1.3.4. Навчання техніки передач м’яча стоячи на місці

Передача м'яча – прийом техніки володіння м'ячем, за допомогою якого партнери, переміщаючи м'яч, створюють сприятливу ситуацію для завершення атаки кидком.

Існує кілька способів виконання передач. Вони розрізняються вихідним положенням м'яча або характером руху верхніх кінцівок. Відповідно виділяють передачі м'яча від голови (зверху), від грудей, від плеча, знизу, збоку, над головою (гаком), однією і двома руками.

Всі перераховані передачі можуть здійснюватися з місця, в стрибку, в русі або після ведення.

У структурі руху при виконанні всіх способів передач виділяють:

Підготовчу фазу. Забезпечує переведення м'яча зі стійки гравця, володіючого м'ячем, до вихідного положення для початку основного руху.

Основну фазу. Забезпечує потрібний напрямок і швидкість польоту м'яча.

Завершальну фазу. Забезпечує становлення гравця в стійку готовності для подальших дій.

Зміст кожної фази визначається способом виконання передачі. Освоєння техніки передач починають вже на 2 – 3-му уроці знайомства з баскетболом, вивчаючи в певній послідовності:

– двома руками від грудей;

– однією рукою від плеча;

– двома руками від голови (зверху);

– однією рукою від голови (зверху);

– однією рукою збоку;

– однією рукою над головою (крюком);

– двома і однією рукою знизу;

– приховані передачі: під рукою, над плечем, із-за спини.

Різновиди прихованих передач вивчають при поглиблених заняттях баскетболом на етапі спортивної спеціалізації, так як їх освоєння вимагає від учнів володіння основами техніки гри вже на досить високому рівні.

Передача двома руками від грудей – основний спосіб, що дозволяє швидко і точно направляти м'яч партнеру на близьку чи середню відстань в ситуації відсутності щільної опіки суперника (рис. 1.6).

В. п. – стійка гравця, володіючого м'ячем.

Рис. 1.6. Передача м’яча двома руками від грудей

Підготовча фаза – м'яч підводять до грудей петлеподібним рухом кистей зверху вперед і вниз, потім вгору вздовж тулуба. Кисті "беруться" на себе (максимально розгинаються), маса тіла переноситься на попереду стоячу, зігнуту в коліні ногу. Позаду стояча нога майже випрямляється, зберігаючи опору на передню частину стопи, тулуб утримується у вертикальному положенні.

Основна фаза – одночасно з випрямленням спереду стоячої ноги починається послідовний розгинальний рух рук в плечових і ліктьових суглобах паралельно майданчику, а тулуб подається вгору-вперед. Останніми в роботу включаються кисті, виштовхуючи м'яч через вказівні пальці в потрібному напрямі, надаючи йому зворотне обертання; маса тіла подається на попереду стоячу ногу.

Завершальна фаза – кисті супроводжують м'яч повним згинанням в променезап'ясткових суглобах і поворотом до положення, коли великі пальці опущені вниз, тильні сторони долонь звернені один до одного, випрямлені руки розслаблено опускаються вниз. Потім гравець приходить в стійку готовності на злегка зігнутих ногах, розподіляючи масу тіла на передню частину стоп.

Також передача двома руками від грудей може виконуватись з відскоком від підлоги, яка виконується переважно на близькі дистанції, коли суперник перекриває простір вгорі. Характерною особливістю є більш повільний рух м'яча. Проте баскетболісти високого рівня майстерності здатні виконати несподівану швидкісну передачу з відскоком на середні і навіть довгі дистанції. Особливо ефектно вона виглядає відразу після ведення, коли м'яч проходить між декількома суперниками з триочкової лінії під щит.

Передача однією рукою від плеча дозволяє точно послати м'яч партнеру як на близьку, так і на значну відстань (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Передача м’яча однією рукою від плеча

В. П. – стійка гравця, володіючого м'ячем, однойменна з рукою, яка виконує передачу, нога попереду.

При передачі на велику відстань положення ніг змінюється.

У підготовчій фазі за рахунок згинання рук м'яч підноситься до плеча. Положення м'яча контролюється кистю руки передаючої м’яч, що розташовується на його задній поверхні, вона максимально відведена назад. Вказівний палець і лікоть робочої руки знаходяться на одній вертикалі з виставленою вперед ногою. Інша рука тільки підтримує м'яч збоку, маса тіла переноситься на позаду стоячу ногу. При передачі на велику відстань одночасно з замахом рукою в бік м'яча повертається тулуб (чим більше дистанція до партнера, тим сильніше "скручування" тулуба).

В основній фазі рух починається з швидкого розгинання верхніх і нижніх кінцівок, що супроводжується послідовним переносом маси тіла на попереду стоячу ногу. Після повного випрямлення руки, якою виконується передача, прискорення м'ячу додає хльосткий рух кисті (згинанням вниз в лучезап’ястному суглобі). М'яч зходить з вказівного пальця, що надає йому зворотне обертання, підтримуюча м'яч рука відводиться в сторону. При передачі м'яча на велику відстань в розгоні активно використовується зворотний поворот тулуба, з якого і починається процес передачі.

Завершальна фаза – після повного випрямлення руки що передає м’яч і супроводу м'яча кистю гравець розслабляє верхні кінцівки і повертається в стійку готовності.

Методика навчання техніки виконання передач м'яча на місці

1. Пояснення і показ.

2. Імітація вивчаємого способу передачі без м'яча.

3. Імітація передачі та ловіння м'яча в парах.

4. Виконання передачі м’яча учнем в парах.

5. Виконання передач в парах, але з викрокуванням вперед.

6. Передачі м'яча в парах з викрокуванням, змінюючи дистанцію і траєкторію польоту м'яча.

7. Передачі з виконанням різноманітних рухових дій (наприклад, після виконання передачі стрибок поштовхом двома ногами з поворотом на 360°, після чого ловіння м'яча від партнера).

8. Передачі м'яча учнями в парах в різних вихідних положень (стоячи, стоячи на колінах, сидячи, лежачи на животі і т.п).

9. Чергування вивчених способів передач м'яча у відповідь на звукові і зорові сигнали педагога або партнера.

10. Передачі м’яча з наступним пересуванням в бік напрямку виконаної передачі (по трикутнику або квадрату).

11. Виконання передач в рухливих іграх або естафетах, таких, як "Не давай м'яч водячому", "М'яч у центр", "Рухлива ціль", "10 передач" "Передав сідай" і т. п.

12. Направлене поєднання різновидів передач з іншими технічними прийомами (по мірі освоєння техніки гри).

Організаційно-методичні вказівки

1. До вивчення передач м'яча приступати одночасно з освоєнням ловіння м'яча.

2. Навчання різновидів прийому починати зі способів двома руками від грудей і однією рукою від плеча, а передачі м'яча знизу та із за спини вивчати останніми.

3. Намагатися швидко переходити до інших рухових дій або до початку переміщення відразу після випуску м'яча, не допускаючи пробіжки.

4. Паралельно з початковим навчанням техніки передачі м'яча сприяти розвитку спеціальних якостей, необхідних для ефективного виконання прийому (координаційні здібності, швидкість, «вибухову» силу верхніх кінцівок).

5. При виконанні різновидів передачі необхідно:

– педагогу контролювати вихідне положення, характерне для кожного способу передачі м'яча;

– учням намагатись постійно тримати в полі зору партнера і захисника, м'яч бачити за рахунок периферичного зору;

– максимально швидко здійснювати підготовчу фазу прийому, уникати скутості рухів;

– викрокування виконувати синхронно з роботою рук, домагатися узгодженого руху рук, ніг і тулуба;

– своєчасно і раціонально переносити масу тіла в кожній фазі руху;

– повністю випрямляти руки і ноги в основній фазі;

– супроводжувати політ м'яча розслабленими кистями;

Основні помилки при виконанні передач м'яча на місці

1. У вихідному положенні.

– дуже закріпачені кінцівки;

– учень стоїть на прямих ногах або нераціонально розподіляє масу тіла;

– опущена (відхилена) голова або відведений погляд;

– м'яч утримується кінчиками пальців або долонями.

2. У підготовчій фазі.

– гравець піднімає плечі при передачі м'яча двома руками від грудей;

– при виконанні замаху лікті сильно розводяться в сторони або притискаються до тіла;

– рухи виконуються дуже повільно, "мляво".

3. В основній фазі.

– долоні торкаються м'яча – важко зробити виштовхування м'яча;

– розсогласованість руху рук і ніг – передача здійснюється тільки руками або після випрямлення ніг, тобто з паузою перед рухом рук. Відсутнє викрокування неопорною ногою;

– неповна амплітуда руху верхніх кінцівок – м'яч випускається з зігнутих рук;

– повільне і недостатньо активне випрямлення рук і ніг при випуску м'яча – м'яч не доходить до партнера;

– невірний вибір траєкторії польоту м'яча без урахування дистанції або швидкості переміщення партнера – неточна або незручна для обробки передача м'яча;

4. У завершальній фазі.

– відсутня фаза розслаблення після випуску м'яча або при переході в стійку готовності;

– опущені руки чи нераціональне розташування ніг в стійці готовності;

– гравцеві необхідно додатковий час для підготовки до наступних ігрових дій;

1.3.5. Навчання техніки виконання передач м’яча в русі

В ігрових умовах передачі м'яча в русі дозволяють розвивати атаку, не знижуючи її швидкості і темпу, і можуть виконуватися при русі гравців назустріч один одному (зустрічна передача) або при паралельному їх русі, коли гравець, який отримує м'яч, постійно випереджає партнера і знаходиться попереду-збоку (поступальна передача).

Згідно з правилами, гравець з м'ячем у руках може виконувати не більше двох кроків.

Вивчення передач в русі починають з оволодіння зустрічною передачею, а потім освоюють поступальну.

Зустрічна передача м'яча у русі в грі використовується в процесі взаємодії нападників при розвитку і завершенні атаки. Вона може виконуватися однією або двома руками від грудей, від плеча, від голови (зверху) або знизу.

В.П. – гравець пересувається бігом у високій стійці, тулуб незначно нахилений вперед, руки напівзігнуті і здійснюють ритмічні рухи.

Підготовча фаза починається в момент ловіння м'яча, яка виконується на подовженому кроці зустрічним рухом випрямлених рук в сторону м'яча. Після обхвату м'яча кистями із закінченням першого кроку і початком другого здійснюється винесення його у вихідне положення для виконання передачі м'яча обраним способом (від грудей, плеча, голови або стегна).

Для передачі м'яча двома руками немає принципової різниці, під яку ногу ловити м'яч. При передачі однією рукою м'яч необхідно ловити на кроці однойменної ноги.

В основній фазі на другому кроці гравець вносить зміни в положення тулуба, рук, кистей з м'ячем відповідно до техніки обраної передачі і характером опору суперника.

Завершальна фаза – після випуску м'яча руки розслаблено опускаються вниз, згинаються в ліктях і продовжують рух в потрібному напрямку в такт з роботою ніг. Гравець відновлює майже пряме положення тулуба і без зупинки продовжує біг за м'ячем або здійснює маневр, продиктований зміною ігрової ситуації.

Методика навчання техніки передач м'яча в русі

1. Пояснення і показ.

2. Виконання вивчаємого способу передачі м'яча в русі нерухомо стоячому гравцю після виконання двох кроків з місця.

3. Виконання передачі в русі в парах.

4. Виконання зустрічної передачі партнера з відскоком від підлоги.

5. Виконання передачі м’яча в русі учнями із зустрічних колон:

– передачі з відскоком від підлоги при зустрічному переміщенні гравців;

– передачі по прямій траєкторії при зустрічному переміщенні гравців.

2. Передачі в русі постійно варіюючи швидкостями зустрічних переміщень.

3. Передачі зі зміною напрямку руху до або після виконання прийому: переміщення змійкою здійснюються між набивними м'ячами, фішками або нерухомо стоячими гравцями.

4. Виконання передач зі зміною напрямку руху після передачі м'яча при різних побудовах учнів (в трьох або чотирьох колонах).

5. Виконання різновидів зустрічних передач м'яча в русі в естафетах і рухливих іграх "Полювання з м'ячем", "Салки і м'яч".

Організаційно-методичні вказівки

1. Навчання передачам в русі починати після оволодіння учнями технікою різновидів ловіння і передач м'яча на місці та зупинки двома кроками з ловінням м'яча.

2. Кількість підвідних вправ використовувати в залежності від рівня підготовленості учнів.

3. Початкове вивчення структури руху робити в полегшених умовах:

– пересування на невисокій швидкості;

– передача м'яча в русі стоячому на місці партнеру;

4. На початковому етапі навчання використовувати розміщення учнів в парах або трійках.

У міру освоєння техніки прийому учнями, наближати умови його виконання до ігрових:

– змінювати дистанцію між гравцями у вихідному положенні і по ходу їх пересувань;

– міняти швидкість і напрямки переміщень;

– чергувати способи передач м'яча;

– міняти число гравців, задіяних у вправах, і кількість використовуваних м'ячів;

– здійснювати вихід на м'яч після обманного руху та звільнення від опіки умовного захисника.

В ігрових завданнях необхідно орієнтувати учнів на виконання передач в русі без порушення правила пробіжки.

При виконанні передачі в русі:

– своєчасно виходити на м'яч;

– не знижувати швидкості руху та не зупинятися в момент зустрічі з м'ячем;

– виконувати ловлю м'яча на подовженому кроці;

– контролювати політ м'яча поглядом з моменту вильоту до моменту захоплення його кистями;

– при лові і замаху лікті сильно не розводити і до тулуба не притискати;

– перехід від підготовчої фази до основної робити без пауз в роботі рук і без зміни ритму руху ніг;

– закінчувати випуск м'яча до моменту постановки стопи на майданчик на третьому кроці: без пробіжки;

– стежити за партнером, якому направляється м'яч периферичним зором, але прямо на нього намагатися не дивитися;

– зберігати стійке положення рівноваги в момент ловлі-передачі м'яча за рахунок постановки ніг пружно на всю стопу;

Основні помилки при виконанні передач м'яча в русі

Несвоєчасний вихід на м'яч.

Зупинка перед ловінням м'яча або уповільнення швидкості руху в момент зустрічі з м'ячем.

Відсутність подовженого кроку при ловлі м'яча.

При ловінні м'яча:

– сильно закріпачені верхні кінцівки;

– відсутній уступаючий рух після обхвату м'яча пальцями.

Сильно підняті плечі в момент замаху при передачі двома руками від грудей, нераціональне розташування рук при передачі однією рукою, закріпачені кисті.

Неузгодженість роботи рук і ніг:

– затримка м'яча у вихідному положенні для передачі, що призводить до порушення правил – пробіжка.

Випуск м'яча напівзігнутими руками і без супроводжуючого руху кистями: м'яч летить "мляво", без зворотного обертання, не доходить до партнера.

Занадто різке випрямлення рук без урахування дистанції до партнера або м'ячу надається поступальне обертання:

– м'яч летить з позамежною швидкістю і обертається в бік партнера – незручний для обробки.

10. Опущене положення голови або очей – втрата зорового контролю над м'ячем при його ловінні або за партнером при передачі.

