5.1. Поняття та базові положення авторського права

У юридичній літературі запропоновано чимало наукових визначень авторського права, кожне з яких підкреслює певні характерні ознаки авторського права:

• авторське право - сукупність наданих авторові прав (повноважень), необхідних для охорони інтересів, які виника­ють у зв'язку зі створенням творів та використанням їх суспільством⁹;

• авторське право - правове становище авторів та ство­рених ними творчою працею творів літератури, науки, мистецтва¹⁰;

• авторське право - це надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтворю­вати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-якими способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом¹¹.

Міжнародні договори та національне законодавство не містять легального визначення поняття «авторське право». Аналіз нормативного регулювання інституту авторського права, а також визначення, що містяться в наукових джере­лах, дають можливість виділити суб'єктивну й об'єктивну складові досліджуваного поняття.

В об'єктивному розумінні авторське право - сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літера­тури і мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право - це осо­бисті немайнові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва¹⁴¹.

Сучасне законодавство багатьох країн світу, в тому числі й України, надає правову охорону двом групам творчої інтелектуальної діяльності, які об'єктивно відображають результат діяльності автора:

• твори науки, літератури, мистецтва;

• об'єкти, які прирівняні до творів, - комп'ютерні програми і бази даних.

Тріада «твори літератури, науки, мистецтва» є більше традицією, ніж має практичне значення, так як чинне законо­давство та міжнародна практика не встановлюють будь-яких принципових розмежувань у правовому регулюванні цих груп творів¹².

В основі дії авторського права лежать принципи, закріплені Бернською конвенцією:

• принцип національного режиму -встановлення одна­кового режиму правової охорони авторських прав як для громадян України, так і для іноземців, осіб без громадянства;

• принцип територіальності -охорона прав автора надається всім особам, незалежно від того, чи є країна, грома­дянами якої вони є, учасницею Бернського союзу.

До інших принципів авторського права можна зарахувати¹³:

• принцип свободи творчості;

• принцип поєднання особистих інтересів автора з інте­ресами суспільства;

• принцип морального і матеріального заохочення авто­ра за створення та подальше використання творів;

• принцип охорони прав і законних інтересів авторів;

• принцип невідчужуваності особистих немайнових прав;

• принцип свободи авторського договору.

Принцип свободи творчості закріплений у Конституції України і дозволяє самому авторові обирати тему, форму та методи створення майбутнього твору. Свобода творчості несумісна з цензурою творів науки, літератури та мистецтва (ст. 45-1, 47 Закон України «Про інформацію»).

Принцип поєднання особистих інтересів автора з інтере­сами суспільства полягає в одночасному законодавчому закріпленні прав автора та його спадкоємців, інтересів су­спільства. Наприклад, немайнове право на літературний твір належить авторові, що створив твір, протягом його життя, та його спадкоємцям протягом 70 років після смерті автора. По закінченню зазначеного терміну твір стає надбанням суспільства.

Принцип морального та матеріального заохочення поля­гає в тому, що, як правило, авторові виплачується гонорар за створення твору; авторові можуть виплачуватися відсотки від прибутку, який отриманий у результаті реалізації на ринку його творів. Повинні дотримуватися етичні норми у взаємо­відносинах з автором, зокрема, необхідно інформувати автора про долю твору, погоджувати з автором питання, пов'язані з виданням його творів та внесені в нього зміни, виявляти повагу до автора. Вищевказані дії потрібні для того, що твір створений виключно працею автора й автор повинен брати участь у отримані матеріальних і моральних зисків від подальшого використання його творів.

Принцип усеохоплюючої охорони прав і законних інтересів автора полягає в тому, що законом передбачені: відповідальність за порушення авторського права та способи поновлення порушених прав.

Відповідно до принципу невідчужуваності особистих немайнових прав автора, особисті немайнові права не можуть перейти до інших осіб, хоча б сам автор виявив на це згоду. Угода про передачу особистих немайнових прав автора не буде мати юридичної сили та є недійсною.

Принцип свободи авторського договору замінив діючий раніше принцип нормативної регламентації основних прав та обов'язків за авторськими договорами. У зв'язку з цим зако­нодавство закріпило можливі типи авторських договорів, а також істотні умови. Крім цих та ряду інших обмежень, указаних у законі, сторони вільні у визначенні змісту та інших умов авторського договору.

Головне завдання авторських і суміжних прав - стиму­лювання діяльності по створенню і використанню творів, а завдання суміжних прав - забезпечення використання об'єк­тів, тісно пов'язаних з використанням творів¹⁴.

Правове становище автора забезпечується законодав­ством як сукупність особистих немайнових та виключних прав автора, іншими словами авторське право має подвійний характер: з одного боку, існує тісний зв'язок з особою автора, з іншого, - твори є майновою цінністю.

Поділ прав на особисті немайнові та майнові - умовний, оскільки в деяких випадках важко віднести ті чи інші права до однієї з груп. Частина прав закріплюється тільки щодо певних видів творів, наприклад, право слідування - щодо творів образотворчого мистецтва та літературних творів, право доступу - щодо творів архітектури.

Проте національне законодавство України визначає, які права належать до особистих немайнових (ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), а які - до майнових (ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Загалом законодавство України про автор­ське право спрямоване на захист інтересів авторів шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого"'.

Значення такого поділу полягає в тому, що особисті немайнові права можуть належати лише авторові і не можуть передаватися іншим особам. Майнові права мають виключ­ний характер. Такий характер мають не лише суб'єктивні авторські права, які належать творцю, а й права, які перехо­дять відповідно до закону іншим особам, зокрема, роботодав­цям або спадкоємцям. Авторські права, які передаються на підставі авторського договору, можуть бути як виключними, так і не виключними.

