Розділ 7 правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів і послуг

Мета вивчення- формування знань щодо систем, охорони різного виду засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Основні питання

1. Поняття та базові положення правової охорони засобів індивідуалізації.

2. Об'єкти правової охорони засобів індивідуалізації.

3. Оформлення прав на торговельні марки і зазначення походження товару.

4. Суб'єкти прав на засоби індивідуалізації та зміст суб'єктивних прав.

5. Договори про використання засобів індивідуалізації.

6. Захист прав на засоби індивідуалізації.

Ключові слова та поняття: засоби індивідуалізації, маркетингові зазначення, комерційне найменування, знак для товарів і послуг, торговельна марка, зазначення походження товару, кваліфіковане зазначення походження товару, доменне ім 'я, франшиза, комерційна концесія.

Після вивчення теми студенти повинні вміти:

• визначати ознаки комерційних найменувань, торговельних марок і зазначень походження товарів;

• визначати особу, яка має право на одержання свідоцтва;

• знати процедуру отримання свідоцтва на торговельну марку та зазначення походження товару;

• визначати, які дії належать до використання засобів індивідуалізації;

• визначати істотні умови договору комерційної концесії та договору франчайзингу;

• обирати спосіб захисту порушених прав власників засобів індивідуалізації.

7.1. Поняття та базові положення правової охорони засобів індивідуалізації

Конкуренція - невід'ємний елемент економіки ринко­вого типу - зумовила необхідність розмежування однорідних видів господарської діяльності різних суб'єктів господарю­вання та її результатів - товарів, робіт, послуг. Це досягається шляхом використання так званих засобів індивідуалізації, до яких належать комерційне найменування господарюючих суб'єктів, знаки для товарів та послуг (торговельні марки), географічне зазначення походження товарів. Цінність указа­них об'єктів ґрунтується на довірі споживачів до якості та наявності особливих властивостей у товарах (роботах, послугах), вироблених (виконаних, наданих) певним вироб­ником (виконавцем), позначених певним знаком (наприклад, «Оболонь»), або таких, що походять з певної місцевості (трускавецькі мінеральні води, швейцарські годинники, фран­цузькі вина та ін.)

Засоби індивідуалізації отримують правову охорону не як результати творчої діяльності. Якщо зображення, наприклад, у вигляді малюнка отримає охорону як знак для товарів і послуг, сам малюнок втрачає охорону як об'єкт авторського права. Належність засобів індивідуалізації до об'єктів інте­лектуальної власності зумовлена, по-перше, нематеріальним характером цих об'єктів, та, по-друге, схожістю правового режиму використання засобів індивідуалізації з правовим режимом використання інших об'єктів промислової власності: надання власнику засобу індивідуалізації виключних прав на їх використання, дозвіл та заборону їх використання.

Цивільно-правова індивідуалізація суб'єкта господарю­вання і результати її діяльності розглядаються в літературі як правомірна, юридично значуща діяльність, яка здійснюється в певних цивільно-правових формах, із застосуванням перед­бачених законом засобів на відособлення юридичної особи і результатів її діяльності серед інших учасників цивільни-" правовідносин⁵⁷.

Предмет правового інституту засобів індивідуалізації - це врегульована нормами права сукупність виключних прав правовласників засобів індивідуалізації, що реалізуються в сфері виробництва, торговельного обігу, виконання робіт, надання послуг тощо.

У практиці в багатьох країнах використовується поняггя «маркетингові зазначення» - це вказівка на учасників ринкових відносин, зокрема, виробників та товари, що ними випускаються, організацій та осіб, які надають послуги. Використання саме цього поняття зумовлене тим, що на думку прихильників цієї ідеї маркетингові позначення відо­бражають ринкове значення позначень; виявляють сутність позначень; не містять протиріч, які властиві поняттю «засоби індивідуалізації».

Поняття «засоби індивідуалізації» об'єднує в собі декіль­ка об'єктів промислової власності. Групу об'єктів, що належать до засобів індивідуалізації, можна зобразити схематично.

Виступаючи невід'ємною складовою системи об'єктів інтелектуальної власності та системи ідентифікуючих позна­чень, засоби індивідуалізації характеризуються наявністю влас­ної структури, зумовленої особливим порядком розміщення, взаємодією та впливом її елементів, спільними закономірно­стями розвитку та єдиним функціональним призначенням.

