3. Основні риси і принципи системи фізичного виховання в нашій країні.

Принципи - це основні вимоги, завдяки яким процес набуває цілеспрямованого і організованого характеру.

1.Принцип свідомості і активності учнів (Даний принцип передбачає насамперед не механічне навчання і удосконалення окремих рухів, дій, прийомів, а осмислене вивчення кожного кроку, глибокого розуміння як своїх зусиль, так і призначень педагога-тренера. Активність - це позиція того, хто займається, де глибоке засвоєння матеріалу являється у першу чергу його власним бажанням. Слідування цьому принципу зберігає за учнем можливість ініціативи, сприяє оволодінню інструкторськими вміннями та навичками, розширює навчальні можливості та здібності учня до самоаналізу, правильної оцінки дій і поведінки, формує здатність до конкретизації уваги на головному. В цей же час не повинна порушуватись єдність ведучої ролі тренера-педагога при співпраці зі спортсменами, принижуватись їх відповідальність.)

2. Принцип побудови процесу фізичного виховання.

3. Принцип наочності. (Засоби наочності складають: натуральні (показ тренером або демонстрантом засвоюваного матеріалу із поточним роз'ясненням закономірностей і взаємодій рухів), об'ємні (фігура спортсмена, муляжі, фото, кінограми, малюнки та ін.), символічні (моделі і контурограми), графічні (схеми, креслення, діаграми, показ голосом ритмічної структури руху та ін. Наближаючись до найбільш повної наочності використовується усе, що досяжне аналізаторним системам: зоровій, слуховій, тактильній, вестибулярній, м'язово-руховим відчуттям.)

4. Принцип доступності і індивідуалізації.( Принцип доступності тісно поєднаний з принципом індивідуалізації. Згідно з ним потрібно враховувати навантаження, які для одного єсередніми, для іншого ця міра є недоступною.)

5. Принцип систематичності.( своєчасний послідовний перехід від задачі до задачі, від одного етапу процесу до іншого із забезпеченням приємності і неперервності у формуванні як окремих рухових навичок, так і усього комплексу, що характеризує фізичну та спортивну підготовленість)

6. Принцип міцності і прогресування. ( Добре засвоєною можна вважати таку вправу, при повторному виконанні якої, учень здатен показати кращий результат.

5. Основні напрямки в фізичному вихованні: загальна фізична підготовка, спортивна підготовка.

Фізична підготовка – прикладна спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності.

Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення. Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інше значення. Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення ( наприклад шахи ). З іншого боку фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людини, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості.