Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка

Технологічний факультет

Кафедра професійної освіти та

безпеки життєдіяльності

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Інструктивно-методичні матеріали до практичних

робіт і самостійної роботи студентів

Чернігів 2011

Укладачі: проф. Торубара О.М., доц. Ковбаса Ю.М., викл. Ребенок В.М., викл. Леонов А.М.

Рецензенти:

Бочка С.В. – начальник Навчально-методичного центру МНС України в Чернігівській області, полковник МНС

Люлька В.С – доцент, канд. пед. наук, завідуючий кафедри ЗТД та креслення ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка

Пригодій М.А. – докторант Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України.

Ухвалено Вченої радою технологічного факультету ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка. Протокол №5 від 02 лютого 2011 р.

Інструктивно-методичні матеріали до практичних робіт і самостійної роботи студентів укладено відповідно до навчальної програми нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для вищих закладів освіти ІІІ та ІV рівнів акредитації та призначена для практичних занять із студентами Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Безпека життєдіяльності: Інструктивно-методичні матеріали до практичних робіт і самостійної роботи студентів / Укладачі: проф. Торубара О.М., доц. Ковбаса Ю.М., викл. Ребенок В.М., викл. Леонов А.М.– Чернігів: ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка, 2011. – 98 с.

ЗМІСТ

ЗМІСТ 3

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ І ОФОРМЛЕННЯ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ 4

Практична робота № 1. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЛЮДИНИ 5

Практична робота № 2. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ СТРЕСОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ 12

Практична робота № 3 ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ 23

Практична робота № 4. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини 27

Практична робота № 5. МОДЕЛЮВАННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ПОДІЙ ТА ОЦІНКА РІВНЯ РИЗИКУ 35

Практична робота №6. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА 40

Практична робота № 7. РАЦІОНАЛЬНЕ ТА ЗДОРОВЕ ХАРЧУВАННЯ 46

Практична робота № 8. РОЗРАХУНОК ЧАСУ ЕВАКУАЦІЇ ПІД ЧАС ПОЖЕЖІ 56

Практична робота № 9. МІКРОКЛІМАТ ЗАКРИТИХ ПРИМІЩЕНЬ 61

Практична робота № 10 НАДАННЯ ДОЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ 66

Практичне заняття №11 ПРАКТИЧНИЙ КУРС ЩОДЕННОГО ВИЖИВАННЯ 78

Практичне заняття №12 Надзвичайні ситуації та організація дій для їх усунення 82

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА 102

1. Мета і завдання самостійної роботи. 102

2. Основні напрями СРС. 102

3. Зміст тем для самостійного вивчення студентам, форми і терміни перевірки. 103

ТВОРЧА РОБОТА 109

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ НАВЧАЛЬНИХ І МЕТОДИЧНИХ ПОСІБНИКІВ 112

Загальні зауваження до виконання і оформлення практичних робіт

Завдання до практичних робіт:

1. Ознайомитись з питаннями практичного заняття.

2. З’ясувати зміст, структуру, властивості основних понять теми, провести їх аналіз.

Порядок виконання практичної роботи:

1. Записати тему і мету практичної роботи, зміст її виконання.

2. Ознайомитися з навчальною літературою і періодичними виданнями.

3. Письмово відповісти на питання теми.

4. Розв’язання практичних задач і конкретних ситуацій, індивідуальних завдань.

Звіт до роботи:

1. Тема, мета і план роботи.

2. Письмові відповіді на питання.

3. Фронтальне опитування по темі заняття.

4. Вирішення практичних задач і конкретних ситуацій по темі заняття.

5. Звітування за індивідуальними завданнями.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ РЕФЕРАТІВ ТА ДОПОВІДЕЙ

1. Теми обирати із списку орієнтованої тематики або самостійно із погодженням викладача.

2. Структура повинна містити такі елементи: актуальність, короткий аналіз 3-5 джерел з теми, зміст у вигляді узагальненого переказу автора із власними коментарями, висновки, опис джерел.

3. Зміст повинен мати таку структуру: суть проблеми, шляхи вирішення проблеми суть проблеми, шляхи вирішення проблеми із позитивними і негативними наслідками.

4. Кожен студент, який обрав тему, зобов'язаний самостійно скласти план реферату (перелік питань, які розкриваються і розглядаються в ньому). План відображає послідовність викладу матеріалу в рефераті і повинен мати три розділи: вступна частина, основна частина, заключна частина.

