50.Види уваги.

За особливостями об’єктів: зовнішня увага (спрямованість на об’єкти довкілля), внутрішня увага (спрямованість на думки, переживання, відчуття тощо).

За метою: мимовільна увага (виникає незалежно від наміру чи мети), довільна увага (свідома спрямованість і регульоване зосередження на певних об’єктах внутрішнього або зовнішнього світу), післядовільна увага (виникає на основі пізнавального інтересу).

За формою організації: індивідуальна увага (увага суб’єкта на своєму завданні), колективна увага (зосередження уваги всієї групи), групова увага (увага певної частини людей в умовах колективу).

За синхронізацією: передувага (стан підвищеної готовності свідомості до включення в роботу, може виникати як мимовільно, так і під впливом інструкції), випереджувальна увага (цілеспрямований пошук та відбір інформації, який забезпечить реалізацію визначеного плану діяльності), запізніла увага (увага пасивна, виникає повільно, відстає від початку виконання діяльності).

51. Властивості уваги.

Увага – це здатність певний час зосереджуватися на одному об’єкті. Експериментальними дослідженнями доведено, що увазі притаманні періодичні мимовільні коливання.

Концентрація – ступінь інтенсивності, зосередженості уваги.

Розподіл уваги – здатність людини виконувати декілька справ одночасно. Умовою розподілу уваги є можливість виконувати деякі види діяльності автоматично.

Переключення – свідоме, осмислене, перенесення уваги з одного об’єкта на інший. Реалізується за таких умов: суб’єктивне ставлення людини до певних видів діяльності, особливості попередньої і наступної діяльності.

Обсяг (об’єм) уваги – кількість об’єктів, які ми можемо охопити з достатньою якістю одночасно.

Відволікання – мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. З відволіканням пов’язана така характеристика, як розсіяність: надлишок різноманітних неглибоких інтересів; однобока зосередженість на певній діяльності.

52. Емоції та їх природа.

Фізіологічні основи: 1) взаємодія підкіркових центрів та кори великих півкуль головного мозку; 2) динамічний стереотип; 3) роль другої сигнальної системи та її зв’язок з першою сигнальною системою.

Теорії:

1) Теорія Джеймса-Ланга: сприймання емоціогенних стимулів → нервово-м’язові реакції організму → переробка в ЦНС імпульсів, що поступають від органів → виникнення суб’єктивного переживання стимулу у вигляді емоції.

2) Теорія Кельмана-Барда: сприймання емоціогенних стимулів → переробка нервових імпульсів, що йдуть від рецепторів до ЦНС, з одночасною передачею збудження в кору головного мозку та до інших органів тіла → виникнення суб’єктивного переживання стимулу та поява нервово-м’язових реакцій на певні стимули.

3) Інформаційна теорія емоцій Сімонова. Е = П×(Н – С), де Е – емоція, П – потреба, Н – інформація, прогностично необхідна для задоволення даної потреби, С – наявна інформація, якою може оперувати людина.

Види емоцій:

За характером: позитивні, негативні.

За дієвістю: стенічні; астенічні.

За задоволенням потреб: нижчі, вищі.

За опосередкованістю: прості (безпосередньо пов’язані з відчуттями, їх називають емоційним фоном відчуттів), складні (фундаментальні емоції, пов’язані з розумінням, їх виділяє Ізард: інтерес, здивування, радість, сміх, страждання, гнів, відраза та інші).

Виділяють також ситуативні (пов’язані з конкретною ситуацією, явищем) та узагальнені (переходять в емоційні стани) емоції.

53. Емоції і почуття.

Емоція – це безпосереднє тимчасове переживання, що відображає значущість діючих на людину явищ та ситуацій.

Почуття – це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, які відображають їх значущість стосовно потреб та мотивів людини.

Функції емоцій та почуттів:

1. Сигнальна. Переживання виникають і змінюються у зв’язку з подіями, що відбувають в довкіллі чи організмі людини.

2. Регулююча. Стійкі переживання та реакції спрямовують поведінку людини, регулюють, дають можливість долати різноманітні перешкоди та досягати мети.

53. Види почуттів.

Види почуттів:

За характером: позитивні (коли подія оцінюється позитивно), негативні.

За дієвістю: стенічні (активні) – активізують, підсилюють діяльність; астенічні (пасивні) – гальмують, пригнічують діяльність.

За задоволенням потреб: нижчі почуття (задоволення органічний потреб), вищі почуття (задоволення складних соціальних потреб, що виникають в процесі життя людини).

За спрямованістю вищі почуття поділяються на: моральні (визначають ставлення до себе та до інших людей), інтелектуальні (пов’язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття краси, гармонії), праксичні (пов’язані з трудовою діяльністю).

За суб’єктивною цінністю (за Додоновим): альтруїстичні (орієнтовані на допомогу іншим людям), комунікативні (пов’язані зі спілкуванням), глоричні (пов’язані зі захопленням, славою тощо), праксичні, романтичні (пов’язані зі необхідністю чогось нового, незвіданого, оригінального), гностичні (пов’язані зі пізнавальною діяльністю), естетичні, гедонічні (задоволення тілесного та душевного комфорту), акизитивні (пов’язані з накопиченням, колекціонуванням, збиранням), пугнічні (мобілізаційні, пов’язані із переживанням ризику, азарту).

