-
Заробітна плата як ціна товару «Робоча сила»
Основною умовою відтворення робочої сили людини є заробітна плата - одна із складових доходів споживчого призначення (рис. 13.1; 13.2).
В економічній науці питання заробітної плати завжди були дискусійними.
Найбільш поширеними серед науковців є два концептуальних підходи до визначення заробітної плати. Згідно з класичною концепцією, заробітна плата являє собою плату за працю. Таку концепцію вперше запропонував відомий англійський економіст Вільям Петті (1623-1682). Такої думки дотримується і більшість західноєвропейських економістів (П. Самуельсон, В. Нордхауз), а також деякі російські і українські науковці.
Як стверджують З. Г. Ватаманюк і С. М. Панчишин [Економічна теорія. Кн. 2: Макроекономіка. - К., 1997. С. 230], "Заробітна плата - це ціна, що виплачується за використання праці".
Такого погляду на заробітну плату дотримується і доктор економічних наук, професор Радіонова - автор підручника для 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів [Загальна економіка, с. 140]. "Заробітна плата, - стверджує автор підручника, - це винагорода за працю, яку одержує власник робочої сили за свою працю, або ціна, яку платить підприємець працівникові за використання його праці".
Напевне, розглянута концепція має право на існування, якщо за основу взяти таку логіку:
1. Згідно з теорією західних економістів, у забезпеченні випуску продукції беруть участь три фактори виробництва: а) праця (зауважимо - праця, а не робоча сила); б) земля; в) капітал.
2. Видимість продажу праці породжується тим, що найманий працівник одержує заробітну після завершення процесу праці.
3. Величина заробітної плати залежить від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності в заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці промислово-виробничого персоналу.
Принципово іншої точки зору дотримувався К. Маркс. Він аргументовано показав (Капітал - розділ "Заробітна плата"), що об'єктом купівлі-продажу є не праця, а товар - робоча сила.
Праця, на його думку, не може бути товаром, оскільки вона:
a) Не має вартості. Якщо ж допустити, що вона має вартість (а вартість - це суспільно-необхідна праця уречевлена в товарах), то дійдемо нелогічного висновку, що вартість праці вимірюється самою працею.
b) Праця не є товаром, оскільки її ще немає до процесу виробництва. Продається лише розумова та фізична здатність до неї, яка називається робочою силою.
c) Якби працівник продавав працю, а не робочу силу, то у підприємця не було б можливості отримати додаткової вартості, тому що згідно із законом вартості йому прийшлося б оплачувати вартість цієї праці (необхідної і додаткової), а не вартість відтворення робочої сили.
Усе це є достатніми підставами, щоб стверджувати: те, що називають "вартістю, ціною праці", є в дійсності вартість, ціна робочої сили. Роботодавець купує на ринку не працю, а робочу силу. Споживання робочої сили є процес праці. Це споживання відбувається уже за межами ринку. Вартість робочої сили завжди менша, ніж вартість, створена працею найманого працівника. Заробітна плата є оплатою лише частки робочого дня, вона приховує і стирає межу між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Отже, оскільки заробітна плата за формою виступає як оплата праці, то створюється уявлення, начебто весь робочий день оплачений повністю. Саме тому заробітну плату при капіталізмі (в умовах розвинутого ринку) К. Маркс називає перетвореною (ірраціональною) формою вартості, або ціною робочої сили.
Отже, заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни товару "робоча сила". Її речовим, матеріальним змістом виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісне, і грошове вираження. Таким чином першим економічним законом, який регулює величину заробітної плати, є закон вартості робочої сили.
Його вимоги зводяться до того, щоб величина заробітної плати забезпечувала нормальні умови відтворення робочої сили, не була нижчою від її рівня, який не дає змоги підтримувати стан постійної працездатності і утримувати членів своєї сім'ї.
У цьому випадку заробітна плата виконує одну з основних своїх функцій - від-творювальну.
Важливу роль виконує і стимулювальна функція заробітної плати. Вона є засобом залучення населення до суспільно корисної і продуктивної праці, створює зацікавленість у підвищенні кваліфікації, оволодінні суміжними професіями тощо.
Заробітна плата має верхню і нижню межу.
Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці і встановлює максимальний рівень оплати праці.
Нижня межа встановлює мінімальний рівень оплати_праці. Останній має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум - це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім'ї, відновлення робочої сили.
Існує дві основні форми прожиткового мінімуму:
1) фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб);
2) соціальна ( задовольняє мінімальні духовні та соціальні потреби).
-
Сутність, форми і системи заробітної плати.
