власника тощо).

Наявність автора, творця інтелектуального продукту, ускладнює трактування відносин інтелектуальної власності, які у зв'язку з цим набувають подвійної природи. З одного боку, творці (автори) нематеріального та матеріального об'єктів власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власникові виняткову можливість розпоряджатися ним на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто так само, як і стосовно матеріальних об'єктів (майнове право). З другого боку, поряд із майновим правом є певне духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних), прав що не можуть відчужуватися від нього, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці можна відділити від творця (передати іншій особі в обмежене чи необмежене користу­вання), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця й не може бути передане іншій особі. Підсумовуючи слід підкреслити, що право інтелектуальної промислової власності - це сума тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканність власності тощо).

Економічний зміст відносин володіння, розпорядження та користування проявляється в певних діях суб'єктів інте­лектуальної власності, які сприяють отриманню економічних вигід від її використання. Такими діями стосовно об'єктів інтелектуальної власності можуть бути:

• їх самостійне використання власником, наприклад, включення об'єктів інтелектуальної власності у власний виробничий процес: створення нового виробництва, чи модернізація на їх основі вже діючого (наприклад, корисна модель, комп'ютерна програма та інші, за допомогою яких удосконалюється процес виробництва);

• передача об'єктів інтелектуальної власності в тимча­сове використання за певну плату іншим суб'єктам, тобто передача певних дій з об'єктом інтелектуальної власності його власника іншому суб'єкту (наприклад, товарний знак фірми, передається іншій фірмі на ліцензійній основі, яка може певний час використовувати його на своїй продукції; права на публікацію, тиражування творів передаються інший юридичній або фізичній особі);

• відчуження (продаж) об'єктів інтелектуальної власно­сті в повне володіння іншому суб'єкту.

Розмежування прав інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права уможливлює існування відповід­них суб'єктів, до яких належать:

• творці та автори, які претендують або на повернення понесених витрат, або на прибуток, який буде отриманий у результаті впровадження інтелектуальної творчості. Зазначені суб'єкти можуть творити індивідуально або колективно, всту­паючи в різноманітні економічні відносини з суспільством та в суспільстві. Такі відносини мають достатньо складний, суперечливий характер. Продукт творчості (безпосередньо або через обмін) працює на прогрес суспільства. Тому суспільство повинно ефективно забезпечувати зростання творчої активності його членів;

• підприємці, які використовують об'єкти інтелектуаль­ної власності з метою отримання доходів. Суб'єкт підпри­ємницької діяльності визнається як суб'єкт відносин інтелек­туальної власності, якщо сфера його діяльності - створення інтелектуальних продуктів, або включення у виробничий процес окремих інновацій. Цього ж статусу набувають і соціально-економічні організації (фонди та асоціації), в яких працюють автори службових творів (винаходів);

• держава, національні утворення. Держава повинна отримати компенсацію витрат на утримання та підтримку правового інституту інтелектуальної власності через механізм оподаткування вищезазначених суб'єктів. Крім цього, держа­ва може виступати суб'єктом інтелектуального виробництва, коли виступає замовником-інвестором на інтелектуальний продукт, або у контексті інтелектуального потенціалу країни, який виступає як сукупність суми знань, технологій та творчих ресурсів (нагромаджена суспільством інтелектуальна власність). Потенціали зазначених суб'єктів не однакові, а також і способи реалізації своїх прав теж різні. Держава та підприємці мають активний потенціал: силою закону та права його встановлювати в одному випадку і капіталом, можли­вістю реалізації - в другому. Успішність функціонування тієї чи іншої форми інтелектуальної власності залежить від адек­ватного, справедливого розподілу як з точки зору розвитку соціально-економічної системи, так і врахування інтересів усіх учасників процесу реалізації інтелектуальної власності.

Економічні відносини між суб'єктами інтелектуальної творчої діяльності з приводу привласнення її результатів визначаються їх вкладенням у процес створення об'єктів інтелектуальної діяльності та отримання відповідної частки доходу від їх подальшого розповсюдження та впровадження. У ринковій економіці співвласники визначаються пропор­ційно до їх вкладу у процес створення продукту, де під вкла­денням мається на увазі інтелектуальне, трудове, грошове або ресурсне забезпечення. Тобто діє механізм, за яким хто більше вкладає, той більше привласнює.

