9.2. Оцінка майнових прав інтелектуальної власності як вид діяльності, її регулювання та нормативне забезпечення

Згідно з ст. 4 закону про оцінку професійна оціночна діяльність - це діяльність оцінювачів і суб'єктів оціночної діяльності, яка полягає в організаційному, методичному і практичному забезпеченні проведення оцінки майна, роз­гляді і підготуванні висновків щодо вартості майна.

Суб'єктами оціночної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відпо­відно до законодавства.

До суб'єктів оціночної діяльності належать також органи державної влади та місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження держав­ним майном або майном, що перебуває у комунальній власності.

Професійна підготовка оцінювачів здійснюється навчаль­ними закладами, що уклали угоди про співробітництво з професійної підготовки оцінювачів з Фондом державного майна України, який повинен сприяти створенню конкурент­ного середовища серед навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів. Оцінювачі зобов'язані періодично підвищувати кваліфікацію за програмою підви­щення кваліфікації. Невиконання цієї вимоги - підстава для зупинення дії кваліфікаційного свідоцтва оцінювача. Фонд державного майна України веде Державний реєстр оціню­вачів, які отримали кваліфікаційне свідоцтво.

У Державному реєстрі оцінювачів зазначається така інформація про оцінювачів: прізвище, ім'я та по батькові оцінювача, дата видачі та номер кваліфікаційного свідоцтва, назва навчального закладу, який підготував оцінювача, дата та номер протоколу рішення екзаменаційної комісії про видачу кваліфікаційного свідоцтва, напрями оцінки майна, що зазначені в кваліфікаційному свідоцтві, інформація про підвищення кваліфікації за зазначеними напрямами, інфор­мація щодо зупинення дії чи позбавлення кваліфікаційного свідоцтва, місце роботи оцінювача.

Порядок подання оцінювачами інформації до Державно­го реєстру оцінювачів установлюється Фондом державного майна України. Оцінювачі несуть відповідальність за досто­вірність інформації, яка подається до Державного реєстру оцінювачів, у порядку, встановленому цим законом. Державне регулювання оціночної діяльності полягає в забезпеченні формування та розвитку інфраструктури оцінки майна в Україні, об'єктивності та законності її проведення, у тому числі відповідності оцінки майна нормативно-правовим актам з оцінки майна, впровадження в практику оціночної діяльно­сті міжнародних норм та правил оцінки майна, забезпеченні суспільних інтересів у питаннях оцінки майна, створення конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяль­ності - суб'єктів господарювання та навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку оцінювачів, проведення оцінки майна органами державної влади та органами місце­вого самоврядування відповідно до законодавства. Основними напрямами державного регулювання оціночної діяльності є:

• контроль за дотриманням єдності нормативно-пра­вового та організаційного забезпечення оцінки майна;

• забезпечення норм і рівня професійної підготовки оцінювачів та контроль за їх додержанням;

• контроль за виконанням оцінювачами та суб'єктами оціночної діяльності умов здійснення оціночної діяльності;

• організаційне забезпечення роботи наглядової ради та екзаменаційної комісії;

• видача кваліфікаційних свідоцтв та сертифікатів;

• визнання статусу саморегулювальних організацій оціню­вачів та контроль за додержанням ними правил громадського регулювання оцінки майна, визначених цим законом, забезпе­чення їх широкого залучення до регулювання оціночної діяльності;

• контроль за додержанням законодавства суб'єктами оціночної діяльності та іншими суб'єктами під час прове­дення оцінки майна;

• сприяння встановленню єдиних норм та правил оцінки майна в Україні, що базуються на міжнародних нормах і правилах;

• ведення Державного реєстру оцінювачів та Держав­ного реєстру суб'єктів оціночної діяльності;

• інші напрями діяльності для реалізації функцій державного регулювання оціночної діяльності.

Органом державної влади, який здійснює державне регу­лювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. Кабінет Міністрів України в питаннях оціноч­ної діяльності здійснює повноваження, визначені Конститу­цією України, цим законом та іншими нормативно-правовими актами. Інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження в питаннях оцінки майна відповідно до законодавства. Фонд державного майна України забезпечує широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціно­утворення на майно та майнові права в Україні.

