Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (7).doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
691.71 Кб
Скачать

16

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

РОЗРАХУНКОВА РОБОТА

з дисципліни:

"Банківський менеджмент"

на тему:

"Оцінка ефективності управління АТ "Укрексімбанк"

та ПАТ "Креді Агріколь Банк"

варіант 24

Виконав

Студент групи МФК – 101 Савченко В.М.

Перевірив

к.т.н., доцент Жарій Я.В.

Чернігів, 2015

ЗМІСТ

Вступ

Банківська діяльність нерозривно пов’язана з ризиком. Кожен комерційний банк вирішує проблему максимального прибутку за оптимального рівня ризику. Особливо важливим є своєчасне виявлення, попередження та мінімізація банківських ризиків в період фінансової кризи, оскільки банківська система є досить ослабленою.

У зв’язку з погіршенням фінансового стану позичальників та неможливістю розрахуватись за власними зобов’язаннями перед комерційними банками, останні повинні вживати відповідних заходів щодо мінімізації ризиків та підтримки стабільності діяльності.

Метою даної роботи виступає оцінка ефективності управління двома комерційними банками для реалізації якої необхідно виконати такі завдання:

– розрахувати прибуток та проаналізувати дані відносно його утворення по кожному з двох банків в динаміці та за структурою;

– провести коефіцієнтний аналіз ефективності управління кожним з банків;

– дослідити залежність показників ефективності управління банками від структури їх активів і пасивів, доходів і витрат;

– виявити слабкі місця в стратегії управління діяльністю банків та запропонувати заходи щодо її вдосконалення.

Об’єкти дослідження – Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" та Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк".

Предмет дослідження – активи і пасиви, доходи і витрати зазначених комерційних банків.

Основні методи, які визначені нами в роботі: горизонтальний, вертикальний аналіз та метод коефіцієнтів.

1 Сутність і зміст політики ефективного банківського менеджменту

1.1 Механізм банківського менеджменту та сучасні моделі корпоративного управління

Менеджмент – це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої господарської діяльності комерційного підприємства, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій та методів економічного механізму менеджменту. Інакше кажучи, менеджмент – це управління в умовах ринкової економіки.

Отже, банківський менеджмент – це управління банком в умовах ринку, що означає:

– орієнтацію банку на попит і потреби ринку, на запити клієнтів й організацію таких банківських продуктів і послуг, які користуються попитом і можуть дати банкові запланований прибуток;

– постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;

– коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон’юнктури ринку;

– необхідність використання сучасної інформаційної бази (комп’ютерних мереж та зв’язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень;

– раціональний добір персоналу і його ефективне використання.

Термін "менеджмент" за своєю суттю є синонімом терміна "управління", проте не повною мірою. Термін "управління" набагато ширший, оскільки використовується стосовно різних видів людської діяльності до різних сфер діяльності (керування в неживій природі, у біологічних системах, керування державою); до органів управління (підрозділи в державних і громадських організаціях, підприємствах, об’єднаннях). Термін "менеджмент" – це управління соціально-економічними процесами на рівні підприємства, фірми або банку, що діють у ринкових умовах. Термін "менеджмент" (management) американського походження і українською мовою не перекладається дослівно.

Розглядаючи суть поняття "банківський менеджмент", важливо уточнити деякі положення, що входять до його складу.

Банківський менеджмент як самостійний вид фахової діяльності передбачає, що менеджер може не мати капітал у банку, в якому працює. Він може володіти акціями банку, а може і не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера. Праця менеджера – це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного банківського процесу з високим рівнем спеціалізації працівників і забезпечує зв’язок та єдність усього процесу банківської діяльності на рівні банку в цілому, філії або відділення.

Зрослі вимоги до управління обумовлені збільшенням розмірів банків, складністю банківських технологій, необхідністю професійного володіння управлінськими навиками. В сучасних умовах усі рішення з фінансових, організаційних та економічних питань готуються і приймаються професіоналами у сфері організації управління, котрі здійснюють також нагляд і контроль за виконанням прийнятих рішень.

Під банківською діяльністю у визначенні банківського менеджменту розуміється діяльність банку з метою одержання прибутку. Змістом банківської діяльності є забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами й організація технологічного циклу в цілому, (наприклад: розробка і вдосконалення банківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів і послуг, виконання усіх видів банківських операцій, матеріально-технічне оснащення для здійснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку).

Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності й одержання максимально можливого результату при мінімальних затратах.

Визначення цілей діяльності банку на найближчу і подальшу перспективи – це основне у менеджменті (management by objectives). Управління шляхом постановки цілей здійснюється з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку і забезпечення їх відповідними ресурсами.

Розрізняють загальні і специфічні цілі. Загальні (стратегічні) цілі відбивають концепцію розвитку банку в цілому, специфічні – розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банківської діяльності.

Раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів передбачає досягнення цілей при мінімумі затрат і максимумі ефективності, яке здійснюється у процесі управління, за умови, що група співробітників спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на підставі відповідної мотивації їх праці.

