8.2 Банк Англії, напрями діяльності та функції

Згідно з банківським законодавством основою банківської системи є Банк Англії. Як і центральні банки інших країн, Банк Англії є центром фінансових та економічних перетворень, обумовлених потребами адаптації до умов, що постійно змінюються. Це вимагає внесення принципових змін у його функції, організацію і технологію, а також радикально нового підходу до міжбанківської кооперації і міжнародного співробітництва.

Відповідно до цього можна виділити такі основні функції Банку Англії:

1) Емісійний центр країни. Банк Англії здійснює монопольний випуск банкнот в розмірі, що обумовлюється казначейством і затверджується парламентом. Забезпеченням банкнот є державні облігації і казначейські векселі, а також векселі банків, що обліковуються центральним банком. Монети випускаються Королівським монетним двором від імені Казначейства, їх випуск не входить до компетенції Банку Англії. Весь прибуток від випуску монет надходить уряду.

Банк Англії не тільки друкує банкноти, він випускає їх в обіг, постачаючи гроші через свої п'ять відділень комерційним банкам по всій країні, а також вилучає з обігу старі купюри.

2) Банк уряду. В межах даної функції Банк Англії обслуговує рахунки та щоденні потоки руху коштів між урядом і ринком. Через так званий рахунок Національного кредитного фонду Банк Англії має можливість здійснювати короткострокове пряме фінансування дефіциту бюджету. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються у Банку. При цьому Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Крім прямого фінансування, існують ще три форми урядових позик, що обслуговуються Банком Англії.

Казначейські векселі – це короткострокові цінні папери, що випускаються Банком Англії щотижня (термін обігу від трьох до шести місяців). Їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи для того, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість випущених векселів залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку (доходи покупців).

Урядові цінні папери – це високонадійні довгострокові облігації (термін обігу від 5 до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, який виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Доходи по облігаціях виплачуються кожні шість місяців. Основна мета - продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектора в коштах для покриття дефіциту, який включає в себе не тільки державний бюджет, але й місцеві бюджети і бюджети державних корпорацій. Учасниками ринку урядових облігацій є дилери, що безпосередньо контактують з Банком Англії. Останній може не продавати одразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов.

Валютні кредити бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні кредити надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду. Значна частина кредитів номінована в євро у вигляді казначейських векселів з терміном обігу 1 місяць і казначейських білетів з терміном обігу три роки.

3) Банк банків. Як і всі центральні банки, Банк Англії є банком, що обслуговує поточні та резервні рахунки комерційних банків, здійснює платежі, приймає та зберігає поточні і строкові депозити, надає кредити банкам, здійснює нагляд за банківськими установами та в цілому за банківською системою.

Функції нагляду Банк Англії реалізує через:

– регулювання виходу банків на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір статутного капіталу має становити не менше 5 млн ф. ст. для банків і не менше 1 млн ф. ст. для інших кредитних установ;

– встановлення для банків економічних нормативів і норм діяльності та здійснення документарного нагляду за їх додержанням;

– проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів);

– висування вимог до банків щодо усунення виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;

– втручання за необхідності в діяльність банків. Нині банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії. Сьогодні, згідно із законо­давчими актами, прийнятими у 1997-98pp., більшість функцій з нагляду передано спеціальному органу - Управлінню фінансових послуг, що здійснює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи й банки.

4) Здійснення монетарної політики. Оскільки Банк Англії, на відміну від інших центральних банків, не може діяти незалежно від уряду, цю функцію покладено і на Банк, і на Казначейство. Прийнятий у 1946 році Акт Банку Англії дає Казначейству право надавати вказівки Банку Англії і, хоча Казначейство ніколи це право не використовувало, відносини між ними такі, що кінцеве рішення з приводу відсоткових ставок приймає міністр фінансів. Проте Банк Англії відіграє важливу роль в ухваленні рішення.

Однією з першочергових цілей монетарної політики Банку Англії є підтримка цінності національної валюти. Для досягнення цінової стабільності англійської валюти використовуються такі основні інструменти.

