17. Ідейні, художньо-стилістичні та жанрові особливості середньовічної міської літератури. Характеристика дидактичних та сатиричних творів (фабліо,шванки, “Пін Аміс” Штрікера, приклади).

У середньовічних містах зародилася і сформувалася демократична культура світського характеру, тісно пов’язана з народною творчістю. Найяскравіше вона проявилася в міській літературі, створеній народною розмовною мовою, а не книжною латиною.

Здавна в народі були популярними веселі розважальні оповідки, байки, притчі, які в період розквіту міст зазнали літературної обробки. Так з’явився най популярніший жанр міської літератури — невелике оповідання комічного або сатиричного змісту, спочатку — віршоване, а потім — прозове, яке у Франції називалося фабліо, а в Німеччині — шванк. Головним героєм такого твору був веселий, кмітливий чоловік, який завжди перемагав життєві незгоди й прикрі ситуації. Наприклад, у фабліо «Лікар мимоволі» розповідається, як одному селянинові наказали вилікувати королівську доньку, яка вдавилася кісткою. Селянин зумів розсмішити принцесу і кістка вискочила з її горла. Усі хворі міста вирішили, що селянин володіє даром зцілення і почали вимагати, щоб він вилікував і їх. Щоб не осоромитися, мудрий селянин запропонував найбільш немічному принести себе в жертву: сердегу кинуть у вогонь, а всі інші будуть зцілені його попелом. Почувши це, усі хворі заявили, що вони цілком здорові. У міській літературі розвивалися й інші жанри: сатиричний епос («Роман про Лиса»), алегоричний епос («Роман про Троянду»), морально-дидактична поезія («Видіння про Петра Орача», «Книга про звичаї») тощо.

До міської літератури відносять і поезію вагантів.

Її творили мандрівні школярі, а також ченці, що порушували обітницю осідлості та священики без парафії. Свої вірші вони писали латиною. Тематика творів була досить широкою: сатиричне висміювання хабарництва й аморальності духовенства, оспівування веселих розваг, кохання, хвалебні вірші на замовлення тощо. Традиції вагантів продовжив надзвичайно талановитий поет Франсуа Війон, який жив у XV ст. Іноді його називають «останнім вагантом», хоча він творив не латиною, а французькою мовою.

Поезія Війона насичена суперечностями, вона відображає кінець епохи Середньовіччя і початок Відродження.

Ліричний герой його творів прагне зрозуміти себе — і не може, шукає шляхів — і не знаходить.

У спразі гину біля водограю,

Зубами біля вогнища січу,

Чужинцем в рідному краю блукаю,

Німую криком, мовчки я кричу...

(Із «Балади поетичного змагання в Блуа»)

Духом новизни пронизана творчість ще одного визначного митця — англійського письменника Джефрі Чосера (1340-1400). Він написав «Кентерберійські оповідання», у яки^либоко та правдиво відтворено життя тогочасної Англії.

Жителі міст дуже любили різні театральні вистави: грандіозні містерії, які іноді тривали кілька днів; повчальні міраклі й мораліте, що виникли спочатку як доповнення до церковних богослужінь: веселі фарси, сповнені переодягань, бійок, сварок.

Велику роль у розвитку театрального мистецтва відігравали мандрівні актори — жонглери. Це були переважно бідні, бездомні люди, які пішки чи на возах мандрували шляхами середньовічної Європи. Вони поєднували ремесло співця-музиканта й актора. Жонглери виступали на перехрестях великих доріг, у містах і селах, були незмінними учасниками ярмарків, народних і релігійних свят.Поряд з лицарською поезією, яка втратила творчу новизну, виникла нова, міська література, яка зуміла викликати інтерес у ремісників і торгової буржуазії. Міська література з'явилася наприкінці XII ст. Для неї були властиві здоровий глузд, схильність до колоритних картин буденного життя, зокрема селянських і міських низів. Міська література рідко виступала проти феодальної системи, а в основному обмежувалася лише критикою тих чи інших сфер її діяльності, причому критика була більш жар­тівливого, ніж сатиричного характеру.

Міська література опанувала цілий ряд жанрів лицарської поезії, суттєво їх змінюючи. Виникла публіцистична, сатирична та жартівлива лірика, яка була позбавлена музичного супроводу, складалася з коротких віршованих розповідей побутового змісту; з'явилися великі сатиричні та алегоричні романи, багата й різнобарвна дидактична література. Поети намагалися копіювати дійсність, не уникаючи грубих моментів, стиль максимально наближали до розмовної мови, з'явилося багато слів і виразів професійного, навіть архаїчного походження.

У розвитку міської поезії провідна роль належала Франції. Саме тут виникли найбільш досконалі зразки міських жанрів, які мали значний вплив на розвиток літературної творчості інших країн, що розвивалися на схожих підвалинах, хоча з деяким запізненням.

Найбільш популярним жанром міської літератури у Франції були фабльо — невеличкі віршовані розповіді про потішні, комічні випадки, які мали викликати сміх. Проте характер сміху міг бути різним.

Простіший тип зводився до анекдоту чи чистого гумору, що з'явився на комічній ситуації, грі слів тощо.

Другу групу утворили фабліо з більш розвиненими сюжетами, в яких сміх мав певну спрямованість. У них висміювались дурість чи надмірна довірливість, прославлялися кмітливість, вправність рук і розуму.

У фабльо, як у дзеркалі, відбивалося світосприйняття середньовічних міщан, епізоди повноцінної життєвої правди. Такі короткі розповіді або поеми зобов'язані своїм походженням Сходу, зокрема Індії. За своїм змістом вони перебували в тісному зв'язку із санскритською буддистською літературою, яка за своєю сутністю була не стільки релігійною, скільки містила моральні настанови доброчинного життя. Основу для фабльо звичайно складало буденне життя класів, з яких утворюва­лися великі нації. Писалися жартівливі твори восьмискладовими віршами, що римувалися попарно — звичайний розмір старофранцузького віршованого твору гумористичної спрямованості.

Автори цих невеличких розповідей, наповнених простотою і жартом, проникали в усі куточки міського й сільського життя, відображуючи з усією повнотою внутрішній світ селян і буржуа, хоча й не переслідували викривальної мети.

Шванк в Німеччині поширений з давніх часів. Хоча католицька середньовічна церква виступала проти світського змісту шванків, забороняла їх, все ж шванки збереглися до наших днів. Особливо широко поширений Шванк про Ейнохсе (X-XI ст.) - Бідному селянинові, перехитрити священика і сільського старосту. У монастирських школах були популярні близькі до шванків?? АСНІ про тварин, часто сходили до античності. Іноді їх розігрували, як театральні сцени. Народні проповідники і в більш пізній час вплітали у свої проповіді розважальні історії. Крім того, Шванк був популярний у шпільманів і бродячих акторів; нерідко актори використовували античні сюжети. З XIII в. вони охоче виконують французькі фабліо. У 1220 р. з'явилося перше зібрання німецьких Шванк «Священик Амі» Штріккера. Їх герой - священик, пронирливий шахрай, koi орий повинен бути вигнаний зі служби. Але так як він розгадав задану йому єпископом загадку, він залишається священиком, анітрохи не змінюючи своєї поведінки.

У XIV і XV вв. з'являються бюргерські шванки. У XVI в. Шванк, як творчість грамотного бюргерства розквітаючих міст Південної і Середньої Німеччини, досягає апогею свого розвитку. Ганс Сакс (1494-1576 рр..) Створив на основі шванків багато зі своїх відомих жартівливих комедій. З розвитком друкарства збірники шванків стали публікуватися. Чималий вплив справили на шванки комічні виступи, устраивавшиеся в університетах після диспутів, а також професійне мистецтво придворних блазнів, яких можна було зустріти не тільки при дворах німецьких князів і герцогів, але і при абатствах. Нарешті, джерелом шванків був широко поширений гумористичний фольклор.