Аналіз закріпленої ЦК України структури засобів інди­відуалізації передбачає виокремлення її деяких видів - основних елементів цієї системи, дослідження їх особливих різновидів та групування (класифікацію) останніх за відповід­ними критеріями. Розгляд структури засобів індивідуалізації дозволяє визначити загальні (універсальні) класифікаційні підстави диференціації та особливі критерії їх розподілу, використання яких дає можливість установити специфічні, характерні лише для окремого виду ідентифікуючого позна­чення його різновиди.

Законодавцем установлені особливі режими правової охорони кожного із зазначених видів об'єктів інтелектуальної власності, елементом яких виступають повноваження управо- мочених суб'єктів у сфері їх використання. Якщо суб'єкти права на торговельну марку вільні у можливості надання або передачі права на їх застосування будь-яким третім особам на підставі відповідних ліцензійних договорів, то суб'єкти права на комерційне найменування та географічне зазначення цієї можливості взагалі позбавлені чи суттєво обмежені у меха­нізмі її реалізації.

Класифікація засобів індивідуалізації

За характером оборотоздатностізасоби індивідуалі­зації диференціюють на:

• ті, що залучені до цивільного обороту, - вільно обо- ротоздатні (торговельні марки);

• обмежені в обороті (комерційні найменування - майнові права на їх використання, відповідно до п. 2 ст. 490 ЦК України, можуть передаватися іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать чи його відповідної частини);

• вилучені з цивільного обороту (географічні зазна­чення - суб'єкт права на географічне зазначення може забо­ронити його використання будь-якою неуправомоченою особою, але не вправі надати чи передати права на нього).

За формою вираженнязасоби індивідуалізації класи­фікують на:

• ідентифікуючі позначення словесного характеру (комерційні найменування та географічні зазначення);

• графічні (зображувальні);

• об'ємні;

• позначення іншої форми вираження та їх комбінації (торговельні марки).

При цьому, об'єктом комерційних найменувань та гео­графічних зазначень можуть бути лише словесні позначення.

За колом управомочених суб'єктівна використанк засобу індивідуалізації:

• індивідуальні - лише одна особа має право на вико­ристання ідентифікуючого позначення та вимагати заборони застосування подібного чи схожого засобу індивідуалізації будь-якою третьою особою (комерційні найменування);

• колективні - право на використання яких належить усім суб'єктам, що здійснюють діяльність, характер якої від­повідає обумовленим законом вимогам (географічні зазначення);

• комплексні (змішані), до яких належать торговельні марки, які можуть бути індивідуальними та колективними, що зареєстровані на ім'я організації, члени якої вправі її використовувати.

Залежно від кола суб'єктного складуідентифікуючі позначення поділяються на:

• засоби індивідуалізації, що належать юридичним особам (комерційні найменування);

• засоби індивідуалізації, що належать фізичним та юридичним особам (торговельні марки);

• засоби індивідуалізації, суб'єктом права на які можуть бути лише фізичні та юридичні особи - виробники позна­ченої ними продукції (географічні зазначення)³⁶.

В основі правової охорони засобів індивідуалізації лежить реєстраційний принцип охорони,закріплений Паризькою конвенцією.

До інших принципів правової охорони засобів індиві­дуалізації належить:

• принцип екстериторіальної охорони;

• визнання за правовласником виключного права на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення;

• надання правової охорони лише тим об'єктам, які в установленому законом порядку визнані такими, що мають охороноздатн ість;

• наділення правовласників виключними майновими правами на комерційне найменування і торговельну марку та невиключний характер прав на географічне зазначення похо­дження товару;

• невідчужуваний характер прав на комерційне най­менування.

Паризька конвенція про охорону промислової власності встановлює, що правова охорона на об'єкти промислової власності виникає після проведення реєстраційної процедури та отримання охоронного документа, для засобів індиідуалі- зації - свідоцтва.

Строк правової охорони залежить від видів засобів інди­відуалізації. Законодавство України встановлює 10-річний строк правової охорони для торговельних марок і географіч­них зазначень та безстрокову охорону комерційних найменувань.

7.2. Об'єкти правової охорони засобів індивідуалізації

Комерційне найменування(гл. 43 ЦК) - будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридич­ної особи. Чинне законодавство встановлює реквізити комер­ційного найменування. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб- підприємців», найменування повинна містити інформацію про організаційно-правову форму.

Сутність права на комерційне найменування полягає в гарантуванні особі можливості виступати в цивільному обігу під власним ім'ям. Під комерційним найменуванням особа вчиняє цивільно-правові угоди та інші правочини, здійснює особисті немайнові права, захищає свої майнові або не­майнові права. Власник юридичної особи має право розміщу­вати комерційне найменування на бланках, рахунках, прайсах тощо. Комерційне найменування може використовуватися в рекламних оголошеннях, анотаціях.

Основною правовою категорією, з якою найчастіше пов'язують комерційне найменування, є назва підприємства. Законодавчими підставами для їх ототожнення можуть виступати положення ст. 191 ЦК України, яка до складу підприємства як майнового комплексу відносить право на торговельну марку або «інше позначення» та п. 2 ст. 490 ЦК України, що передбачає перехід майнових прав інтелек­туальної власності на комерційне найменування разом з цілісним майновим комплексом підприємства чи його відпо­відною частиною. Комерційне найменування та назва під­приємства є різними правовими категоріями: перша має на меті ідентифікувати суб'єкт права - юридичну особу, а друга стосується позначення об'єкта цивільних прав - цілісного майнового комплексу, що охоплюється поняттям «підпри­ємство»³⁷.

Відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності право на комерційне найменування має екстериторіальну сферу охорони, тобто виходить за національні кордони.

Необхідними умовами правової охорони комерційного найменування є новизната оригінальність.Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо вона дає можли­вість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжності діяльності. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює вже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншими. Назва фірми повинна чітко відрізнятися від інших подібних. Користування схожими назвами може завдати матеріальних і моральних збитків користувачам.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і реалізують, та послуг, які ними надаються.

Ще одним важливим принципом правової охорони комерційного найменування є незмінність назви юридичної особи. Довільна безпідставна зміна назви не допускається. Важлива умова назви - її відповідність характеру діяльності певної фірми. В законодавстві іноземних держав ця вимога називається «принцип істинності фірми». Чинне українське законодавство не закріплює цей принцип.

Вимоги, які висуваються до найменування, вимагають визначення його структури. Виділяють дві частини наймену­вання - основну, яка називається корпус фірми,і допоміжну, яка називається додатком.Корпус фірми містить вказівку на організаційно-правові форму підприємства, його тип та предмет діяльності, а в деяких випадках - на інші його характеристики.

Допоміжна частина складається із обов'язкових і факу­льтативних елементів. Обов'язковим елементом є спеціальна назва підприємства, його номер та інша позначка, необхідна для відмінності фірми. Цю роль виконують оригінальні слова, наприклад, фабрика «Рошен». Інші додавання, наприклад, вказівка «універсальний», «спеціалізований», «центральний» - факультативні і включаються за бажанням власника. Але додавання не повинні вводити в оману споживачів.

Законодавство встановлює обмеження щодо використання певних слів або словосполучень у комерційних наймену­ваннях. Так, забороняється вказувати на перевагу над іншими юридичними особами, повторювати їх оригінальні назви, без спеціального дозволу використовувати в назві слово «Україна». Для ряду організацій вимагається в назві вказувати вид їх діяльності, наприклад, «банк», «страхова компанія», «біржа».

Правова охорона комерційного найменування виникає з моменту його першого використання та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи ні комерційне найменувашія частиною торговельної марки.

Відомості про комерційне найменування вносяться до Державного реєстру (ЄДРПОУ), порядок ведення якого встанов­люється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Право на комерційне найменування має абсолютний характер. Суб'єктивне право на комерційне найменування має виключний характер. Права на комерційне найменування передаються разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Право на комерційне найменування пов'язане з діловою репутацією юридичної особи, що є особистим немайновим пра­вом. Тому комерційне найменування одержує конкретну само­стійну оцінку в складі нематеріальних активів підприємства, а порушення права на нього може тягти за собою відшкодування заподіяної шкоди.