1.3.6. Навчання техніки виконання ведення м’яча

Ведення м'яча – прийом техніки нападу, що дозволяє баскетболісту маневрувати з м'ячем по майданчику з великим діапазоном швидкостей і напрямків руху (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Ведення м’яча

У вихідному положенні гравець після оволодіння м'ячем знаходиться в стійці нападаючого, для ведення правою рукою – права нога позаду, для ведення лівою – ліва ззаду. Маса тіла при цьому рівномірно розподілена на обидві ноги. П'ятка опорної ноги або п'яти обох ніг, якщо кожна з них може бути використана як опорна, незначно підняті над майданчиком. Спина злегка округлена. Руки зігнуті і утримують м'яч на рівні грудей або пояса, кисть дальньої від суперника руки розташована ззаду-зверху на м'ячі, вона контролює його положення і готова почати ведення, інша кисть підтримує м'яч збоку. М'яч приховується в стороні дальньої від суперника ноги, лікті зігнуті та опущені вниз, а лікоть робочої руки, готової почати ведення м'яча, відведений назад уздовж тулуба. Голова піднята, погляд спрямований вперед.

Підготовча фаза нетривала за часом і полягає у винесенні м'яча найкоротшим шляхом для удару в підлогу.

Основна фаза починається з моменту випуску м'яча і відриву опорної ноги (початку переміщення) і складається з повторного виштовхування м'яча (безпосередньо ведення) і переміщення без нього. Безпосередньо ведення здійснюється послідовними поштовхами м'яча вперед-вниз однією рукою або по черзі правою і лівою.

У завершальній фазі гравець, припиняючи ведення, переходить до виконання іншого технічного прийому.

Існує кілька різновидів ведення в залежності від висоти відскоку м'яча і специфіки контролю над ним.

Ведення з високим відскоком м'яча (високе ведення) застосовується при відсутності щільної опіки з боку захисника найчастіше в ситуації, що вимагає швидкого пересування з м'ячем в обраному напрямку.

Ведення з низьким відскоком м'яча (низьке ведення), навпаки, використовується, якщо захисник знаходиться в безпосередній близькості і існує загроза вибивання м'яча.

Чим нижче висота відскоку, тим триваліше, а значить, і надійніше контроль гравця над м'ячем.

І високе, і низьке ведення може здійснюватися із зоровим контролем над м'ячем або без зорового контролю.

Ведення м'яча із зоровим контролем не ефективно в ігрових умовах, так як не дозволяє швидко орієнтуватися в розташуванні партнерів, суперників, кошика, і застосовується лише на початкових стадіях навчання прийому для становлення правильної структури руху або при використанні фінтів.

Ведення м'яча без зорового контролю дає можливість стежити за зміною ситуації на майданчику і своєчасно реагувати на нього конкретними ігровими діями.

При навчанні веденню м'яча слід прагнути до того, щоб учні добре оволоділи різновидами ведення правою і лівою рукою без зорового контролю над м'ячем.

Методика навчання веденню м'яча

1. Пояснення і показ.

2. Високе ведення на місці по черзі правою і лівою рукою в основній стійці баскетболіста.

3. Низьке ведення в положенні сидячи на стільці або на підлозі, і в стійці нападника на сильно зігнутих ногах.

4. Ведення на місці з різною висотою відскоку.

5. Ведення на місці в паралельній стійці з переводом м'яча з руки на руку перед собою.

6. Ведення на місці з елементами жонглювання:

– чергуючи вихідні положення – сидячи, лежачи, стоячи в випаді, в широкій стійці, на одному або на двох колінах і т.п.;

– з переводом м'яча з руки на руку (під ногою, між ногами, за спиною);

7. Низьке ведення на місці з поворотом навколо своєї осі, правою рукою – проти годинникової стрілки, лівою – за годинниковою стрілкою.

8. Високе ведення в русі по прямій – однією та іншою рукою.

9. Високе ведення в русі по прямій з переходом на низьке ведення на окремих відрізках дистанції.

10. Те ж саме, але зі зміною висоти відскоку по сигналу педагога або партнера.

11. Виконання ведення м’яча з обводом фішок або партнерів розставлених по майданчику (ведення змійкою)

12. Чергування високого і низького ведення в русі зі зміною його напрямку.

13. Виконання високого і низького ведення по прямій, зі зміною напрямку і швидкості пересування в естафетах і рухливих іграх, таких, як "Гонки з м'ячами", "П'ятнашки з веденням".

14. Виконання різновидів ведення на обмежених ділянках майданчика, долаючи активну протидію захисника.

15. Виконання різновидів прийому в поєднанні з іншими ігровими діями (у міру освоєння техніки гри).

Організаційно-методичні вказівки

1. Чергувати завдання для правої і лівої руки; більше часу приділяти ведення найслабшою рукою.

2. На початковому етапі навчання вести м'яч із зоровим контролем, голову при цьому не опускати (контролювати м'яч поглядом), поступово досягати виконання прийому без зорового контролю, включаючи у вправи різноманітні сигнали для перемикання зорового аналізатора.

3. Вправи з елементами жонглювання при веденні м'яча включати в кожен урок з метою вироблення "почуття м'яча".

4. Умовного захисника включати в вправи під час оволодіння основною структурою прийому, його активність поступово збільшувати.

5. При обіграванні захисника або фішки в русі переклад м'яча з руки на руку і зміну напрямку руху виконувати швидко і несподівано, використовувати зміну ритму бігових кроків.

6. В естафетах і рухливих іграх на початковому етапі навчання веденню необхідно акцент зміщувати у бік якості виконання прийому, а прояв швидкісних здібностей стимулювати в міру оволодіння технікою різновидів прийому на невисокій швидкості.

7. При виконанні прийому:

– контролювати висоту відскоку м'яча – при високому веденні він не повинен підніматися вище пояса;

– висоту відскоку змінювати за рахунок згинання ніг: тулуб вперед сильно не нахиляти;

– починати ведення в русі з випуску м'яча, опорну ногу, утримуючи м'яч в руках, не відривати, таким чином уникати пробіжки;

Основні помилки при виконанні ведення м'яча

1. Нераціональне вихідне положення перед початком ведення в русі, при веденні правою – ліва нога позаду, при веденні лівою – права, м'яч утримується перед собою, не визначена робоча кисть.

2. Участь долоні в виштовхуванні м'яча.

3. Занадто "м'яка" кисть – гравець шльопає по м'ячу, а не штовхає його, занадто "тверда" кисть – гравець жорстко стукає по м'ячу, як дошкою.

4. Передчасне відривання опорної ноги на початку ведення, випереджаючий випуск м'яча тягне за собою порушення правила пробіжки.

5. М'яч посилається в підлогу перед ногами в наслідок чого гравець втрачає його або змушений зупинятися, щоб не зіграти ногою.

6. Опущена голова, занадто сильно нахилений вперед тулуб при низькому веденні м'яча – гравець не контролює ситуацію на майданчику.

7. Відсутність приховування м'яча вільною рукою і тулубом при безпосередній близькості захисника – існує загроза втрати м'яча в результаті вибивання його суперником.

14. Ведення з постійним зоровим контролем над м'ячем – гравець не контролює ігрову ситуацію.

1.3.7. Навчання техніки виконання кидків м’яча з місця

Кидки м'яча в кошик відносяться до найбільш значущих прийомів гри в баскетбол, так як є кінцевою метою атакуючих дій гравців, ефективність яких визначає в підсумку результат гри.

При навчанні кидкам необхідно враховувати, що напрямок обертання м'яча визначається відстанню і розташуванням гравця по відношенню до кошика, а також ступенем протидії захисника.

Існує кілька різновидів виконання кидків. Їхня назва визначається рядом критеріїв:

– кількістю рук, що беруть участь в кидку: двома або однією рукою;

– розташуванням м'яча в початковий момент виконуваного кидкового руху – від голови (зверху), над головою, від плеча, від грудей або знизу;

– співвідношенням до опори: з місця, в стрибку;

– характером попередньої рухової дії:

Важливим для організації процесу навчання є твердження про те, що кидки поблизу кошика треба вміти впевнено виконувати як правою, так і лівою рукою, а з середніх і дальніх дистанцій – найсильнішою.

При оволодінні навиками гри на заняттях з баскетболу доцільно дотримуватися наступної послідовності вивчення кидків:

– способам кидків з місця;

– кидкам однією рукою зверху (від плеча або від голови) в русі – після отримання м'яча від партнера та після ведення;

– основним способам кидка в стрибку;

– різновидам кидків в русі, після викрокування, після ведення і в стрибку.

Існує кілька способів виконання кидка з місця. Для кожного з них характерні свої особливості. Розглянемо їх.

Кидок двома руками від грудей в сучасному баскетболі застосовується вкрай рідко і головним чином для атаки кошика з далеких дистанцій або в жіночому баскетболі. Цей спосіб кидка учні освоюють найбільш швидко. З нього й починають навчання дистанційним кидкам з місця (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Кидок двома руками від грудей

У вихідному положенні гравець утримує м'яч у руках, перебуваючи в стійці нападника. Так, як кидок виконується двома руками, розташування ніг може змінюватися: стопи, носками спрямовані в бік кошика, ставляться паралельно на одному рівні або одна з них виставляється вперед. Гравець індивідуально вибирає оптимальну для себе стійку.

За структурою рухів в підготовчій, основній та завершальній фазах кидок двома руками від грудей відповідає передачі. Починається кидок тим же петлеподібним рухом замаху, а випуск м'яча здійснюється після його виносу уздовж тулуба та обличчя знизу вгору обома кистями і наступного повного випрямлення рук. Одночасно всі частини тіла випрямляються вгору.

Рис. 1.9. Кидок двома руками від голови

Кидок двома руками від голови (зверху) доцільно виконувати з середньої дистанції при щільній опіці суперника (рис 1.9).

Розташування ніг, як і в попередньому кидку, довільне. Для замаху, м'яч із стійки нападника найкоротшим шляхом піднімається двома руками до голови, лікті оптимально розведені в сторони, висота піднімання м'яча індивідуальна, кисті знаходяться під м'ячем, спрямовані долонями вгору і розташовані паралельно підлозі. Одночасне і плавне випрямлення нижніх і верхніх кінцівок завершується м'яким випуском м'яча. Напрямок польоту задається синхронним рухом вказівних пальців обох кистей в завершальний момент основної фази кидка, тобто, після повного випрямлення всіх ланок тіла. Кисті після випуску м'яча повернені тильними сторонами долонь один до одного, великі пальці дивляться вниз.

Кидок однією рукою від плеча – ефективний спосіб атаки кільця з місця з середніх і дальніх дистанцій, а також успішно використовується при виконанні штрафного кидка.

На відміну від кидків двома руками до вихідного положення гравець завжди виставляє вперед однойменну з виконуючою кидок рукою ногу.

Суглоби розташовують в одній вертикальній площині з м'ячем. Послідовність і структура рухів у всіх фазах кидка ідентичні особливостям виконання передачі. Основна функція в досягненні результату кидка відводиться кидаючій руці. Висота піднімання її ліктя варіюється у різних гравців і відноситься до індивідуальних особливостей, тобто не впливає на точність кидкового руху. Важливо, щоб розгинальний рух був м'яким, плавним і відбувався для всіх суглобів виконуючої кидок руки в одній вертикальній площині, а м'яч прямував до кошика через вказівний палець. Інша рука лише підтримує м'яч, не приймаючи безпосередньої участі в кидку.

Кидок однією рукою від голови (зверху) – основний кидок в баскетболі для влучання у кошик з близької, середньої або дальньої дистанції, а також з лінії штрафного кидка. Причому з місця цей кидок у грі застосовується в більшій мірі лише для реалізації штрафного. В основному він виконується в стрибку (рис. 1.10).

Рис. 1.10. Кидок однією рукою від голови

У вихідному положенні як і в попередньому способі виконання кидків, баскетболіст приймає стійку з потрійною загрозою. Однойменна з кидаючою рукою нога знаходиться попереду і носком спрямована в бік кошика, інша нога ставиться на пів стопи позаду і розгорнута носком назовні під кутом до 45°, м'яч утримується двома руками біля плеча руки виконуючої кидок.

Підготовча фаза починається одночасним згинанням ніг в колінних і гомілкових суглобах і виносом м'яча до голови (кут згинання в ліктьовому суглобі приблизно до 90°). Гравець перебуває в положенні, коли вказівний палець кидаючої руки, лікоть, коліно і стопа знаходяться в одній вертикальній площині з кошиком. Погляд концентрується на верхній, ближній до гравця точці дуги кільця (при виконанні кидка без відскоку від щита) або на відповідній точці маленького квадрата на щиті при виконанні кидка з відскоком. М'яч лежить на кисті кидаючої руки, і підтримується іншою рукою збоку.

Для основної фази характерним є узгоджене розгинання в тазостегнових, колінних і гомілкових суглобах обох ніг, плечовому і ліктьовому суглобах кидаючої руки. М'яч утримується двома руками до їх майже повного випрямлення в ліктьових суглобах, після чого підтримуюча рука відводиться в сторону (кисть направлена в сторону кидаючої руки). Тулуб і голова зберігають вертикальне положення. Закінчується кидковий рух активним згинанням вперед в лучезап’ястному суглобі кидаючої руки – хлестким рухом кисті. Випуск м'яча здійснюється при повному випрямленні нижніх кінцівок та руки яка виконує кидок. Направлення руху м'яча задається переважно вказівним пальцем (великий і середній пальці не дають впасти м'ячу в сторону). Зусилля припадає на нижню частину м'яча, що надає йому зворотне обертальний рух навколо поперечної осі.

При виконанні штрафного кидка м'яч випускається в сторону кошика під кутом близько 55° щодо горизонталі, це дозволяє надати йому таку траєкторію, щоб він наближався до кошику під кутом 45°. В інших випадках кут випуску м'яча незначно варіюється в залежності від дистанції до кошика і ступеня протидії.

У завершальній фазі виконання прийому кидаюча рука супроводжує політ м'яча до кошика, випрямлена рука утворює кут близько 60°, робоча кисть розслаблено "кинута вниз" – зігнута в лучезап’ястному суглобі, гравець "тягнеться" за м'ячем, піднімаючись на носки, а потім приходить в основну стійку баскетболіста.

Методика навчання кидкам з місця

1. Пояснення і показ.

2. Імітація учнем способу кидка з відтворенням завершального моменту випуску м'яча.

3. Багаторазове виконання випуску м'яча вгору над собою з різних вихідних положень (стоячи в стійці нападника, сидячи на підлозі або стоячи на колінах.

4. Виконання передачі – кидка учнями з високою та середньою траєкторіями однією рукою.

5. Виконання кидка в кошик з близької дистанції під кутом 30 – 45 ° до щита (кидок з відскоком від щита).

6. Те ж саме, але розташовуючись прямо перед щитом. Кидок виконувати без відскоку або з відскоком від щита.

7. Виконання кидків зі збільшенням відстані від кільця.

8. Виконання кидків з різних дистанцій в змагальній формі (виконується в командах):

– кількість влучань з близької та середньої відстані за заданий час;

– максимальна кількість кидків без промаху;

– хто швидше закине установлену вчителем кількість влучань;

9. Поєднання різновидів кидків з місця з іншими ігровими прийомами нападу (зупинки, повороти, ведення, фінти, ловіння і передача м'яча).

Організаційно-методичні вказівки

1. При навчанні елементу, на попередньому етапі, використову­вати спочатку фронтальний, а потім груповий метод організації занять.

2. Показ способів кидка м'яча здійснювати стоячи обличчям, боком і при необхідності спиною до учнів.

3. У підвідних вправах, при виконанні кидка-передачі м’яча партнеру, намагатися посилати м’яч з такою траєкторією, яка дозволить опускатися м’ячу на голову партнеру.

4. Виконання прийому в цілому починати з близьких дистанцій (2-3м).