Банківський менеджмент має свій власний економічний механізм. Механізм банківського менеджменту складається з трьох ланок:

а) внутрішньобанківське управління;

б) управління операціями;

в) управління персоналом.

Використання механізму банківського менеджменту спрямо­ване на вирішення конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі банківської діяльності. Механізм менеджменту об’єктивно обумовлений здійсненням банківської діяльності в ринкових умовах, коли результати управлінської і господарської діяльності одержують оцінку на ринку в процесі обміну.

Ланки механізму банківського менеджменту подані в табл. 1.1-1.3.

Таблиця 1.1 – Принципова схема внутрішньобанківського управління

Принципи

Функції

Економічні методи

1. Централізація в управлінні

1. Маркетинг

1. Комерційний розрахунок

2. Децентралізація в управлінні

2. Планування

2. Внутрішньобанківський розрахунок

3. Поєднання централізації і децентралізації

3. Організація

3. Ціні і механізм ціноутворення

4. Орієнтація на довгострокові цілі розвитку

4. Контроль і облік

4. Фінансова політика та її найважливіші інструменти

5. Демократизація управління

5. Організація

5. Професіоналізм в діяльності комітетів

Таблиця 1.2 – Принципова схема управління операціями

Проведення науково-дослідної роботи

Забезпечення розвитку

Забезпечення збуту

Організаційна структура

1. Розробка науково-технічної політики банку

1. Розробка і забезпечення політики з найважливіших напрямків діяльності

1. Розробка збутової політики банку

1. Функціональна

2. Розробка і впровадження нових продуктів і послуг

2. Розвиток банківських технологій

2. Вибір каналів і методів збуту продуктів банку

2. Лінійно-функціональна

3. Організація науково-технічної діяльності

3. Забезпечення матеріально-технічними ресурсами

4. Підвищення якості і конкурентоспроможності

5. Підвищення продуктивності праці

3. Організація збуту

3. Проблемно-цільове управління

4. Матрична структура

5. Програмно-цільове утворення

Кінцева мета банківського менеджменту – забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника.

Таблиця 1.3 – Принципова схема управління персоналом

Розробка і проведення кадрової політики

Оплата і стимулювання праці

Групове управління, взаємовідносини в колективі

Соціально-психологічні аспекти управління

1. Принципи добору і розстановки персоналу

1. Форма оплати праці

1. Залучення працівників до управління

1. Мотивація праці й творчої ініціативи

2. Умови наймання і звільнення

2. Шляхи підвищення продуктивності праці

2. Розмежування персоналу відділів та їхніх функцій

2. Організаційна культура банку

3. Навчання і підвищення кваліфікації

3. Заохочувальні системи оплати праці

3. Взаємовідносини в колективі

3. Вплив управління персоналом на діяльність банку

4. Оцінка персоналу і його діяльності

4. Взаємозв’язок із профспілками

Менеджмент покликаний створювати умови для успішного функціонування банку, виходячи з того, що прибуток – це не причина існування банку, а результат його діяльності, який у підсумку визначає ринок. Прибуток створює гарантії для подальшого функціонування банку, оскільки лише прибуток і його на­копичення у вигляді різноманітних фондів дає змогу обмежувати і переборювати ризики, пов’язані з функціонуванням банку.

Ситуація на ринку постійно змінюється, відбуваються зміни становища конкурентів на ринку, умов і форм фінансування, стану кон’юнктури в галузі або в країні загалом, умов міжнародних економічних відносин. Звідси – постійна наявність ризику. Метою банківського менеджменту в таких умовах є постійне управління ризиками не тільки тепер, а й у майбутньому. Для цього необхідна наявність певних резервних коштів і надання менеджерам певного ступеня свободи і самостійності для швидкого реагування й адаптації до умов, що змінюються.

Одним із найважливіших компонентів банківського менеджменту є управління підприємницьким середовищем банку. Банк діє в дуже мінливих умовах, спричинених розмаїттям відносин, що складаються між ним та різними економічними суб’єктами. Сукупність цих відносин і утворює поняття підприємницького середовища банку, яке багато в чому визначає характер діяльності банку і мусить в обов’язковому порядку бути вивчене у процесі проведення маркетингової роботи банку. Розгляд підприємницького середовища банку проводиться у двох напрямах: аналіз мікросередовища й аналіз макросередовища.

Мікросередовище банку складається із взаємовідносин усередині самої організації, а також з постачальниками, посередниками, конкурентами, клієнтами й контактними аудиторіями.

Внутрішньобанківські відносини залежать не тільки від внутрішньої культури, а й від його формальної та неформальної організаційної структури. У процесі діяльності банку його структурні підрозділи вступають у різноманітні відносини між собою. Від ступеня їх розвитку залежить успіх у досягненні поставлених перед банком завдань. Тому менеджмент при вивченні мікросередовища повинен мати це на увазі.

