Невідмінювані іменники

Невідмінювані іменники – це іменники, які, поєднуючись з іншими словами у висловлюванні, вживаються в одній і тій же формі: виступила Ковальчук Галина, звертаються до Ковальчук Галини, зустрілись з Ковальчук Галиною; розглядаємо панно, зображено на панно, милуються панно.

Форми невідмінюваних іменників

Не відмінюються:

1. Деякі іншомовні загальні назви з кінцевим голосним: авеню, аташе, амплуа та ін.

2. Окремі іншомовні загальні назви з кінцевим приголосним: анфас, апаш, волоф, жакоб, міс, місіс.

3. Іншомовні прізвища з кінцевим голосним: Алаку, Бенуа, Бізе, Бруно, Віардо, Вінчі.

4. Іншомовні прізвище на -ово-, -аго-, -акі-, -их: Сукові, Бурого, Таракі, Петрових та под.

5. Іншомовні географічні власні назви з кінцевим голосним: Антигуа, Верв’є, Баку, Джагди, Кіліманджаро та на -ово, -іно-, -ино-: Комарово, Моніко, Тушино та ін.

6. Чоловічі власні імена іншомовного походження з кінцевим голосним: Асабе, Бакі, Барі, Валі, Даду.

7. Жіночі власні імена іншомовного походження з кінцевим голосним основи (у, і, е, и, о): Аксилу, Гаяне, Глебі, Шелеме, Назмі.

8. Жіночі прізвища власне українського походження на =о=: Кухаренко, Сало, Помагайдо та приголосний як українського, так і іншомовного походження: Кошман, Комар, Маковець, Медведчук.

9. Слова числівникового різновиду: півдня, півзошита, піввідра.

10. Складноскорочені назви ініціального та ініціально-звукового типу: НАТО, ПАР, НАН.

11. Назви іноземних часописів: “Таймс”, “Руде право”, “Уніта”.

Особливості використання іменників у ділових паперах

Слід пам’ятати, що офіційно-діловий стиль вимагає:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, гарант, габарит.

Неправильно	Правильно
Анонімка	Анонімний лист
Заліковка	Залікова книжка
Маршрутка	Маршрутне таксі

Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо і заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

2. Написання іменників на означення статусу, професій, посад, звань (у більшості випадків) у чоловічому роді.

Неправильно	Правильно
Викладачка хімії	Викладач хімії
Лаборантка відділу	Лаборант відділу
Працівниця фірми	Працівник фірми

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються з цим найменуванням лише у чоловічому роді: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

3. Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо. Наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л.О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л.О.

4. Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, бібліотекарка, вихованка та ін.

Примітки: Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

5. Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо, треба заміняти іменниками у формі множини:

Неправильно	Правильно
Студентство	студенти
Професура	професори
Піхота	піхотинці

6. Сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом та місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення:

Неправильно	Правильно
Поштарі	працівники пошти
Заводчани	працівники заводу
Городяни	мешканці міста