Особливістю авторського права є автоматичне виникнення авторських прав з моменту створення твору (ст. 5 Бернської конвенції, ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). При цьому чинне законодавство України встановлює правоавтора здійснити державну реєстрацію результату своєї творчої інтелектуальної діяльності. «Реє­страція права на твір дозволяє істотно скоротити судові витрати автора, забезпечити позитивний результат розгляду справи за умови можливого відшкодування витрат на адво­ката, а також домогтися значного відшкодування збитків»¹⁵.

Відсутність формального підходу до виникнення право­вої охорони авторських прав має як позитивну сторону - полегшення становища автора твору, так і негативну сторону - в певних випадках важко довести авторство і, відповідно, захистити порушені права. Законодавець визначає, що авто­ром твору буде вважатися та особа, яка зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору, так звана презумпція авторства (ч. 1 ст. 435 ЦК України).

Моментом створення слід вважати надання твору такої об'єктивної форми, яка придатна для сприйняття твору інши­ми особами та для його відтворення. В національному законодавстві відсутня норма, яка б чітко визначала форми, в яких може бути створений об'єкт (ч. 2 ст. 433 ЦК України). Проте такий висновок можна зробити із змісту діючих норм: письмова, усна, звукова, візуальна, об'ємно-просторова форми, зображення.

Правова охорона авторського права за законодавством України виникає на твори незалежно від того, були вони оприлюднені чи ні (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Під оприлюдненням твору слід розу­міти здійснення за згодою автора чи іншого суб'єкта автор­ського права і (або) суміжних прав дії, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публіч­ного сповіщення тощо (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Всесвітня конвенція про авторське право дозволяє кожній державі вимагати дотримання формальностей чи інших умов для набуття і здійснення авторського права на твори, вперше опубліковані на його території, чи на твори його громадян, незалежно від їх опублікування (Україна в тому числі).

Стаття 3 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає територіальні межі дії авторського права:

• на території України - на всіх авторів та їх право­наступників незалежно від їх громадянства;

• на громадян України та їх правонаступників - за її межами;

• на іноземців - за межами України на території тих іно­земних держав, з якими Україна уклала міжнародні договори.

Не підлягають правовій охороні твори громадян України та громадян держав, з якими Україна уклала міжнародні дого­вори, які були вперше обнародувані за межами України і не оприлюднені на її території протягом ЗО днів, а також твори іноземців, які не укладали з Україною міжнародних договорів.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику. Цим знаком є О - латинська літера С в колі, зазначення імені особи, яка має авторське право, та рік першої публікації твору (ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Слід зазначити, що проставлення цього знака відіграє суто інфор­маційну роль і свідчить про те, що певна особа вважає себе власником авторських прав. Тому в ряді випадків необхідно навести й інші докази, які підтверджують авторство.

Якщо твір опубліковано анонімно або під псевдонімом, видавець твору вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це право належить представни­кові до моменту оприлюднення автором свого імені або заявки на авторство.

Для захисту інтересів автора, з одного боку, і для забез­печення інтересів суспільства, з іншого боку, Бернська кон­венція та національне законодавство встановлюють строк охорони авторських прав. За загальним правилом, ст. 425, 446 ЦК України, особисті немайнові права охороняються без­строково; строк охорони майнових прав становить усе життя автора та 70 років після його смерті. Відлік строку охорони майнових прав починається з 1 січня наступного року за роком смерті автора. У цьому правилі є винятки, закріплені в ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», зокрема, строк охорони прав на твори, створені у співавтор­стві, опубліковані анонімно чи під псевдонімом, опубліковані після посмертної реабілітації автора, вперше опубліковані протягом 30 років після смерті автора, вперше оприлюднені після закінчення 70-річного строку після смерті автора.

По закінченню строку правової охорони твори стають суспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використо­вуватися всіма особами без виплати авторської винагороди, але з обов'язковим дотриманням особистих немайнових прав автора.

5.2. Об'єкти авторського права

Об'єкт авторського права- матеріальне втілення, певна речова форма результату інтелектуальної, творчої праці¹⁶.

У законодавстві України та міжнародно-правових актах, що регулюють авторські права, не наводиться визначення об'єкта авторського права, але міститься перелік цих об'єктів та певні вимоги до результатів інтелектуальної, творчої діяль­ності авторів, за умови додержання яких певний результат творчої роботи може бути визнаним об'єктом авторського права й отримати правову охорону.

Твір- сукупність ідей, думок, міркувань, образів, науко­вих положень, оцінок, висновків, пропозицій тощо, які є результатом творчої діяльності автора, знайшли своє відобра­ження в певній об'єктивній формі, придатній для сприйняття іншими та її відтворення¹⁷.

Авторське право не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому втілений твір автора. Це творча діяльність - діяльність людського мозку, який здатен ство­рювати тільки ідеальні образи, а не предмети матеріального світу. Відповідно, сам твір - ідеальний об'єкт, відтворений на матеріальному носію.

Поняття твору - родове, тобто ширше порівняно з понят­тям «об'єкт авторського права». В літературі висловлена позиція, відповідно до якої твір є нематеріальним за своєю сутністю, але втілений на матеріальному носію¹⁸. Тому підтримуємо позицію тих авторів, які вважають, що об'єктом авторського права є матеріальне втілення, певна речова форма, результат інтелектуальної, творчої діяльності, тобто об'єктивізація твору.

Твір стає об'єктом правової охорони лише за умови, що він відповідає вимогам чинного законодавства:

• є результатом інтелектуальної, творчої діяльності;

• виражений у об'єктивній формі, яку сприймають інші та можуть відтворювати її;

• є оригінальним (обов'язково новими повинні бути літературна чи художня форма викладення ідей, у той час як самі ідеї можуть і не бути новими);

• стає об'єктом правової охорони не залежно від того, виведений він з приватної сфери чи ні;

• правова охорона не залежить від призначення і переваг твору (автор не повинен доводити практичну значимість твору)¹⁹.

Варто зауважити, що правовій охороні підлягає не сама ідея, а викладення цієї ідеї в матеріальній формі.