5. Загальна кількість сторінок реферату не повинен перевищувати 10 – 12 сторінок рукописного тексту (включаючи титульний лист і список літератури). Якщо робота виконується студентом на комп'ютері, текст слід набирати шрифтом 14 кегля, гарнітурою Times New Roman, на папері формату А–4. Кількість сторінок реферату не повинно перевищувати 12–13 аркушів формату А–4 (включаючи титульний лист і лист зі списком літератури).

6. Для оцінювання реферату обов’язковим є їх захист у формі докладу (до 5 хв.) і відповіді на питання.

7. Після перевірки реферату викладачем у разі неповноти розкриття теми, неправильно і не об’єктивно зроблених висновків по темі або у разі сумніву з боку викладача в самостійності виконання роботи студент повинен захистити і обґрунтувати доводи, наведені в роботі. Тільки після цього робота вважається виконаною в повному обсязі, і студент допускається до здачі заліку з дисципліни.

Практична робота № 1. Методи визначення працездатності людини

Мета роботи: Вивчити методику і набути навички визначення працездатності людини.

План

1. Оволодіти методикою для оцінки функціонального стану людини:

а) діагностика серцево-судинної системи;

б) діагностика дихальної системи;

в) діагностика психічного стану людини.

Теоретичні відомості

Основним методичним підходом при оцінці працездатності людини є використання прямих і непрямих показників. До прямих показників працездатності відносять результати роботи: точність і швидкість її виконання, помилки і продуктивність праці. Як непрямі показники використовується динаміка показників функціонального стану організму, тобто ступінь відхилення їх при роботі від вихідного значення чи від фізіологічної норми.

Найбільш повне й адекватне уявлення про працездатність можна отримати при вивченні як виробничих характеристик робочої діяльності, так і рівня функціональних змін різних органів і систем, найбільш завантажених при досліджуваному різновиді праці.

Дослідження працездатності починається з характеристики всього комплексу факторів, специфічних для тієї чи іншої професії, їх якісної оцінки, що дає змогу визначити фізіологічні зміни і прогнозувати можливий вплив праці на організм людини.

Фізіологія праці сьогодні не має універсальної методики професіографії, з допомогою якої можна було б характеризувати будь-який різновид праці. У більшості досліджень є описова характеристика деяких різновидів праці, яка дає уявлення про якісні особливості специфіки режиму, гігієнічні умови, навантаження на центральну нервову систему, фізичний компонент тощо. Однак і така далеко не повна професіографічна оцінка дає змогу помітити різницю в ступені впливу на організм людини комплексу факторів, які характеризують умови праці, тобто ступінь важкості і напруженості праці, параметри виробничого середовища.

Ефективність праці людини значною мірою визначається функціональним станом організму. Зі зміною функцій виконавчих систем змінюється рівень активності серцево-судинної і дихальної системи, які забезпечують роботу перших.

Вивчення працездатності за функціональним станом працюючого пов’язане з розв’язанням низки завдань, які випливають зі специфіки виробничого процесу. Насамперед необхідно визначити, які функції і на яких етапах роботи беруть на себе основне навантаження. Це визначає вибір фізіологічних показників. У кожному конкретному випадку він здійснюється з урахуванням оцінки стану спочатку тих систем організму, які найбільш важливі для забезпечення конкретної професійної діяльності.

Динаміка працездатності і розвиток утоми при фізичній і розумовій праці принципово не різняться. Однак при втомі, пов’язаній з розумовою діяльністю, найбільш виражені функціональні зміни спостерігаються в центральній нервовій системі. Тому для оцінки функціонального стану людини, зайнятої переважно розумовою працею, можуть бути використані дані, які характеризують швидкість рухових реакцій, поверхневу чутливість шкіри, пороги слухової і вібраційної чутливості, точність координації рухів, показники функціонального стану зорового аналізатора, психофізіологічні показники (коректурні проби, тести на увагу, пам’ять), а також показники функціонального стану кровообігу, дихання та ін.

При оцінці переважно фізичної праці можуть бути використані показники стану нервово-м’язової системи (сила, витривалість окремих м’язових груп), показники гемодинаміки, дихання, часу умовнорухових реакцій.