Найпоширенішій засіб індивідуалізації товарів та послуг - торговельна маркаабо знак для товарів та послуг. Цивільний кодекс України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. по-різному називають позначення, що використовується для вирізнення товарів і послуг, що виробляються (надаються) однією особою, від однорідних товарів та послуг, що виробляються (надаються) іншими особами. У Цивільному кодексі України вжито термін «торговельна марка», а у законі про знаки для товарів і послуг таке позначення називається «знак для товарів та послуг». Торговельна марка індивідуалізує товари і послуги, які вироб­ляються/надаються під нею. Законодавство об'єднує поняття знака для товарів і знака для послуг під загальним поняттям «торговельна марка» (ст. 492 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 закону під знаком для товарів і послуг розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Відповідно до ст. 15 Угоди ТРІПС торговельна марка - це будь-яке позна­чення або сполучення позначень, за допомогою яких можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів або послуг іншого підприємства і є товарним знаком.

До знака для товарів близький знак обслуговування. Його призначення - розрізняти сервіс різних підприємств (надання автомобілів у оренду, організація туристичних мандрівок).

Крім торговельної марки для позначення товару вико­ристовуються також інші види ідентифікуючих знаків, які не належать до групи засобів індивідуалізації - об'єктів інтелек­туальної власності. Це сертифікаційні та гарантійні знаки, а також виробничі марки.

Торговельна марка як вид товарних позначень тісно пов'язана з промисловим зразком. Торговельним маркам притаманні ознаки, характерні для промислових зразків. Згідно із законодавством України у формі торговельної марки та у вигляді промислового зразка можуть бути зареєстровані зображувальні (графічні) та об'ємні позначення чи їх комбінації.

В українському законодавстві співвідношенню торго­вельних марок та промислових зразків присвячений п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який забороняє здійснювати реєстрацію у вигляді товарних знаків позначень, які відтворюють промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам. Реєстрація об'ємних та графічних позначень у формі торго­вельних марок та промислових зразків має свої особливості, аналіз яких можливо здійснити шляхом співставлення та порівняння умов і процедури її проведення.

Українське законодавство суперечливо вирішує питання можливості одночасної охорони єдиного об'єкта двома правовими інститутами - правом на торговельну марку та на промисловий зразок. Після реєстрації позначення у вигляді торговельної марки, воно не може отримати правову охорону у формі промислового зразка, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» буде порушена вимога новизни зразка. Тому реєстрація позначення у вигляді марки унеможливлює його одночасну правову охорону як промислового зразка.

Існуючий стан нормативного регулювання співвідно­шення цих об'єктів інтелектуальної власності, у цілому, надає більші переваги власникам зареєстрованих знаків при виник­ненні їх конфліктів з патентовласниками.

Коло прав власника свідоцтва на товарний знак - ширіщ від можливостей патентовласника. Свідоцтво надає виключне право забороняти іншим особам використовувати без згоди його власника, будь-які позначення, схожі із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення та знак можна сплутати. Водночас, власник патенту позбавлений можли­вості заборонити використання схожої з належним йому зразком торговельної марки, оскільки ст. 20 цього закону надає йому право забороняти використання промислового зразка будь-якою неуправомоченою особою. При цьому, поняття «використання зразка» закон розкриває як виготов­лення виробу із застосуванням усіх його суттєвих ознак⁶'¹.

Головними завданнями торговельної марки є встанов­лення відмінності одного знака для товарів і послуг від ана­логічних товарів і послуг інших виробників, а також реклама і захист товару чи послуги.

Торговельна марка виконує ряд функцій:

• інформаційну;

• функцію індивідуалізації;

• рекламну;

• охоронну.

Основна цінність торговельної марки полягає в тому, що вона асоціюється у покупців з виробником, який пропонує споживачеві певні товари чи послуги з певним рівнем якості. Торговельна марка має ознаки репутації товару та його виробника; включає в себе витрати, які поніс виробник для просування товару на ринок, а також витрати на рекламну кампанію.

Суть функції індивідуалізації полягає в тому, що торго­вельна марка дозволяє показати характерні для цього товару якість, використані технології, наявність сервісного обслуго­вування та інших особливих ознак продукції.