Прояв економічного змісту інтелектуальної власності можна розглянути через механізм її реалізації. Двоїстий характер інтелектуальної власності визначає порядок та під­ходи до визначення форм її реалізації. Під реалізацією власності розуміються реальні юридичні підходи та економіч­ні (вартісні) відносини, які складаються в процесі вироб­ництва, розподілу, обміну та споживання об'єктів власності, оскільки на кожному етапі аналізу інтелектуальної власності наявні як вольові, так і економічні відносини власності в їх єдності та взаємозв'язку.

Механізм реалізації власності проходить три ступені:

1. перехід правових відносин приналежності, володіння, розпорядження та користування об'єктів власності в реальні, діяльні відносини володіння, розпорядження та користування останніми, тобто в економічні, виробничі відносини;

2. перехід виробничих відносин у конкретні економічні форми;

3. перехід конкретних економічних форм виробничих відносин у систему особливих форм господарювання, тобто господарський механізм.

У загальному вигляді механізм реалізації власності - це перехід оформлених юридичними законами та нормами вольових, ідеальних відносин власності на умови праці та результати виробництва у виробничі відносини як відносини їх привласнення, перехід юридичного змісту власності в її економічний зміст. Тобто, це перехід статичної юридичної системи, яка відображає сукупність правових, свідомих від­носин, в економічну систему, яка відображає реальні відно­сини виробництва, розподілу, обміну та споживання, в еконо­мічні, виробничі відносини. Система економічних відносин динамічна, вона постійно змінюється, і таким чином формує юридичну систему, яка до певного періоду перебуває, у стані спокою.

У системі економічних відносин інтелектуальної власно­сті виділяють такі групи відносин:

• щодо учасників відносин:

• між суб'єктом та об'єктом інтелектуальної власності;

• між суб'єктами інтелектуальної власності;

• між суб'єктами інтелектуальної власності та суспіль­ством (державою);

• за місцем виникнення відносин інтелектуальної власності:

-відносини реалізації інтелектуальної власності в про­цесі матеріального виробництва, розподілу та споживання;

• відносини реалізації інтелектуальної власності в процесі духовного виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Зазначені економічні відносини можна розглядати як вирішення суперечностей між безпосередньо індивідуальним характером створення об'єктів інтелектуальної власності та суспільним характером виробництва, розподілу, обміном та споживанням продуктів інтелектуальної діяльності. Для того, щоб мати можливість отримати винагороду за свою інтелек­туальну працю, автор (розробник) інтелектуальних продуктів повинен вступати у відносини з іншими суб'єктами цього процесу. Це означає необхідність відчуження свого продукту, надавати йому об'єктивованої форми та вступати в права власності. Специфіка зазначених відносин зумовлюється харак­терними ознаками процесу створення та відчуження інтелек­туального продукту, тобто самої інтелектуальної діяльності.

Друга група відносин за місцем виникнення пов'язана із застосуванням інтелектуальних продуктів, які використову­ються як в матеріальному (винаходи, промислові зразки, товарні знаки, програмне забезпечення), так і в нематеріаль­ному виробництві (літературні, музичні, аудіовізуальні твори тощо). Нова економічна система грунтується на відносинах інтелектуальної власності, що характеризуються розширеним використанням нематеріальних ресурсів — інтелектуальних продуктів, і є системою взаємозв'язків загальної матеріальної та загальної нематеріальної власності.

Відносини володіння, розпорядження та користування - це активний економічний процес відтворення, пов'язаний з отриманням від об'єктів інтелектуальної власності корисних властивостей. Тому процес виробництва як єдність відносин володіння, розпорядження і користування об'єктивними умо­вами праці та результатами виробництва, є формою прояву економічного змісту власності.

Таким чином, привласнення здійснюється через саме виробництво. Йдеться про умови, коли безпосередні вироб­ники інтелектуальних продуктів є суб'єктами володіння, розпорядження та користування і в разі, коли способи при­власнення персоніфікуються тими ж суб'єктами. За умов, коли праця відділена від засобів виробництва (в умовах інтелектуального виробництва це можуть бути матеріальні засоби виробництва інтелектуальних продуктів), сам процес праці та її результати не можуть повністю привласнюватися безпосередніми виробниками, тобто стати об'єктом їх власності.