Авторське право охороняє твір у цілому, а також надає правову охорону частині твору, за умови, що вона може вико­ристовуватися самостійно (ст. 9 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»).

Також слід розмежовувати поняття «об'єктивність твору» та «об'єктивна форма вираження твору». Об'єктив­ність твору означає його дійсне, безумовне існування неза­лежно від свідомості людини. При цьому неважливо, в якій формі виражений твір. Для того, щоб твір був доступний іншим, він повинен бути виражений в об'єктивній формі - статичній чи динамічній; твір будь-якого змісту може бути об'єктом правової охорони з деяким обмеженням, що визначено в законодавстві²⁰.

На правову охорону не впливає така характеристика як закінченість твору. Тому і незакінчені твори підлягають правовій охороні (ст. 433 ЦК, ст. 8 базового закону).

У літературі висловлені думки, згідно з якими зазначені ознаки поділяються на основні (творчий характер та об'єк­тивна форма) та додаткові (оригінальність твору)²¹. Якщо твір задовольняє основні умови, то додаткові розширюють обсяг правової охорони твору незалежно від його призначення, жанру, обсягу, мети, способу оприлюднення. Основні умови - необхідні та достатні для правової охорони.

Як зазначалося вище, для виникнення права на твір не вимагається виконання будь-яких формальностей щодо них та завершеність, призначення, цінність, спосіб та форма їх вираження. Суб'єкт авторського права для засвідчення своїх прав на оприлюднений чи неоприлюднений твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєстру­вати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Твори можна класифікувати за різними критеріями:

• за видами інтелектуальної діяльності твори поділя­ються на твори науки, літератури та мистецтва. Наукові твори- письмові твори наукової, науково-популярної, навчальної спрямованості, які втілені на матеріальному носії.Літературні твори- твори художнього, публіцистичного та прикладного характеру, що втілені на матеріальному носії.Твори мистецтва- драматичні, музично-драматичні, сце­нарні, хореографічні, музичні, аудіовізуальні, фотографічні твори та ін., що викладені різними методами, на різноманіт­них предметах або з різних матеріалів;

• за способами створення поділяються на самостійні (оригінальні твори) та несамостійні(похідні твори, тобто перероблені твори інших авторів, та складені). Охорона похідним творам надається на рівні з оригінальними творами (ст. 2 Бернської конвенції);

• за доступністю творів для суспільства поділяються на оприлюдненіта неоприлюднені;

• за наявністю чи відсутністю зв'язку з трудовою діяльністю автора - службові твориі неслужбові твори²².

Стаття 433 ЦК України та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» надають невичерпний пере­лік об'єктів авторського права:

1. літературні письмові твори белетристичного, публі­цистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2. виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3. комп'ютерні програми;

4. бази даних;

5. музичні твори з текстом і без тексту;

6. драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7. аудіовізуальні твори;

8. твори образотворчого мистецтва;

9. твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10. фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11. твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12. ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13. сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і об­робки фольклору, придатні для сценічного показу;

14. похідні твори;

15. збірники творів, збірники обробок фольклору, енци­клопедії та антології, збірники звичайних даних, інші скла­дені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові;

16. тексти перекладів для дублювання, озвучення, суб- гитрування українською та іншими мовами іноземних аудіо­візуальних творів;

17. інші твори.

Кожен із зазначених об'єктів має свою специфіку. Стисло розглянемо особливості правової охорони деяких із них.

Комп'ютерні програми,відповідно до ст. 10 Угоди ТРІПС, охороняються на рівні з літературними творами. Аналогічна норма закріплена в національному законодавстві (ст. 433 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Чинниками, які дозволяють віднести комп'ютерні програми до об'єктів авторського права, є: вихідний текст, який подібний до літературного твору; методи, теорії, формули додають ознаки наукового твору; відображення, анімація, графіка - дозволяють віднести цей об'єкт до творів мистецтва²³.

Міжнародна охорона комп'ютерних програм реалізуєть­ся на підставі Директиви ЄС «Про правову охорону комп'ю­терних програм». Правова охорона поширюється на всі види комп'ютерних програм, у тому числі на операційні системи і програмні комплекси, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об'єк­тивний код (ст. 1 зазначеної Директиви). Не підлягають правовій охороні ідеї і принципи організації інтерфейсу та алгоритму, а також мови програмування. Комп'ютерна програма може бути об'єктом патентного права, якщо вона не є основною частиною патентного об'єкта³³.

При закупівлі комп'ютерних програм чи їх отриманні на безоплатній основі суб'єкти господарювання повинні:

• набувати виключно ліцензійні примірники комп'ю­терних програм або примірники комп'ютерних програм вільного користування, які повинні бути забезпечені доку­ментацією, що підтверджує правомірність їх використання згідно з ліцензією або ліцензійним договором, або іншим договором щодо розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності чи належність до комп'ютерних програм вільного використання;

• отримувати від постачальника документальне під­твердження правомірності використання комп'ютерних про­грам, зокрема ліцензію або ліцензійний договір, або інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності чи належності до комп'ютерних програм вільного використання. Примірники комп'ютерних програм, що реалізуються на дисках для лазерних систем зчитування (СО-дисках), мають бути марковані контрольними марками згідно з вимогами Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» ²⁴.

З метою створення внутрішнього контролю за викори­станням комп'ютерних програм та на виконання положень вищезазначеної Директиви в Україні були прийняті Концеп­ція легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням, Порядок легалізації комп'ютерних програм в органах державної влади, Рекомен­дації щодо забезпечення правомірності використання комп'ютерних програм і комп'ютерної техніки у діяльності суб'єктів господарювання, Правила використання комп'ютер­них програм у навчальних закладах.

