курсач 1111

Розділ 2.1 Види соціального забезпечення

Соціальне забезпечення виступає в декількох орга­нізаційно-правових формах і видах, що пов'язано зі спе­цифікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, поточним законодавством і характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони — з боку його організації. В Україні, існують такі форми соці­ального забезпечення:

1)обов'язкове державне пенсійне страхування;

2) обов'язкове державне соціальне страхування пра­цівників підприємств, установ і організацій незалеж­но від форм власності;

3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асиг­нувань з Державного бюджету України;

4) забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;

5) утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призна­чення;

6) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

7) недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержавни­ми фондами, приватними пенсійними системами. Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, є специфічно: певний контингент забезпечуваних; джерела фінансування, з яких провадиться за­безпечення; види забезпечення (обслуговування); орга­ни, що здійснюють його.

Обов'язкове державне пенсійне страхування здійсню­ється державою. Пенсійним фондом України, системою матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення й обслуговування, передбачених законодавством.За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачують­ся пенсії за віком, за інвалідністю, в разі втрати году­вальника, соціальні пенсії відповідно до Законів Украї­ни “Про пенсійне забезпечення” і “Про статус і со­ціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”., пенсії військовослужбов­цям термінової служби, допомоги сім'ям з дітьми, інші види соціальних виплат, передбачені законодавством. Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладено на Пенсійний фонд України і його обласні, міські управління та відділи в районах, містах і районні у містах, що утворюють загальну сис­тему органів управління фінансами Пенсійного фонду. Іншою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування праців­ників підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності. Ця форма являє собою систему забез­печення працівників і членів їх сімей у період соціаль­но-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціаль­ного страхування України. Визначну роль у соціальному забезпеченні окремих категорій громадян відіграють благодійні фонди, діяльність котрих рег­ламентується Законом України “Про благодійність і благодійні організації” від 16 вересня 1997 р. Форми здійснення благодійної діяльності можуть бути різні: від надання благодійної допомоги у виді одноразової чи систематичної фінансової, матеріальної й іншої під­тримки до прийняття на себе благодійними організа­ціями витрат з безкоштовного, повного чи часткового ут­римання об'єктів добродійності.Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення. Утримання непрацездатних громадян в устано­вах соціального захисту являє собою самостійну форму соціального забезпечення за рахунок прямих асигну­вань з державного бюджету. Вона належить до сфери послуг людей літнього віку. Статус і форми діяльності інтернатних установ ре­гулюються Типовим положенням про будинки інтернати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим нака­зом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів держав­ного і місцевого бюджетів. Виділення адресної допомоги в самостійну форму со­ціального забезпечення непрацездатних громадян супро­воджується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. Останнім часом прийнято ряд норма­тивно-правових актів з цього приводу. Так, 1 червня 2000 року прийнято Закон України “Про державну соціаль­ну допомогу малозабезпеченим сім'ям”. Недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержав­ними фондами, приватними пенсійними системами.Реформування системи соціального захисту припус­кає встановлення додаткової недержавної пенсії, що буде забезпечуватися в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійни­ми фондами. Такі фонди можуть створюватися робото­давцями чи приватними особами для недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Він залежить від того, скільки грошей людина випла­тила у фонд у вигляді внесків. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують доних додатки.Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсій­ного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний стра­ховий договір між працівником і роботодавцем чи стра­ховою компанією. Його змістом можуть бути відповідні пенсійні обставини (старість, утрата годувальника, інвалідність), настання яких буде обумовлювати виник­нення права учасника договору (працівника) на додат­кову недержавну пенсію. Висновок пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фак­тичного) складу пенсійних правовідносин. Усі існуючі форми організації соціального забезпе­чення непрацездатних громадян мають свої достоїнства і недоліки. Але всі вони доповнюють один одного й в цілому складають розгалужену систему соціального за­хисту населення. Види соціального забезпечення. Перелік видів забез­печення визначений Конституцією України (ст. 46, 92).Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездат­ним громадянам чи безкоштовно, чи на пільгових умо­вах за рахунок спеціальних джерел фінансування. Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (до­помоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, праце­влаштування громадян, що частково втратили праце­здатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів і т.д.). Пенсії потрібно відрізняти від допомог із соціаль­ного забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомоги являють собою одноразові або періодичні, обмежені в. часі платежі. На відміну від пенсії допомоги мають за соціальну мету не постійне забезпечення непрацездатного грома­дянина чи сім'ї, надання її (сім'ї) матеріальної допо­моги в визначених законодавством випадках. Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги, пільги побутового характеру. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, са­наторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійна реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми та ін.