В умовах ринкових відносин розрізняють номінальну та реальну заробітну плату (див. рис. 13.2).
Номінальна заробітна плата - являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу.
З урахуванням ступеня розвитку суспільства, економічного, інституціонального чинників і навіть природно-кліматичних умов заробітну плату як ціну будь-якого товару визначають багато факторів:
- ступінь розвитку науково-технічного, економічного і духовного процесу країни;
- ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, тобто співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;
- фізичне здоров'я людини, її загальноосвітній, культурний і професійний рівень;
- умови праці (привабливість, шкідливість, організація);
- рівень організованості найманих робітників у боротьбі за свої соціальні права;
- рівень захищеності найманих робітників державою, встановлення та дотримання нею соціальних гарантій (обмеження величини робочого дня, отримання нормального співвідношення між мінімальною заробітною платою і прожитковим мінімумом).
Величина номінальної середньомісячної заробітної плати за регіонами України наводиться в табл. 13.1. Як видно з таблиці, на початок 2009 р. найвища заробітна плата виплачувалася в м. Києві - 2823 грн, на другому і третьому місцях знаходяться Донецька (1888 грн) та Дніпропетровська (1745 грн) області.
Не можна не зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки на такі розбіжності в середньомісячній заробітній платі не останню роль при її обчисленні відіграє своєчасне врахування кількості і якості праці, її продуктивність та ефективність.
Це завдання розв'язується за допомогою:
1) науково-технічного нормування праці;
2) тарифної системи;
3) форм і системи оплати праці.
Науково-технічне нормування праці - процес встановлення обґрунтованих норм праці (норм виробітку, норми часу, норми обслуговування тощо), які необхідні для об'єктивного оцінювання витрат праці на виконання конкретних видів робіт. Норми праці встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології та організації виробництва.
Якість праці найманих працівників вимірюється за допомогою тарифної системи, яка складається з чотирьох елементів:
1) тарифно-кваліфікаційних довідників;
2) тарифних сіток;
3) тарифних ставок (окладів);
4) районних коефіцієнтів.
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить у собі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. У ньому перераховуються вимоги щодо знань, умінь, навичок виконання тієї чи іншої роботи. Кожна робота тарифікується певним розрядом. За першим розрядом тарифікуються найпростіші роботи, а за вищим (останнім) розрядом - найскладніші роботи, виконання яких потребує високої майстерності.
Тарифні сітки - шкала співвідношення оплати праці різних груп робітників залежно від складності робіт, рівня кваліфікації виконавців складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів. Кожен з них показує, у скільки разів більше має оплачуватись вищий розряд порівняно з першим (тарифний коефіцієнт першого розряду дорівнює 1).
Тарифна ставка (оклад) - це фіксований розмір оплати праці працівника за виконання норми праці (трудових обов'язків) визначеної складності (кваліфікації) за одиницю часу (година, день, місяць). Початковою тарифною ставкою є ставка першого кваліфікаційного розряду, розмір якої відповідає гарантованому мінімуму заробітної плати.
Районні коефіцієнти показують підвищення заробітної плати за специфічні умови праці у віддалених районах, на островах тощо.
Тарифна система регулює основну частину заробітної плати, тому в процесі перебудови економіки інституційні органи намагаються постійно удосконалювати тарифну систему. Основні шляхи вдосконалення тарифної системи наводяться в Законі "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. та інших нормативних та урядових документах. Серед них:
- уніфікація тарифної системи відповідно до стандартів міжнародного рівня;
- підвищення тарифного коефіцієнта при отриманні працівником вищого розряду, що створює матеріальний стимул у підвищенні кваліфікації;
- встановлення вищих тарифних ставок працівникам, від яких залежить прискорення науково-технічного прогресу;
- встановлення науково-обгрунтованих меж граничних ставок тарифної сітки;
- забезпечення відповідності між тарифними ставками та умовами відтворення робочої сили;
- досягнення єдності у визначенні якості праці при нарахуванні заробітної плати.
Джерела і види доходів
Доходи - це сума грошових коштів, отриманих за відповідний проміжок часу і призначених для придбання благ і послуг з метою задоволення особистих потреб.
Рис. 13.1. Джерела і види доходів
Заробітна плата
Заробітна плата (ЗП) - ціна товару робоча сила, що складається на ринку. Це грошова форма вартості робочої сили найманого працівника.
Рис. 13.2. Заробітна плата
Сучасна структура заробітної плати
Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. Вона містить різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати.
Рис. 13.3. Сучасна структура заробітної плати.