Бази даних (компіляції даних)стають об'єктами пра­вової охорони за умови, що вони є результатом творчої діяльності. На міжнародному рівні охорона креативних баз даних уперше була введена Угодою ТРІПС (ст. 10). Відповід­но до міжнародних норм, авторське право поширюється лише на креативні бази даних, у той час як охорона не поширю­ється на матеріали баз даних (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Використання таких об'єк­тів можливе лише за дозволом правоволодільця.

Бази даних можуть бути об'єктами суміжних прав у частині їх охорони від несанкціонованого вилучення і пов­торного використання матеріалів, які становлять їх зміст.

Мультимедійні та мережові твори (блоги, народні енци­клопедії) не визнаються об'єктами авторського права, хоча в ряді випадків можуть охоронятися як креативні бази даних.

Особливість правової охорони творів образотворчого мистецтвазумовлена їх унікальністю та існуванням, як правило, в одиничному екземплярі. З метою забезпечення прав художника, останній наділяється правом слідування, тобто можливістю протягом строку дії авторських прав отри­мувати відсоток від кожної наступної реалізації твору, після першого продажу (ст. 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Підставами виникнення права слідування вважають факт перепродажу оригіналу твору або його копії на аукціоні. Ознаками цього права є: приналежність авторові твору образо­творчого мистецтва; публічність перепродажу (аукціон); не­відчужуваність; строковий характер дії; майновий характер²⁵.

Унікальність творів образотворчого мистецтва зумовила необхідність визначити правовий режим копіювання (репро­дукцій) таких творів. Правовій охороні як самостійні об'єкти будуть підлягати репродукції за умови, що вони зазначені як такі, та на їх оприлюднення надана згода автора²⁶.

Серед творів мистецтва виділяють окрему групу - твори ужиткового мистецтва.Це художні твори, які використо­вуються в промисловості, основними ознаками яких є їх утилітарний характер і художність виконання. Ця група об'єктів може захищатися як нормами авторського права, так і нормами патентного права (права на промисловий зразок). За ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» твори ужиткового мистецтва належать до об'єктів авторського права.

Твори архітектури,в тому числі твори містобудування та садово-паркової культури, мають подвійне призначення: задовольняють певні потреби людей та виступають як художні твори. Авторській охороні підлягає саме художня сторона. Ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює право автора на викуп твору архітектури в разі руйнування об'єкта, а у випадку неможливості його збере­ження - фотографування споруди чи створення його копії.

Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяль­ність», архітектурними творами визнаються архітектурні проекти та архітектурні об'єкти. Автори архітектурних про­ектів мають виключне право брати участь у подальшій реалізації твору, а також вносити зміни в об'єкт незаверше­ного будівництва або в його функціональне призначення. Дозволяється одноразове використання архітектурного про­екту, кожне наступне - тільки за згодою автора з обов'яз­ковою виплатою йому винагороди.

Особливість охорони фотографічних творівполягає в тому, що строк дії прав не залежить від строку життя автора.

Згідно із ст. 7 Бернської конвенції він повинен становити не менше 25 років. Такий підхід більш характерний для суміж­них прав. В Україні фотографічні твори є об'єктами автор­ського права, для них установлений загальний строк правової охорони цієї групи об'єктів.

Картографічні творихарактеризуються особливим пра­вовим режимом завдяки тому, шо переважна більшість із них створюються на замовлення державних органів і включаються до державних, територіальних і відомчих картографогеодезич- них фондів. Вони можуть використовуватися і в інший спосіб.

Аудіовізуальні твори- самостійна, найскладніша група об'єкта авторського права. Її особливість зумовлена най­перше тим, що вони можуть сприйматися тільки за допомо­гою технічних пристроїв. Специфіка реалізації прав на аудіо­візуальні твори полягає в нормативному закріплені права автора на отримання справедливої винагороди за кожне використання твору (ст. 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Продаж дисків із записом на них аудіовізуальних творів здійснюється відповідно до Закону України «Про розповсю­дження примірників аудіовізуальних творів, фоноірам, відео­грам, комп'ютерних програм, баз даних» та постанови КМУ від 13 жовтня 2000 р. № 1555 «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»; постанови КМУ від 4 листопада 1997 р. № 1209 «Про затвер­дження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіо­візуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»; постанови КМУ від 17 серпня 1998 р. № 1315 «Про затвердження Положення про державне посвід­чення на право розповсюдження і демонстрування фільмів».

Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів, зокрема дисків, є їх уведення в обіг шляхом продажу чи іншої передачі права власності на ці примірники.

Розповсюдження на території України примірників аудіо­візуальних творів дозволяється лише за умови їх маркування контрольними марками. Для одержання контрольних марок суб'єкти господарювання - відтворювані примірників аудіо­візуальних творів подають до закладу, залученого до видачі контрольних марок, підприємства ДП «Інтелзахист», доку­менти, визначені ст. 5 Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».

Експорт записаних дисків може здійснюватися за наяв­ності на них спеціальних ідентифікаційних кодів, контроль­них марок, а також отримання суб'єктом господарювання ліцензії на експорт цих дисків з дотриманням вимог Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, екс­портом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»³⁷.

Окрему групу становлять переклади, адаптації, аранжування та інші перероблення творів.За загальним правилом похідні об'єкти підлягають правовій охороні нарівні з оригіналами. Основна вимога - дотримання прав автора оригінального твору (ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Якщо переклад не має творчого характеру (дослівний переклад без наукового та літератур­ного оброблення, офіційний переклад документів), то вони не вважаються об'єктами авторського права. Вимога творчого характеру переробки висувається також до інших об'єктів цієї групи.

До складених творівналежать збірники, енциклопедії, словники, антології тощо. Головна умова їх правової охорони - творчий підхід до підбору (ст. 19 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права»). Упорядник повинен дотриму­ватися прав авторів, твори яких входять у збірник. При цьому упорядник і автори творів, що ввійшли до збірника, мають право на укладання договору, за яким установлюються взаєм­ні права щодо можливості вільного використання твору.

