Рослинність Чернігівської області

Рослинність Чернігівщини у природному стані збереглася лише приблизно на 1/3 території, переважно у поліській частині області, у вигляді лісів, трав’яного покриву луків і болотної рослинності. У лісах на півночі області переважає сосна звичайна, а на півдні - дуб звичайний.

За ландшафтними особливостями Чернігівщина поділяється на 4 фізико-географічні провінції: Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся та Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція.

Чернігівське Полісся охоплює близько 13 тис. км² у північно-західній частині області і являє собою слабохвилясту піщану рівнину морено-льодовикового походження з розповсюдженими тут боровими та суборевими лісами. Рілля займає тут близько 42% площі. Для нього характерна наявність незначно піднятих лесових “островів”, які складаються з лесових суглинків та рис, притаманних північно-лісостеповим еродованим ландшафтам. Численні пониження (давні річкові та прохідні долини ) досить заболочені.

Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис. км² займає північно-східну частину області. Основу його складає Придеснянське лесове ерозійно-денудаційне плато з численними глибокими ярами, які врізані до корінних крейдяних порід. Є тут і карстові заглибини. Рілля тут займає близько 45% площі.

На півдні області 7,3 тис. км² займають ландшафти понижених слабохвилястих древньоалювіальних лесових рівнин (Дніпровські тераси) з численними лощинами, балками і западинами (степові блюдця). Близько 73% площі становить рілля.

Південний схід області являє собою незначно підняту, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами та балками лесову рівнину (Полтавське плато). Майже всі придатні землі тут займає рілля (до 86% площі).

Геоботанічне районування дуже нагадує фізико-географічне. Геоботаніки поділяють область таким чином [20]:

1. Область Європейська широколистянолісова

Провінція Східноєвропейська

Підпровінція Поліська

Округ Чернігівсько-Новгород-сіверський

(Східнополіський) дубово-соснових лісів.

Райони : 1. Ріпкінсько-Добрянський соснових лісів

зеленомохових, евтрофних відкритих

боліт, торф’янистих та болотистих лук.

2. Городнянський дубово-соснових і

соснових лісів, евтрофних осокових та

осоково-гіпнових боліт.

3. Щорсько-Семенівський соснових

зеленомохових лісів та евтрофних боліт.

4. Н.-Сіверсько-Понорницький дубово-cоснових

лісів, дубових лісів та заплавних лук.

5. Чернігівсько-Сосницький дубово-

соснових та дубових лісів і справжніх

лук.

6. Остерський соснових лісів, зеленомохових

та лишайникових, евтрофних осокових

боліт та справжніх лук.

7. Олишівсько-Коропський дубових лісів

ліщинових, справжніх лук та евтрофних

боліт.

2. Область Європейско-Сибірська лісостепова

Провінція Східноєвропейська

Підпровінція Лівобережнопридніпровська

Округ Бахмацько-Кременчуцький терасових лучних

степів, терасових дубово-соснових лісів,

заплавних лук, евтрофних боліт та лучно-

галофітної рослинності.

Райони : 8. Баришивсько-Бориспільський

широколистяних та сосново-дубових

лісів, галофільно-лучної рослинності,

низинних боліт.

9. Бобровицько-Бахмацький галофітної

рослинності, лучних степів, низинних

боліт і в”язово-дубових лісів.

Округ Роменсько-Полтавський лучних степів,

дубових, дубово-грабових та дубово-соснових

лісів, евтрофних боліт.

Райони : 10. Прилуцько-Роменський лучних степів,

дубових та грабово-дубових лісів,

заплавних лук та низинних боліт.

Ліси Чернігівщини. Чернігівщину часто називають лісовим краєм, адже понад 20 % її території займають ліси. Колись їх було ще більше - понад 30 % площі. Але діяльність людини призвела до їх значного скорочення. Ліси збереглися переважно на Чернігівському та Новгород-Сіверському Поліссі, острівцями в лісостеповій частині області.

Лісовий фонд області складає більше 654000 га. В ньому переважають природні ділянки, насадження та культури сосни звичайної (Pinus sylvestris L.), дуба звичайного (Quercus robur L.), вільхи клейкої (Alnus glutinosa (L.) Gaerth), осики (Populus tremula L.), ясена звичайного (Fraxinus exelsior L.), липи серцелистої (Tilia cordata Mill.), берези бородавчастої (Betula pendula Roth) [38, 56, 67, 69, 80, 98]. Найбільш розповсюджені в нас ліси, в яких в якості домінанта виступає сосна звичайна, це так звані бори та субори.

Луки Чернігівщини. Луки - це вторинні утворення, які виникли на місці зведених лісів й підтримуються косовицею рослинності. Основу трав’яного покриву луків складають мезофіти - рослини, які менш вибагливі до наявності вологи. Більшість з них належить до світлолюбних рослин. На відкритих, добре освітлених місцях, забарвлення квіток у комахозапилювальних рослин є досить контрастним - жовтим, синім, червоним. Луки являють собою угрупування, в яких переважають трав’янисті, головним чином багаторічні рослини, а от однорічні зустрічаються досить рідко. Незважаючи на велику кількість насіння, яке дає кожна рослина, основним видом розмноження у лучних рослин є вегетативне, тому що молодим сходам дуже важко пробитися крізь щільну дернину.