Органи місцевого самоврядування зобов'язані дотриму­ватися вимог цього закону в частині майна, майнових прав, що є у комунальній власності, в тому числі забезпечити єдність нормативно-правових вимог проведення оцінки зазна­ченого майна, передбачених цим законом, сприяти створенню конкурентного середовища серед суб'єктів оціночної діяль­ності - суб'єктів господарювання.

Посадові особи, громадяни, юридичні особи, оцінювачі та суб'єкти оціночної діяльності, винні в порушенні законо­давства про оціночну діяльність, несуть відповідальність згідно з цим та іншими законами. Крім'державних органів вплив на регулювання оціночної діяльності здійснюють саморегулювальні організації.

Саморегулювальними організаціями оцінювачів є все­українські громадські організації, що об'єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами в порядку, встановленому цим законом, отримали свій статус відповідно до вимог цього закону та здійснюють повноваження з громадського регулю­вання оціночної діяльності. Утворення та порядок діяльності саморегулювальних організацій оцішовачів регулюються зако­нодавством про об'єднання громадян з урахуванням особли­востей, установлених цим законом. Саморегулювальні органі­зації оцінювачів є юридичними особами, які діють на засадах самоврядування і діяльність яких не має на меті отримання прибутку.

9.3. Етапи процедури оцінки

Оцінка прав на об'єкти інтелектуальної власності відбу­вається на договірних відносинах між суб'єктом оціночної діяльності та замовником оцінки. Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багато­стороннього договору крім замовника оцінки стороною дого­вору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в ст. 8 цього закону.

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

• зазначення майна, що підлягає оцінці;

• мета, з якою проводиться оцінка;

• вид вартості майна, що підлягає визначенню;

• дата оцінки;

• строк виконання робіт з оцінки майна;

• розмір і порядок оплати робіт;

• права та обов'язки сторін договору;

• умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

• відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

• порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Основні етапи проведення оцінки наведені на рис. 9.1⁴⁷

Рис. 9.1. Процедура оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власност і

Ідентифікація прав на об'єкти інтелектуальної власності.Під час проведення оцінки майнових прав інте­лектуальної власності встановлюються обставини та визнача­ються обмеження, пов'язані з особливостями таких об'єктів і сфери їх застосовування.

Під час обстеження об'єкта права інтелектуальної влас­ності, яке проводиться з метою його ідентифікації, з'ясову­ється наявність матеріального носія об'єкта та документів, що засвідчують майнові права інтелектуальної власності і факт видачі дозволу на використання об'єкта права інтелектуаль­ної власності. До таких документів належать:

• патент (деклараційний патент) - для винаходів, корисних моделей, промислових зразків, сортів рослин, порід тварин;

• авторське свідоцтво СРСР на винахід (у разі, коли не закінчився двадцятирічний строк дії авторського свідоцтва, починаючи з дати подання заявки на винахід);

• свідоцтво - для торговельних марок (знаків для това­рів і послуг), компонування (топографії^-) інтегральних мікросхем;

• договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

• ліцензійний договір;

• договір комерційної концесії;

• договір про трансфер технологій;

• інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;

• виписка з відповідних державних реєстрів;

• інші документи, пов'язані з ідентифікацією майнових прав інтелектуальної власності.

Крім цього, для оцінки інтелектуальної власності необхідні такі документи:

1. опис об'єкта інтелектуальної власності;

2. опис підприємства, що використовує цей об'єкт, копії договорів на передачу права на використання ОІВ;

3. відомості про аналоги об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється (відмінності об'єкта від його аналогів);

4. відомості про витрати на створення і рекламу об'єкта інтелектуальної власності;

5. відомості про продаж об'єктів, проведених з викори­станням оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності (фінансові показники, споживачі, конкуренти, терито­ріальна диверсифікація продажів);

6. бізнес-плани розвитку підприємства;

7. маркетингові дослідження ринку, де використовуються ОІВ;

8. правостановлюючі документи на об'єкт інтелектуаль­ної власності (патент, свідоцтво і т.п.);

9. відомості про платежі, що підтверджують реєстрацію і підтримку в силі об'єкта інтелектуальної власності.