Слід також виокремлювати збірники, які з певних причин не є об'єктами авторського права. Авторство на такі збірники може виникнути за умови самостійного відбору і систематизації матеріалу або самостійного оброблення.

Окремо регулюється правовий статус службового твору, тобто твору, створеного в порядку виконання службових обов'язків або службового виконання завдань роботодавця (ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Майнові права на використання службового твору належать роботодавцеві, якщо в договорі між ними не перед­бачено інше. Особисті немайнові права залишаються в автора.

Обов'язкова умова виникнення цієї групи правовідносин - наявність самостійного цивільно-правового договору, за яким установлюється порядок передачі прав від автора до робото­давця, а також порядок і розмір виплати винагороди.

Частина 3 ст. 13 цього закону визнає об'єктом автор­ського права інтерв'ю,хоча в загальному переліку цей об'єкт не згадується. Інтерв'ю повинно відповідати умовам охороно- здатності: творчий характер і об'єктивна форма. Творчий характер означає, що інтерв'ю повинно полягати в живому спілкуванні з людьми, що дає змогу довідатися про їхні думки, оцінити ті чи інші події, вчинки тощо. За відсутності однієї із зазначених умов інтерв'ю не буде визнаватися об'єктом авторського права. Закон не захищає суті розмови та ідей, зафіксованих у інтерв'ю. Як і на інші об'єкти автор­ського права, у співавторів інтерв'ю виникають особисті немайнові і майнові права. Особливість цього об'єкта полягає і в тому, що особа, яка бере інтерв'ю, найчастіше перебуває у трудових відносинах із певною організацією. Тому для нього виникають авторські права на службовий твір. Між особою, яка бере інтерв'ю, та інтерв'юером виникають відносини співавторства. А це означає, що суб'єкти спільно приймають рішення про можливість реалізації прав на твір, а також розподіляють гонорар за реалізацію цього твору.

Законодавець відповідно до положень Бернської кон­венції встановив перелік об'єктів, які не будуть підлягати правовій охороні за законодавством України (ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права»):

• твори, правова охорона яким не надається (офіційні документи, офіційні переклади, твори народної творчості, розклади руху транспорту, гроші);

• об'єкти, які можуть охоронятися іншим законодав­ством (державна символіка, ідеї, концепції, принципи, відомості про факти і події).

5.3. Суб'єкти авторського права.

Суб'єктивні права автора

Первинним суб'єктомавторського права визнаєтьсяавтор(творець) - особа, яка своєю творчою працею створила твір (ст. 435 ЦК України). За загальним правилом автором вважається та фізична особа, яка зазначена як автор на оригіналі або на примірнику твору. Громадянство або рівень дієздатності особи не впливає на визнання її автором.

Суб'єктами авторського права визнаються також особи, які подають заявки на інші об'єкти інтелектуальної власності, наприклад, автори документації, яка розробляється для отри­мання охоронного документа.

До первинних суб'єктів належать особи, які спільною творчою працею створили твір, - співавтори(ст. 436 ЦК України). Відносини співавторства слід відрізняти від спіль­ного використання твору, створеного різними авторами, а також від сприяння у створенні твору, яке не мас творчого характеру (наприклад, технічна допомога).

Якщо кожна із частин твору, створеного у співавторстві, може використовуватися самостійно, то співавторство нази­вається роздільним. У випадку, коли виокремити частку кож­ного співавтора неможливо, співавторство називається нероз­дільним. Залежно від виду співавторства визначається режим реалізації прав на створений об'єкт.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порядок використання прав на твір реалізується на підставі договору між співавторами. Договір укладається до моменту створення твору, але має юридичну силу з моменту його укладання. В такому договорі співавтори можуть визначити процедуру реалізації прав на твір: послідовність зазначення прізвищ авторів, поділ частин твору для написання, право опублікування та іншого використання такого твору в цілому, підстави відмови у дозволі на опуб­лікування нероздільного твору, розподіл винагороди між авторами тощо.

Укладання договору між співавторами є правом, а не обов'язком авторів. Тому у випадку, коли співавтори не уклали між собою договору, законодавець установив режим спіль­ного користування і розпорядження авторськими правами на рівних умовах (ст. 436 ЦК України).

У ч. З ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що співавторством є право на інтерв'ю. Інтерв'ю може визнаватися як роздільне або не­роздільне співавторство. Слід також підтримати позицію тих авторів, які вважають, що співавтори інтерв'ю повинні укласти договір у письмовій формі, в якому необхідно перед­бачити порядок використання прав на цей об'єкт та розмір авторської винагороди.

Похідними суб 'єктамиавторського права є правонаступ­ники, які набувають майнові права на результати творчої діяльності на підставі закону або договору. До таких суб'єк­тів належать:

• спадкоємці;

• роботодавці авторів службових творів;

• видавці певних творів;

• правонаступники юридичних осіб;

• набувачі на підставі договору.

Правонаступниками є фізичні та юридичні особи, які не беруть участі у створенні творів науки, літератури та мистецтва, але наділені певним обсягом авторських повноважень з використання творів у результаті спадко­ємства, договорів та інших підстав. До них не переходять особисті немайнові права, а лише майнові права автора.

Суб'єктом авторського права є також упорядник збір­ника, діяльність якого полягає в організації, обробленні, систематизації або поновленні твору (ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Укладач визнається автором, оскільки в процесі комплектації матеріалу виконує певну дослідницьку роботу.

Якщо до збірника входять твори, захищені авторським правом, то укладач повинен отримати згоду авторів на використання їх творів у збірнику. При цьому авторські права укладача не залежать від наявності авторських прав на твори, які входять у збірку.

Авторські права укладача будуть виникати і на твори, що не охороняються нормами авторського права і входять до збірника: закони, офіційні тексти, звіти державних органів, судові рішення, твори народної творчості тощо. У цьому випадку авторські права будуть належати укладачеві за умови, що він обробив або оригінально систематизував ці об'єкти.

