Тема 8. Банківська система великобританії

8.1 Еволюція розвитку банківської системи Англії

Банківська система Англії є однією з найстаріших у світі і пройшла у своєму розвитку багато етапів (різних за складністю).

Наприкінці XVII ст. банківська система Англії складалася з банків, що залучали кошти та надавали кредити, і так званих "ювелірів", що приймали золото на депозити і після цього надавали позики. Однак політика мілітаризму (півстолітньої війни), яка була притаманна Англії того періоду, була досить дорогою, і англійський уряд виявив, що казна "виснажена". Банківська система в такому складі не зможе фінансувати бюджетний дефіцит, а заставити людей купувати його облігації після довгих років війни уряд також не мав змоги. Збирати податки за вищими ставками також не було можливості.

Тому у 1693 році було запропоновано план створення банку Англії, який випустив би нові банкноти і покрив дефіцит в обмін на певні привілеї з боку держави. У 1694 р. рішення про створення Банку Англії було ухвалене парламентом, але як приватної акціонерної компанії, а не центрального банку. Власниками цього "грошового підприємства" стали 1268 акіонерів (внесок кожного – 1200ф.ст.). До складу акціонерів увійшли король Англії і деякі члени парламенту.

Банк Англії відразу ж випустив нових грошей на суму близько 800тис.ф.ст., що були використані на оплату державного боргу. Це спричинило різке зростання інфляції, і за два роки банк виявився повністю неплатоспроможним, що дало певні переваги поодиноким, але потужним банкам-ювелірам. Щоб протистояти конкуренції, Банк Англії швидко вжив відповідних заходів, і парламентом було ухвалено закон, що заборонив заснування в Англії великих банків. Згідно з цим законом підроблення банкнот Банку Англії каралося смертю.

Подальший розвиток банківської системи Англії відбувався в не менш суворих законодавчих умовах. Заборонялось: - випускати векселі на пред'явника (це право мав тільки Банк Англії); - ство­рювати компанії, що складаються більше ніж із шести партнерів; - надавати короткострокові кредити терміном до шести місяців. Таким чином, конкурентами Банку Англії могли стати тільки невеликі банки з кількістю учасників менше семи. (Щоправда, Банк Англії іноді наштовхувався на сильну конкуренцію, коли до влади приходила інша політична партія, що створювала потужні фінансові установи (накшталт Компанії Південного моря (South Sea Company), яку очолював сам прем'єр-міністр Роберт Харлей. Компанія стала сильним конкурентом Банку Англії, але вона збанкрутувала вже через дев'ять років). Через подібні банкрутства зазнавав тиску з боку вкладників і сам Банк Англії, що змушувало його призупиняти платежі монетами та використовувати в платежах векселі (банкноти Банку Англії ще не було узаконено).

Наприкінці XVIII ст. з'явилося багато приватних (country) банків (у 1793р. їх налічувалося близько 400), що випускали свої банкноти. У 1833 р. country-банки, що раніше могли обмінювати свої банкноти лише на металеві гроші, отримали право обмінювати їх на банкноти Банку Англії. Це посилило позиції останнього, і він почав функціонувати як повноцінний універсаль­ний банк, a country-банки зберігали в ньому свої резерви.

З прийняттям у 1844 р. Акта Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а за злиття чи поглинання вже існуючих комерційних банків 2/3 їхнього емі­сійного права передавалося Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. Актом 1844 р. було встановлено величину грошової маси, не забезпечену золотими монетами або зливками. Такий розвиток подій спричинив виокремлення емісії банкнот від іншої комерційної діяльності банку (наприклад, залучення депозитів та надання кредитів), що поступово скорочувалася, і Банк Англії за характером операцій усе більше перетворювався у центральний банк країни.

Остаточне право грошової емісії перейшло до Банку Англії у 1921 р., що заверши­ло тривалий процес формування центрального банку країни. Банківська система Англії за принципом побудови стала дворівневою (перший рівень - Банк Англії, другий рівень - комерційні банки). Усі банкноти, що були раніше випущені іншими банками, поступово вилучалися з обігу і замінювалися новими, тими, що випускав Банк Англії.

У 1946р. Банк Англії було націоналізовано, акціонерний капітал банку було пе­редано Казначей­ству, а його колишні власники отримали компенсацію у вигляді державних обліга­цій, що за сумою в чотири рази перевищувала номінальну вартість акцій. Центральний банк країни залишився не залеж­ним від уряду, але його діяльність почала контролюватися Казначейством країни.

Сучасна банківська система Англії характеризується добре розвинутою банківською інфраструк­турою і тісним зв’язком з міжнародними фінансовими ринками. Лондон є світовим фінансовим центром, де працює більше іноземних банків, ніж англійських (насамперед, це американські і японські банки). У свою чергу англійська банківська система має саму розвинену у світі мережу закордонних філій.