1.4. Методи спостережень шсз

Перші ШСЗ використовувалися переважно для отримання загальної

інформації про навколоземному просторі. Надалі з'явилися супутники,

призначені для вирішення конкретних спеціальних завдань. В даний час

відповідно до спеціалізації можна навести наступну класифікацію супутників:

зв'язки, метеорологічні, навігаційні, геодезичні, океанографічні, ресурсні

(призначені для дослідження природних ресурсів), астрономічні, військові.

ШСЗ, які спостерігають у відбитому сонячному світлі, називають пасивними.

Супутники, які мають на борту імпульсні лампи-спалаху і (або) передавальну

спеціальну апаратуру, називають активними. Особливе місце займають

супутники, оснащені уголковимі відбивачами для лазерних спостережень.

Методи спостережень ШСЗ зазвичай поділяються на оптичні і

радіотехнічні (радіоелектронні).

До оптичним відносяться візуальні, фотографічні, фотоелектричні і

лазерні спостереження. До радіоелектронним - інтерференційні, доплерівські,

дальномірні. В даний час часто застосовуються комбіновані методи

радіоелектронних спостережень.

Оптичні методи вимагають наявності прямої видимості між пунктом і

супутником, а також певного взаємного положення пункту, супутника і Сонця.

Остання вимога вносить суттєві обмеження при спостереженні пасивних супутників.

Радіоелектронні методи можуть застосовуватися в будь-яких

метеорологічних умовах (дощ, туман тощо) і в будь-який час доби.

У радіотехнічних методи спостережень розрізняють Запитальний і

беззапитний способи. У запитному способі порівнюють частоти, які

випромінює наземним передавачем і перевипромінюють поміщеним на

супутнику пріемовідповідачем коливань. У беззапитному способі що

знаходиться на борту супутника передавач випромінює коливання

високостабільної частоти, які приймаються наземним приймачем. Частота

прийнятих коливань порівнюється в приймачі з частотою еталонного

генератора.

Спутниковая система навигации — комплексная электронно-техническая система, состоящая из совокупности наземного и космического оборудования, предназначенная для определения местоположения (географических координат и высоты) и точного времени, а также параметров движения (скорости и направления движения и т. д.) для наземных, водных и воздушных объектов.

Основные элементы спутниковой системы навигации:

Орбитальная группировка, состоящая из нескольких (от 2 до 30) спутников, излучающих специальные радиосигналы;

Наземная система управления и контроля (наземный сегмент), включающая блоки измерения текущего положения спутников и передачи на них полученной информации для корректировки информации об орбитах;

Приёмное клиентское оборудование («спутниковые навигаторы»), используемое для определения координат;

Опционально: наземная система радиомаяков, позволяющая значительно повысить точность определения координат.

Опционально: информационная радиосистема для передачи пользователям поправок, позволяющих значительно повысить точность определения координат.