Визначення мети оцінки.Оцінка майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності, як правило, поводиться з метою:

• визначення вартості прав на ОІВ, що вносяться до статутного капіталу;

• визначення вартості виключних прав, що передаються на основі договору устунки прав чи ліцензійного договору;

• визначення розміру компенсації, яку необхідно випла­тити правовласнику за порушення його виключних прав;

• при передачі ОІВ під заставу з метою отримання кредиту;

• при банкрутстві підприємства з метою задоволення позовів кредиторів;

• інші цілі.

Вибір бази оцінки.База оцінки - це комплекс методич­них підходів, методів та оціночних процедур, що відповіда­ють певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки враховується мета оцінки та умови використання її результатів.

Різноманітність цілей проведення оцінки зумовлює наяв­ність різних видів вартості ОІВ. Серед усіх типів вартості, застосовуваних в оціночній діяльності, тільки деякі можуть бути застосовані до інтелектуальної власності й інших нематеріальних активів, причому з цілим рядом обмежень.

Ринкова вартість (активу) - грошова сума, за яку відбувся б продаж активу на дату оцінки зацікавленим продавцем зацікавленому покупцю в результаті комерційної угоди після проведення належного маркетингу, при якій кожна зі сторін мала би всю необхідну інформацію. Ст. З Національного стандарту оцінки 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», визначає ринкову вартість як вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Поняття «ринкова вартість» у цьому контексті може бути застосоване до інтелектуальної власності. Наприклад, оцінка патентів і ліцензій для продажу - це визначення їхньої ринкової вартості. При визначенні ринкової вартості майно­вих прав інтелектуальної власності слід ураховувати:

1. нематеріальний, унікальний характер об'єкта оцінки;

2. фактичне використання ОПІВ, майнові права на який оцінюються;

3. можливі галузі та сфери його використання, найбільш вірогідну ємність і частку, яку він може займати на ринку, витрати на виробництво і реалізацію продукції, що виготов­ляється з використанням ОПІВ, об'єм і структуру інвестицій, необхідних для освоєння і використання ОПІВ у тій або іншій галузі чи сфері діяльності;

4. ризики освоєння і використання ОПІВ у різних галу­зях чи сферах діяльності, зокрема ризики недосягнення тех­нічних, економічних, експлуатаційних і екологічних показ­ників, ризики недобросовісної конкуренції та інші;

5. стадії розроблення і освоєння ОПІВ;

6. можливість отримання і ступінь правової охорони;

7. обсяг переданих прав та інші умови договорів про створення за замовленням і використання ОПІВ та інших договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти;

8. розмір та умови виплати винагороди за використання ОПІВ;

9. інші чинники, що мають суттєвий вплив на вартість майнових прав інтелектуальної власності.

До неринкових видів належать вартість заміщення, вартість відтворення, залишкова вартість заміщення (відтво­рення), вартість у використанні, споживча вартість, вартість ліквідації, інвестиційна вартість, спеціальна вартість, ліквіда­ційна вартість, чиста вартість реалізації, оціночна вартість та інші види, порядок визначення яких установлюється окреми­ми національними стандартами.

Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою методів та оціночних процедур, які ґрунтуються на результатах аналізу корисності або призначення об'єкта оцінки, а також вивченні впливу умов використання або способу відчуження об'єкта оцінки. Для визначення неринко- вих видів вартості як бази оцінки використовується інфор­мація про подібне майно в частині, в якій вона відповідає вимогам, шо висуваються до певного неринкового виду вартості. Неринкові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) як база оцінки визначається із застосуванням витратного підходу і використовується для проведення оцінки спеціалізованого майна, у тому числі для ведення бухгалтерського обліку з метою визначення його справедливої вартості згідно з поло­женнями (стандартами) бухгалтерського обліку. Якщо умови угод щодо спеціалізованого майна, для укладання яких про­водиться оцінка, відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості, залишкова вартість заміщення (відтворення) може дорівнювати їх ринковій вартості. Визна­чення вартості у використанні полягає у проведенні оцінки об'єкта без урахування принципу найбільш ефективного використання. Вартість у використанні визначається для об'єктів оцінки, до яких планується подальше використання специфічним запланованим або існуючим способом.