Загальна площа луків на Чернігівщині сягає більше 365 тис. га. Їх поділяють на материкові (суходільні) та заплавні. Суходільні луки розвиваються на вододілах р. Десни, Сейму, Снову, на місці вирубаних та знищених людиною лісів. Заплавні луки розташовані у заплавах Десни, Остра, Сейму, Снову. Навесні вони майже щорічно заливаються водою на певний час. Ґрунти тут дернові, дерново-лучні й лучні, досить багаті. Для луків поліської частини області характерне переважання осок та злаків, перш за все. Із злаків слід відмітити: пирій повзучий, китник (лисохвіст) лучний, кострицю лучну, тимофіївку лучну, тонконіг лучний.

Болота та прибережно-водні комплекси Чернігівщини. Всякий край прикрашають річки та озера, а для Чернігівщини це досить характерно. У тихих річкових заводях Дніпра, Десни, Сейму, Снову, на голубій гладі озер погляду відкриваються картини різноманітної водної рослинності.

Болота на Чернігівщині займають значні площі і часто межують з іншими типами рослинності, зокрема лучним та прибережноводним. Щодо розташування у рельєфі - характерні заплавні та староруслові болота, рідше долинні. Заплавні болота розвиваються в умовах алювіального режиму Дніпра, Десни, Сейму та їх приток, займають більшу частину площ з болотною рослинністю. Серед цієї групи боліт виділяють власне заплавні, прируслові, центральнозаплавні та притерасові болота. Найпоширенішим варіантом цієї групи є власне заплавні та притерасні болота. Староруслові болота формуються на старицевих водоймах. В улоговинах другої піщаної тераси Десни, Сейму, Снову формуються невеликі за площею болота-"блюдця", які належать до улоговинних боліт. В їх рослинному покрові в умовах збідненого мінерального живлення розвиваються сфагнові мохи та види, характерні для сфагнових боліт [3, 11, 16, 35].

За еколого-генетичним типом більшість боліт області належать до евтрофних, а сфагнові, що поширені в основному в північних районах області і формуються в улоговинах борових терас поліських річок - до мезотрофних та оліготрофних. Це спричиняє виділення за способом живлення трьох класів формацій болотної рослинності - евтрофного, мезотрофного та оліготрофного. Серед евтрофних боліт виділяємо три групи формацій. З них - найбільш поширеними і досить різноманітними є трав'яні болота, в меншій мірі - лісові, фрагментарно - чагарникові.

Водні та прибережноводні ценози досить поширені на Чернігівщині, у зв'язку з значною обводненістю регіону. Вони приурочені до русел Дніпра, Десни, Сейму, Удаю, їх приток, заток, заплавних озер та стариць [28, 62, 82].

Серед рідкісних угруповань водної рослинності до "Зеленої книги..." занесені ценози формацій сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis), водяного горіха плаваючого (Trapeta natantis), латаття білого (Nymphaеeta albae), латаття сніжно-білого (N. candidae), глечиків жовтих (Nuphareta lutea), їжачої голівки малої (Sparganieta minimi), кушира напівзануреного (Ceratophulleta submersi).

Синантропна рослинність. Досить традиційним є поділ синантропної рослинності на два типи - сегетальну й рудеральну [25, 70]. Це відбувається не­зважаючи на те, що деякі широко відомі бур'яни добре зро­стають за відповідних умов у посівах сільгоспкультур і на нітрифікованих необроблюваних землях, навіть у природних фітоценозах. Континуальнісгь, широка ценотична ампліту­да видів, евритопність - ці поняття добре характеризують особливості синантропних видів. Серед компонентів даної групи фітоценозів є вагома частина толерант­них та евритопних видів, амплітуда яких не збігається з різ­номанітністю спектра антропогенне порушених локалітетів. Отже, розмежування між рудеральною та сегетальною рос­линністю пролягає між двома типами антропогенних субстра­тів.

Перший тип - це постійно змінювані субстрати (землі, ґрунти). До них належать сільгоспугіддя (посіви, сади), де грунти розпушуються, збагачуються органічними та мінеральними додатками, обробляються отрутохіміката­ми, отже хімічний склад субстратів постійно коригується.

Другий тип субстратів об'єднує набагато ширшу групу. Сюди належать землі, які певний час були у сільськогоспо­дарському використанні і тимчасово або назавжди вилуче­ні з подібного землекористування. До цього типу належать землі, що зазнали нітрифікації або впливу хімічних реаген­тів, які деструктивно вплинули на природний хімізм ґрунтів. Сюди відносяться і такі субстрати, які певний час меха­нічно ущільнювалися, що теж незворотнім чином вплину­ло на механічну структуру грунту, та субстрати штучного по­ходження. У рамках другого типу субстратів деякі види рос­лин також виявляють певну пристосованість. Загалом за напрямком антропогенних змін ці різновиди субстратів від­повідають двом типам досліджуваної нами синантропної рослинності - сегетальної та рудеральної.

Отже, сегетальна рослинність - це рослинний покрив орних земель, а рудеральна - рослинність, що формується на механічно і хі­мічно порушених грунтах та субстратах штучного походжен­ня. Основу фітоценозів складають так звані види-бур’яни. Вони складають особливу групу рослин, які ростуть на оброблюваних ґрунтах серед культурних рослин, по узбіччях доріг, по пустирях, тобто у таких місцях, де вони зазнають прямого чи побічного впливу з боку людини. Бур’яни за своїми біологічними особливостями дуже різноманітні. Одні з них ростуть на оброблюваних ґрунтах (ланах, городах, у садах), інші - на необроблюваних (дорогах, пасовищах), де вони піддаються витоптуванню, треті - ростуть на пустирях, біля огорож і парканів, на смітниках, які забруднені різноманітними органічними рештками.

розділ 5.