5. Кидки однією рукою в безпосередній близькості від кошика здійснювати справа – правою, зліва – лівою рукою, а з середньої та дальньої дистанцій – сильною рукою.

6. Дистанцію та кут до щита варіювати в міру освоєння техніки кидкових рухів з близької відстані.

7. У змаганнях на кількість влучань, змінювати умови проведення та кількість учасників.

8. При виконанні різновидів кидків:

– в момент випуску м'яча зберігати вертикальне положення голови і тіла, випускати м'яч рухом через вказівні пальці обох або однієї кидаючої кисті;

– після випуску м'яча супроводжувати його політ розслабленими кистями або кистю кидаючої руки, тягнутися за м'ячем, піднімаючись на носки;

– після завершення кидкового руху приходити в стійке положення і бути готовим до виконання подальших дій (наприклад, до підбору м'яча або переміщення по майданчику).

Основні помилки при виконанні кидків з місця

1. У вихідному положенні:

– нестійке розташування гомілок (вузьке чи широке);

– повністю випрямлені ноги або недостатньо зігнуті коліна;

– значне відхилення від вертикалі голови або тулуба, округлена спина, одне плече вище іншого;

– м'яч утримується долонями або зімкнутими пальцями;

2. У підготовчій фазі:

– погляд відведений від точки прицілювання;

– при кидках від голови – м'яч занадто заводиться назад за голову;

– при кидках двома руками – недостатнє або надмірне розведення ліктів в сторони;

– при кидках однією рукою:

– лікоть кидаючої руки відведено в сторону;

– лікоть підтримуючої руки притиснутий до тулуба або надмірно піднято в сторону;

– кисть підтримуючої руки розташовується зверху на м'ячі, а не збоку або знизу;

– прямі або недостатньо зігнуті ноги, стопи розгорнуті носками в сторони (в сторону) від кошика.

3. В основній фазі (безпосередньо при виконанні кидка):

– зміна точки прицілювання безпосередньо в момент випуску м'яча;

– неповне випрямлення ніг або рук в момент випуску м'яча;

– відсутність зворотнього обертання м'яча;

– передчасне відведення в сторону підтримуючої руки, що призводить до втрати контролю над м'ячем;

4. У завершальній фазі:

– втрата рівноваги після завершення кидка – гравець не готовий до швидких подальших дій (виключений з гри).

1.3.8. Навчання техніки виконання кидка м’яча в стрибку

Кидок у стрибку – основний спосіб завершальних дій у нападі в сучасному баскетболі (рис. 1.11). Існують три варіанти виконання цього прийому в залежності від моменту випуску м'яча по відношенню до стрибка. Якщо гравець випускає м'яч раніше, ніж досягне найвищої точки стрибка, кидок називається зі стрибком (в стрибку "на один рахунок").

Рис. 1.11. Кидок м’яча в стрибку

У разі випуску м'яча у вищій ("мертвій") точці стрибка, це безпосередньо кидок в стрибку (у стрибку "на два рахунки").

І нарешті, при випуску м'яча на низхідній частині траєкторії стрибка здійснюється кидок в стрибку з зависанням (в стрибку "на три рахунки").

Всі перераховані різновиди кидка в стрибку переважно виконуються найсильнішою рукою, в окремих випадках – двома.

У підготовчій фазі гравець отримує м'яч від партнера стоячи на місці, в русі або здійснює зупинку після ведення.

Займає стійке двоопорне положення із незначно виставленою вперед ногою, однойменною з кидаючою рукою.

Маса тіла рівномірно розподілена на обидві ноги. Плече кидаючої руки незначно виведено вперед. М'яч утримується в двох руках на рівні плеча, трохи попереду тулуба. Підтримуюча рука обхоплює м'яч збоку. Погляд націлений на кошик.

Основна фаза починається поштовхом двома ногами вертикально вгору і одночасним корегуванням положення м'яча для кидка (фіксацією його на необхідній висоті біля плеча, з виносом до голови або над головою).

М'яч прямує в точку прицілювання через вказівний палець (пальці) або вказівний і середній пальці. Після випуску кидаюча кисть або обидві кисті розслаблено опускаються вниз, супроводжуючі політ м'яча.

Безпосередньо кидковий рух гравець робить при досягненні заданого рівня стрибка.

У завершальній фазі гравець м'яко приземлюється на дві зігнуті ноги в точку відштовхування, трохи попереду або позаду її, залежно від умов виконання кидка (дистанції до кошика, напрямку по відношенню до щита та ступеня протидії суперників). Далі він швидко приймає стійку готовності для подальших дій.

При навчанні різновидам кидка в стрибку слід враховувати фізичний потенціал і рівень технічної підготовленості учнів. В середніх класах, навчання доцільно починати з варіантів кидка в стрибку двома руками від голови і однією рукою від плеча на "один рахунок". Пізніше, в старших класах, можна переходити до освоєння кидка в стрибку однією рукою зверху (від голови) на "два рахунки". А кидок на "три рахунки" (із зависанням) слід вивчати лише після оволодіння учнями, в достатній мірі, технікою основних ігрових прийомів і в разі поглиблених занять баскетболом.

Методика навчання кидка м’яча в стрибку

1. Пояснення і показ.

2. Імітація виконання прийому з місця з випуском м'яча над собою.

3. Кидок-передача із стрибком цілячись на підняту руку партнера.

4. Виконання прийому в цілому з місця з середньої дистанції під кутом 30-45º  до щита.

5. Те ж саме, але варіюючи дистанцію і напрям кидків по відношенню до кошика.

6. Виконання кидків в стрибку після зустрічної передачі партнера.

7. Чергування кидків з різних позицій в змагальній формі.

8. Виконання прийому в поєднанні з іншими ігровими діями (у міру освоєння техніки гри).

Організаційно-методичні вказівки

1. На початковій стадії навчання вправи виконувати на дистанції 2 – 3 метри до партнера або до щита.

2. Кидки в кошик починати виконувати під кутом 30-45 ° до щита, кидати з відскоком від щита, по мірі оволодіння технікою прийому варіювати напрямок і дистанцію до кошика.

3. Контролювати раціональність вихідного положення, макси­мально швидко приймати стійку нападаючого, при кидках однією рукою, ногу і плече незначно виводити вперед, м'яч утримувати двома руками близько до тулуба, голову тримати прямо, погляд концентру­вати в точці прицілювання.

4. Приземлятися на зігнуті ноги в опорне положення, руки вниз не опускати і бути готовим до боротьби за відскочивший у разі промаху м'яч.

5. Лікоть підтримуючої руки оптимально відводити в бік, а її кисть накладати на м'яч збоку або знизу.

6. Ноги після відштовхування повністю випрямляти.

Основні помилки при виконанні кидка в стрибку

1. Нераціональне вихідне положення:

– тулуб сильно нахилено вперед;

– голова або очі опущені вниз;

– повністю випрямлені ноги;

– стопи широко розставлені або наближені один до одного;

– маса тіла розподілена на носки або п'яти.

2. Несвоєчасний або неефективний винос м'яча:

– при виконанні кидка в стрибку – запізнений винос м’яча (його винос після відштовхування);

– м'яч виноситься далеко від тулуба, а не перед особою при виконанні кидка двома руками в стрибку.

3. Помилки при випуску м'яча:

– відсутність скочуючого м'яч руху кидаючої кисті, м'яч летить без обертання або обертається в напрямку від гравця;

– неповне випрямлення кидаючої руки (рук), незавершений кидковий рух.

5. Помилки при приземленні:

– приземлення на прямі або сильно зігнуті ноги призводить до додаткової втрати часу для включення в гру;

– перенесення маси тіла на передню частину стоп, що веде до втрати рівноваги;

– опускання рук вниз одночасно з приземленням призводить до не готовності оволодіння м'ячем після промаху;

– відхилення від вертикалі голови, тулуба або згинання ніг при кидках в стрибку призводить до втрати раціональної координації рухів.

1.3.9. Навчання техніки виконання кидкам м’яча в кошик після виконання подвійного кроку

Кидок в русі після виконання подвійного кроку – найбільш ефективний прийом для завершення атаки кошика з близької відстані. Кидок виконується від плеча або від голови правою рукою або лівою рукою – після оволодіння м'ячем в русі після ведення або передачі партнера (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Кидок м’яча в кошик після виконання подвійного кроку

У вихідному положенні гравець знаходиться в русі.

Підготовча фаза починається в момент ловіння м'яча на подовженому кроці однойменною з кидаючою рукою ногою. Вона ставиться пружно на всю стопу, тулуб незначно подається вперед, а руки тягнуться до м'яча і охоплюють його пальцями.

Подальший (другий) крок з постановкою ноги перекатом з п'ятки на всю стопу. Його довжина і напрям визначаються відстанню до кошика та розташуванням суперників. Гравець прагне макси­мально наблизитися до щита і вийти на зручну для завершального кидкового руху позицію, чим одночасно ускладнює протидію. М'яч при цьому найкоротшим шляхом підноситься до тулуба.

Одночасно з відштовхуванням м'яч перекладається на кисть кидаючої руки і виноситься найкоротшим шляхом вздовж тулуба в положення замаху над плечем (головою). Вільною рукою м'яч підтримується збоку або знизу. Висота підіймання ліктя кидаючої руки індивідуальна. Тулуб виводиться у вертикальне положення.

Основна фаза – це саме кидковий рух, який починається у вищій точці стрибка випрямленням кидаючої руки вгору для максимального наближення м'яча до кільця, і виконується відповідно до загальних положень про кидок однією рукою з місця (м'яч іде в кільце м'якими рухами пальців і йому надається необхідне обертання).

У завершальній фазі відбувається приземлення гравця під щитом на обидві зігнуті ноги (або поштовхову) і відновлення рівноваги для участі в подальших ігрових діях.

Вивчення кидка однією рукою зверху (від плеча, від голови) в русі повинно проходити після оволодіння технікою зупинки двома кроками з ловінням м'яча та дистанційного кидка м'яча з місця.

Методика навчання техніки виконання кидка м’яча в русі після виконання подвійного кроку

1. Пояснення і показ.

2. Виконання імітації подвійного кроку пересуваючись по колу та переступаючи гімнастичну лаву або фішки з правого та лівого боку без м’яча.

3. Пересуваючись по колу виконувати подвійний крок з пересту­панням через перешкоду з імітацією кидка у кошик знімаючи м'яч з витягнутої в бік руки партнера зправа та зліва.

4. Виконання подвійного кроку без перешкоди рухаючись по колу з виконанням кидка у кошик знімаючи м'яч з витягнутої в бік руки партнера зправа та зліва.

5. Те ж саме, але з ловінням м'яча, злегка підкинутого партнером угору.

6. Виконання прийому в цілому після зустрічної передачі партнера.

7. Виконання кидка в русі по черзі правою і лівою рукою (праворуч і ліворуч від кошика) після зустрічної передачі партнера з відскоком від підлоги.

8. Виконання варіантів прийому в особистих і командних змаганнях на результативність.

9. Виконання вивчаємого способу кидка в цілому в поєднанні з іншими ігровими прийомами (по мірі оволодіння технічними прийомами гри).

Організаційно-методичні вказівки

1. Спочатку виконувати імітацію без м’яча переступаючи гімнастичну лаву, зправа – перший крок робити правою ногою, а відштовхуватися лівою, зліва – перший крок робити лівою ногою, а відштовхування правою.

2. Вправи бажано виконувати поточним способом (один за одним, пересуваючись від щита до щита).

3. Чергувати виконання прийому праворуч і ліворуч від кошика.

4. Підвідні вправи на початковому етапі навчання виконувати під кутом 30-45° по відношенню до щита.

5. При виконанні прийому в цілому передавати м'яч набігаючому гравцю, спочатку практично з рук в руки, потім з відскоком від підлоги, далі по навісній траєкторії, і нарешті, по прямій траєкторії.

6. Своєчасно і точно робити передачу м'яча атакуючому гравцю (уникати передчасних, запізнілих і незручних для обробки передач).

7. У змаганнях на результативність враховувати якість виконання різновидів прийому, змінювати умови змагань, переможця визначати за кількістю влучень після виконання заданої кількості кидків або за певний відрізок часу.

8. При виконанні прийому:

– довжину другого кроку варіювати в залежності від відстані до кошика так, щоб максимально наближатися до нього, але не проходити при цьому щит;

– на другому кроці підносити м'яч до тулуба найкоротшим шляхом, укриваючи його в сторону кидаючої руки;

– поштовх вгору виконувати перекатом з п'ятки на всю стопу з енергійним замахом однойменної ноги з кидаючою рукою, зігнутою в коліні до 90°, повністю випрямляти поштовхову ногу, штовхатися вертикально або трохи вперед-вгору, наближаючись до кошика;

– в безопорной фазі зберігати раціональне положення ніг, поштовхова нога – пряма, махова – зігнута, вертикальне розташування в одній площині голови, тулуба і поштовхової ноги;

– м'яч випускати у вищій точці стрибка після повного випрямлення кидаючої руки;

– приземлюватися прямо під кільцем на поштовхову або обидві ноги, пружно амортизуючи;

– приходити в стійке положення і бути в готовності до підбору м’яча після відскоку при невдалому виконанні кидка, і до подальшого добиванні м'яча.

Основні помилки при виконанні подвійного кроку

1. Зниження швидкості пересування або зупинка перед ловінням м'яча, перебільшений підбір розбігу (неприродне розтягування кроків) для ловіння м'яча під потрібну ногу.

2. Неузгодженість роботи ніг і рук: ловіння м'яча на кроці різнойменної ноги з кидаючою рукою.

3. Поперечні рухи м'ячем після ловіння (з боку в бік), в наслідок цього зростає ймовірність вибивання чи виривання м'яча суперником.

4. Мляве, неефективне відштовхування; відсутність махового руху однойменної ноги з кидаючою рукою – недостатньо високий стрибок.

5. Неправильний винос м'яча при виконанні замаху:

– м'яч сильно віддалений від плеча (голови) вперед або заведений за голову;

– лікоть кидаючої руки відхилений або відведений в сторону;

6. Передчасне або запізнене відведення в сторону підтримуючої руки призводить до втрати контролю над м'ячем в повітрі, або випуску м'яча двома руками.

7. Втрата рівноваги при приземленні на махову, або на прямі ноги, призводить до неможливості швидко включитися в гру.

1.3.10. Навчання техніки виривання, вибивання та накривання м’яча

Виривання м'яча здійснюється в ситуації, коли нападник дещо послабив контроль над м'ячем. Найбільш підходящим для цього вважається момент опускання м'яча вниз після оволодіння їм (при ловінні, передачі або взяття відскоку), а також в момент повороту спиною до кошика після перерваного ведення. Зблизившись з суперником, захисник повинен обхопити м'яч руками якомога глибше (однієї зверху, іншою знизу) і зробити різкий рух на себе з одночасним поворотом тулуба в сторону опорної ноги. Поворот м'яча навколо горизонтальної осі полегшує подолання опору противника.

Прийом вивчається після оволодіння учнями техніки тримання і ловіння м'яча в нападі.

Методика навчання вириванню м'яча

1. Пояснення і показ.

2. Виконання прийому при пасивному опорі суперника, обидва гравці тримають м'яч стоячи на місці.

3. Те ж саме, але після виконання нападаючим повороту або поворотів на місці.

4. Виривання м'яча з рук суперника за його активної протидії, обидва гравці обхоплюють м'яч у положенні стоячи, стоячи на колінах або сидячи на підлозі.

