31. Які події козацької доби треба відзначити сьогодні в Україні

Битва під Жовтими водами

Битва мала велике політичне і воєнне значення. Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під польського ярма. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головнi сили козацької армії, i розгрому ворога частинами.

32. Гетьмати 2-ї половини 17 ст.

І. Виговський (1657-1659). Він твердо тримався основної лінії Хмельницького – забезпечити самостійність України, утримуючи приязні стосунки з усіма її сусідами.

Зберігав союзницькі відносини з Московською державою. Підписав Гадяцький договір (1658 р.)

Юрій Хмельницький (1659-1663). У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежувалася влада гетьмана, український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалася московському патріарху.

Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.

Восени 1660 р. після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободищенський трактат.

Павло Тетеря (1663-1665). Орієнтувався на Польщу, продовжуючи політику І.Виговського.

І. Брюховецький (1663-1668). Орієнтувався на Москву. Уклав з Москвою Батуринські статті (1663), Московські статті (1665).Підписав Андрусівське перемиря (1667) між Московською державою та Річчю Посполитою)

П. Дорошенко (1663-1676). Корсунські статті (1669), Бучацький договір ( 1672).

Дем'ян Многогрішний (1669-1672). Підписав з Москвою Глухівські статті (1669). Підтримував антимосковський виступ І. Брюховецького 1668 року .

І. Самойлович (1672-1687). Орієнтувався на Москву. Підписав з Москвою Конотопські статті (1672). За його участі Москва і Річ Посполита підписали Вічний мир (1686)

Останнє гетьманування Ю. Хмельницького (1677-1681). Був ставленником Туреччини. Бахчисарайський мирний договір (1681). Здійснив із турецько-татарською армією Чигиринські походи з метою завоювання Правобережної України.

33. Військово-адміністративний устрій Запорізької Січі

Утворення Запорозької Січі було видатною подією… Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тимфеодалинамагалися укріпитися за порогами. Ще в1533р. черкаський староста Остафій Дашкевич подав литовськомусеймовіпроект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старостикнязяД. І. Вишневецького.

За свідченням Д.Яворницькогоіснували 8 січей:

• Хортицька(1556–1557)

• Томаківська(1563–1593)

• Базавлуцька(1593–1638)

• Микитинська(1639–1652)

• Чортомлицька(1652–1709)

• Кам'янська(1709–1711)

• Олешківська(1711–1734)

• Нова (Підпільненська)(1734–1775)

Після жорстокого зруйнування у 1775р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще йЗадунайська Січ(1775–1828).

Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояликурені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Запорозькій Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великихзимівників, водяних млинів,чумацькихвалок тощо. Цим багатіям протистояласірома(голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка —старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася накурені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обиралакошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.

34. Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України.

Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини, що склався протягом Національно-визвольної війни, зберігався майже без змін. Наприкінці XVII ст. на Лівобережжі існувало 10 полків, які одночасно були адміністративно-територіальними і військовими одиницями.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України був подібним, хоч існували й певні відмінності. На території Слобідської України сформувалося п'ять козацьких полків — Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський та Ізюмський. Ці полки, як і в Гетьманщині, були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Полки поділялися на сотні. Полком керував полковник із полковою старшиною. Посада полковника була виборною. Він очолював адміністрацію полку, стверджував судові постанови, роздавав поселенцям вільні землі, а також командував полком під час походів. Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобідській Україні нерідко траплялось успадкування посади полковника. Це зумовлювалося особливостями заселення нових земель: полковники звичайно були ватажками переселенських груп. Вони мали надзвичайний авторитет, бо фактично були засновниками полків, на відміну від Гетьманщини. Місце Генеральної військової ради ще за Богдана Хмельницького заступила Старшинська рада. До її складу входили гетьман і генеральна старшина — обозний, писар, двоє суддів, підскарбій, двоє осавулів, бунчужний, а також 10 полковників. Ця рада встановлювала розміри податків, оренди, виносила ухвали з питань оборони.

Безпосереднє діловодство покладалося на Генеральну військову канцелярію. Вона виникла за Богдана Хмельницького. Очолював її генеральний писар, а безпосередньо керував гетьман. У Генеральній військовій канцелярії зосереджувалася військова, політична й міжнародна інформація з усієї України, а також із-за кордону. В цій установі розглядалися й вирішувалися важливі адміністративні, військові, фінансові питання. Звідси відправлялися численні посольства й гінці. Тут складалися гетьманські універсали, провадилося дипломатичне листування, переписувалися й копіювалися документи, розглядалися судові та цивільні справи козаків, селян, міщан.

Найвищою посадовою особою в Гетьманщині був гетьман. У другій половині XVII ст. його обирала вузька Старшинська рада, рішення якої схвалювало козацьке військо на Генеральній військовій раді. Остаточно затверджував гетьмана цар. Влада гетьмана хоч і обмежувалася царатом, проте залишалася значною у вирішенні питань внутрішнього життя Лівобережної України. Повноваження гетьмана визначалися спеціальними статтями (умовами), що укладалися між гетьманом і царем. Гетьман, зокрема, мав право надавати старшині у власність землю за службу, призначати на посади. Гетьман визначав також напрями внутрішньої політики Гетьманщини, умови переговорів або листування з урядами інших держав. Дорадчі права при гетьманові мала Рада генеральної старшини.

У Слобідській Україні посади гетьмана не існувало, не було й генеральної старшини. У цьому полягала ще одна особливість адміністративно-політичного устрою Слобожанщини, накинута царатом. Слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі.

Кожний полк окремо і в різний час одержував царську жалувану грамоту, в якій визначалися його права на козацький устрій, вільну торгівлю, звільнення від податків на землю тощо. Вибраних у полках полковників погоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві як кандидатів на цю посаду. Кількісний склад козацьких полків не був постійним. Загальний склад — реєстр усіх слобідських полків — містив перелік козаків, які мали відбувати військову службу.