13.3. Суть, функції і принципи страхування

За природою, суттю і формами прояву страхування належить до складних категорій і явищ. Зовнішньо воно виглядає як рух грошових коштів, який здійснюється під впливом цивільно-правових договірних відносин або обов'язкових відносин під впливом законів, встановлених державою. Використання грошових коштів у страхуванні має ознаки фінансового і кредитного характеру одночасно: страхові компанії перерозподіляють грошові потоки, страхові платежі вносяться до страхового випадку, при страхуванні життя перерозподілений інвестиційний дохід приєднується до сплачених внесків подібно приєднанню у банках відсотків до депозитного вкладу. Різноманітність прояву зовнішності (форми) і внутрішності (суті) страхування приводить до його різних трактувань.

Теоретики і практики страхування одностайно трактують причини його появи. Розпочинаючи з XIX століття, такою причиною вважається ризик, хоч в радянський період відбувся відхід від такого пояснення. Радянські економісти - страховики, розпочинаючи від В.К.Райхера і закінчуючи Л-І..Мотильовим та Л.І.Рейтманом, необхідність і природу страхування обґрунтовували існуванням передбаченого К.Марксом страхового фонду, котрий утворюється в процесі розподілу сукупного суспільного продукту, вони не заперечували впливу несприятливих чи випадкових подій, але вихід на перше місце страхового фонду автоматично переміщав на друге місце наявність ризиків як причину страхування. Стосовно визначення (дефініції) страхування, його функцій і принципів такої одностайності немає.

Закон України "Про страхування" (редакція 2001 року) трактує його як "вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, котрі формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Погляди українських і зарубіжних економістів на функції страхування достатньо близькі, хоч розуміння змісту функцій є дещо різним. На цій підставі функціями страхування, на нашу думку, слід вважати такі:

1) ризикову (функція страхового захисту), котра передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика та тримання таким чином страхового захисту;

2) фінансову, котра полягає в утворенні і використанні страхового фонду, а також в управлінні ним та грошовими потоками з інших джерел з метою отримання страховим підприємством доходів і прибутку;

3) заощаджувальну, котра дозволяє зменшувати витрати страхувальника на відшкодування збитків в ризиковому страхуванні та на нагромадження додаткових коштів при страхуванні життя;

4) попереджувальну, котра дозволяє уникати страхових випадків або змен­шувати їх наслідки.

Принцип наявності страхового ризику означає, що страхувати можливо тільки ті об'єкти, яким загрожує певний реальний ризик (англійська формула "без ризику немає страхування"). Принцип наявності страхового інтересу означає, що страхувальник тільки тоді страхуватиме об'єкт, коли відчуватиме матеріальну зацікавленість в результатах страхування, тобто коли воно захистить його від ризику знищення, пошкодження чи втрати. Від незначних ризиків захищаються самострахуванням. Принцип максимальної добросовісності можна назвати принципом взаємної правдивості. Він передбачає, що страховик і страхувальник повинні бути відвертими і правдивими. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхування. Він же повинен сплатити страхові платежі. Страховик повинен правильно визначити збиток і згідно з умовами договору виплатити страхове відшкодування. Порушення цього принципу веде до відмови у виплаті, воно ж часто є причиною більшості страхових злочинів.

Принцип реальності страхового захисту означає створення умов, при яких страхування досягне своєї мети - забезпечить відшкодування заподіяних збитків. Реалізація цього принципу, в свою чергу, вимагає дотримання п'яти конкретних принципів, а саме: 1) цільового характеру страхування; 2) платності; 3) повноти; 4) неперервності; 5) поворотності.

Принцип цільового характеру передбачає укладення окремих договорів страхування на кожен різнорідний ризик. Одним страховим договором захиститися від усіх ризиків неможливо внаслідок різної імовірності настання ризиків, різних об'єктів страхування та різних розмірів збитків.

Принцип платності передбачає плату за передачу ризику від страхувальника до страховика. Цей принцип забезпечує товарний характер страхової послуги. Безплатного страхування не буває, бо без сплати платежів неможливо сформувати резерви і забезпечити окупність та прибутковість страхової діяльності.

Принцип повноти страхування означає, що для повного відшкодування збитків треба страхувати об'єкти від усіх реальних ризиків на повну (дійсну) вартість цих об'єктів.

Принцип неперервності страхування передбачає, що з метою гарантованого отримання страхового захисту об'єкти треба страхувати неперервно, бо під час відсутності договору страхування (перерви у страхуванні) може настати небажана подія, котра завдасть значних збитків.

Принцип поворотності передбачає виплату страхових платежів у вигляді страхового відшкодування або страхової суми при настанні страхового випадку. При страхуванні життя цей принцип реалізується для усіх застрахованих, при загальному (ризиковому) страхуванні - тільки для застрахованих, з котрими трапився страховий випадок.