5. Те ж саме, але м'яч лежить на майданчику між двома гравцями, по сигналу вчителя вони намагаються оволодіти і вирвати м’яч один у одного.

6. Виконання прийому в рухливих іграх: "Боротьба за м'яч", "Регбі за спрощеними правилами" і т. п.

Організаційно-методичні вказівки

1. У всіх вправах стимулювати розвиток швидкості реакції при оволодінні м'ячем, використовуючи різні вихідні положення і несподівані стартові сигнали (голос, свисток, хлопок) для початку активних дій.

2. Навчання прийому починати в ситуації пасивної протидії нападника, який володіє м'ячем стоячи на місці.

3. При виконанні прийому:

– одночасно з ривком м'яча на себе повертати його навколо горизонтальної осі;

– сприяти оволодінню м'ячем активним поворотом тулуба в сторону позаду стоячої (опорної) ноги;

Основні помилки при виконанні виривання м'яча

1. Неповний обхват м'яча, здійснюваний одними пальцями без участі передпліч.

2. Відсутність обертання м'яча навколо горизонтальної осі після його обхвату.

3. Недостатньо активний поворот тулуба для оволодіння м'ячем.

Навчання техніки виконання вибиванням м’яча

Вибивання м'яча – один з найчастіше використовуваних прийомів у грі в захисті, що дозволяє з великою ефективністю оволодіти м'ячем. Вибивання м'яча у грі виконують з рук суперника або при веденні м'яча.

Вибивання м’яча з рук суперника здійснюється, як правило, після активної протидії володінню м'ячем за рахунок неглибоких випадів до нападаючого і повернення назад в вихідне положення, що супровод­жуються рухом витягнутої вперед руки. У зручний момент виконується короткий удар по м'ячу зверху чи знизу кистю зі щільно притиснутими пальцями. Найбільш ефективним прийнято вважати вибивання знизу в момент ловіння м'яча нападаючим, зокрема при приземленні після ово­лодіння м'ячем у стрибку і недостатньому його укриванні (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Вибивання м’яча в момент ловлі м’яча нападаючим

Прийом вивчається після навчання ловінню м'яча двома руками на місці і в стрибку, а також різновидів передач.

Рис. 1.14. Вибивання м’яча при веденні

Вибивання при веденні м'яча вимагає вміння захисника відтіснити нападника до бічної лінії, підлаштуватися йому за спину, набравши ту ж, що і він, швидкість, і, визначивши ритм ведення, вибити м'яч ззаду найближчою до суперника рукою в момент піднімання його після відскоку (рис. 1.14). Дуже ефективне виконання вибивання м'яча ззаду в початковий момент ведення.

Рис. 1.15. Вибивання м’яча збоку при веденні

Вибити м'яч можна і збоку по відношенню до суперника найближчою до нього рукою, пересуваючись на однаковій з ним швидкості (рис. 1.15).

Методика навчання вибиванням м’яча

1. Пояснення і показ.

2. Вибивання м'яча знизу і зверху з рук нерухомо стоячого нападника.

3. Виконання прийому в момент ловіння м'яча нападаючим в русі.

4. Виконання прийому в момент опускання м'яча нападаючим вниз після його ловіння в стрибку:

– після власного підкидання м'яча вгору над головою;

– після навісної передачі партнера.

5. Багаторазове виконання прийому в рухливих іграх: "Не давай м'яч водячому", "Боротьба за м'яч", "10 передач";

6. Виконання різновидів прийому з подальшим оволодінням м'ячем і переходом до нападаючих дій (по мірі засвоєння техніки гри).

Методика навчання вибивання при веденні м’яча

1. Пояснення і показ.

2. Виконання прийому на місці із за спини нападаючого в момент випуску їм м'яча.

3. Виконання прийому із за спини і збоку від нападника після одноударного ведення м'яча на місці.

4. Те ж саме, але після звичайного ведення м'яча нападаючим на місці.

5. Виконання прийому в цілому в умовах протиборства 1 х 1 на обмеженій ділянці майданчика (в центральному колі або в півколах області штрафного кидка).

Організаційно-методичні вказівки

1. При навчанні вибивання м'яча з рук суперника чергувати виконання прийому правою і лівою рукою;

2. Прийом вивчати спочатку в штучно створених умовах пасивної активності нападника, поступово збільшувати свободу його дій:

– нападаючий нерухомо стоїть на місці;

– нападаючий має право на укривання м'яча тільки в одну, а потім у будь-яку сторону;

3. У рухливих іграх використовувати кілька м'ячів.

4. При виконанні вибивання м'яча з рук суперника:

– прагнути вибити м'яч в момент ловіння його суперником;

– м'яч вибивати різким, швидким ударом напруженої кисті;

– після вибивання прагнути оволодіти м'ячем і швидко, без зволікань розпочати атакуючі дії;

– віддавати перевагу вибивання м'яча знизу.

5. При навчанні вибиванню м'яча під час ведення, вправи на місці виконувати по черзі правою і лівою рукою у вихідному положенні біля бічної або лицьової лінії, в кутах майданчика або в кутах між середньою і бічною лініями.

6. При виконанні вибивання м'яча під час ведення:

– пересуватися на зігнутих ногах з піднятими руками в готовності до атакуючих дій;

– вибивання здійснювати ближньою до дріблера рукою в момент піднімання м'яча після відскоку від підлоги;

– після вибивання та оволодіння м'ячем миттєво переходити до атакуючих дій.

Основні помилки при виконанні вибивання м'яча

1. Пасивне вихідне положення захисника: прямі ноги, опущені руки – це призводить до відсутності передумов для результативного виконання прийому.

2. Повільні дії захисника: запізнення з початком руху на виби­вання – як правило, нападник встигає укрити м'яч після його ловлі.

3. Повільний і м'який ударний рух по м'ячу – нападник зберігає контроль над м'ячем або встигає зреагувати на вибивання, і удар захисника доводиться по руках, що призводить до порушення правила фолу.

При веденні м'яча

1. Нераціональне вихідне положення:

– прямі ноги в захисній стійці на місці або при переміщенні – захисник не встигає підлаштуватися до нападаючого;

– надто близьке розташування від нападника – захисник упускає дріблера в момент початку його проходу з веденням.

2. Спроба вибивання м'яча дальньою від нього рукою.

Навчання техніки виконання накривання м’яча

Накривання м'яча при виконанні кидка може здійснюватися ззаду, спереду і збоку від нападника (рис. 1.16).

Рис. 1.16. Накривання м’яча під час виконання кидка

Для ефективного виконання прийому захиснику потрібно вибрати правильну позицію стартової готовності його ніг і рук та володіти досить високим стрибком у поєднанні з раціональним рухом рук.

Відбивання м'яча при виконанні кидка – також ефективна протидія. Успішність його виконання вимагає від захисника мобілізації уваги, прояви швидкості реакції і швидкісно-силових якостей.

Головна відмінність в техніці виконання даного прийому порівняно з накривання полягає в тому, що контакт кисті захисника з м'ячем здійснюється в момент, коли м'яч вже пішов з кінчиків пальців нападника, але не досяг ще вищої точки своєї траєкторії.

Прийоми протидії кидкам вивчаються після навчання учнів різновидам кидків з місця, в русі та в стрибку.

Методика навчання накривання і відбивання м'яча при виконанні кидка

1. Пояснення і показ.

2. Виконання накривання в парах без випуску м’яча нападаючим гравцем.

3. Накривання з різних вихідних положень по відношенню до нападаючого, який виконує кидки м'яча з місця в повільному темпі.

4. Виконання прийому після звичайних кидків м'яча.

5. Виконання різновидів прийому при протидії кидкам м'яча в стрибку.

Організаційно-методичні вказівки

1. Висоту підкидання м'яча в підвідних вправах варіювати індивідуально в залежності від висоти стрибка учнів.

2. Починати з середньої висоти, поступово піднімаючи м'яч до висоти максимального стрибка.

3. У підвідних і основних вправах намагатися підбирати пари по зросто-ваговим показникам та розвитку швидкісно-силових якостей.

4. Варіювати розташування захисника по відношенню до нападаючого: зпереду, ззаду, збоку.

5. При виконанні прийому руку виносити найкоротшим шляхом без замаху, повністю випрямляти її в ліктьовому і плечовому суглобах вгору, не тиснути на м'яч і не опускати руку вперед;

Основні помилки при виконанні накривання і відбивання м'яча при виконанні кидка

1. Нераціональне вихідне положення: гравець знаходиться в паралельній захисній стійці, на випрямлених ногах або з опущеними руками – це призводить до не своєчасного початку виконання прийому.

2. Неправильні рухи руками: винесення її з замахом, неповне її випрямлення вгору, опускання руки вперед з активним тиском кисті на м'яч, все це тягне за собою порушення правила фолу.

1.3.11. Навчання тактичним діям в баскетболі

Навчання раціональної техніки основних ігрових прийомів на навчальних заняттях з баскетболу не повинно бути самоціллю, оскільки навіть найдосконаліша техніка не гарантує успіху в ігровому протиборстві з суперником.

Процес навчання тактиці гри повинен бути спеціально організований. Якщо в процесі навчання техніки гри учні засвоюють структуру рухів, ігрові вміння та навички, то в ході освоєння тактики гри вони отримують знання і вміння застосувати ці навички у конкретних умовах з метою досягнення перемоги над потенційно можливим чи конкретним суперником.

Розглянемо методику навчання найпростіших ігрових комбінацій

Методика навчання комбінації "Хрест"

1. Пояснення і показ.

2. Група розподіляється по два і вибирається один гравець, який займає положення на лінії штрафних кидків і виконує функції центрового гравця. Пари займають місце за лицьовою лінією баскетбольного майданчика і починають пересуватися передаючи м'яч один одному. При наближенні до центрового, який стоїть на лінії штрафних кидків, один з гравців виконує йому передачу і в цей момент гравці, які рухалися з передачами міняються місцями і продовжують рух під кільце. Центровий гравець отримавши м'яч розвертається до кільця і виконує передачу одному з гравців, який атакує кошик (рис 1.17).

3. Виконання вивченої комбінації без опору захисників зі збільшенням темпу виконання.

4. Виконання з опором захисників атакуючи на один кошик.

Організаційно методичні вказівки

1. Навчання потрібно розпочинати з виконання передач м’яча в русі пересуваючись обличчям вперед на невеликій швидкості.

Рис. 1.17. Схема переміщень при виконанні комбінації "Хрест"

2. Під час виконання передач м’яча траєкторія польоту м’яча повинна бути прямою.

3. При збільшенні швидкості виконання прийому виконувати дві передачі між собою, третю передачу виконувати центровому гравцю.

4. Після виконання передачі центровому гравцю, зміна місць виконується безпосередньо перед гравцем (центровим) який отримав м’яч.

5. Центровий гравець виконує передачу одному з партнерів тільки після виконання повороту лицем до кошика.

Основні помилки при виконанні комбінації "Хрест"

1. Під час виконання передач, пересування приставними кроками призводить до безопорного положення та втрати орієнтації на майданчику.

2. Передача м’яча по навісній траєкторії впливає на швидкість пересування гравців по майданчику та викликає складності у гравця який ловить м’яч.

3. Зміна місць нападаючими гравцями не перед центровим гравцем, а за ним, призводить до неможливості виконання передачі для продовження атакуючих дій.

Методика навчання комбінації "Трійка"

1. Пояснення і показ.

2. Група розподіляється на трійки і стає за лицьову сторону ігрового майданчика. При пересуванні гравці передають м'яч один одному через центрального гравця. Потім в районі лінії 3-очкових кидків гравець, який пересувався з правої сторони спіймавши м'яч від центрального гравця зупиняється, в цей час центральний гравець пересувається в лівий (правий) бік і пробігає поряд з гравцем, який знаходився з лівого (правого) боку. Гравець, який знаходився з лівого (правого) боку пересувається під кільце, отримує передачу м'яча і атакує кошик (рис 1.18).

Рис. 1.18. Схема переміщень при виконанні комбінації "Трійка"

3. Виконання вивченої комбінації без опору захисників зі збільшенням темпу виконання.

4. Виконання з опором захисників атакуючи на один кошик.

Організаційно методичні вказівки

1. Перед початком переміщення крайні гравці повинні стояти трішки попереду відносно центрального.

2. Після виконання останньої передачі крайньому гравцю, центральний повинен рухатися в сторону від м’яча, та пробігати на мінімальній відстані від крайнього гравця імітуючи постановку заслона.

3. Крайній гравець не повинен вибігати під кошик для отримання передачі раніше ніж йому оставлять заслон.

4. Гравець який виконує передачу м’яча не повинен рухатися, а стоячи на місці виконувати передачу м’яча.

Основні помилки при виконанні комбінації "Трійка"

1. Рух крайніх гравців під час виконання передач м’яча на одній лінії з центральним гравцем призводить до зменшення швидкості пересування.

2. При виконанні заслону гравцю без м’яча гравець пробігає на великій відстані від нього – не задає перешкоди руху захиснику.

3. Занадто рано виконана передача м’яча гравцю виходячому під кошик.

Методика навчання комбінації "Вісімка"

1. Пояснення і показ.

2. Група розподіляється на трійки і займає місце за лицьовою лінією баскетбольного майданчика. М'яч знаходиться у гравця, який стоїть в центрі. Виконуючи передачу праворуч чи ліворуч, гравець, який віддав передачу, біжить за спину того, кому віддав передачу, і в такому порядку трійка повинна пройти весь баскетбольний майданчик з послідуючою атакою кошика (рис 1.19).

3. Виконання вивченої комбінації без опору захисників зі збільшенням темпу виконання.

4. Виконання з опором захисників атакуючи на один кошик.

5. Виконання всіх вивчених комбінацій однією трійкою разом.

Організаційно методичні вказівки

1. Розпочинати виконання прийому повинен центральний гравець.

2. Намагатись рухатись на максимальній швидкості.

3. Передачу в русі виконувати по прямій траєкторії.

Рис. 1.19. Схема переміщень при виконанні комбінації "Вісімка"

Основні помилки при виконанні комбінації "Вісімка"

1. Виконання передачі по навісній траєкторії впливає швидкість переміщення гравців по майданчику та викликає складності при ловінні м’яча.

2. Повільний рух та за збігання до центру призводить до невірного виконання комбінації в цілому.

1.3.12. Навчання техніки виконання перехоплень м’яча

Перехоплення м'яча в грі здійснюється при його передачі або при його веденні. Успішність перехоплення м'яча при передачі загалом залежить від інтуіції і швидкості реакції захисника, а також від його уміння правильно займати позицію при грі в захисті.

Особливо зручні для перехоплення м'яча довгі поперечні або поздовжні передачі.

У випадку, якщо суперник прагне зловити м'яч в русі, вирішальне значення набуває вміння захисника набрати максимальну швидкість на короткому відрізку майданчика. Далі досить плечем і руками відрізати шлях до м'яча опікуваного гравця і легко оволодіти м’ячем (рис. 1.20).

Рис. 1.20. Перехоплення м’яча при передачі

Прийом вивчається після оволодіння технікою ловіння і передач м'яча на місці та в русі.

Перехоплення м'яча при веденні – більш складний з координації рухів прийом. Порівнявшись з нападаючим збоку, необхідно підлаштуватися до його ритму і швидкості ведення м'яча. Потім за рахунок несподіваного, миттєвого виходу із за спини суперника захисник приймає відскочивший м'яч на кисть найближчої до нього руки і, змінивши напрям руху, продовжує розпочате ним ведення м'яча.