Рекламна функція реалізується завдяки поширенню ін­формації про товаровиробника, його товари чи послуги, формуванню і підтримці інтересу до товару.

Торговельна марка інформує про те, шо випуск про­дукції під указаним знаком може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом. А також виконує превентивну функцію для можливих посягань на виключні права його власників.

За ст. 5 Закону України «Про охорону право на знаки для товарів та послуг» умовами правової охорони торговельних марок є:

• новизна;

• державна реєстрація.

Новим вважається таке позначення, що за своїм змістом не є ідентичним (тотожним) або схожим з відомими торговими марками.

Згідно із законодавством України та ст. 23 Угоди ТРІПС новими будуть вважатись такі торгові марки, які за своїм змістом не є тотожними або схожими до ступеня змішування з:

• марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

• знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема марками, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 Ьіз Паризької конвенції про охорону промислової власності;

• фірмовими назвами, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

• кваліфікованими зазначеннями походження товарів (утому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороня­ються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;

• знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими в установленому порядку³⁸.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», торговельна марка повинна відповідати такими умовам:

• не бути ідентичною чи схожою з марками, що одер­жали раніше визнання у зв'язку з такими чи подібними това­рами, іншими словами, торговельна марка повинна відрізня­тися достатньою мірою завдяки своїм ознакам від відомих позначень - це вимога про новизну марки;

• не бути позначенням, позбавленим відмінних власти­востей, не виступати у вигляді марки, яка цілком і нерозривно пов'язана своїм змістом з природою маркованих товарів - це вимога розрізняльної здатності;

• не бути позначенням, здатним ввести в оману щодо об'єкта маркування, - його властивостей чи походження, тобто не бути оманливою маркою;

• не бути позначенням, що суперечить публічному порядку, міжнародним угодам і звичаям, а також принципам гуманності і моралі.

Охоронним документом на знак (торговельну марку) відповідно до ст. 494 Цивільного кодексу та закону є свідоцтво.

Правова охорона знака (торговельної марки) надається тільки стосовно тих груп товарів та послуг, які, по-перше, зазначені у свідоцтві, та, по-друге, насправді виробляються (надаються) власником знака (торговельної марки) або інши­ми особами, які правомірно використовують знак (торго­вельну марку). Позначення груп товарів чи послуг, щодо яких охороняється певний знак (торговельна марка), здійснюється, виходячи з Ніццької міжнародної класифікації товарів та послуг (НМКТІ1), запровадженої Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, прийня­тої 15 червня 1957 р. (зі змінами від 28 вересня 1979 р.).

Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891р. та Протоколом до неї (Мадридським протоколом) засновано систему міжнародного захисту прав на торговельні марки, знаки для товарів і послуг та інших комерційних позначень. Умовою надання міжнародної охо­рони є міжнародна реєстрація знаків, порядок здійснення якої визначено вказаною конвенцією.

Закон визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Цей перелік умовно поділяється на чотири групи: символи та позначення, що мають вже визнане значення для суспільства і держави (можуть бути лише елементом знака за дозволом держави); позначення, які не відповідають вимогам законодавства (не мають розріз­няльної здатності або є загальновживаними, або лише вказу­ють на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення, або які не можуть бути визнані знаками); знаки, що є тото­жними або схожими настільки, що їх можна сплутати (не визнаються знаками промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, ПІБ та похідні від них).

Класифікація торговельних марок.Торговельні марки поділяються на види:

• за формами вираження: символьні (цифри, слова, фрази, пропозиції); словесні; зображувальні (графічне виконання);

об'ємні; комбіновані; звукові; світлові. Угода ТРІПС надає країнам можливість вимагати, щоб охоронювані об'єкти були такими, що сприймаються візуально. Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи їх поєднанні;

• за сферами використання: індивідуальні та колек­тивні. Особливий різновид торговельних марок - колективні торговельні марки (колективні знаки, торговельна марка, права на яку належать декільком особам). Це торговельна марка союзу, господарської асоціації або іншого об'єднання підприємств, призначена для позначення товарів, що ними випускаються або реалізуються, така, що наділена однако­вими якостями або іншими загальними характеристиками (ст. 7 Ьіз Паризької конвенції, ст. 158 ГК України). На відміну від індивідуальних торговельних марок колективні марки та права на них не можуть бути передані суб'єктам госпо­дарювання.