Процентна (облікова) політика. Виконуючи роль банку на внутрішньому грошовому ринку, він впливає на відсоткові ставки в короткостроковому періоді. Як банк уряду і банк банків, Банк Англії здатний досить точно передбачити характер потоків платежів з рахунку уряду на рахунки комерційних банків і навпаки. У випадку, коли потік платежів із рахунків банків на рахунок уряду перевищує зворотний потік, виникає ситуація, за якої банківські запаси ліквідних активів знижуються, з'являється брак коштів на грошовому ринку. У протилежному випадку - створюється надлишок готівки. Поява дефіциту усувається Банком Англії через встановлення такої відсоткової ставки, за якої кошти врівноважуються кожного дня.

Рішення за відсотковими ставками приймаються Банківським комітетом з монетарної політики. Комітет збирається щомісячно відповідно до певного графіка. Він складається з чотирьох постійних членів і чотирьох експертів, що призначаються канцлером Казначейства (він же міністр фінансів). Голосування здійснюється за принципом: "одна людина - один голос". У зборах комітету можуть брати участь представники Казначейства, але вони не мають права голосу. Рішення щодо відсоткових ставок, прийняті комітетом, мають бути негайно опубліковані. Публікуються також і протоколи засідань Комітету.

Валютний курс. Банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотовалютні запаси країни і управляючи ними від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, який називається Валютний вирівнюючий рахунок. Через валютні інтервенції, коли необхідно стримати падіння курсу, Банк Англії купує фунти стерлінги за іноземну валюту, або продає їх, намагаючись стримати зростання курсу. Будучи членом механізму валютних курсів з жовтня 1990 p., Великобританія була зобов'язана підтримувати курс національної валюти в певних межах відносно іноземних валют. Після виходу з цього механізму (ERM) з вересня 1992 р. Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.

Резервна політика. Заснована на зміні вимог центрального банку щодо обов'язкових (мінімальних) резервів комерційних банків та інших кредитних установ. У сучасних умовах мінімальні резерви мають лише забезпечувати постійний рівень ліквідності комерційних банків. Вони не є інструментом Банку Англії для регулювання грошової маси, вони є інструментом впливу безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків і на їх кредитно-фінансовий потенціал. При збіль­шенні норми обов'язкового резервування зменшується розмір оборотних фондів банків і навпаки. При цьому норма обов'язкового резервування може визначатися банківським законодавством у відсотковому відношенні до відповідних статей або активів, або пасивів комерційних банків. Норма резервів може диференціюватися залежно від терміну діяльності, величини активів і пасивів банків, видів і розмірів залучених депозитів (до запитання, терміновий, ощадний, спеціальний та інші внески) у національній та іноземній валюті, громадянства вкладника (резидент, нерезидент), регіону діяльності банків та інших умов.

Спосіб визначення резервних вимог відносно банківських пасивів є найбільш перевіреним (комерційні банки Великобританії зберігають 0,35% стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії). Хоча у ХХст. при встановленні резервних вимог використовувались методи лімітування відносно банківських активів через кількісні обмеження кредитних вкладень в індивідуальному порядку для кожного банку. За порушення встановлених кредитних лімітів комерційні банки піддавалися з боку Банку Англії санкціям у вигляді сплати високого облікового відсотка або обов'язкового перерахування на безвідсоткові рахунки в Банк Англії суми, рівної перевищенню цих лімітів. Такі директивні параметри одержали назву кредитних обмежень (використовувались в Англії до 1971 року).

Останнім Законом "Про Банк Англії" (у 1998р.) було внесено зміни у діяльність Банку Англії, і не лише у зв’язку з банківським наглядом. Банку Англії було надано операційну незалежність, тобто право самостійно визначати відсоткову політику (раніше рівень облікової ставки погоджувався з Казначейством) та розробляти монетарну політику. Хоча, закріпивши незалежність Банку Англії на законодавчому рівні, уряд залишив за собою право контролювати його діяльність.