Цей різновид перехоплення слід вивчати, коли учні освоїли техніку виконання ведення м'яча.

Методика навчання перехоплення м'яча при передачі

1. Пояснення і показ.

2. Виконання прийому в трійках після зустрічної передачі стоячи на місці. Навпроти гравця який виконує передачу м’яча на відстані 7-8 метрів стають два напарника в колону один за одним. Після виконання передачі той хто стоїть позаду (захисник) виходить із за спини нападаючого і виконує перехоплення м’яча.

3. Виконання перехоплення після передач в русі. Учні стають в парах один навпроти одного на відстані 8-9 метрів на лицьовій лінії баскетбольного майданчика і виконують передачі в русі з пересуванням до іншого кошика, а два захисники, один з яких стає на середній лінії баскетбольного майданчика а другий біля лінії штрафного кидка, намагаються виконати перехоплення.

Організаційно-методичні вказівки

1. Вивчення прийому починати з нерухомими нападниками, після чого продовжити в умовах пасивних дій гравця і, нарешті, в умовах, наближених до ігрових без будь-яких обмежень у діях захисників.

2. На початковому етапі навчання полегшувати задачі захисника, заздалегідь задаючи напрямок, траєкторію і швидкість польоту м'яча.

3. При виконанні перехоплення передачі м'яча потрібно перебувати на зігнутих ногах з піднятими для гри в захисті руками.

Основні помилки при виконанні перехоплення м'яча

1. Неефективна стійка захисника – опущена голова, руки, випрямлені ноги, сильно нахилений вперед тулуб.

2. Невірно зайнята захисником позиція:

– гравець не перекриває лінію можливої передачі при захисті на стороні м'яча;

– гравець знаходиться на лінії передачі, занадто далеко від неї або за межами ігрового захисного трикутника.

3. Несвоєчасний початок руху на перехоплення і ранній або пізній старт до м'яча призводить до вільного оволодіння м’ячем нападаючим.

1.3.13. Навчання техніки виконання заслонів

Заслон це техніко-тактичний прийом, за допомогою якого нападаючий звільняє від опіки захисника, свого партнера з м'ячем чи без м'яча, або звільняється сам.

По своєму значенню і тактичній направленості заслони можуть бути поставлені з ціллю:

– створення умов для точного кидка;

– звільнення гравця з м'ячем від опіки захисника для активного проходу його до кошика;

– безперешкодного виходу для отримання м'яча.

Успіх комбінаційних дій в нападі залежить від уміння правильно і ефективно ставити заслон.

Техніка постановки заслону. Ноги слід ставити так, щоб захисник мав можливість запобігти зіткнення.

Стійка при заслоні. Ноги на ширині плечей, руки зігнуті в ліктьових суглобах.

Задача гравця для звільнення від опіки захисника навести його на партнера по нападу для подальшого розвитку атаки.

Розрізняють заслони

Внутрішній заслон гравцю, який стоїть на місці. Виконуючий заслон гравець займає положення між захисником і його підопічним. Найчастіше він застосовується з ціллю надати можливість гравцю безперешкодно виконати кидок.

Зовнішній заслон гравцю, який стоїть на місці. Той, хто ставить заслон, займає місце збоку-ззаду чи збоку-спереду таким чином, щоб перешкодити захиснику рухатись в тому напрямку, куди буде рухатись нападаючий.

"Ковзкий" заслон гравцю, який знаходиться в русі. Переміщуючись, нападаючий намагається пройти найближче до кого-небудь із своїх партнерів, щоб захисник не мав змоги супроводжувати його далі.

Методика навчання техніки виконання заслонів

1. Пояснення і показ.

2. Імітація постановки заслону при виконанні ходьби або бігу по сигналу вчителя.

3. Постановка заслону нерухомому захиснику працюючи а парах.

4. Виконання прийому в трійках (два нападаючих і один захисник). Один нападаючий намагається звільнити від опіки свого партнера.

5. Виконання в четвірках (два нападаючих, два захисники). Один з нападаючих намагається звільнити іншого від опіки захисника, а той в свою чергу намагається зробити прохід під кошик або атакувати з дистанції.

6. Виконання в п’ятірках (три нападаючих і два захисника). Один з нападаючих знаходиться по центру відносно кошика, а інші два нападаючих займають місця по краях (45º відносно кошика). Задача центрального гравця віддати передачу в будь-яку сторону, та переміщуючись в іншу сторону поставити заслон гравцю без м’яча, який робить прискорення до кошика, отримує передачу і атакує.

Організаційно-методичні вказівки

1. При навчанні техніки виконання прийому, звернути особливу увагу на постановку ніг та рук.

2. Виконуючи заслон намагатися не штовхати та не притриму­вати захисника.

3. При роботі в четвірках та п’ятірках нападаючим яким ставиться заслон, не вибігати раніше його постановки партнером.

Основні помилки при виконанні заслонів

1. Невірна постановка рук або ніг при виконанні прийому призводить до поштовху або затримки захисника і карається персональним зауваженням.

2. Нестійке зайняте положення при виконанні заслону може привести до втрати рівноваги та падіння.

1.3.14. Навчання техніки виконання фінтів в баскетболі

Фінт – це складна дія, що складається з декількох прийомів гри. Застосовуючи різні прийоми в певному поєднанні, нападник прагне піти від захисника або обіграти його в єдиноборстві.

Виконання фінтів – це тонке мистецтво, засноване на швидкості дій, вмінні швидко переключатися з одного руху на інший і почутті рівноваги.

Приведемо приклади фінтів, які найбільш часто зустрічаються в грі.

Фінт з імітацією передачі м'яча. Нападаючий виконує рух як би для передачі м’яча вліво (вправо), але, не закінчивши його, швидко передає м'яч в іншому напрямку. Перший рух (прихований) супроводжується відповідною мімікою і поглядом. Після відволікаючої передачі може послідувати і кидок в кошик, якщо буде така можливість.

Фінти з імітацією кидка в кошик. Нападаючий рухом рук, голови і мімікою показує, що буде кидати м'яч у кошик. Коли захисник підніме руки для блокування м'яча, нападник переходить на ведення під руками супротивника. Цей фінт можна виконувати і в стрибку. Наприклад: нібито вирішивши кинути м'яч у стрибку, нападаючий в повітрі передає м'яч своєму партнеру, нібито зробивши кидок у стрибку однією рукою зверху, нападник кидає м'яч однією рукою знизу і т. п.

Фінти з імітацією переходу на ведення. Нападаючий робить випад вперед-убік, ніби збирається в цьому напрямку обвести захис­ника. Як тільки останній перенесе вагу тіла в цьому напрямку, нападник різко відштовхується виставленою вперед ногою і, змінивши напрям, переходить на ведення з іншого боку захисника. Після першого помилкового руху можна передати м'яч або кинути в кошик.

Методика навчання техніки виконання фінтів

1. Пояснення і показ.

2. Виконання прийому під час бігу у колоні по одному, по сигналу вчителя учні виконують фінти з нахилом тулуба в сторони, з імітацією руху передач руками.

3. Біг між перешкодами (фішки, стійки) або спочатку з вихідного положення стоячи на місці пересуваються назустріч один одному з імітацією проходу в одну сторону і виходом в іншу.

4. Виконання всіх способів фінтів в єдиноборстві із захисником і подальшою атакою кошика.

5. Виконання прийому в рухливих іграх та естафетах: "п'ятнашки", "третій зайвий" та ін.

Організаційно-методичні вказівки

1. Фінти вивчаються після того, як засвоєні основні прийоми гри.

2. При навчанні звертається увага на вміння з'єднувати різні прийоми, що виконуються в різному темпі і в різних напрямках, зберігаючи при цьому необхідну рівновагу.

3. Спочатку вивчають фінти без м'яча (руками, тулубом і ногами), потім з м'ячем на місці і, нарешті, переходять до вивчення фінтів в русі.

Основні помилки при виконанні фінтів

1. Виконання прийому на прямих ногах призводить до нечіткого виконання, в наслідок чого захисник не реагує на відволікаючий рух.

2. Після виконання фінтів на ведення м’яча розпочинати його тільки перед тим як відривати опорну ногу від підлоги, якщо навпаки – це порушення привила пробіжки.

1.4. Вимоги до написання плану-конспекту уроку

На підставі розробленого річного плану-графіку навчальної роботи останнім етапом планування є складання плану-конспекту уроку.

Визначивши завдання уроку, необхідно ретельно підібрати ефективні способи їх вирішення. Вони повинні бути доступними і такими, що реально виконуються.

Для цього необхідно підібрати коректні методичні прийоми навчання, методи організації діяльності учнів, а також визначити оптимальне дозування кожної вправи.

Наприклад, під час вирішення освітніх завдань пропонується дотримуватись наступної послідовності:

– підібрати підготовчі вправи, котрі забезпечують передумови для вирішення завдань уроку;

– перевірити знання і вміння щодо виконання вивченої дії, що вивчалася, в об’ємі вимог попереднього уроку;

– створити умови, що забезпечують концентрацію уваги учнів на елементах технічного прийому, що вивчається;

– виконувати рухову дію в умовах, наближених до ігрових.

Враховуючи зазначені вимоги, під час планування уроку доцільно діяти в такій послідовності:

– визначити теоретичні відомості, які потрібно сповістити учням на уроці;

– підібрати засоби (підвідні і підготовчі вправи) і методичні прийоми вирішення кожного завдання для навчання елементам техніки гри;

– підібрати додаткові засоби, котрі сприятимуть вирішенню основних завдань (технічні засоби навчання, інвентар, нестандартне обладнання);

– обрати відповідно до завдань методи організації учнів, які забезпечують оптимальну щільність уроку і активність учнів;

– обрати методику перевірки вмінь учнів з використанням наявних критеріїв оцінювання.

Таким чином, рекомендується, спочатку розробляти основну частину уроку і лише потім, враховуючи її зміст, вступну і заключну частини.

Результати проведеної роботи викладаються у вигляді плану-конспекту уроку (табл. 1.3).

У першій графі зазначається частина уроку і загальна кількість хвилин, яку займає ця частина.

У другій графі конспекту – "Зміст уроку" завдання викладаються у послідовності, в якій вони будуть вирішуватися на уроці. Вправи записуються відповідно з прийнятою термінологією, включаючи рухливі ігри та естафети (в скороченому вигляді).

У третій графі – "Дозування" визначається тривалість виконання кожної вправи, або кількість повторень.

У змісті четвертої графи – "Організаційно-методичні вказівки" потрібно відобразити конкретні шляхи вирішення кожного окремого завдання, прийоми викладення матеріалу і способи навчання; способи вдосконалення рухових здібностей, а також методи організації учнів.

Приклад оформлення розгорнутого плану-конспекту проведення уроку з баскетболу

План-конспект проведення уроку зі спортивних ігор

та методики викладання баскетболу

студента __________________________________

групи №___

факультету фізичного виховання, ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка

Тема уроку: Баскетбол

Завдання уроку:1.Ознайомити з технікою виконання передач м'яча двома руками стоячи на місці способом двома руками від грудей.

2.Закріпити техніку виконання ведення м’яча в русі.

3.Сприяти розвитку швидкісно-координаційних якостей.

Дата проведення: _____________________________________________

Час проведення: ______________________________________________

Місце проведення: ____________________________________________

Обладнання та інвентар: _______________________________________

Використана література________________________________________

Зміст уроку		Дозування		Організаційно-методичні вказівки
Підготовча частина 12 хв. 1. Шикування, перевірка присутніх, оголошення задач уроку. Інструктаж з техніки безпеки. 2. Стройові вправи "Наліво", "Направо", "Кругом". 3. Різновиди ходьби: – на носках – на п’ятках – на зовнішній стороні стопи – перекатним кроком 4. Різновиди бігу. – звичайний біг – спиною вперед – з захисній стійці баскетболіста (правим/лівим боком) – з закиданням гомілки – з високим підніманням стегна – на прямих ногах 5. Перехід на ходьбу. 6. Загально розвиваючі вправи (ЗРВ) в русі. – вихідне положення (В.П.) руки перед собою пальці переплетені. – колові оберти кистями вправо вліво.		2' 1' 2' 3' 30''		Звернути увагу на зовнішній вигляд учнів та їх функціональний стан. Правильно виконувати вправи. Підготувати м’язи ніг для виконання бігових вправ руки на поясі руки за головою руки в сторони руки на поясі Активізувати та підготувати серцево-судинну та дихальну системи до виконання основної частини уроку. Переміщуватися по периметру баскетбольного майданчика або по діагоналі. Виконувати вправи для відновлення дихання. Підготувати м’язову систему для виконання вправ основної частини уроку. При виконанні підрахунок ведеться самостійно.
Зміст уроку		Дозування		Організаційно-методичні вказівки
– В.П. руки зігнуті перед собою 1-4 колові оберти передпліччями вперед 5-8 колові оберти передпліччями назад – В.П. руки вгору 1-4 колові оберти руками вперед 5-8 колові оберти руками назад – В.П. руки до плечей 1-4 колові оберти вперед 5-8 колові оберти назад – В.П. руки на поясі 1-2 нахил вперед 3-4 В.П. – В.П. руки на поясі 1-випад правою ногою вперед, правою рукою торкнутися лівої п’ятки 2-В.П. 3-випад лівою ногою вперед, лівою рукою торкнутися правої п’ятки 4-В.П – В.П. руки за спиною, пальці переплетені в замок 1-нахил вперед, руки в гору 2-В.П. 3-4 теж саме 7. Стрибкові вправи. – стрибки на правій нозі – стрибки на лівій нозі – стрибки на двох ногах 8. Перехід на ходьбу. 9. Шикування в шеренгу.		4 рази 4 рази 4 рази 4 рази 4 рази 4 рази 30''		Спину тримати рівно та намагатися виконувати з максимальною амплітудою. Руки прямі, спину тримати рівно. Вправу виконувати з максимальною амплітудою, лопатки з’єднати. Виконувати з максимальною амплітудою. Спину тримати рівно, намагатися максимально виконати завдання. Випад робити тільки вперед. При виконанні нахилу ноги не згинати, спину тримати рівно паралельно підлозі. Руки намагатися завести максимально вперед. Підготувати м’язи ніг до виконання задач основної частини уроку. Виконувати з просуванням вперед. Виконувати вправи на відновлення дихання після виконання стрибкових вправ.
Зміст уроку		Дозування		Організаційно-методичні вказівки
Основна частина 30 хв. 1. Ознайомити з технікою виконання передач м'яча способом двома руками від грудей Розповідь Показ Практичне виконання. – виконання передач м’яча в парах на невеликій відстані (3-4 м). – виконання передач в парах зі збільшенням відстані (5-7 м). – виконання передач з відскоком від підлоги на відстані (3-4 м). – виконання передач з відскоком від підлоги зі збільшенням відстані (5-7 м). – передачі м’яча в парах використовуючі 2 м’ячі на пару Шикування в шеренгу.	1' 10'' 3' 3' 3' 3' 2' 30''		Розповісти учням про передачу м’яча в баскетболі, способи її виконання та методику навчання. Показати правильне виконання способів передачі м’яча в баскетболі. Учні діляться по парах, стають один на проти другого на невеликій відстані та виконують передачі м’яча. Передачу виконувати зі стійки баскетболіста, виправляти помилки в індивідуальному або груповому порядку. Виконувати передачі м’яча одночасно, один по прямій, другий з відскоком від підлоги. Повідомлення наступної задачі уроку.
2. Закріпити техніку виконання ведення м’яча в русі 1 естафета. Клас ділиться на 2 – 3 команди. Команди шикуються в колони на лицьовій лінії волейболь­ного майданчика, беруть по одному м’ячу на команду. По сигналу перший гравець вибігає з веденням м’яча правою рукою до фішки, оббігаючи її повертається назад з веденням лівою рукою та передає естафету наступному. 2 естафета. Залишаючись на своїх місцях направляючі беруть 2 м’ячі на команду. По сигналу перший гравець вибігає з веденням м’яча правою рукою, а лівою рукою котить другий м’яч біля себе до фішки. Після оббігання фішки веде лівою а котить правою рукою повертається назад та передає естафету. 3 естафета. На команду залишається 2 м’ячі, по сигналу перший гравець вибігає до фішки з веденням правою рукою, а другий м’яч веде ногою. Оббігши фішку змінює руку якою виконував ведення повертається назад та передає естафету. 4 естафета. Зажавши м’яч між колінами перший гравець по сигналу пересувається стрибками до фішки з веденням м’яча правою рукою. Назад пересуваючись стрибками веде м’яч лівою рукою та передає естафету наступному. 5 естафета. На команду 2 м’ячі, перший гравець виконує ведення м’яча до фішки одночасно двома м’ячами (поперемінно), назад повертається так само та передає естафету. Вправи на відновлення дихання. 3. Сприяти розвитку швидкісно-координаційних якостей під час проведення естафет.	3' 3' 3' 3' 3'		Закріплення вивченого матеріалу на попередньому уроці в естафетах. Перед виконанням естафет пові­домити правила. Фішки ставити на 13-15 метрів від команд. В командах повинна бути однакова кількість учнів. Не починати естафету без сигналу вчителя (викладача). Чітко оббігати фішку, вести м’яч та передавати естафету наступному доторкнувшись до нього. Перемагає та команда яка перша завершить естафету. При виконанні цієї естафети м’яч котити чітко перед собою і одночасно виконувати ведення м’яча. Слідкувати за зміною руки якою учень веде м’яч. Перемагає команда яка першою закінчить естафету. При ведення м’яча ногою, сильно його не бити а вести перед собою. Змінивши руку якою виконувалось ведення м’яча змінити і ногу. Перемагає команда яка першою закінчить естафету. М’яч тримався між колінами, змінювати руку якою виконувалось ведення при оббіганні фішки та чітко передавати естафети. Перемагає команда яка першою закінчить естафету. М’ячі намагатися вести не одночасно, а поперемінно. Естафету передавати чітко. Перемагає команда яка першою закінчить естафету. Вирішується під час виконання естафет.
Заключна частина уроку 3 хв. 1. Шикування в шеренгу. 2. Підведення підсумків уроку. 3.Повідомлення домашнього завдання.	3'		Відновлення дихання після виконання естафет. Нагадати учням про вивчений на уроці матеріал. Домашнє завдання у вигляді реферативної роботи з фізичної культури або розробка комплексу ранково-гігієнічної гімнастики або реферативна робота з теоретичних відомостей зі шкільної програми з баскетболу.