За формою переживання: настрої (загальний емоційний стан людини), афект (сильне короткочасне збудження з втратою здатності до свідомої регуляції поведінки), стрес (стан напруги, нагадує афект, але стрес більш протяжний), фрустрація (переживання, які виникають унаслідок ущемлення потреб людини), пристрасті (стійкі почуття, які проявляються в прагненні до однієї мети чи об’єкту).

57. Поняття про волю, її фізіологічна основа.

Воля – форма психічного відображення, що проявляється в здатності до вибору дій, пов’язаних з подоланням зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Функції: 1) спонукальна (здатність до мобілізації, активізації зусиль на шляху до досягнення мети; 2) гальмівна (стримування, спрямоване на зменшення мотивації, обмеження небажаної активності).

Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;

Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;

Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію

53. Форми переживання почуттів.

Об'єктивний світ специфічно відображається в емоційній сфері людини через почуття.

Почуття — специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб'єктивно-емоційне ставлення людини з властивими їй потребами до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює.

Багатство емоційної сфери особистості виражається у різних формах: чуттєвий тон, емоція, афект, стрес, пристрасть, настрій, фрустрація, почуття.

Чуттєвий тон. Це — певний емоційний відтінок психічного процесу, який усвідомлюється як властивість предмета, що сприймається суб'єктивно. Наприклад, неприємні переживання супроводжують больові відчуття, поєднання дисонуючих звуків, певні запахи. Про наявність чуттєвого тону свідчать і словосполучення «приємний запах», «весела прогулянка» тощо. У деяких випадках він є вродженим.

Емоція. Емоція (лат. emoveo — хвилюю, збуджую). Будучи важливим чинником емоційної сфери людини, емоції є процесом безпосереднього переживання почуття. Суб'єктивно вони проявляються як позитивний стан захоплення, насолоди чи як негативний стан незадоволення. Кожна емоція має власну картину суб'єктивного переживання і характеризується лише їй властивим набором виразних рухів. Вона може бути зумовлена реальними чи уявними ситуаціями.

Емоції людини дуже різноманітні. Найчастіше їх класифікують за ступенем впливу, згідно з яким виокремлюють стенічні й астенічні емоції.

Афект. Це сильний емоційний процес, який виникає у людини швидко, триває бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями. Фізіологічною особливістю афекту є сильне збудження підкіркових центрів і звільнення їх від стримувальної і регулювальної дії кори. Афект є короткочасною, але надзвичайно сильною емоційною реакцією, за якої відбуваються значні тілесні зміни, розладнуються дрібні рухи, змінюються звичні установки особистості.

Стрес. Це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях. Стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурси у відповідь на дію сильних зовнішніх впливів.

Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій — врівноваження сил впливу і сил опору, коли організм ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія — виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.

Пристрасть. Реалізується вона як стійке, глибоке й сильне переживання, що на певний час визначає спрямованість думок і дій людини. Здебільшого людина зосереджується на певному об'єкті, що на якийсь час набуває для неї великої значущості. Це може бути любов, пристрасть до певного виду діяльності (колекціонування, науки, живопису, музики, спорту тощо). Пристрасть завжди залежить від об'єкта, на який вона спрямована, і наявності перешкод щодо її задоволення. Незадоволена пристрасть викликає сильні емоції і навіть бурхливі спалахи обурення, гніву й образи.

Настрій. Психологія трактує цей феномен як загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Породжений він емоціями, що переважали в недалекому минулому чи існують у певний час. Він буває бадьорим, радісним, сумним, пригніченим, спокійним, збудженим.Настрій завжди зумовлений певними причинами — поганою погодою, певною подією, станом здоров'я тощо.

Бувають настрої тимчасовими і стійкими.

Фрустрація— марне сподівання, невдача, обман). Свідченням її є негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає фрустрація, коли на шляху до поставленої мети людина зустрічає реально нездоланні перешкоди або сприймає їх такими. Тоді можуть з'являтися різні зміни в поведінці і самосвідомості особистості. Рівень фрустрації залежить від сили та інтенсивності її причини, функціонального стану людини, а також її досвіду емоційного реагування на життєві труднощі. Як правило, фрустрація супроводжується широкою гамою негативних емоцій: страхом, розлюченістю, гнівом, роздратуванням, сумом, почуттям провини тощо. Іноді фрустрацію розглядають як одну з форм психологічного стресу.

Почуття. Відображають вони емоційне ставлення індивіда до об'єкта, суб'єктивне переживання подій. Виникнувши як результат узагальнення емоційного досвіду, вони визначають динаміку і зміст ситуативних емоцій, настроїв і афектів. Залежно від спрямованості почуття поділяють на моральні, інтелектуальні й естетичні. Іноді їх ще називають вищими почуттями.