Поділ показників оцінки функціонального стану при розумовій та фізичній праці є відносним. При будь-якому різновиді роботи можуть бути використані електро енцефалографія, електрокардіографія, реонцефалографія, електроміографія, складні біохімічні методи. В процесі діагностики втоми функціонального стану людини використовуються різноманітні тести і проби.

Серцево-судинна система.

Простий тест Руф’є-Діксона:

((Р₁ + Р₂ + Р₃) – 200)/10

де Р_І – пульс в спокої;

Р₂ – пульс після 20 присідань;

Р₃ – пульс після хвилини відпочинку.

Кінцеві цифри (остання ціла цифра): 1–3 – відмінний показник, 3–6 – гарний, 6–9 – задовільний.

Індекс Кердо: співвідношення діастолічного тиску Т і пульсу П:

IK=100*(1–T/П)

Дослідження необхідно проводити в один і той же час доби (наприклад, вранці після сну).У здорових осіб він близький до нуля. Якщо значення цього індексу більше нуля, то кажуть про переважання збуджуючих впливів у діяльності вегетативної нервової системи, якщо менше від нуля, то про переважання тормозних, якщо рівний нулю, то – про функціональну рівновагу.

Середній артеріальний тиск, який є одним із важливих параметрів гемодинаміки, обчислюється за формулою:

АТ_сер=АТ_діаст+АТ_пульс/2

АТ_сер – середній артеріальний тиск

АТ_діаст – діастолічний артеріальний тиск

АТ_пульс – артеріальний пульс в стані спокою

При фізичній втомі АТ підвищується на 10–30 мм.рт.ст.

Коефіцієнт економічності кровообігу – це хвилинний об’єм крові. Обчислюється за формулою:

КЕК=(АТмах–АТміn)*ЧСС

КЕК – коефіцієнт економічності кровообігу

АТмах – максимальний артеріальний тиск

АТміn – мінімальний автеріальний тиск

ЧСС – частота серцевих скорочень

У нормі КЕК = 2600. При втомі він збільшується.

Ортостатична проба. Людина лежить на кушетці 5 хв., потім фіксується ЧСС. Після цього вона встає і ЧСС знову підраховується. У нормі при переході зі стану лежачи у стан стоячи ЧСС збільшується на 10–12 пошт./хв. Збільшення ЧСС до 20 пошт./хв засвідчує задовільну реакцію, а понад 20 пошт./хв – незадовільну, тобто недостатню нервову регуляцію серцево-судинної системи.

Клиностатична проба – перехід зі стану стоячи в стан лежачи. У нормі зменшення ЧСС становить 6–10 пошт./хвилину.

Проба з 20 присіданнями (проба Мартіне). Підраховується ЧСС в спокої. Після 20 глибоких присідань (ноги нарізно, руки витягнуті вперед) протягом 30 сек. визначають процент почастішання пульсу від вихідного рівня. Оцінка роботи: при почастішанні пульсу на 25% стан серцево-судинної системи оцінюється як добрий, на 50–75% – задовільний, більше ніж 75% – незадовільний. Якщо є можливість виміряти АТ до і після проби, то при здоровій реакції на фізичне навантаження систолічний (верхній) тиск зростає 25–30 мм.рт.ст., а діастолічний (нижній) або лишається на попередньому рівні, або незначно (на 5–10 мм.рт.ст.) знижується.

Коефіцієнт витривалості визначаємо за формулою Кваса. Тест характеризує функціональний стан серцево-судинної системи і є інтегральною величиною, яка об’єднує ЧСС, систолічний і діастолічний тиск:

КВ = ЧССх10/Т_пульс

КВ – коафіцієнт витривалості

ЧСС – частота серцевих скорочень

Т_пульс – пульс в стані спокої

У нормі КВ становить 16. Збільшення його свідчить про послаблення діяльності серцево-судинної системи, зменшення про посилення.

Номограма Астранда-Рімінга. Навантажувальні тести дають змогу одержати точну інформацію про функціональний стан організму людини на основі таких значних фізіологічних показників, як максимальне споживання кисню. Номограма Астранда-Рімінга ґрунтується на лінійній залежності між частотою пульсу при певному рівні навантаження і споживанням кисню. З урахуванням корекції номограма Астранда-Рімінга дає похибку від даних прямого визначення МСК не більше 10–15%.