Підпис студента _____________

1.5. Індивідуальний прогноз розвитку рухових здібностей при проведенні занять з баскетболу

Загальна характеристика етапів спортивного відбору. Наведемо приклад однієї із систем спортивного відбору, яку запропонували В.М. Волков та В.П. Філій (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Етапи та завдання спортивного відбору

Спортивний відбір
Етапи	Завдання
Первинний (попередній)	Оцінка ступеня рухової активності. Виявлення задатків. Визначення мотивації. Відбір у ДЮСШ.
Поглибленої перевірки (вторинний відбір)	Визначення придатності для вдосконалення у певному виді спорту. Оцінка психофізіологічних ознак. Визначення темпів приросту спортивних результатів.
Спортивної орієнтації	Поглиблене вивчення процесу розвитку рухових здібностей. Визначення вузької спортивної спеціалізації.
Відбір в збірні команди	Оцінка ступеня спортивної майстерності. Відбір у збірні юнацькі та молодіжні команди.

На першому етапі спортивного відбору основним завданням є відбір моторно-обдарованих дітей, виявлення їхнього психомоторного статусу. Тут широко розгортається робота з агітації й пропаганди спорту. Проводиться спостереження за дітьми, що займаються в секціях загальноосвітніх шкіл. На уроках фізичної культури та в ході секційних занять простежують інтерес дітей до спортивного вдосконалювання, освоєння рухових умінь і навичок. За бажанням учнів залучають до занять у літніх спортивних таборах. Попередньо визначається контингент дітей для зарахування в дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ).

Основним завданням другого етапу спортивного відбору є процес визначення придатності дітей і підлітків для вдосконалювання у певному виді спорту. Тривалість етапу 3-6 місяців. Протягом цього часу тренер ДЮСШ повинен зробити оцінку розвитку рухових здібностей і психофізіологічних ознак. У процесі психофізіологічних досліджень особлива увага приділяється виявленню в юних спортсменів активності й завзятості у спортивній боротьбі, рішучості, самостійності, цілеспрямованості, здібності мобілізуватися під час змагань і т.п. Медико-біологічні критерії відбору повинні, на думку авторів, характеризувати стан здоров'я спортсмена, його біологічний вік, морфофункціональні ознаки, стан функціональних і сенсорних систем організму, індивідуальні особливості розвитку вищої нервової діяльності. На цьому етапі, орієнтуючись на темпи зростання результатів у тестових випробуваннях, остаточно приймається рішення про зарахування дітей у спортивні школи.

На третьому етапі відбору (етапі спортивної орієнтації), що триває кілька років (автори не можуть назвати точний термін тривалості цього етапу), в юного спортсмена остаточно визначається вузька спортивна спеціалізація. Як і на попередніх етапах тут здійснюються педагогічні спостереження, тестування розвитку рухових здібностей, медико-біологічні психологічні й соціологічні дослідження.

На четвертому етапі відбору триває всебічне вивчення розвитку рухових здібностей й оцінюється ступінь спортивної майстерності. Основним завданням тут є відбір і комплектування юнацьких і молодіжних команд добровільних спортивних товариств (ДСТ), відомств, країн.

У баскетболі до найбільш вагомих факторів, що визначають успіх змагальної діяльності, належать: морфологічні особливості будови тіла (довжина й маса тіла, розмах рук), розвиток рухових здібностей (координаційних здібностей – координованості рук, точності рухів; швидкісних здібностей – складної реакції, швидкості одночасного руху, частоти рухів; силових здібностей – вибухової, амортизованої стартової сили; здібностей до витривалості – загальної і спеціальної), функціональної підготовленості (необхідно достатній розвиток функцій серцево-судинної, дихальної і сенсорної систем), психологічні особливості – інтелектуальні здібності, властивості уваги і мислення.

Базовий відбір у баскетболі здійснюється в 10 – 12 років, відбір обдарованих баскетболістів в 14 – 16 років, а талановитих в 22 – 28 років.

У таблиці 1.5 наведемо приклад модельних характеристик морфологічних особливостей будови тіла баскетболістів-чоловіків високої кваліфікації.

Таблиця 1.5

Морфологічні показники баскетболістів високої кваліфікації

Морфологічні показники	Середня величина
Довжина тіла, см	198
Маса тіла, кг	93
Розмах рук, см	222
М’язова маса, %	52
Жирова маса, %	12,8

Виходячи з того, що, на першому етапі спортивного відбору основним завданням є відбір моторно-обдарованих дітей, для чого необхідно виявляти їх психомоторний статус, проводити спостереження, простежувати інтерес дітей до спортивного вдосконалювання та освоєння рухових умінь і навичок, на уроках або заняттях в секціях загальноосвітніх закладів.

Наведемо приклад комплексної програми тестових випробувань (тести взято для визначення загальних та спеціальних здібностей) які пропонують використовувати В.Г. Никитушкин та В.П. Губа (1998) при відборі у відділення баскетболу ДЮСШ (табл. 1.6).

Загальні питання теорії викладання баскетболу

РОЗДІЛ2

У другому розділі викладено матеріал про історію виникнення світового баскетболу та розвиток гри в Незалежній Україні. Стисло описано техніко – тактичні дії в грі баскетбол, основні правила та положення гри.

Викладена в даному розділі інформація може бути корисна вчителям фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів при розробці лекційного курсу для викладання теоретичного матеріалу, та студентам факультету фізичного виховання як майбутнім фахівцям в галузі фізичного виховання.

2.1. Історія виникнення та розвиток світового баскетболу

Гру баскетбол (від англ. basket – корзина, ball – м'яч) винайшов викладач фізичного виховання Спрінгфілдського коледжу (США) доктор Джеймс Нейсміт (Рис. 2.1) у 1891 р.

Рис. 2.1. Джеймс Нейсміт

На відміну від інших видів спорту баскетбол не слідство розвитку вже існуючої гри, хоча свідоцтва про гру, що нагадує баскетбол, можна знайти у стародавніх цивілізаціях Центральної і Південної Америки.

Перший матч відбувся взимку 1891 р. Грали футбольним м'ячем дві команди по 9 чоловік в кожній за правилами, висловленими в тринадцяти пунктах.

Розвиток баскетболу можна умовно розділити на п'ять етапів

Перший етап (1891 – 1918 рр.) характеризується його становленням. Із США баскетбол проник в країни Сходу – Японію, Китай, Філіппіни. Так, у 1911 році на Філіппінах правила баскетболу були включені в керівництво по спорту та проведений перший чемпіонат країни. З 1913 року баскетболом сталі займатися у всіх школах на уроках гімнастики. Приблизно в цей же період баскетбол почав культивуватися в країнах Європи (Франція – 1893, Англія – 1895, Чехословакія – 1897, Росія – 1906, Італія – 1919).

Другий етап (1919 – 1931 рр.) характеризується створенням національних федерацій з баскетболу. Змагання привертали все більше число учасників. Були проведені перші національні чемпіонати Кореї (1920 р.), Японії (1921 р.) та інших країн. На VIII Олімпійських іграх (Париж, 1924 р.) був проведений міжнародний турнір, в якому взяли участь команди Франції, Італії, Великобританії і США.

Дуже важливим виявився третій етап розвитку баскетболу (1932-1947 рр.). В цей період – 18 червня 1932 року була створена Міжнародна федерація баскетболу (ФІБА). В Женеві представники баскетбольних федерацій Аргентини, Греції, Італії, Латвії, Чехословакії, Португалії, Румунії та Швейцарії вибрали першим президентом ФІБА Леона Буффара, першим генеральним секретарем федерації був призначений Вільям Джонс. Спочатку штаб-квартира ФІБА знаходилася в Римі, пізніше перемістилася до Мюнхена.

Створення ФІБА сприяло зростанню авторитету баскетболу в міжнародному Олімпійському комітеті. Це дозволило включити баскетбол в програму XI Олімпійських ігор, які проводилися в Берліні у 1936 році в яких брали участь баскетбольні команди 21 країни. На цих іграх відбувся перший конгрес ФІБА де були прийняті єдині правила гри, що розширило практику міжнародних змагань. Першим Олімпійським чемпіоном з баскетболу стала команда США. Золота олімпійська медаль була вручена і творцю баскетболу Джеймсу Нейсміту.

Четвертий етап розвитку баскетболу охоплює період з 1948 по 1956 роки. В 1950 рік в Аргентині відбувся перший чемпіонат світу серед чоловічих команд де переможцями змагань сталі господарі чемпіонату. Перший чемпіонат світу серед жіночих команд був проведений у 1953 році в Чілі. Спортсменки США стали першими чемпіонками світу. Надалі чемпіонати світу серед чоловіків і жінок стали проводитися один раз в чотири роки. ФІБА зайняла одне з провідних місць серед міжнародних спортивних об'єднань. В 1948 році членами ФІБА сталі 50 країн світу.

П'ятий етап розвитку баскетболу, що почався в 1957 році і триваючий до теперішнього часу, характеризується подальшим збільшенням масовості та активізацією науково-методичної роботи. Великий вплив на подальший розвиток баскетболу надали спортсмени соціалістичних країн, зокрема радянські баскетболісти. В 1957 році збірна жіноча команда СРСР вперше брала участь в чемпіонаті світу в Ріо-де-Жанейро, де зайняла друге місце. Чоловіча збірна команда СРСР вперше брала участь в чемпіонаті світу у 1959 році в Сант-Яго. Радянські баскетболісти, вигравши всі зустрічі, не змогли стати чемпіонами світу через відмову грати з командою Тайваню. Рішенням ФІБА звання чемпіонів світу було віддано команді Бразилії.

У 1946 році в Америці створено Національну баскетбольну асоціацію (NBA – National Basketball Association). На цей час у склад асоціації входять 30 команд, які по своєму географічному розташуванню поділені на Західну та Східну конференції, а кожна з конференцій в свою чергу поділена на 3 дивізіони по 5 команд. За ігровий сезон кожна команда проводить по 82 матчі, за результатами яких відбираються учасники плей-офф. Далі команди грають за олімпійською системою до 4-х перемог своєї конференції. Два чемпіони конференції зустрічаються між собою в головному фіналі, де і визначається чемпіон Національної баскетбольної асоціації.

Жіноча національна баскетбольна асоціація (WNBA – Women's National Basketball Association) утворилася у 1996 році. Ліга поділена на дві конференції по 7 команд. В ігровому сезоні, який продовжується с травня по серпень, кожна команда проводить по 34 гри: з 4-ма командами з конференції по 3 гри, с 2-ма які залишилися по 4 гри (20 ігор), а також по 2 гри з командами із другої конференції (14 ігор), причому одна із зустрічей проходить на домашньому майданчику. Чотири команди із кожної конференції з найліпшими показниками перемог/поразок переходять у раунд плей-офф, який продовжується на протязі вересня і закінчується серією фінальних зустрічей.

Досягнення збірної команди Америки з баскетболу. На Олімпій­ських іграх з 1936 року чоловіча команда США 13 разів виборювала золоті нагороди, а жіноча з 1976 року ставала переможцем 7 разів. На чемпіонатах світу чоловіча збірна команда Америки з 1950 року вигравала 4 рази, жіноча збірна 8 разів.

В Європі у 1932 році була утворена Міжнародна федерація баскетбольних асоціацій (FIBA – Fédération Internationale de Basketball).

Рішення про проведення чемпіонатів світу було прийняте на конгресі ФІБА у Лондоні 1948 року. Визначений інтервал змагань – раз на чотири роки – не завжди витримувався. Неодноразово змінювалось і положення про проведення чемпіонатів. В останні роки, щоб потрапити на чемпіонат світу, національним командам доводиться пройти ряд кваліфікаційних турнірів. Сходження до фіналу триває роками.

Радянські баскетболісти беруть участь у змаганнях з третього чемпіонату світу, що відбувся 1959 року, а жінки – з другого, 1957 року.

Збірні команди незалежної України не брали участі в жодному з чемпіонатів світу, тому, що не в змозі подолати кваліфікаційне сито (Хромаєв З.М., Волошин М.П.).

Початок проведення першостей Європи з баскетболу сягає у 1935 рік. Це були перші змагання організовані ФІБА. Від самого початку чемпіонати Європи серед чоловічих та жіночих команд проводять окремо.

Досягнення радянських та українських команд на чемпіонатах Європи. Чоловічі збірні команди СРСР вигравали чемпіонати Європи 14 разів. Після створення України, як незалежної держави, збірна команда з баскетболу у 2001 році стала 14-ю у Стамбулі, зайняла 16 місце у Белграді (2005) та стала 13-ю на останньому чемпіонаті Європи у Литві у 2011 році.

Жіночу збірну команду СРСР можна відмітити 20-ти разовою перемогою в чемпіонатах Європи, а збірну команду незалежної України 1 разовою перемогою в Чехії у 1995 році, 2001 рік – 11 місце (Франція), 2003 рік – 11 місце (Греція), 2009 рік – 16 місце (Латвія).

В свою чергу в Європі у 1957 році створена євроліга ULEB (кубок європейських чемпіонів), в якій приймають учать найсильніші клуби Європи. У 2008 році по узгодженню ФІБА та УЛЕБ стартував другий по рангу турнір кубок Європи (Eurocup), та третій кубок виклику (Euro Challenge).

Одним з найвідоміших баскетболістів міста Чернігова є Олександр Волков (Чемпіон Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі. Заслужений майстер спорту СРСР, чемпіон Європи, чемпіон СРСР, чемпіону України).

2.2. Баскетбол незалежної України

В Україні баскетбол досить швидко став популярним видом спорту. Вже у 1922 році в Чернігові, Харкові, Одесі, Києві грали в цю гру. На II Всеукраїнській Спартакіаді у 1924 році в Харкові були проведені змагання чоловічих команд. Перемогла команда Чернігова, що виграла у команди Харкова вирішальний матч з рахунком 14:12. Пізніше в баскетбол стали грати в Запоріжжі, Дніпропетровську, Миколаєві, Бердичеві і інших містах України. В Одесі в лютому 1927 року був проведений перший чемпіонат України і переможцями в цих змаганнях сталі жіноча і чоловіча команди Одеси.

Починаючи з 1934 року почали регулярно проводити першість України по баскетболу. В 1935 р. на Україні вперше проводилася першість серед підліткових команд. Баскетбол був включений в програму III Спартакіади юніорів і школярів України. Перші переможці серед хлопців – одесити, серед дівчат – киянки. В довоєнні роки, як правило, кращими в республіці були жіночі команди Києва і чоловічі – Одеси.

Баскетбол увійшов до системи фізичної підготовки в Червоній Армії, в учбових закладах. Почали практикуватися міжнародні зустрічі. На I Всесоюзній спартакіаді в 1928 році виступили чоловіча і жіноча робочі команди баскетболістів Франції. В 1935 р. радянські команди вперше виїжджають за кордон. Жіноча збірна СРСР зустрічалася в Європі з робочими командами Франції і Бельгії.

Нові правила гри, які були близькі за своєю суттю до міжнародних, в нашій країні були прийняті 1 січня 1939 р.

В 1940 році до складу СРСР увійшли Литва, Латвія, Естонія. Баскетбол в цих республіках знаходився на високому спортивному рівні. Ця обставина сприяла подальшому розвитку баскетболу у всіх союзних республіках. На початку 40-х років в країні покращилася навчально-методична робота. Відомий радянський фахівець з баскетболу П.М. Цетлин в 1940 році. написав програму для секцій колективів фізичної культури, у 1941 році – навчальний посібник з баскетболу.

Після трьохрічної перерви, в 1944 році, в Тбілісі була проведена одинадцята першість країни, а весною 1945 року в Каунасі відбувся традиційний матч збірних команд.

Із здобуттям Україною незалежності 1991 року баскетбол, як і всі інші види спорту опинився на роздоріжжі. Попервах на якості проведення перших чемпіонатів позначився матеріальний стан як Держкомспорту, так і спортивних клубів, колективів фізкультури, які утримували провідні команди. Діставши безпосередній вихід на міжнародну арену, збірні команди та окремі колективи, через фінансову скруту не змогли цим як слід скористатись.

Дещо згорталася робота в дитячо-юнацьких спортивних школах. Чемпіонати України, ще деякий час, не стабілізувались. Гравці окремих нових команд демонстрували вкрай низький рівень технічної підготовленості.

За безпосередньої участі активістів Федерації баскетболу України, яка, до речі, також потребувала зміцнення і реорганізації, вдалося виробити таку систему, яка на перших порах виявилась прийнятною і задовольняла усіх, не дала занепасти подальшому розвитку баскетболу в Україні.

Якщо перший чемпіонат незалежної України зібрав лише сім жіночих і вісім чоловічих команд, то другий 36 чоловічих і 18 жіночих команд, які поділили на три чоловічі і дві жіночі ліги. Майже стільки ж команд заявилося на третій і четвертий чемпіонати. Про рівність сил команд цих перших чемпіонатів не може бути мови. Перемагали традиційно найсильніші колективи. У чоловіків – "Будівельник" Київ, у жінок – динамівки столиці, які показували стабільну високотехнічну гру.

Зміни до кращого намітились лише 1994 року з приходом нових сил до керівництва вітчизняним баскетболом. Більш стрункішим стає внутрішній чемпіонат. З'являються перші професійні баскетбольні клуби у Києві, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові. Бажання грати надто велике. В чоловічому чемпіонаті з'явились такі команди, як "На-фтохім – Олександрія" Біла Церква, "Металург" Нікополь, АкКГРІ Кривий Ріг, "Пульсар" Рівне, "Алмаз" Вінниця, "Асторія" Дружківка, "Нафтовім" Кременчук, в жіночому – "Веснянка" Луганськ, "Вікторія" Кривий Ріг, "Колос – Алупка" Ялта, "Буревісник" – Чернігів та інші, про які раніше уболівальники баскетболу цих регіонів нічого не чули.

Багато суперечок викликав факт появи в складах команд, особливо чоловічої суперліги, закордонних гравців.

Здавалося також, що нездоланою для нас виявиться і дорога до світових вершин. Прорив намітився тоді, коли до справи нарешті взялися з професійним підходом.

За три роки київська жіноча динамівська команда, керована Володимиром Рижовим, посилена кількома майстринями з інших колективів, у складі збірної України стала чемпіоном Європи 1995 р. А через рік ця команда майже в незміненому складі виборола право участі в Олімпійських іграх 1996 р. у Атланті, де посіла почесне четверте місце. На першості Європи серед юніорок у 2004 році українки посіли п'яте місце.

Вихованку бердянського баскетболу Олександру Горбунову на чемпіонатах Європи серед кадеток, юніорок та жінок віком до 20 років тричі поспіль називали кращою. Нині вона провідний гравець угорського чемпіонату.

2005 року оновлена жіноча збірна, очолювана Мариною Ткаченко, хоч і не пробилася до фіналу чемпіонату Європи, все ж показала зрілий баскетбол європейського рівня.

На дві третини складена з молодих (необстріляних) баскетболістів чоловіча команди, керована Геннадієм Защуком, 2005 року, спочатку посіла друге місце (за американцями) на Всесвітній Універсіаді, а потім виступала у фіналі чемпіонату Європи. Три поразки у підгрупі від сильних команд Росії, Німеччини та Італії не дали змоги продовжити змагання за більш високі місця.

Українські жіночі і чоловічі клубні команди беруть участь у європейських кубках, де здобувають перемоги над сильними професійними командами, але поки що, без жаданих кубків.

Нині в чемпіонаті України бере участь 18 жіночих і 56 чоловічих команд. Чоловіки розбиті на групи – Суперлігу, Вищу і Першу. Існує також Юнацька ліга, де змагається сотня дівочих та юнацьких колективів з усієї України.

Станом на 01.01. 2006 року в Україні баскетбол культивується в 285 ДЮСШ, 17 – СДЮШОР, 7 – УФК, та 2 відділеннях ІІІВСМ, де тренується понад 40 тисяч юних спортсменів. З ними працює 1075 тренерів.

За минулий олімпійський цикл було відкрито 75 нових відділень в ДЮСШ 20 регіонів.

Проте є й негативні факти. Скорочується кількість учнів і закриваються ДЮСШ в Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Київській областей. Лише по чотири відділення баскетболу залишилось в ДЮСШ АР Крим, Закарпатської та Чернігівської областей, 5 – Миколаївської, 6 – Черкаської та в місті Києві. Дитячо-юнацькі спортивні школи, що підпорядковані Міністерству освіти та науки (а таких більшість, близько тисячі) згідно з наказом по галузі віднесені до позашкільних закладів освіти і ставлять перед собою переважно оздоровчі завдання, в них найнижчі показники ефективності роботи, не ставиться завдання підготовки резерву для збірних команд країни.

На цей час, вагомий внесок у розвиток дитячо-юнацького баскет­болу вносять працівники Київського спортивного ліцею інтернату (КСЛІ) – Гладун В.І. (Заслужений тренер України), Крочак В.А., Філозоф Є.П., Макаревич В.А. (Заслужений тренер СРСР і України), Свірський О.І. (Заслужений тренер України), Кочергіна Ф.Г. (Орел) (Заслужений тренер України). Під їх керівництвом вихованці спортивного ліцею здобувають перемоги на міському та національному рівнях, приймають участь у чемпіонатах Європи та займають призові місця на багатьох міжнародних турнірах.

Як не дивно, баскетбол досі визначений пріоритетним видом лише для шести регіонів. Про байдуже ставлення до баскетболу свідчить той факт, що в Молодіжних іграх 2006 року взяли участь представники дев'яти областей.

Як зазначає у своєму підручнику "Баскетбол" кандидат педагогічних наук, почесний майстер спорту, колишній гравець київського "Будівельника" та збірної України Леонід Поплавський:

"Є усі підстави стверджувати про сталі тенденції до відновлення престижу українського баскетболу. Традиції українського баскетболу будуть подовжені і примножені завдяки нинішньому поколінню баскетболістів, тренерів, арбітрів, наукових працівників, які працюють у тісній співпраці і за підтримки державних організації і Національної федерації баскетболу України".

2.3. Техніка і тактика гри в баскетбол

До засобів ведення гри належать технічні прийоми, без яких у баскетбол, грати неможливо. Технічна підготовка спрямована на вивчення структури рухів того чи іншого прийому, а тактична озброює баскетболістів умінням доцільно використовувати вивчені прийоми в умовах суперництва двох команд. Доцільність індивідуальних тактичних дій визначається успіхом у грі. Чим вища індивідуальна майстерність, баскетболістів, тим гнучкіша техніко-тактична стратегія команди, тим успішніші дії колективу.

Аналіз спеціальної літератури, узагальнення передового досвіду практики свідчать, що найважливішими особливостями техніко-тактичної підготовки на сучасному етапі розвитку баскетболу є:

– універсалізація гравців поряд з тенденцією до спеціалізації (поняття універсалізації переважно стосується високорослих гравців, зокрема центрових, котрі, як правило, відходять від звичних позицій біля щита, беручи активну участь не тільки в завершенні атаки, але й в її підготовці; спеціалізація більше притаманна захисникам, серед яких виділяють захисників розігруючіх та захисників, що здатні до атакуючих дій;

– всебічний розвиток інтелектуальних здібностей, цілеспря­мована підготовка до самостійного осмислення змагальних ситуацій, здатність до імпровізації в умовах змагального ліміту часу, простору, інформації;

– застосування тактичних дій, які базуються на двох або трьох ходових комбінаціях;

– збільшення часу, протягом якого суперник застосовує активний захист;

– створення в ході учбово-тренувальних занять умов, наближених до змагальних, шляхом використання кількісного підходу (обмеження простору та часу), підвищення активності протидії тощо;

– всебічне використання методу моделювання манери гри суперника, особливо в груповому та індивідуальному аспектах.

Техніка нападу – рухи, за допомогою яких м’яч утримується в команді та здійснюється атака кошика суперника.

Техніка захисту – рухи, які застосовуються для протидії гравцю володіючому м’ячем та гравцю без м’яча з метою протидії ефективному виконанню прийому.

Техніка гри в баскетболі поділяється та техніку гри в нападі та техніку гри в захисті.

Кожен з цих розділів включає дві групи прийомів – прийоми пересування та дії з м’ячем. Вказані групи об’єднують окремі способи виконання прийомів, відрізняючихся цільовим призначенням та структурою руху. Технічні дії володіння м’ячем виконуються на місці, в русі та в стрибках.

Розглянемо основні технічні дії у нападі без м’яча

Стійка. Стійка це положення баскетболіста при виконанні всіх ігрових прийомів в опорному положенні. Приймаючи стійку для гри в нападі, баскетболіст ставить ступні паралельно на ширині плечей на одній лінії чи подає одну ногу вперед. Ноги зігнуті, вага тіла рівномірно розподілена, тулуб трохи нахилений вперед, руки перед грудьми в зручному положення для отримання передачі м’яча.

Пересування. Ця група прийомів включає ходьбу, біг, стрибки, зупинки та повороти, які являються основою всіх дій з м’ячем. Всі способи пересувань баскетболіста нерозривно зв’язані один з одним та виконуються з різних стартових положень.

Викрокування та повороти. Викрокування робиться на місці. Гравець, зберігаючи вагу тіла на опорній нозі викроковує другою ногою вперед, назад чи в сторони віддаляючись тим самим від захисника. Повороти виконують вперед чи назад навколо опорної ноги, з м’ячем чи без нього. Ноги при цьому зігнуті, вага тіла приходиться на опорну ногу.

Основні технічні дії у нападі з м’ячем

Ловіння м’яча. Ловити м’яч можна як двома так і однією рукою. Розрізняють ловіння м’яча який летить на середній висоті (на рівні грудей), високо, низько а також м’ячів які котяться та відскакують від майданчика. Всі види ловіння можна виконувати на місці, в русі та в стрибку.

Передача м’яча. Основний прийом, за допомогою якого здійснюється взаємодія між партнерами в нападі. Передачі м’яча можуть бути короткими та довгими, з низькою та високою траєкторією польоту, повздовжніми, поперечними та діагональними, з відскоком та без відскоку від підлоги. Розрізняється дві групи передач м’яча – двома руками та однією.

Передача м’яча двома руками. Передачі двома руками можуть бути від грудей з відскоком від підлоги так і без відскоку (часто виконується при взаємодіях на коротких та середніх відстанях), двома руками зверху (виконується при активному опорі захисника зріст якого не перевищує нападаючого з м’ячем).

Передача м’яча однією рукою. Основний прийом який виконується від плеча, зверху та знизу.

Передача від плеча використовується при взаємодіях партнерів на любих відстанях. Відрізняє передачу короткий замах, можливість добре контролювати м’яч та легко змінювати направлення його польоту рухом кисті на момент випуску. Передача м’яча однією рукою знизу застосовується на близькій відстані, часто з рук в руки, проти захисника активно закриваючого верхній та середній простір для передачі.

Окрім перерахованих передач м’яча використовують передачі однією рукою зверху та так звані приховані передачі – однією рукою із за спини, знизу-назад, під ногою, під рукою, та ін.

Кидки м’яча в кошик. Кидок – завершальна фаза атаки, яка в кінцевому рахунку визначає результат гри.

Кидки м’яча виконують з ближніх, середніх та дальніх дистанцій, з місця, в стрибку та в русі після виконання подвійного кроку.

В сучасній баскетбольній літературі розрізняють такі види кидків:

Двома руками. Використовуються переважно на початкових етапах підготовки та інколи в жіночому баскетболі.

Двома руками від грудей. Виконується з місця переважно з дальніх дистанцій.

Двома руками зверху. Виконується з місця та в стрибку для атаки кошика з дальніх та середніх дистанцій. Високе положення м’яча дозволяє перекидати його через близько захищаючогося суперника.

Двома руками знизу. Застосовується частіше після стрімкого руху до щита, коли необхідно в польоті наблизити м’яч до кошика, обіграючи високорослого суперника.

Однією рукою. В сучасному баскетболі мають найбільше значення, особливо в стрибку. При виконанні кидка гравець піднімає зігнуту руку з м’ячем над головою. Кисть відведена назад, пальці широко розставлені, лікоть вперед в сторону, після чого гравець опускає м’яч до голови та розгинає руку вгору з активним рухом передпліччя та кисті вперед направляє м’яч в кошик. При виконанні кидка в стрибку виконуються ті ж самі рухи, тільки м’яч випускається в найвищій точці стрибка.

Однією рукою від плеча. Виконується з місця та в русі.

Кидок м’яча з місця. Основний спосіб атаки кошика з середніх та дальніх дистанцій із статичного положення. В сучасному баскетболі атака кошика із статичного положення використовуються під час пробиття штрафних кидків.

Кидки м’яча в русі після виконання подвійного кроку. Застосовується при атаці кошика з близької відстані при виконанні подвійного кроку після отримання передачі або ведення м’яча. При виконанні кидка правою рукою з правого боку від кільця гравець ловить м’яч одночасно з виконанням кроку правою ногою, потім відштовхується лівою і виконує кидок. Якщо кидок виконується з лівого боку лівою рукою, перший крок треба робити лівою ногою другий крок правою і після чого виконати кидок у кошик.

Складні кидки які застосовують висококваліфіковані баскет­болісти є кидки однією рукою знизу та однією рукою зверху ("гаком"), кидки однією та двома руками при виконанні добивання після відскоку м’яча від щита. Виконують такі кидки в безпосередній близькості до кошика та в максимально високому стрибку.

Ведення м’яча. Ведення це переміщення гравця з безперервно слідуючими один за одним поштовхами м'яча об підлогу однією рукою. Прийом можна виконувати як в русі так і стоячи на місці. Головне в техніці ведення м'яча це раціональне положення кисті на м'ячі, активний рух руки в ліктьовому суглобі та керування м'ячем без зорового контролю.

Існує два типи ведення м'яча – високе та низьке.

Високе ведення м'яча. Виконують в основному енергійним розгинанням руки в ліктьовому суглобі. Гравець зустрічає м’яч відскочивший від підлоги опущеним передпліччям, торкаючись його широко розставленими пальцями та передньою частиною долоні на рівні поясу.

Низьке ведення м'яча. Характерно великим згинанням ніг, контроль над м'ячем здійснюється більш активними та частими поштовхами м'яча кистю з відскоком його не вище коліна.

Ведення м'яча можна виконувати по прямій, зі зміною направлення, швидкості та положення гравця відносно захисника. Для несподіваної зміни направлення зі збереженням контролю над м’ячем при жорсткому опіканні захисника застосовують наступні прийоми ведення з переводом м'яча:

– перед собою – м’яч ударом об підлогу вперед-вправо чи вліво перед собою переводять з однієї руки в іншу.

– за спиною – гравець випереджує м’яч виконуючи удар об підлогу за собою.

– між ногами – виконується удар об підлогу між ногами в праву або ліву сторону.

Ведення м'яча зі зменшенням висоти відскоку зі зміною темпу.

– гравець несподівано переходить з високого ведення на низьке та з одного темпу на інший.

Також для додаткового захисту м'яча від захисника гравець може вести м’яч пересуваючись спиною вперед.

Фінти. Відволікаючі прийоми, які застосовують нападаючі гравці перед здійсненням істинних дій називають фінтами. Виконуються вони рухами ніг, рук, голови та тулуба. Фінти можуть бути по одиночні та повторні, виконуватися як з м’ячем так і без нього, на місці та в русі.

Найскладніші фінти в русі, тому що їх виконання не повинно знижувати швидкості переміщення гравця.

Фінти без м'яча. Застосовується для звільнення від щільного захисту суперника. Їх виконують імітацією ловіння м'яча, пересування повороту чи зупинки.

Фінти з м'ячем. Виконуються для безперешкодного виконання передач, кидків чи ведення м'яча. Найбільш вагомі фінти з імітацією передачі (гравець робить замах на передачу в одну сторону а віддає в іншу), кидка в кошик (гравець показує що хоче виконати кидок, а переходить на ведення чи віддає передачу м'яча) та зміни напряму ведення (при виконані ведення м'яча гравець показує нахилом тулуба що хоче піти вліво, при відповідній реакції захисника змінює направлення переміщення).

Основні технічні дії в захисті

Незалежно від функцій, що виконуються у нападі, всі гравці повинні ефективно володіти прийомами в захисті. Прийоми захисту діляться на дві групи: техніка переміщень та техніка оволодіння м’ячем.

Техніка переміщень. Характер переміщень в захисті обумовлюється системою захисту та діями гравців. В захисті використовують всі способи переміщень, які застосовують у нападі а також переміщення приставними кроками в сторони, вперед, назад та біг спиною вперед. Біг спиною вперед використовують в основному при переході від нападу до захисту.

Техніка оволодіння м’ячем. Техніка оволодіння м’ячем у захисті має включати в себе:

– перехоплення м'яча – при виконанні цього прийому необхідно слідкувати за діями нападаючих які передають м’яч, передбачати направлення польоту м'яча та вибирати правильну позицію. Перехоплюючи м'яч під час передачі, гравець різко стартує з місця назустріч м'ячу перед опікуваним гравцем або у напрямі поперечної передачі.

– вибивання м'яча – виконують як з рук суперника так і при веденні м'яча. Вибиваючи м’яч з рук, захисник коротким різким рухом руки ударяє по ньому зверху вниз або з низу в гору. Долоня повернена до м'яча або направлена ребром до нього. Вибиваючи м'яч при веденні, захисник діє так само, як і при перехопленні м'яча виконуючого ведення, тільки не оволодіває м’ячем а вибиває вперед або в сторони.

– блокування м'яча – застосовують при протидії кидку в кошик в той момент, коли нападаючий робить завершальний кидковий рух. Максимально вистрибуючи вгору захисник повністю випрямляє руку та намагається накласти розкриту долоню на м’яч зверху-попереду.

– фінти – захисник застосовує для того, щоб викликати нападаючого на визначену дію, підготувавшись до якої можна було оволодіти м’ячем. Ці дії можуть бути направлені на провокування ведення, передачі та кидків м'яча.

Тактика гри в баскетбол.

Тактичні дії в баскетболі поділяються на тактику гри в нападі та захисті. Головна задача гри в нападі, це подолання командного захисту суперника, з порушенням індивідуальної протидії, та перешкоджанням взаємодопомоги між захисниками.

В свою чергу тактичні дії в нападі можна розділити на командні, групові та індивідуальні.

Командні дії у нападі. Припускають узгодження зусиль всіх гравців, об’єднаних однією ціллю (організація атаки кошика суперника). Реалізується вона в двох системах гри: швидкий прорив (успішний напад проти любої схеми захисту) та позиційний напад (організація дій з певних позицій займаємих в зоні захисту). Використовуються при рівному співвідношенні гравців нападу та захисту, як проти зонного так і індивідуального захисту.

Групові дії. Узгодженість групових дій гравців визначає ефективність гри команди. Якщо взаємодії реалізуються при чисельній перевазі нападаючих, то переважно використовуються раціональне розташування, переміщення з передачами звільнених від захисту гравців. Найбільш поширені взаємодії двох та трьох гравців.

Індивідуальні дії у нападі. Всі гравці команди повинні постійно активно діяти в нападі. Для цього необхідно володіти нападаючими прийомами, уважно спостерігати за обстановкою, швидко оцінювати її та визначати найбільш раціональні дії для кожної ситуації. Індивідуальні дії можуть бути як з м’ячем (передачі, ведення, кидки в кошик), так і без нього (вибір оптимального місця на майданчику, звільнення від захисту, допомога партнеру звільнитися від захисника).

Тактика гри в захисті. Головна ціль захисту – запобігання кидків суперника в кошик. При цьому необхідно відібрати м’яч, запобігти діям нападаючих та максимально завадити виконанню кидків в кошик.

Тактичні дії в захисті також можна поділити на командні, групові та індивідуальні.

Командні дії. Реалізуються при виконанні трьох систем гри – індивідуальної (захист проти гравця наміченого заздалегідь), зонної (захист на контролюємій ділянці майданчика) та змішаною (одночасне використання обох принципів різними гравцями команди).

Групові дії. Основа ефективного захисту. До групових взаємодій при чисельній рівності суперників відносять переключення, підстра­ховку, організацію боротьби за відскок м’яча та груповий відбір м’яча.

Індивідуальні дії. Це дії, за допомогою яких надають індивіду­альний супротив нападаючому, незважаючи на те, володіє нападаючий м’ячем чи ні. Індивідуальні дії можуть бути проти гравця без м’яча (важливі при активних формах захисту та при захисті проти лідерів команди), проти гравця з м’ячем (направлення зусиль на протидію передачам, проходам під кошик та кидкам в кошик).

Однією з тенденцій розвитку сучасного баскетболу є постійне підвищення рівня технічної та тактичної майстерності гравців. Основним показником технічної підготовки баскетболістів високої кваліфікації є оптимальна форма і надійність застосування прийомів у змагальних умовах. Високий рівень технічної підготовленості – це високий ступінь автоматизму рухових навичок, його стабільність.

Досконалість і різноманітність технічних прийомів великою мірою зумовлені індивідуальними можливостями гравців. Тому кожному баскетболісту треба пам'ятати, що якість виконання технічних прийомів, їх різноманітність, та застосування у грі залежить від нього самого. Зміст індивідуальних занять, підбір вправ, час їх проведення зумовлюється спортивним стажем і кваліфікацією, рівнем підготовки та ігровим амплуа. Тому юні баскетболісти повинні вдосконалювати всі технічні прийоми і спеціалізуватися вже на базі всебічної технічної підготовки. Тільки після цього слід вибрати для себе ті прийоми, які визначатимуть їх індивідуальність.

2.4. Основні правила ведення гри

Правила змагань – це документ, в якому чітко визначені умови боротьби в конкретній спортивній грі, яка протікає під контролем спортивних арбітрів, способи фіксації виграшу і програшу, визначення переможця в окремій зустрічі і розподілу місць серед учасників змагання. Правила змагань є законом для спортсменів, арбітрів, організаторів і керівників, що здійснюють підготовку до змагань, їх матеріально-технічне забезпечення.

Розглянемо основні правила гри баскетбол

В баскетбол на майданчику грають дві команди по п’ять чоловік. Мета кожної команди полягає в тому щоб закинути м’яч у кошик суперника та завадити закиданню м’яча у свій. Переможцем гри стає та команда яка більше закине м’ячів у кошик суперника, та тим самим набере більшу кількість очок.

За один закинутий м’яч у кошик ближче ніж 6,75 м зараховується 2 очки, якщо м’яч закинутий за 6, 75 метрової лінії зараховується 3 очки та при пробитті штрафного кидка зараховується 1 очко.

Грають в баскетбол м’ячем виготовленим із синтетичного матеріалу маса якого 600 – 650 грам та довжина окружності 75 – 78 см. Розміри баскетбольного майданчика (рис. 22) 28 метрів у довжину та 15 у ширину, всі виміри проводяться по внутрішньому краю обмежувальної лінії, це значить що лінії (ширина 5 см.) обмежуючі баскетбольний майданчик не входять у розміри в його розміри.

На відстані 6 метрів 75 сантиметрів від центру кільця проведена лінія 3-х очкових кидків, при влучанні із за якої зараховується три очки. На баскетбольному майданчику є центральне коло діаметром 3,6 метри. Баскетбольний щит повинний бути виготовлений із прозорого пластику товщиною 3 сантиметри та повинен мати розміри 180 см по горизонталі, і 120 см по вертикалі. Баскетбольний кошик кріпиться на висоті 305 см від поверхні майданчика. Діаметр кошика 45 см, ширина з’єднання між кільцем та щитом 0,03 см, довжина з’єднання 15 см. Довжина сітки не повинна перевищувати 40 см.

Час гри в баскетбол. Грають в баскетбол чотири чверті (тайми) по 10 хвилин "чистого часу". Для визначення "чистого часу" суддя-секундометрист зупиняє час на кожен свисток судді. Якщо в основний час не виявлено переможця (гра закінчилася з рівним рахунком), то після 2-х хвилинної перерви призначається додатковий час – 5 хвилин. Таких "п’ятихвилинок" може бути стільки, скільки потрібно для виявлення переможця. Перерва між першим та другим таймом 2 хвилини, між другим та третім (велика перерва) 15 хвилин, між третім та четвертим 2 хвилини.

Рис. 2.2. Баскетбольний майданчик

Гра розпочинається з підкидання спірного м’яча, коли суддя підкидає м’яч у центральному колі між двома любими гравцями різних команд. Підкидання м’яча робиться тільки на початку гри, далі команди розпочинають гру або при спірних ситуаціях по черзі.

Правило 3-х секунд. Гравці команди, що атакує, не мають права знаходитися в прямокутній зоні (штрафного кидка) команди, що захищається, більше 3-х секунд, за винятком того випадку, коли йде боротьба за м'яч, що відскочив, і м'яч знаходиться в зоні штрафного кидка.

Правило 5-ти секунд. Цей час дається на введення м'яча в гру як через лицьову лінію, після забитих двох очок, так і через бічну лінію при викиданні ауту. При викиданні з ауту заборонено ходити з м'ячем у руках, це вважається пробіжкою. Забороняється тримати м’яч в руках більше 5-ти секунд без використання ведення. Також на пробиття одного штрафного кидка дається 5 секунд.

Правило 8 секунд, за які гравці команди, що атакують, повинні вивести м'яч з тилової зони в передову.

Правило 24 секунд. На одну атаку кошика дається 24 секунди, при порушення м’яч віддається іншій команді.

Хвилинна перерва. Це зупинка гри за проханням тренера або його помічника. Кожна перерва триває одну хвилину. Під час першої половини гри можна взяти 2 хвилинні перерви, під час другої половини гри можна взяти 3 перерви та лише одну перерву можна використати під час додаткового часу.

Основні пункти правил гри в баскетбол

1. М'яч можна кидати і відбивати, передавати однією чи двома руками. Забороняється відбивати м'яч кулаком.

2. Не дозволяється бігати з м'ячем, відштовхувати, затримувати, та ставити підніжки.

3. Якщо після виконання ведення м’яча гравець взяв його в руки то далі треба виконувати передачу або кидок в кошик. Другий раз вести м’яч не можна, це порушення привила подвійного ведення.

4. Правило 5 персональних зауважень, після отримання яких баскетболіст повинний залишити майданчик до кінця гри з правом заміни.

5. Правило 4-х командних зауважень. Після отримання командою четвертого зауваження в одній чверті (відлік ведеться в кожній чверті окремо), кожне наступне персональне зауваження карається пробиттям 2-х штрафних кидків, незалежно від того виконував нападник кидок чи ні.

6. Правило порушення "зони". Гравці атакуючої команди, не мають право передавати чи переводити м’яч з передової зони в тилову. Порушення цього правила карається передачею м’яча супернику, що вводить м’яч в гру біля центральної лінії баскетбольного майданчику.

Гру судять три арбітри в полі. Один старший суддя, 2 інші – просто судді, але вони користуються однаковими правами.

Також гру судять:

– суддя секретар – ведення протоколу гри;

– помічник секретаря – ведення рахунку гри на табло;

– суддя секундометрист – ведення часу гри;

– оператор 24 секунд – слідкує за часом відведеним на атаку;

– комісар – слідкує правильним за веденням гри суддями.

ДОДАТКИ

Додаток 1