Інтелектуальні почуття — переживання людини, що виникають і виявляються в її розумовій діяльності, спрямованій на теоретичне пізнання дійсності. До них відносять почуття зацікавленості, допитливості, здивування, впевненості у правильності вчинків і дій, сумніву при невдачі, почуття нового. Породжені пізнавальною потребою людини, вони сигналізують про рівень її задоволення.

Естетичні почуття — переживання, які виникають і розвиваються при сприйманні та створенні людиною прекрасного. Найчастіше з'являються при сприйманні природних ландшафтів, творів мистецтва та вчинків людей і мають широкий діапазон вияву — від легкого хвилювання до глибокого захоплення від побаченого. Вони суб'єктивно переживаються людиною у своєрідних станах художньої насолоди. До естетичних почуттів також відносять почуття гумору та іронії, в яких виражається ставлення людини до пізнаного і оціненого нею об'єкта.

57. Вольові дії та їх структура.

Розрізняють два типи вольових дій (вольового акту): 1) простий вольовий акт (спонукання до дії переходить в саму дію майже автоматично). Його структура: виникнення спонукання та усвідомлення мети; досягнення мети. 2) складна вольова дія (складний вольовий акт) – безпосередньо дії передує врахування її наслідків, прийняття рішення, складання плану його здійснення. Його структура: мета і прагнення її досягти; усвідомлення ряду можливостей досягнути мети; поява мотивів, що підкріплюють чи відкидають ці можливості; боротьба мотивів і вибір; прийняття однієї з можливостей у вигляді версії прийняття рішення; здійснення прийнятого рішення.

Прийняття рішення і його виконання викликають особливий емоційний стан, а саме вольове зусилля – це форма емоційного стресу, що мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву) та створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні, та переживається як стан значної напруги. В результаті вольового зусилля гальмується дія одних стимулів та підсилюється дія інших. Результат вольового зусилля – це емоційне задоволення, яке переживається як перемога над собою.

Вольові якості особистості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Вольові якості людини утворюють силу волі особистості.

Вольові якості характеризуються такими параметрами: генералізованість (поширення якості на різні сфери особистості), вираженість (інтенсивність прояву якості в певних видах діяльності чи поведінки).

Вольові якості особистості визначають також локуси контролю: екстернальний (схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім обставинам), інтернальний (схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій власним здібностям, прагненням, цінностям, зусиллям і т.д.).

Вольова слабкість, яка проявляється за межами норми – це абулія та апраксія.

ВИХОВАННЯ ВОЛІ – ЦЕ ПО СУТІ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЦІЛОМУ, А НЕ ЯКОЇСЬ ОДНІЄЇ ЇЇ ЯКОСТІ

Позитивне значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконування і виправлення, набування досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені.

53. Симптоми емоційного вигорання.

Фахівці, які працюють у сфері «людина-людина» рано чи пізно відчувають на собі прояв «синдрому емоційного вигорання». Існують різні визначення «вигорання», однак у найбільш загальному вигляді воно розглядається як відповідна реакція на тривалі професійні стреси міжособистісних комунікацій, що включає в себе три компоненти: емоційне виснаження, деперсоналізацію й редукцію персональних досягнень.

1. До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться такі, як:

• відчуття постійної втоми, яка не проходить, не тільки вечорами, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втоми);

• відчуття емоційного і фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);

• загальна астенізація (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

• часті безпричинні головні болі; постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата або різке збільшення ваги;

• повне або часткове;

• постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом всього дня;

• задуха або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;

• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів;

• можливо, професійне вигорання є однією з причин зниження тривалості життя на Україні, особливо у чоловіків.

2. До соціально-психологічних симптомів професійного вигорання відносяться такі неприємні відчуття і реакції, як:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія;

• підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;

• часті нервові "зриви;

• постійне переживання негативних емоцій, для яких в зовнішній ситуації причин немає;

• відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;

• відчуття гіпервідповідальності і постійне відчуття страху, що "не вийде" або людина "не справиться";

• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

3. До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться наступні вчинки і форми поведінки працівника:

• відчуття, що робота стає все важчою, а виконувати її - все важче;

• співробітник помітно міняє свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

• незалежно від об'єктивної необхідності працівник постійно бере роботу додому, але удома її не робить;

• керівник відмовляється від ухвалення рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі та іншим;

• відчуття даремності, невіра в поліпшення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;

• невиконання важливих, пріоритетних завдань і "застрявання" на дрібних деталях; не відповідна службовим вимогам витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

• дистанційованість від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;

• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день сигарет, застосування наркотичних засобів.

Отже, "емоційне вигорання" – це комбінація цілого ряду взаємопов'язаних між собою симптомів, проте, на даний момент часу, не існує єдиної точки зору на симптоми емоційного вигорання. Потрібно зазначити, що симптоми, які включає синдром емоційного вигорання, всі не проявляються одночасно, оскільки існують індивідуальні варіації і індивідуальна ситуація професійного розвитку може посилювати або згладжувати їх вплив.