Для визначення МСК за номограмою (рис. 2.2) на основі степ-тесту необхідно врахувати ЧСС на останній хвилині стандартного тесту Рімінга з 22 підйомами по сходинкам за хвилину протягом 6 хв (висота сходинки для чоловіків 40 см, для жінок – 33 см).

Маса тіла жінки відмічається на шкалі «степ-тест», градуйованій до 90 кг (шкала В). На цьому рівні проводиться горизонтальна лінія вправо на шкалу 1. Маса тіла чоловіка відкладається безпосередньо на шкалі 1, ліва частина якої градуйована до 100 кг. Потім відмічена точка на шкалі 1 з’єднується прямою лінією з точкою на шкалі 2, яка відповідає ЧСС на останній хвилині тесту з урахуванням статі. У місці перетину лінії зі шкалою 3 відраховується МСК (л/хв), яке множиться на віковий поправковий коефіцієнт до МСК за номограмою Астранда-Рімінга(див. табл. 1.1):

Таблиця 1.1.

Вік, рік	Поправковий коефіцієнт
15	1.1
25	1,00
35	0.87
40	0.83
45	0,78
50	0.75
55	0.71
60	0,88
65	0,65

У результаті отримують МСК пацієнта. Приклад: У чоловіка 45 років масою 75 кг при виконанні стандартного 6–хвилинного степ-тесту ЧСС становила 150 на 1 хв. На шкалі маси чоловіків, суміщеної зі шкалою «споживання кисню» (шкала 1), відмічається точка 75 кг, яка з’єднується прямою лінією з точкою 150 для чоловіків на шкалі 2. У місці перетину цієї лінії із шкалою 3 відраховується значення МСК, яке становить 3,4 л/хв. Потім його множать на поправковий коефіцієнт для віку 45 років: 3,4 х 0,78 = 2,65 л/хв. Отже, МСК для обстежуваного становить 2,65 л/хв, а в перерахунку на 1 кг маси – 35,3 мл/хв/кг.

У жінки 35 років масою 66 кг при виконанні 6–хвилинного степ-тесту частота пульсу зросла до 162 за 1 хв. На шкалі степ-тесту відмічають масу обстежуваної. Ця точка з’єднується горизонтальною лінією зі шкалою 1 (поділка 1,65). Потім відмічену точку на шкалі 1 з’єднують прямою лінією з поділкою 162 за 1 хв для жінок на шкалі 2 і в місці перетину цієї лінії зі шкалою 3 відраховується значення МСК – 2,4 л/хв. Цей показник множать на віковий поправковий коефіцієнт (2,4 х 0,87) і визначають МСК обстежуваної, яка становить 2,08 л/хв, чи 31,61 мл/хв/кг.

Рівень МСК можна визначити приблизно і за допомогою 12–хвилинного тесту Купера, оскільки між швидкістю бігу і споживанням кисню також існує пряма кореляційна залежність. Для цього треба виміряти відстань, яку обстежуваний здатний пробігти за 12 хв по доріжці стадіону з максимальною швидкістю( див. Таблиця 1.2 ):

Таблиця 1.2

Дистанція, яку пробігають за 12 хв, км	Споживання кисню, л/хв/км
1,6	25,0
1,6–1,9	25,0–33,7
2,0–2,4	33,8–42,5
2,5–2,7	42,6–51,5
2,8 і більше	51,6 і більше

Кількість здоров’я можна ще орієнтовно визначити, користуючись бальною системою оцінок рівня фізичного стану.

Тест на відновлення. Під час другої світової війни для визначення придатності військових запровадили в практику Гарвардський степ–тест. Він передбачає підйом на сходинку заввишки 50 см зі швидкістю 30 підйомів за хвилину до настання виснаження, але не більше 5 хвилин. Лише 1/3.

Слід пам’ятати, що цей тест не можна використовувати, не підготувавшись. Хоча показники фізичної працездатності найбільш об’єктивно відображають рівень фізичного стану, для його оцінки використовуються й інші методи, які базуються на кореляційній залежності між МСК і основними функціональними показниками систем життєдіяльності організму. Здорових молодих хлопців могли витримати таке навантаження. Оцінка тесту спрощена, а саме береться до уваги ЧСС на 1й хвилині відновленого періоду. При такій оцінці «Індекс придатності» визначається за формулою:

ІНДЕКС СТЕП–ТЕСТУ=100t/5,5fh

де t – час, який міг витримувати рекрут під час тесту, сек.; fh – частота пульсу на першій хвилині відновного періоду.