Розділ 3

Важливим засобом реалізації та захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності.

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина - це умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист зазначених прав, є порукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них, з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законів, ступеня правової свідомості і правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства вцілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Багатоманітність факторів, які забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Взагалі усі можливі гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина прийнято поділяти на загальносоціальні (загальні) та власне правові, юридичні (спеціальні).

До загальносоціальних гарантій відносять: ідеологічні, політичні, економічні, власне соціальні, організаційні. Ті чи інші загальні гарантії завжди є пріоритетними у сфері реалізації відповідної групи прав людини і громадянина.

Так, визначальними для реалізації політичних прав громадян є політичні й ідеологічні гарантії, для реалізації економічних - ідеологічні і політичні, соціальних і екологічних — економічні, культурних - економічні 1 соціальні, особистих та інших - політичні й організаційні.

Загальносоціальні і юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших формально закріплено в Конституції і законах України. Власне правові ж гарантії часто фактично виглядають як політико-правові, соціально-правові тощо.

До ідеологічних гарантій можна віднести ліберальну концепцію прав людини, на якій ґрунтується правова система держави, що визнає права людини як природні і передбачає їх пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і багатоманітність, заборону визнання державою жодної ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілено у статтях 8, 9, 11, 15 Конституції України.

Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад, фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.

Формальна наявність політичних гарантій також відображена у Конституції України. Так, відповідно до статей 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 Конституції України наша держава є суверенною і демократичною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні виступає народ; державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; гарантується політичний плюралізм і водночас обмежується діяльність ультрарадикальних партій тощо.

Конституцією України визначені її конституційний лад і засоби забезпечення верховенства закону, в Україні діють велика кількість політичних партій та громадських організацій. Але цього ще недостатньо для того, щоб визнати справді ефективними та реальними політичні гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Проте, саме ці гарантії є визначальними. Адже неефективний політичний (державний) лад гальмує розвиток економічних та інших відносин і, відтак, не дає можливості створити належні економічні, ідеологічні, соціальні та правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина.

Економічні гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції України. Ними є ринкова економіка, основу якої становлять відносини приватної власності, поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням державної власності і дієвою системою державного регулювання економіки, а також ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших країн.

Якщо політичні гарантії є визначальними для реалізації усієї системи конституційних прав та свобод людини і громадянина, то належні економічні гарантії фактично обумовлюють можливість реалізації соціальних, культурних, деяких інших прав та свобод людини і громадянина (права на соціальний захист, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту, на охорону здоров’я тощо). Реалізація деяких інших прав та свобод людини і громадянина (таких, як свобода думки і слова, право на повагу до гідності, право на захист від втручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, свобода пересування, право на мирні збори, свобода асоціації, право на підприємницьку діяльність тощо) не потребує чи майже не потребує матеріальних затрат з боку держави.

Соціальними гарантіями визнається відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві.

До організаційних гарантій відносять: структуру, взаємини, матеріально-технічне забезпечення суду та інших органів захисту прав людини і громадянина, загальну ефективність судової та правоохоронної діяльності, рівень кваліфікації суддів та працівників інших правоохороннихорганів тощо.

Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина - це встановлені державою із наданням їм формальної (юридичної) обов’язковості принципи та норми, які забезпечують здійснення зазначених прав та свобод шляхом належної регламентації порядку їх здійснення, а також їх охорони і захисту.

Серед правових гарантій, за критерієм їх змісту, можна виділити:

а) матеріальні (положення правових норм, які безпосередньо містять тічи інші приписи та заборони);

б) процесуальні (положення, які визначають процес реалізації

матеріальних гарантій);

в) організаційні (положення, які, зокрема, визначають систему судових і власне правоохоронних органів, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, встановлюють їх функції, повноваження їх посадових і службових осіб).