У XVII в. придворна галантна література відкидала грубі сюжети шванків. Однак у близькою до народу прогресивній літературі зустрічалися художньо перероблені сюжети народних Шванк (Грімельгаузен). Звернення до народної поезії в період «бурі й натиску» знову ввело Шванк в літературу, головним чином завдяки Готфриду Августу Бюргера. Невичерпні теми шванків - порок і його виправлення, подружня невірність і її суворий осуд, хитрість, обман, соціальні протиріччя між знатним і незнатним, бідним і багатим. У Шванк осмеиваются дурні, спокусники, злодії, п'яниці, хвальки. Духовенство, студенти, ремісники, селяни, сільські бідняки, а також рис або святі - традиційні персонажі шванків.

Дія шванків розгортається або у реальних умовах, або на небесах або в пеклі. Матеріалом для шванків служать комічні інциденти з повсякденного життя і веселі фантастичні ситуації. У Шванк з'єдналося нове і старе, національне і міжнародне, літературне і народне епічне надбання. Репертуар їх постійно змінюється: традиційне осучаснюється, прийшле переноситься у вітчизняну обстановку, традиційне-художньо переробляється поетами, літературне - фольклорізіруется. Старі форми все знову і знову наповнюються новим змістом. Є сюжети, місце і час виникнення яких важко встановити. Очевидно, найменш пов'язані із дійсністю; так звані шванки-небилиці, близькі до казок. Їх літературної, паралеллю є розповіді про барона Мюнхаузену.

В ході історичного розвитку змінювалася середу носіїв шванків, а з нею і його соціальні тенденції. Віршовані шванки пізнього середньовіччя незалежно від того, склалися чи вони в середовищі лицарів чи менестрелів, були спрямовані насамперед проти селян і духовенства. Цю спрямованість успадкував і бюргерський Шванк часів Реформації. Тут представлені поряд з шванків про кліриків і шванки про селян. Станова ідеологія феодалізму ставила селян на саму нижчу щабель станової драбини, тому і в Шванк селянин у більшості випадків ставав мішенню для насмішок. Бюргерська сатира висміювала не тільки неуцтво і сластолюбство духовенства чи безглуздість селянина, але і піддавала осміянню гордовитість збіднілого лицарства. До шванків, про яких досі йшлося, пізніше приєднуються шванки про кадетів. Ці соціальні тенденції виявилися вже в численних збірниках XVI в. У безсмертному «Тіле Уленшпігель» селянин завдяки спритності і хитрості бере гору над людьми інших станів. У Шванк минулого сторіччя про ремісників часті персонажі, що належать до так званих неблагородним групам - ткача, мельникам, цирульникам. У багатьох Шванк висміювали студентів. Велика група шванків присвячена сімейному житті, взаєминам подружжя. Так як елементи шванків проникли в усі види народних усних оповідань, німецькі фольклористи говорять про Шванк-казках, Шванк-легендах За свідченнями сучасних фольклористів, напрршер Хенсена, особливо велику роль у створенні та збереженні шванків зіграли дрібні селяни, сільські поденники і ремісники. Селян і ремісників висміювали батраки і підмайстри, а всі вони разом - священиків, юнкерів і суддів.

Оповідачі шванків зазвичай дотепні, мають гарну пам'ять, інтересом до суспільного життя, мають схильність до письменництва. У наші дні багато старі сюжети шванків втратили актуальність і їх перестали розповідати. До того ж книги і газети, радіо і кіно витісняють усна розповідь з народного побуту.

Буржуазна наука мало цікавилася соціальними тенденціями шванків. Дослідники шванків в НДР приділяють особливу увагу його соціальному • змістом, його історичної і суспільної функції.