Від поняття «колективні знаки» слід відрізняти поняття «однорідний товар (послуга)», що використовується в країнах з перехідним типом економіки. Прийнято вважати, що товари та послуги належать до того ж роду (виду), які при марку­ванні схожими товарними знаками можуть створювати у споживача уявлення про приналежність їх одному вироб­никові. Разом з тим при реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування заявник зобов'язаний указати клас МКТП, до якого належать товари або послуги і для яких здійснюється реєстрація, а також вказати їх назви. Вказівка на назву товару означає вказівку на підклас МКТП. Точне визначення одно­рідних товарів або послуг таке: це товари або послуги, які належать до одного підкласу МКТП. В економіці однорідні товари називаються замінними товарами:

• за ступенем відомості: звичайні; добре відомі. Добре відомим знак визнається, якщо він у результаті інтенсивного використання став на вказану в заявці дату широко відомим в Україні серед відповідних споживачів щодо товару заявника. Відповідно до ст. 6 Ьіз Паризької конвенції останнім товар­ним знакам надається правова охорона ще до їх реєстрації, а відповідно до ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» - незалежно від його реєстрації на території України.

При визначенні, чи є знак добре відомим, необхідно брати до уваги обізнаність відповідного сектору широкого загалу на відповідній території про цю торговельну марку, яка була отримана в результаті просування торговельної марки (ч. 2 ст. 16 Угоди ТРІПС, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Правова охорона добре відомому знаку надається Апеля­ційною палатою або судом, які приймають рішення на підставі встановлених у законі про знаки для товарів і послуг правил, які відповідають Спільній рекомендації про положення щодо охорони загальновідомих знаків, прийнята у 1999 р.

Знак, визнаний Апеляційною палатою добре відомим, вноситься до Переліку загальновідомих товарних знаків і відомості про нього публікуються в Офіційному, бюлетені патентного відомства. Підтвердженням цього є свідоцтво.

Визнання марки добре відомою не дає переваг. В обох випадках новизна марки не буде визнана за наявності змішу­вання з уже зареєстрованою або визнаною добре відомою. Дія прав на звичайну зареєстровану торговельну марку може бути безстроковою, як і для добре відомої торговельної марки.

Добре відомий знак часто ототожнюють із брендом виробника. Але поняття «бренд» ширше за поняття «добре відомий знак», оскільки включає не лише товарні знаки,але і фірмові назви,ділову репутацію і престиж виробника товару.Бренд - це узагаль­нююча характеристика, яка включає ім'я та образ виробника товару чи послуг.

Третім видом засобів індивідуалізації є зазначення похо­дження товарів.Правові основи їх захисту в Україні визна­чені Законом України «Про охорону прав на зазначення похо­дження товарів» від 16 червня 1999 р. Зазначення походження товару, порівняно новий об'єкт інтелектуальної власності в Україні, у розвинутих країнах охороняється вже давно.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначення місця знаходження виробника товару - необхідна інформація про товар і повинна бути зазначена на етикетках, маркуванні товару чи у документах, що додаються до товару. Таким чином, споживач може визначити похо­дження будь-якого товару. Але не будь-яке зазначення походження товару є об'єктом інтелектуальної власності.

Стаття 1 Закону України «Про охорону прав на зазна­чення походження товару» розрізняє просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару. До об'єктів інтелектуальної власності належить саме кваліфіковане зазначення.

Значення кваліфікованого зазначення походження това­рів як нематеріального блага полягає у тому, що крім техніч­ного рівня, технологій, якості матеріалів, на якісні характе­ристики продукції можуть впливати і властивості того чи іншого регіону (природні, кліматичні властивості чи людський чинник). Можливі три напрями впливу властиво­стей географічного місця (регіону) на властивості продукції:

• вплив природних чинників (наявність солей, мінералів у грунтах, мінеральних вод з лікувальними властивостями, можливість вирощувати певні сорти рослин чи розводити певні породи тварин);

• вплив людського чинника - майстерність, професій­ність виробників товару, технічний рівень виробництва зумовлюють конкурентоспроможність товару;

• поєднання природних чинників з людським - уміле використання висококласними фахівцями переваг, власти­востей певного району³⁹.