Вартість ліквідації розраховується як сума доходів, які очікується отримати від реалізації об'єкта оцінки як єдиного цілого або його складових, виходячи з принципу найбільш ефективного використання за вирахуванням очікуваних витрат, пов'язаних з такою ліквідацією. У разі, коли за результатами розрахунків вартість ліквідації становить від'ємну величину, її значення встановлюється у розмірі 1 грн. Інвестиційна вартість (активу) - вартість активу для конкретного інвестора чи групи інвесторів при визначених цілях інвестування. Ст. 25 Національного стандарту № 1 зазначає, що «інвестиційна вартість об'єкта оцінки викори­стовується з метою врахування умов угоди, у зв'язку з укладанням якої проводитися оцінка, у частині необхідності додаткового інвестування або виконання інших вимог, що потребує додаткових матеріальних витрат».

Поняття «інвестиційна вартість» може застосовуватися щодо прав на ОІВ у випадку їхнього внесення як внесок у статутний капітал новоствореного підприємства. Разом з тим, його не слід плутати з поняттям ринкової вартості інвестова­ного майна (у цьому випадку - з ринковою вартістю майно­вих прав на ОІВ, внесених як внесок). Під час визначення інвестиційної вартості у звіті про оцінку майна аналізуються умови продажу (інвестування) та їх відмінність від типових умов продажу подібного майна на ринку, вплив зазначених умов на формування його вартості, у тому числі виходячи з принципу найбільш ефективного використання.

Інформаційними джерелами, що дають змогу врахувати зазначені умови, можуть бути бізнес-план, проектно-кошто- рисна документація та документи, які підтверджують вико­нання певних робіт, результати аналізу впливу додаткових умов інвестування у процесі продажу.

У разі продажу майна у строк, який є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, переважно визна­чається його ліквідаційна вартість, якщо інше не передбачено законодавством. Для використання ліквідаційної вартості як бази оцінки необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об'єкта оцінки, для якого прово­диться оцінка, типовим для ринку умовам продажу подібного майна. Визначення ліквідаційної вартості здійснюється на основі інформації щодо подібних угод з подібним майном.

Одним із способів визначення ліквідаційної вартості є застосування до визначеної ринкової вартості об'єкта оцінки знижувальних коефіцієнтів у порядку, встановленому законо­давством, з метою стимулювання попиту потенційних покуп­ців до придбання об'єкта оцінки. Під час встановлення ліквідаційної вартості оцінювач повинен додатково визна­чити ринкову вартість об'єкта оцінки та зазначити у звіті про оцінку майна свої застереження щодо використання резуль­татів такої оцінки. Наступні етапи процедури оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності характеризують методику оцінки, яка буде розглянута далі.

Завершальна стадія оціночного процесу - складання та презентування результатів оцінки в акті (звіт) про оцінку. Звіт про оцінку майнових прав може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку, що складається у повній формі, повинен містити:

• опис об'єкта оцінки, який дає змогу його іденти­фікувати;

• дату оцінки та дату завершення складання звіту, а за потреби - строк дії звіту та висновку про вартість прав відпо­відно до вимог законодавства;

• мету проведення оцінки та обгрунтування вибору відповідної бази оцінки;

• перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка;

• перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;

• виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;

• опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки;

• висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об'єкта оцінки;

• виклад змісту застосованих методичних підходів, мето­дів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майнових прав;

• письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обгрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майнових прав під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктив­ності оцінки майна і висновку про його вартість;

• висновок про вартість майнових прав;

• додатки з копіями всіх вихідних даних, а також за потреби - інші інформаційні джерела, які роз'яснюють і під­тверджують припущення та розрахунки. Звіт про оцінку майна дозволяється складати у стислій формі у разі доопра­цювання (актуалізації) оцінки об'єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національними стандартами. У звіті про оцінку, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення неза­лежної оцінки майнових прав, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація.