Анатомічна будова листка

Залежно від розміщення асиміля­ційних тканин розрізняють три основних типи листкових пласти­нок: дорсивентральні, або різносторонні, ізолатеральні, або рівносторонні, і радіальні. Дорсивентральний листок характерний тим, що в ньому розрізняються верхня і нижня сторони (глід, беладона, дур­ман, дуб, бук, липа та ін.). Верхня сторона такого листка поверну­та до сонця. Листок вкритий епідермою, на якій можуть знаходи­тись кутикула, відкладення воску, різні трихоми тощо. Продихи звичайно розміщені в нижній епідермі, але можуть зустрічатись і у верхній. Під верхньою епідермою, перпендикулярно до її клітин, знаходиться палісадна паренхіма. Як виняток, палісадна паренхі­ма може розміщуватись паралельно клітинам епідерми (конвалія). Палісадна паренхіма складає один-два, рідше більше шарів клі­тин, в яких найбільш інтенсивно проходить фотосинтез. Нижче палісадної паренхіми розміщуються так звані збиральні клітини, що відрізняються дещо меншою довжиною і більш пухким розміщен­ням. У них проходить процес фотосинтезу і, крім того, вони зби­рають продукти фотосинтезу, що утворились у клітинах палісадної паренхіми, і передають їх до жилок листків. Простір між збираль­ними клітинами і нижньою епідермою займають клітини пухкої, або губчастої, паренхіми. Вони можуть утворювати досить великі міжклітинники, а іноді розміщуються щільно, майже без міжклі­тинників. Від клітин палісадної паренхіми вони відрізняються фор­мою (їх форма звичайно округла, овальна, але може бути серпо­видною, зірчастою, видовженою з виростами тощо) і значно мен­шою кількістю хлоропластів. У цих клітинах також проходять фотосинтез, газообмін і транспірація. У мезофілі можуть знаходитись склереїди, клітини з кристалами оксалату кальцію, молочники, ефіроолійні або смо­ляні канальці, вмістища та ін. Це дозволяє здійснювати анатоміч­ну діагностику різних видів рослин. Ізолатеральний листок, характеризується тим, що палісадна па­ренхіма в ньому розміщується як під верхньою, так і під нижньою епідермою, а простір між ними заповнено губчастою аеренхімою (олеандр) або листкова пластинка має однорідний мезофіл (гвоз­дика, півники, деякі види родини м'ятликові та ін.). Продихи в листках цього типу рівномірно розміщені як у верхній, так і в нижній епідермі. Радіальний листок характерний для деяких видів голонасінних рослин. Мезофіл їх складається із складчастої па­ренхіми; в центрі листка (хвоя сосни) проходить одна двопучкова жилка, покрита облямовуючими клітинами і ендодермою. Під епі­дермою знаходиться гіподерма, що являє собою механічну тканину і виконує функцію додаткової покривної тканини. Поперечний роз­різ радіального листка має напівсферичну форму. Його продихи знаходяться в поглибленнях, що зменшує випаровування води, а в мезофілі проходять смоляні ходи, облямовані видільними кліти­нами і клітинами механічної тканини.

Анатомічна будова листків значною мірою залежить від зо­внішніх умов, в яких розвивались листки. Так, інтенсивність освітлення впливає на кількість шарів стовп­частої паренхіми в листках. При достатньому освітленні кількість шарів палісадної паренхіми становить два-три, а при затіненні — один-два, причому розміри цих клітин значно менші. У рослин, що ростуть у посушливих умовах, значно краще роз­винена кутикула, яка звичайно утворює складочки, через що отри­мала назву складчастої. Складчастість кутикули характерна та­кож для рослин помірного клімату. Продихи в рослин, що ростуть у посушливих умовах, звичайно розміщуються у своєрідних по­глибленнях — кріптах, які мають різну форму і прикриті тріхомами, що значно зменшує випаровування води; епідерма може бути дво- і тришаровою (олеандр); у м'якоті листків можуть знаходитися великі водоносні клітини (листкові сукуленти: алое, агави та ін.). У деяких рослин, що ростуть у посушливих умовах степу (ковили, вівсяниці) або напівпустель листки скручуються в трубку, на внутрішній поверхні якої знаходяться продихи, що значно зменшує випаровування. В епідермі цих рослин є так звані моторні клітини, які відрізняються від епідермальних значно тон­шими оболонками, крупнішими розмірами і вла­стивістю швидко випаровувати вологу, що спричиняє скручування листків. У водяних і болотних рослин мезофіл може бути репрезентований аеренхімою (латаття, глечики, рис, осоки, комиш, рогіз та ін.). У тропічних злаків клітини мезофілу, які оточують су­динно-волокнисті пучки, орієнтовані так, що їх видовжені осі роз­міщені перпендикулярно до пучків. У деяких рослин (олеандр та ін.) на краях листків знаходиться механічна тканина — коленхіма або склеренхіма.

Морфологічна будова кореня

Корінь — це основний, осьовий, як пра­вило, підземний вегетативний орган з необмеженим верхів­ковим ростом і радіальною будовою. Корінь сформувався в процесі еволюції пізніше ніж па­гін. Але він теж забезпечив виживання рослин в умовах суші. Головна функція кореня — поглинання з ґрунту води з роз­чиненими в ній мінеральними солями та передача їх до сте­бла і листків. Корінь виконує і видільну функцію. Корене­вими волосками виділяються органічні кислоти (оцтова, вугільна, мурашина тощо), ферменти і вітаміни. Корінь виконує і такі функції, як закріплення в ґрунті, вегетативного розмноження (вишня, осот, осика, берізка), запасання поживних речовин (буряк, редька, морква). Корені поглинають з ґрунту разом з водою макроелементи (фосфор, калій, залізо та ін.), мікроелементи (марганець, хлор, йод, алюміній та ін.). Поглинання — це надходження поживних мі­неральних та органічних речовин з навколишнього середо­вища до провідної системи кореня.

В будові та розвитку кореня і пагона є ряд спільних ознак та багато відмінностей, пов'язаних з різними функ­ціями і різним середовищем зростання. Свій розвиток пагін та корінь починають із зародка насіння. У папоротей, хвощів та деяких плаунів усі тканини кореня виникають з однієї верхівкової клітини конуса наростання. Ця ініціальна клітина має форму тетраедра і поділяється перегородками і по черзі на всі сторони. Після кожного ділення вона зберігає свою форму, тобто поновлює її. Точка росту кореня ви­щих рослин складається з цілої групи ініціальних клітин, які , розміщуються одна над одною трьома шарами. В кожному шарі може бути від 1 до 4 ініціальних клітин. У дводольних рослин ініціалі нижнього шару дають початок клітинам кореневого чохлика та різодерми (епіблеми), ініціа­лі другого шару — клітинам периблеми, ініціалі верхнього шару — клітинам плероми. З периблеми утворюється кора кореня, а з плероми — стела або центральний циліндр. В однодольних рослин ініціалі нижнього шару дають початок тільки кореневому чохлику. Диференціація епіб­леми (різодерми) відбувається з зовнішнього шару клітин периблеми. Розміщення ініціальних клітин групами, без поділу на шари, спостерігається у деяких дводольних, однодольних та голонасінних (гінго). Вони дають початок усім ткани­нам кореня.