Активне привласнення об'єктивно вимагає фіксації економічних процесів, а саме фіксації привласнення (за різно­манітними суб'єктами виробництва різноманітних об'єктів власності). Отже, відносини інтелектуальної власності реалі­зуються у конкретних економічних умовах через доходи, які можуть виступати у таких формах:

• заробітна плата як одна з форм доходу інтелектуаль­ного виробництва, що виплачується за умови, коли виробник інтелектуального продукту є найманим працівником власником інтелектуального ресурсу (який продає інтелек­туальні здібності на ринку праці). Він є виробником інтелектуального продукту, однак не є його власником;

• прибуток від реалізації інтелектуального продукту його власником, або його експлуатації, тобто прибуток від:

• продажу інтелектуальних продуктів, шо виступає у формі ціни (за вирахуванням матеріальних витрат на вироб­ництво та реалізацію) інтелектуального продукту;

• передавання інтелектуального продукту у тимчасове користування за умови, коли виплачується відшкодування за користування інтелектуальним продуктом за певний час. Наприклад, при продажу ліцензії на тимчасове користування інтелектуальним продуктом. При цьому прибуток від його використання розподіляється між власником (ліцензіаром) і тимчасовим користувачем (ліцензіатом); передавання прав на копіювання та тиражування інтелектуального продукту на основі угоди (в цьому випадку прибуток розподіляється на прибуток автора (власника) та прибуток особи, яка отримала ці права на розповсюдження);

• відсоток, який виплачується іншою особою з прибутку власнику інтелектуального продукту за користування, тобто при реалізації функції розпорядження та користування інте­лектуальним продуктом, але право володіння залишається у власника;

• рента, що виникає при передачі об'єктів інтелектуаль­ної власності в оренду, тобто строкове відплатне володіння та користування інтелектуальними продуктами для самостій­ного ведення господарської діяльності.

Кожна конкретна економічна форма за своєю природою - це лише часткова форма реалізації власності. Будь-яка конкретна економічна форма дозволяє здійснити привласнен­ня лише певної частини суспільної праці, продукту, доходів тощо. Завершальним етапом процесу реалізації власності є перехід конкретних економічних відносин у систему особ­ливих форм господарювання, тобто господарський механізм, який відповідає всій різноманітності форм власності.

Так, господарський механізм, у якому повною мірою застосо­вуються продукти інтелектуальної праці, формує нову стадію розвитку суспільства - постіндустріальну (інформаційну).

Зростання ролі інтелектуальної власності у господар­ській практиці відбувається об'єктивно. На практиці інтелек­туальна власність, як уже розглядалося, функціонує давно, хоча її правове забезпечення постійно відстає. Це зумовлено тим, що вона є продуктом творчого пошуку людського інтелекту, якщо утворює щоразу нові і нові інтелектуальні продукти в нових сферах економіки. Крім того, існує без­перервний процес появи нових технічних засобів створення та використання результатів творчої праці. Все це одночасно ускладнює та актуалізує її науковий аналіз.

Розглядаючи специфічні особливості інтелектуальної власності, не можна не враховувати особливість відчуження продукту інтелектуальної праці. Воно реальне тоді, коли отримується будь-який результат, матеріалізований у про­дукті. Однак часто залишається маса нереалізованих ідей та можливостей. Перш за все тому, що лише творець, автор певною мірою володіє інформацією про найбільш доцільні сфери використання створеного ним продукту. Природно, що власність на інтелектуальний продукт повинна належати автору.

Хоча у створенні інтелектуального продукту беруть участь й інші суб'єкти, провідним ланцюжком повинен бути конкретний учений (або творчий колектив). Особливо це стає очевидним тоді, коли інтелектуальний продукт наявний у вигляді ідеї, гіпотези, теорії і практично не відділений від його творця. Однак важливим є й те, що слід заплатити за співробітництво іншим суб'єктам, поступаючись при його реалізації певною частиною власності на інтелектуальний продукт або прибутку. Пріоритет у вирішенні цих питань повинен належати творцю інтелектуального продукту.

Крім суб'єктивних чинників, у системі мотивацій має бути створена ефективна система творчої діяльності, висока продуктивність та результативність якої забезпечується матеріальним стимулюванням (за створений продукт автор повинен отримувати достатню винагороду) та моральним стимулюванням (право на творчість, ризик, свободу у виборі цілей, напрямів, форм організації та фінансування творчої діяльності).

Отже, як і загальні відносини власності, інтелектуальна власність стає економічною формою розвитку праці, але як специфічні відносини власності, що стосуються духовних (і майнових) благ вона є економічною формою, яка стимулює переважним чином індивідуальну інтелектуальну діяльність.

Всесвітня організація інтелектуальної власності виділяє три найбільш поширені види власності: рухома, нерухома та безпосередньо інтелектуальна власність (об'єктами якої є творіння людського розуму, інтелекту). На сучасному етапі розрізняють також три основні види інтелектуальної власності:

• приватна власність, що закріплюється у формі патенту або ліцензії;

• суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, що перебувають у розпорядженні всього суспільства і не можуть бути закріпленими за певною юридичною особою;

• проміжна форма власності, або власність, що є іннова­ційною науково-технічною інформацією. Її можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації можна створити продукцію у зміне­ному вигляді.

Інтелектуальна власність може належати суспільству. Йдеться, наприклад, про інтелектуальні загальнолюдські над­бання, а може належати певній особі і тоді вона набуває форми приватної власності й належить безпосередньо авто­рові ідеї. Її автор визнається власником, який за гроші відчужує своє творіння. Інтелектуальна власність може бути державною, якщо замовником творця чи творчого колективу є держава, яка фінансує інтелектуальну діяльність. За цих умов вироблений інтелектуальний продукт належить державі.

У межах міжнародного стандарту інтелектуальна власність, як правило, ототожнюється з приватною власністю і є індивідуально орієнтованою. Вона хоч і продукт інди­відуальної праці з чітко вираженим визначенням особистого авторства, однак є власністю особливого роду, яка виходить за межі приватної власності за суспільною природою. За цільовим призначенням інтелектуальна власність призна­чена для інших.

У реальній практиці суспільна власність, шоб не пере­творитися у безгосподарність повинна перебувати в інди­відуальному володінні. З іншого боку, інтелектуальні продукти мають отримати суспільне визнання. Інтелектуальна власність - складне суперечливе явище, сполучення крайностей. Інди­відуальне базується на суспільному, стає суспільним, не втра­чаючи індивідуальної сутності. При цьому нагромаджений суспільством інтелектуальний потенціал, який на певному етапі є індивідуальною інтелектуальною власністю, лише потім стає загальнолюдським надбанням.

Важливо знайти розумну рівновагу суспільного та інди­відуального в інтелектуальній власності, оскільки ця рівно­вага - той стрижень, на який нанизується вся система інтересів та стимулів творчої діяльності. Історична та еконо­мічна необхідність віддає перевагу значному потенціалу та високим темпам його зростання, орієнтуючись на індиві­дуальну інтелектуальну власність.

Загалом можна зробити висновок: у процесі соціально- економічного розвитку відбувається ускладнення відносин власності. Це пов'язано з тим, що форма власності має бути адекватною ступеню зрілості як економічного розвитку, так і суспільного. Для сучасного етапу становлення постіндустріаль­ного (інформаційного) суспільства в більшості розвинутих країн характерне зростання ролі інтелектуальної власності.

Про посилення соціально-економічної значимості систе­ми інтелектуальної власності свідчить насамперед той факт, що в результаті ускладнення суспільної поведінки зростають інтелектуальні потреби людей. Інтелектуальна власність

отримує все більш вагомі підстави її інституціоналізації - на базі децентралізації суспільного життя, процесів привати­зації, гуманізації, під впливом НТП. Окрім того, інтелек­туальна власність як економічна категорія отримує ринкову оцінку і перестає бути безкоштовним благом. Саме на цьому підґрунті виникає ринок інтелектуальних продуктів, на якому об'єкти інтелектуальної власності продаються та купуються, а операції з інтелектуальною власністю приносять як при­бутки, так і збитки. Виникає потреба інвестицій у інтелек­туальну сферу з метою отримання нових інтелектуальних продуктів, створення різного роду інновацій, а також впливу на поведінку людей.

Питання для самоконтролю

1. Сутність інтелектуальної економіки та зміст її основних концепцій.

2. Визначити характерні ознаки інтелектуальної економіки.

3. Дати визначення поняттю «інтелектуальна діяльність».

4. Що є результатом інтелектуальної діяльності?

5. Які є види інтелектуальної діяльності?

6. Розкрити зміст та структуру інтелектуального капіталу.

7. У чому полягає специфіка людського капіталу?

8. Розкрити зміст та складові структурного капіталу.

9. Дати характеристику клієнтського капіталу.

10. Яка роль інтелектуальної власності в сучасному суспільстві?

Тести