Перекладачвизнається суб'єктом- авторського права, має право на зазначення свого імені, опублікування, відтво­рення або розповсюдження перекладу тощо (ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Для пере­кладу необхідною умовою є отримання згоди автора оригіна­льного твору та домовленість про виплату винагороди за використання тексту. Автор твору і перекладач є самостій­ними суб'єктами авторського права.

Важливу роль у реалізації майнових прав авторів та інших правоволодільців відіграють організації колективного управління майновими правами. Такі організації діють на під­ставі статуту і в межах, визначених власником авторських прав. Ці організації некомерційні і виконують функцію представника.

На результати своєї творчої діяльності автор (виконавець) набуває інтелектуальні права, які називаються авторськими правами або особистими немайновими правами автора (ст. 14

Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До них належать:

• право авторства;

• право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитися анонімішм;

• право на недоторканність твору.

Право авторства -це юридично забезпечена можли­вість особи вважати себе автором твору і вимагати цього визнання від інших¹⁴. Право авторства є невідчужуваним, тобто не може передаватися іншим особам, навіть за бажан­ням автора. Авторство має абсолютний характер, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх інших осіб.

Автор має право видавати свій твір під своїм іменем, під псевдонімом або анонімно, а також вносити зміни у позна­чення імені. Якщо твір видається під псевдонімом або анонімно, то інтереси автора представляє видавництво, з яким автор укладає цивільний договір, в якому, в тому числі, визначають можливість розкриття анонімності або дійсного прізвища автора, а також установлюють відповідальність за розкриття цієї таємниці.

Право на недоторканність творуполягає в захисті прав автора на твір від:

• перекручення змісту твору;

• спотворення твору;

• зміни твору;

• будь-якого іншого посягання на твір, що може зашко­дити честі і репутації автора.

Право на недоторканність твору не допускає внесення до нього змін чи доповнень, скорочень, супроводження його ілюстраціями, передмовою та післямовою, коментарями чи поясненнями.

Це право належить не тільки авторові, але і його спадкоємцям. Останні мають право вирішувати, чи можна змінювати, скорочувати або доповнювати твори. Вони мають право висловлювати побажання автора, які були закріплені в письмовій формі, в заповіті, щоденниках, листах тощо.

До особистих немайнових прав також відносять право доступу,передбачене ст. 26 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яке реалізується авторами творів образотворчого мистецтва. Зокрема, автор твору може вима­гати від власника оригіналу надавати можливість викори­стовувати твір для відтворення, а також проводити фото- чи відеозйомку об'єкта.

Майнові права автора реалізуються у виключних правах на твір. Відповідно до ст. 440 ЦК України авторові належить виключне право на використання твору в будь-якій формі та в будь-який спосіб, які не протирічать чинному законодав­ству. Виключні майнові права дозволяють авторові або правонаступникам автора контролювати використання творів третіми особами.

Перелік дій, які визнаються використанням твору, та можуть передаватися третім особам, закріплений у ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Пропонуємо розглянути перелік, систематизувавши його за групами²⁷: 1) створення і використання копій:• відтворення творів -виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій мате­ріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Різновидами права на відтворення є репродукування (факсимільне відтво­рення твору за допомогою технічних засобів), право на запис виконання (означає, що ніхто не має право без дозволу осіб, яким належить виключне право на використання, записування творів);

• розповсюдження творівшляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в май­новий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

• будь-яке повторне оприлюднення творів,якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення. Твір може бути оприлюднений у певній формі, що не означає автоматичного оприлюднення в іншій формі.

Поняття «оприлюднення» - ширше порівняно із понят­тям «опублікування» (випуск у світ), яке є однією з форм оприлюднення. Відповідно до ст. З Бернської конвенції під «випущеними у світ творами» слід розуміти твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, якщо ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору;

• здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом ори­гіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

• імпорт примірників творів- полягає в установленні дозволів і заборон на імпорт товарів, в яких втілені об'єкти авторського права і суміжних прав. Передбачалося, що це право дозволить зменшити ввезення контрафактних товарів;

2) демонстрація творів:

• публічне виконання- подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких при­строїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;

• публічна демонстрація- публічне одноразове чи бага­торазове представлення публіці за згодою суб'єктів автор­ського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень;

• публічний показ- будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів автор­ського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

За комерційне використання музичних творів, власники барів, кафе і ресторанів зобов'язані виплачувати винагороду авторам через організації колективного управління майно­вими правами автора. Автори слів і музики мають право на отримання мінімальної ставки винагороди, яка виплачується власниками як платних, так і безоплатних закладів відпо­чинку на підставі постанови КМУ «Про мінімальні ставки авторської винагороди (роялті) за використання творів літератури і мистецтва»;

3) передача твору з використанням технічних засобів:

• публічне сповіщення творів (подання своїх творів до загального відома публіки)- передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів та ін.), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідни­кового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазна­чена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, яка без зазначеної передачі зображення чи звуків не може бути сприйнятою. До цієї групи прав відносять також право на використання об'єктів авторського права в мережі Інтернет;

4) додаткові дії:

• переклади творів;

• перероблення, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

• включення творів як складових до збірників, анто­логій, енциклопедій та ін.

Право на використання твору безпосередньо пов'язане із правом автора на плату за використання твору. Авторська винагорода встановлюється постановою КМУ «Про затвер­дження мінімальних ставок винагороди (роялті) за викори­стання об'єктів авторського права і суміжних прав» та визначається у вигляді відсотків або твердої суми від доходу, отриманого від використання твору.

До майнових прав також відносять право слідування (ст. 27 закону), яке передбачає можливість отримання 5% від реалізації кожного наступного продажу об'єктів образотвор­чого мистецтва.

Авторське право передбачає випадки вільного викори­стання творів без згоди автора і без виплати йому винаго­роди,але з обов'язковим згадуванням імені автора, твору, який використовується, джерела, з якого використовується (ст. 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Перелік способів вільного використання є вичерпним.

Вільне використання творів можливе за таких умов:

• твір був правомірно оприлюднений або отримана згода автора на використання неоприлюдненого твору;

• особисті немайнові права автора не повинні пору­шуватися;

• вільне використання не наносить збитків нормальному використанню творів.

До вільного використання творів належить:

1. використання цитат (коротких уривків) з опубліко­ваних творів у обсязі, виправданому визначеною метою;

2. використання літературних і художніх творів у обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчаль­ного характеру;

3. відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журна­лах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спе­ціально не заборонене автором;

4. відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5. відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без викори­стання цих каталогів з комерційною метою;

6. видання випущених у світ творів рсльєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

7. відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

8. публічне виконання музичних творів під час офіцій­них і релігійних церемоній, а також похоронів у обсязі, виправданому характером таких церемоній;

9. відтворення з інформаційною метою в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звер­нень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправда­ному визначеною метою;

10. відтворення твору в особистих цілях;

11. відтворення твору для навчання;

12. вільне використання комп'ютерних програм в осо­бистих цілях без комерційної мети;

13. вільне відтворення бібліотеками та архівами примір­ників твору ретрографічним способом, яке не передбачає отримання прибутку.

5.4. Особливості правової охорони суміжних прав

Авторське право нерозривно пов'язане та взаємодіє із суміжними правами. Особливість суміжних прав - їх похід­ний характер та залежність від прав автора. Суміжні права можуть мати і самостійний характер у тому випадку, коли виконується, записується на фонограму або передається в ефір об'єкт, який не є результатом інтелектуальної діяль­ності. Суміжні права можуть переходити автоматично від одних правоволодільців до інших (ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Суміжні права- це права виконавців, виробників фоно­грам, відеограм і організацій мовлення та правове становище створених їх творчою працею виконань, записів, програм, у тому числі деяких видів творів²⁸.

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. закрі­пила основні принципи правової охорони суміжних прав:

• принцип автоматичної охорони суміжних прав- для виникнення правової охорони суміжних прав не вимагається будь-яких формальностей (реєстрація, депонування, опри­люднення);

• принцип презумпції власника суміжних прав- викона­вець та інші суб'єкти суміжних прав визнаються авторами того твору, в якому втілений результат їх творчої діяльності, якщо відсутні докази авторства іншої особи.

Для сповіщення про свої права виконавці та виробники фонограм на кожному екземплярі свого твору мають право ставити конвенційний знак правової охорони - (р), ім'я власника майнових прав та рік першого опублікування фоно­грами (ст. 37 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До екземплярів записів додається інформація про управління правами, яка ідентифікує виконавця, виробника фонограми, умови використання виконання або фонограми.

Як і для авторських прав, так і для суміжних прав, наявність знака правової охорони не має відношення до наявності прав, які виникають з моменту створення твору в об'єктивній формі.

Об'єктами суміжних правє (ст. 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права»):

• виконання творів;

• фонограми, відеограми;

• передачі (програми) організацій мовлення.

Поняття «виконання» включає не тільки виконання творів акторами, музикантами, але і постановку твору режи­сером. Виняток становить така постановка аудіовізуального твору режисером, яка є об'єктом авторського права. Правова охорона виконанню надається тоді, коли виконання може бути відтворене і розповсюджене за допомогою технічних засобів.

Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт- диску та ін.) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. На фонограму записують звуки, а не їх відображення.

Програмою (передачею) організацій мовлення є програми, які створені самою організацією або створені на замовлення такої організації з використанням спеціальних технологій.

До передач можуть належати три види об'єктів: звуки та зображення реальних об'єктів навколишнього середовища; виконання, які створюються співробітниками організацій мовлення; виконання літературних і музичних творів'²⁹. Крім традиційної передачі програм в ефір існує комп'ютерне мере­жеве мовлення, а також мультиплексова передача, багато- канальність, інтерактивність, які дозволяють розширити можливості користувачів.

Українське законодавство не регулює правовий статус складених об'єктів суміжних прав та перероблених об'єктів суміжних прав, хоча на практиці такі відносини існують.

Подібно до складених творів, існують складені об'єкти суміжних прав -об'єкти, які включають інші об'єкти суміж­них прав або їх частини. Наприклад, фонограми включають записи виконавців, передачі організацій мовлення, аудіовізу­альні виконання. Особа, яка створює такі об'єкти називається виробником, тобто є суб'єктом, який здійснює виробництво товарів, у які втілені відповідні об'єкти.

Виробнику складеного об'єкта суміжних прав належать виключні майнові права на такий об'єкт за умови дотримання прав авторів тих об'єктів, які входять до нього. Особи, які є власниками об'єктів, що ввійшли до складеного об'єкта, можуть використовувати свої права незалежно від складеного об'єкта. Правова охорона на складений об'єкт виникає неза­лежно від того, чи підлягають правовій охороні ті об'єкти, які входять до нього.

Подібно до прав авторів похідних творів, існують похідні об'єкти суміжних прав, під якими розуміють об'єкти, ство­рені в результаті перероблення інших об'єктів суміжних прав. Для перероблення застосовують технічні засоби, комп'ютерні програми. Права на похідний об'єкт суміжного права вини­кають за умови дотримання прав авторів тих творів, які переробляються. Перероблені об'єкти суміжних прав визна­ються самостійними об'єктами суміжних прав.

Умовами правової охорони об 'єктів суміжних прав є:

• об'єктивність виконання, фонограми чи програми;

• правомірність використання об'єктів, що охороняються.

Для надання правової охорони виконанню не вимага­ється оригінальності або індивідуальності. Виконання підля­гає правовій охороні незалежно від його якості.

Особливість правової охорони суміжних прав полягає в тому, що на відміну від авторських прав, об'єкти яких є доступними в будь-який момент, деякі об'єкти суміжних прав доступні тільки в певний момент часу, наприклад, передача програми «наживо».

Похідний характер суміжних прав визначає зміст такої умови правової охорони як правомірність використання об'єкта. Суміжні права - похідні і залежні від прав авторів творів. Іншими словами, автор твору, який втілюється в суміжному праві, повинен дати згоду на використання його твору в такий спосіб (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Як і в авторському праві, в основі дії суміжних прав лежать принципи територіальності та національного режиму. Особливість становлять суміжні права організацій мовлення, правова охорона яких виконується за умови, що організація мовлення має офіційне місцезнаходження на території України та передача мовлення здійснюється через пристрої, які розташовані на території України.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» строк дії суміжних прав становить 50 років з моменту першого виконання або постановки твору, або першого опублікування фоноірами, першого запису відеограми, першого публічного сповіщення передачі мовлення. Обчислення строку починається з 1 січня року, наступного за роком, коли наявний факт, який був підставою для початку строку.

Первинні суб'єкти суміжних прав- виконавці творів, виробники фонограм чи відеограм, організацій мовлення. Похідними суб'єктами є їх спадкоємці, правонаступники та особи, які на підставі договору набули майнові суміжні права.

До виконавців належать артисти, співаки, музиканти, танцюристи, режисери, диригенти та ін.

В українському законодавстві відсутнє поняття «службо­вий об'єкт суміжних прав», хоча такі об'єкти широко викори­стовуються на практиці. Службовий об'єкт суміжних прав можна визначити як виконання, створене виконавцем або виконавцями у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'яз­ків або завданням роботодавця"³. До службових об'єктів суміжних прав застосовують ті ж права і вимоги, що і до службових творів: особисті немайнові права належать вико­навцеві; виключні майнові права - роботодавцеві; виконавець має право на винагороду за використання об'єкта; виконавець не може виступати проти випущення твору в світ.

У разі здійснення передач (програм) мовлення, а також творів, виконань, фонограм, відеограм, які включені до таких передач (програм), створених у порядку виконання службо­вих обов'язків у зв'язку з виконанням трудового договору (далі - у службовому порядку) працівниками телерадіоорга- нізації (телерадіожурналістами, режисерами, операторами, ведучими передач (програм), іншими творчими працівни­ками), майнові права на об'єкт права інтелектуальної власно­сті належать працівникові, який створив цей об'єкт, та теле- радіоорганізації, де або в якій він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

За створення, виконання, вироблення у службовому порядку передач (програм) мовлення, твору, виконання, фоно­грами, відеограми, які включені до таких передач (програм), відповідно автору, виконавцю, виробнику фонограми, вироб­нику відеограми належить винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрак­том) і (або) цивільно-правовим договором між відповідним

• • 44

творчим працівником та телерадюорганізацією . .

Як і твори, створені у співавторстві, існують спільні виконання.Останні можуть бути подільними і неподільними. Наприклад, концерт, який складається з декількох самостій­них частин, може розглядатися як подільне спільне вико­нання. До спільного виконання застосовуються норми за аналогією до співавторства.

Суб'єктивні права виконавців та інших суб'єктів суміжних прав.За виконавцями визнають особисті немай­нові та майнові права. До особистих немайнових прав відно­сять: право вимагати, щоб виконавця твору визнавали таким; вимагати, щоб його ім'я або псевдонім оголошували кожний раз, коли здійснюється виконання; вимагати належної якості запису виконання та протидіяти будь-якому перекручуванню його виконання (ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Майновими права виконавців визнаються виключні права на доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприй­няття, відтворення та передачу виконання за допомогою тех­нічних засобів; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису вико­нання; оренда оригіналу чи примірника запису виконання; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею (ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 453 ЦК України).

Виготовлення фонограм і відеограм - результат техніч­ної діяльності, тому у виробників фонограм (відеограм) виникають майнові права на об'єкти. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виробники фонограм (відеограм) мають право вимагати зазначати своє ім'я на кожному примірнику записів, а також згадування його імені і назви твору у процесі використання фонограми.

Майнові права виробників фонограм і відеограм перед­бачені ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст. 454 ЦК України: пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відео­грами, фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; оренда оригіналу чи при­мірника фонограми, відеограми; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею.

Виробники фонограм чи відеограм, опубліковані з комер­ційною метою, разом з виконавцями, виконання яких записано на фонограмі (відеограмі), мають право на отриман­ня винагороди за публічне використання, передачу в ефір, публічне сповіщення виконання (ст. 43 Закону України, «Про авторське право і суміжні права»).

Таким чином, суб'єкти господарювання, які використо­вують під час своєї діяльності музичні твори, фонограми, зафіксовані у них виконання повинні виплачувати винагороду суб'єктам авторського права і суміжних прав. Вимагати виплати винагороди на підставі укладеного договору мають право організації колективного управління, а також відпо­відні контролюючі та правоохоронні органи. Контроль за пра­вомірним використанням фонограм (відеограм) здійснюється на підставі постанови КМУ від 18 січня 2003 р. №71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комер­ційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафік­сованих у них виконань».

Частина 3 ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає можливість розповсюдження фонограм чи відеограм без згоди виробника після першого випуску фонограми в цивільний обіг. При цьому право на майнове наймання чи прокат залишається виключно за вироб­ником фонограм чи відеограм.

Для створення програми (передачі) організації мовлення вимагають значних фінансових затрат, які повинні окуплюватися за рахунок їх монопольного використання. В той же час, передачі, які транслюються по телебаченню або випущені в ефір в інший спосіб, можуть бути скопійовані і розповсю­джені фактично безконтрольно. Для захисту прав організацій мовлення в Законі України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 41) та ЦК України (ст. 455) закріплені майнові права таких організацій: здійснення (трансляція, ретрансляція) пере­дачі (програми) організації мовлення; записування (фіксу­вання) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здій­снення її за допомогою технічних засобів; відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.