Субмаксимальні тести при навантаженнях. Дослідження свідчать, що найбільш цінну інформацію про функціональний стан серцево-судинної системи дає облік змін основних гемо-динамічних параметрів не у відновний період, а безпосередньо під час виконання дозованих навантажень.

Оцінка результатів Гарвардського степ-тесту (див 10абл.. 1.3.)

Таблиця 1.3.

Оцінка	Індекс степ-тесту
Відмінно	90
Добре	80-89,9
Посередньо	65-79,9
Слабо	55-64,9
Погано	55

Визначення фізичної працездатності (ФПЗ) при навантажувальних тестах і при виконанні професійних обов’язків має велике значення для оцінки функціонального стану серцево-судинної і дихальної системи.

У практиці часто користуються показниками не максимальної роботи, а роботи при частоті серцевих скорочень 170 на 1 хв (ФПЗ,₇₀). У цьому тесті поетапно збільшується навантаження до досягнення частоти серцевих скорочень 170 на 1 хв. Такий рівень навантаження (кгм/хв) і є показником ФП3₁₇₀.

Проба Штанге – затримка дихання на вдиху.

Обстежуваний у стані стоячи робить вдих, потім глибокий видих і знову вдих (80–90% максимального) і закриває рот. На ніс накладається гумовий затискач. Відмічається час затримки дихання. У доброму функціональному стані людина здатна затримати дихання на 60–120 с. При втомі час затримки різко знижується.

Проба Генчі – затримка дихання на видиху. У доброму функціональному стані людина може затримати дихання на видиху на 60–90 с. При втомі час затримки дихання різко скорочується.

Нервова система. У процесі набуття виробничих навичок удосконалюються функціональні можливості центральної нервової системи. Вони тим вищі, чим кращий функціональний стан. Для оцінки функцій центральної нервової системи рекомендуються різні проби.

Проба на стійкість в позі Ромберга. Обстежуваний стоїть із заплющеними очима, витягнувши вперед руки з розведеними пальцями. При ускладненому варіанті ступні ніг містяться на одній лінії (носок до п’ятки). Визначають максимальний час стійкості і наявності тремтіння. При втомі порушується стійкість, пальці рук починають тремтіти.

Проба А.І. Яроцкого (визначення рівноваги). Основна стійка, очі закриті, неперервне обертання голови в одну сторону в темпі два рухи в секунду. Враховуємо час від початку руху голови до моменту втрати рівноваги. Оцінки: збереження рівноваги 35 с. – «відмінно», 29 с. – «добре», 15с– «задовільно».

За формулою Лоренца, ідеальна маса тіла М становить:

М = (Р – 100) – (Р – 150)/2),

де Р – зріст людини

M – ідеальна маса тіла.

Біохімічні методи дослідження. Будучи досить точними і надійними, вони значно доповнюють оцінку функціонального стану людини, дають змогу об’єктивно судити про перебіг обмінних процесів і правильно визначити ступінь патологічних порушень. Біохімічні методи досліджень, які використовуються в динаміці, служать об’єктивним показником перебігу захворювання, дають змогу стежити за ефективністю лікування чи профілактики, вивчати напрями обмінних процесів шляхом визначення специфічних проміжних продуктів обміну в крові, сечі та іншому середовищі і вносити корективи у виробничий процес.

Психічний стан. Темпінг-тест (визначення максимальної частоти рухів кисті). Він відображає функціональний стан рухливої сфери і силу нервової системи. Для проведення тесту потрібні секундомір, олівець і аркуш паперу. На папері рисують квадрат 20x20 см і ділять його двома лініями на чотири рівні частини. Обстежуваний протягом 10 с у максимальному темпі ставить крапки в першому квадраті, через 20 с. – у другому і т.д. Щоб крапки не накладалися одна на одну, рекомендується переміщати руки по колу. Підраховують кількість крапок у кожному квадраті, з’єднуючи всі точки між собою. Різке зниження частоти рухів, тобто зменшення кількості крапок від квадрата до квадрата, свідчить про недостатню рухливість нервових процесів, а значить, про сповільнення процесу втягування у роботу. Цей тест використовується для контролю за швидкісними якостями, кмітливістю і розвитком втоми.