Ще одним елементом мікросередовища банку є відносини, що складаються з клієнтами. Ці відносини, їхній розвиток і взаємовигідність багато в чому визначають успіх діяльності банку. Як відомо, клієнти поділяються на корпоративних та фізичних осіб. Відносини з кожною із цих груп будуються на специфічних принципах, які обумовлені орієнтацією банку на обслуговування того чи іншого виду клієнтів.

Відносини з контактними аудиторіями також справляють певний вплив на дії банку. Прийнято вирізняти п’ять основних груп контактних аудиторій, до яких належать: фінансові організації, засоби масової інформації, державні установи, громадськість, власні працівники банку. У принципі, відносини банку з контактними аудиторіями практично не відрізняються від таких відносин у будь-якій іншій сфері діяльності.

Поняття макросередовища банку складається із ширшого спектра відносин установи із силами, що складають її зовнішнє оточення. Глобалізація такого розгляду здійснюється з урахуванням основних чинників демографічного, економічного порядку, а також природних, науково-технічних, політичних та культурних чинників.

Отже, тільки внаслідок ретельного аналізу мікросередовища банку з обов’язковим урахуванням усіх чинників макросередовища можна скласти уявлення про підприємницьке середовище банку. Розуміння його й управління зазначеними взаємозв’язками – одне з найважливіших завдань банківського менеджменту.

1.2 Показники ефективності діяльності і управління банком та методика їх розрахунку

Утворення прибутку комерційного банку є наслідком впливу різноманітних факторів. Деякі з них було розглянуто вище. Це доходи і витрати банку, вплив яких на прибуток та його складові є очевидним і обчислюється за методом прямого рахунку на основі адитивної факторної моделі.

Таким чином, маємо прямий вплив на прибуток доходів банку (тобто збільшення доходів на відповідну суму веде до збільшення прибутку на ту саму суму; зменшення доходів супроводжується зменшенням прибутку) та зворот ний вплив витрат (тобто збільшення витрат призводить до зменшення прибутку і, навпаки, зменшення витрат збільшує прибуток банку).

Фактори, під впливом яких формується прибуток, не обмежуються доходами і витратами. Дуже важливими факторами, що обумовлюють суму прибутку до оподаткування, є:

– обсяг капіталу банку;

– рівень ефективності використання активів банку;

– мультиплікативний ефект капіталу;

– рентабельність доходу.

Обсяг капіталу відображається у пасиві балансу банку.

Рівень ефективності використання активів банку характеризує показник дохідності активів (Да), який розраховується як відношення доходів банку (Д) до сукупних активів (А)

(1.1)

Мультиплікатор капіталу – це показник максимальної здатності банку залучати депозити і видавати кредити чи розширювати ланку "депозит – позичка" в розрахунку на одну грошову одиницю свого капіталу, тобто мультиплікатор – це важіль управління банком структурою власного і залученого капіталу, за допомогою якого він повинен забезпечити потрібну структуру капіталу (співвідношення власного і залученого капіталу), тобто бажану збалансованість між капітальною базою (власним капіталом) і її можливостями залучення додаткових фінансових ресурсів. Іншими словами, це здатність капіталу банку залучати в оборот додаткові гроші, не порушуючи стійкої і дохідної роботи банку. Мультиплікатор капіталу (Мк) визначається відношенням сукупних активів до балансового капіталу банку (К)

(1.2)

Рентабельність доходу (Rд) обчислюється відношенням прибутку до оподаткування (П) до доходу банку

(1.3)

Залежність прибутку від названих факторів характеризується чотирифакторною мультиплікативною моделлю

(1.4)

Наведені рівняння, або їх модифікація можуть використовуватися у факторному аналізі.

Більш поширеною є модель чистого процентного доходу, яка включає такі фактори

– обсяг процентних активів, які є джерелом чистого процентного доходу;

– прибутковість (рентабельність) капіталу;

– достатність капіталу.

Обсяг процентних активів визначається показниками залишків процентних активів банку згідно з балансом (Апроц).

Прибутковість капіталу (R) обчислюється як відношення суми чистого процентного доходу (П1) до балансового капіталу банку згідно з балансом (К)

(1.5)

Достатність капіталу (k) визначається відношенням обсягу капіталу (К) до залишків процентних активів (Апроц)

(1.6)

Модель факторного аналізу чистого процентного доходу має такий вигляд

(1.7)

Вплив факторів за даною моделлю обчислюється за допомогою модифікованого методу ланцюгових підстановок і складається з таких елементів:

а) визначення абсолютної зміни чистого процентного доходу;

б) оцінка кількісного впливу чинників на чистий процентний дохід:

1) обсягу зміни процентних активів – визначається як добуток відхилення за процентними активами на прибутковість та достатність капіталу попереднього року;

2) зміни прибутковості капіталу – визначається як добуток процентних активів звітного року на відхилення за прибутковістю капіталу та на достатність капіталу попереднього року;

3) зміни достатності капіталу – визначається як добуток процентних активів звітного року, прибутковості капіталу звітного року та відхилення за достатністю капіталу.