Окремим, специфічним видом правових гарантій є юридична відповідальність. її специфіка полягає у тому, що захист і охорону прав та свобод людини і громадянина юридична відповідальність забезпечує шляхом гарантування виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами своїх обов’язків, що кореспондують зазначеним правам та свободам. Крім того, вона також виконує функцію забезпечення виконання обов’язків людини і громадянина, які є складовою правового статусу людини і громадянина.

Залежно від рівня їх юридичного статусу правові гарантії поділяються на міжнародно-правові та національні, конституційні та галузеві.

Міжнародно-правові гарантії встановлені в чинних міжнародних договорах, обов’язкових для України. У свою чергу, вони також є матеріальними (скажімо, можливість звернення до Європейського Суду з прав людини, встановлена Конвенцією про захист прав і основних свобод людини), процесуальними (наприклад, доступний для кожного порядок такого звернення), організаційними (система і організація діяльності Європейського Суду з прав людини).

Конституційні гарантії складаються із принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також із конституційних норм, в яких визначені повноваження відповідних органів державної влади та їх посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, їх відповідальність, передбачені інші засоби здійснення відповідних прав та свобод людини і громадянина, а також спеціальні права, призначені для найбільш ефективної реалізації інших прав людини і громадянина.

Так, Верховна Рада України, відповідно до Конституції України, визначає відповідними законами права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, права корінних народів і національних меншин, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я, екологічної безпеки, правовий режим власності, правові засади і гарантії підприємництва (частина 1 ст. 92 Конституції України), визначає правові засади вилучення об’єктів права приватної власності (пункт 36 частини 1 ст. 85 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, здійснює через нього парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує його щорічні доповіді про стан до­тримання та захисту прав і свобод людини в Україні (пункт 17 частини 1 ст. 85 Конституції України).

Основним Законом на Президента України покладено обов’язок бути гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини ї громадянина, обстоювати права і свободи громадян (статті 102 і 104 Конституції України), на Кабінет Міністрів України - вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (пункт 2 ст. 116 Конституції України), на місцеві державні адміністрації - забезпечувати додержання прав і свобод громадян на відповідних територіях (пункт 2 ст. 119 Конституції України).

Ст. 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

На прокуратуру покладено здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 121 Конституції України).

У ст. 22 Конституції України встановлене загальне правило, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються. Це означає, що вони не лише проголошуються, декларуються державою, а й мають реалізовуватися за допомогою відповідного механізму.

Окремі права та свободи людини і громадянина мають спеціальні (тобто такі, що стосуються лише їх) гарантії, які містяться у тих чи інших нормах Конституції України та згідно з якими відповідні права забезпечуються: право територіальних громад на місцеве самоврядування -визнанням і гарантуванням місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України); право власності на землю - гарантією його набуття відповідно до закону (ст. 14 Конституції України); право на асоціації - гарантією свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції України); право на працю - гарантіями рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, захисту від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України); право на відпочинок — наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45 Конституції України); право на охорону здоров’я - державним фінансуванням відповідних програм, не скороченням існуючої мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я та ін. (ст. 49 Конституції України); право на соціальний захист- гарантованим загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням і створенням мережі закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46 Конституції України); право на користування культурною спадщиною - гарантією її охорони законом (ст. 54 Конституції України) тощо.

Інші правові гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина містяться в багатьох законах України, а також в інших нормативно-правових актах, і частково є загальними, а частково -галузевими.

Ці правові гарантії мають різні форми. Вони складаються із норм, які регулюють порядок реалізації тих чи інших можливостей людини і громадянина, встановлюють відповідальність за неправомірне обмеження конституційних прав і свобод або містять засоби стимулювання посадових осіб до належної поведінки. Загалом ці норми є дещо розрізненими, часто неузгодженими з відповідними нормами Конституції України та інших законів.