Стаття 1 Закону України «Про охорону прав на зазна­чення походження товару» до кваліфікованих зазначень походження товару відносить назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару.

Зміст поняття «зазначення походження товару» дає можливість визначити його загальні ознаки:

• зазначення, що вказує на певну місцевість, повинно бути кваліфікованим;

• географічне зазначення повинно буги належним чином зареєстрованим. На відміну від географічного зазначення, яке визнається об'єктом права інтелектуальної власності лише після його реєстрації, торговельна марка може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою;

• географічне зазначення не повинно використовуватися як видова назва товарів - застосована у назві товару назва географічного місця, де спочатку товари певного виду вироб­лялися, але згодом така назва стана загальновживаною в Україні як позначення певного виду товарів безвідносно до конкретних місць походження (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товару»). Відповідно до п. 2 Переліку видових назв товарів, який було затверджено наказом Міністерства науки та освіти № 583 назва географіч­ного місця вважається загальновживаною в Україні як позна­чення (назва) певного виду товару, якщо це позначення (назва) не пов'язується виробниками або споживачами з гео­графічним місцем його походження. Відповідно до ч. 5 ст. 11 закону до компетенції Кабінету Міністрів України належить затвердження Положення про Перелік видових назв товарів, фактичне виконання цих повноважень покладено на ДЦІВ;

• реєстрація географічного зазначення тягне за собою анулювання прав на торговельну марку, яка схожа або анало­гічна до такого зазначення. В українському законодавстві існує принцип панування прав на географічне зазначення над правами на аналогічну або схожу па таке зазначення торго­вельну марку. Відповідно до ст. 14 (7) Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», реєстрація нового географічного зазначення є підставою для анулювання реєстрації торговельної марки, яка містить або складається із географічного зазначення, якщо власник такої торговельної марки не є особою, яка має права на використання геогра­фічного зазначення.

Такий принцип - застарілий і не відповідає тенденціям розвитку правової охорони об'єктів права промислової власності. Зокрема, таке положення українського законодав­ства суперечить ст. 24 (5) Угоди ТРІПС та законодавству Європейського Союзу, які містять положення щодо можли­вості продовження існування прав на торговельну марку, якщо права на неї були набуті законним шляхом до появи нового географічного зазначення, схожого або аналогічного до цієї марки;

• реєстрація передбачає зазначення певних особливо­стей товарів, які будуть ним позначатися. Перелік таких осо­бливих якостей, специфічних характеристик та властивостей товарів, зумовлених географічним середовищем місця їх похо­дження можна назвати специфікацією товарів. Саме тому, що специфікація товарів, щодо яких можуть використовуватися географічні зазначення, не була визначена, в Україні до тепе­рішнього часу не було зареєстровано жодне географічне зазна­чення. Отже, це питання потребує більш детального розгляду⁴⁰.

До специфічних ознак зазначення походження товару

• 64

можна віднести такі :

• право на використання зазначення не передається за договорами, оскільки право на користування назвою місця походження товару не є виключним;

• зазначення охороняється безстроково (ст. 504 ЦК України), строк чинності свідоцтва обмежений і становить 10 років. Законодавство України встановлює вимоги, за дотримання яких строк дії свідоцтва може бути подовжений: володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями (ч. 4 ст. 15 Закону);

• зазначення не бувають об'ємними, звуковими тощо;

• зазначення прив'язані до певного географічного об'єкта (ст. 7 закону);

• для їх реєстрації не є обов'язковими умови реєстрації, що необхідні як при реєстрації торговельних марок: новизна, пріоритет (ч. 5 ст. 7 закону);

• право на використання назви може бути надане іншим особам, які виробляють характерний товар (ст. 17 закону);

• правом на реєстрацію наділені як фізичні особи, так і юридичні особи, при чому статус суб'єкта підприємницької діяльності не є обов'язковою вимогою (ст. 9 закону);

• стабільність природного і людського чинників (ст. 1 закону) - певні якості товару зумовлені умовами географіч­ного середовища, а також професійним досвідом і традиціями виробників, які проживають у цій місцевості.