Сьогодні Україні потрібна нова система законодавства, її основою мають стати Конституція України як базовий закон прямої дії і міжнародні договори, в яких визначаються стандарти прав людини. Стрижнем усіх законів України - стосуються вони чи то політичної, економічної, екологічної чи будь-якої іншої сфери життєдіяльності суспільства - мають бути положення Конституції і вказаних міжнародних договорів. Адже права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Для того, щоб правові гарантії забезпечення прав і свобод людини і громадянина мали системний вигляд, що має забезпечити їх дієвість, в законах України мають бути чітко, конкретно, детально визначені:

зміст усіх прав та свобод людини і громадянина та їх гарантій, у тому числі доступний та ефективний порядок захисту порушених прав та свобод, їх відновлення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (статті 55, 53, пункт 1 частини 1 ст. 92 Конституції України); повноваження відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб щодо забезпечення конкретних прав людини і громадянина (ст. 19 Конституції України);

юридична відповідальність зазначених органів і осіб за невиконання чи неналежне виконання своїх повноважень, а також відповідальність громадян за невиконання своїх конституційних обов’язків (статті 19 і 68, пункт 22 частини 1 ст. 92 Конституції України);

підстави, за якими окремі права людини і громадянина можуть бути обмежені, а також відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, які мають право застосовувати такі обмеження, процедура їх обмеження, відповідальність вказаних органів і осіб за порушення підстав і порядку обмеження цих прав і свобод (статті 19, 21-23, 26, 30-39, 41-46, 48-50, 53-54, 64 та інші Конституції України).

За критерієм основного суб’єкта їх забезпечення, можна виділити такі правові гарантії реалізації прав та свобод людини та громадянина:

державні гарантії, які забезпечуються державою в особі органів державної влади, у тому числі суду, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Найбільш ефективно гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина можуть забезпечуватися державою, яка має можливості застосовувати як заохочувальні, так і відповідні примусові заходи, у тому числі юридичну відповідальність - конституційну, кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну тощо;

міжнародні гарантії, які забезпечуються міжнародними інституціями (міжнародними судовими установами та відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна);

гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об’єднань громадян (політичних партій, профспілок, громадських організацій тощо);

гарантії, які забезпечуються державою за участю самих громадян шляхом реалізації останніми передбаченого ст. 55 Конституції України права будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а також інших спеціальних („захисних") прав. Спеціальні („захисні") права передбачені статтями 55-63 Конституції України. Вони гарантуються державою кожній людині і щодо них, відповідно до вказаних статей, а також ст. 64 Основного Закону, не можуть встановлюватися жодні обмеження. До зазначених прав кожної людини віднесені: право на правову допомогу і свобода вибору захисника своїх прав, право захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань, право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина, право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і до міжнародних інституцій, право на відшкодування шкоди, заподіяної державою.

Так, свої права і свободи людина може ефективно здійснювати переважно за умови надання їй необхідної правової допомоги, право на яку кожному гарантується ст. 59 Конституції України. При цьому кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Крім того, згідно із цією статтею, у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб’єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб’єктів надання правової допомоги:

державні органи України, до компетенції яких входить їїнадання;

адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист людини від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні будь-яких справ у судах та інших державних органах;

суб’єкти юридичної діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України; об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод.

Так, згідно із Законом України «Про звернення громадян», всі органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, посадові особи зобов’язані безоплатно надавати громадянам правову допомогу шляхом повідомлення по суті отриманих скарг, пропозицій та заяв. Зокрема, Міністерство юстиції України здійснює інформування населення про діяльність установ юстиції, сприяє поширенню знань про право, роз’ясненню чинного законодавства, забезпечує взаємодію державних органів у проведенні спільних заходів, спрямованих на підвищення правової свідомості населення, тощо.

Припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Ст. 55 Конституції України передбачає: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань».

Одним із найбільш доступних і тому поширених засобів захисту своїх прав є звернення зі скаргами, зауваженнями та пропозиціями до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків.

Відповідно до ст. 56 Конституції України «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень».

Ця конституційна норма спрямована на забезпечення захисту громадянина від чиновницького свавілля, матеріальної компенсації шкоди, завданої громадянинові в результаті незаконного порушення його прав і свобод, дотримання законності в діяльності державних органів, їх посадових і службових осіб.