3. Торговий та позичковий капітал.

У процесі поглиблення суспільного поділу праці на певному етапі розвитку товарно-грошових відносин і сфери обміну як складової суспільного відтворення відбувається відокремлення товарної і грошової форми капіталу у відносно самостійні види капіталу:

- торговий;

- позичковий.

Торговий капітал - це капітал, який використовується у сфері обігу і який обслуговує процес реалізації товарів.

Першим етапом розвитку торгового капіталу найдавнішою його формою був купецький капітал. В історії розвитку товарно-грошових відносин він відігравав складну і суперечливу роль.

З одного боку, він створював умови для розвитку капіталістичних відносин, оскільки стимулював процеси накопичення і концентрації грошових коштів в руках вузького кола осіб, руйнував натуральні засади виробництва, посилював диференціацію товаровиробників, формував і розширював світовий ринок.

З іншого боку, купецький капітал:

- наживав великі прибутки за рахунок нееквівалентного обміну і тим самим нещадно експлуатував основну масу населення;

- підривав економічну основу безпосередніх товаровиробників;

- гальмував розвиток виробництва.

Розв'язання цієї суперечності втілилось у поступовій підпорядкованості купецького капіталу закономірностям промислового капіталу.

В умовах зародження капіталізму власники останнього особисто без посередників займались усіма операціями, пов'язаних з перетворенням товарної форми промислового капіталу в торговий. Разом з тим це уповільнювало кругообіг капіталу. Це й стало причиною відокремлення торгового капіталу від промислового і перетворення його на самостійно функціонуючий торговий капітал, рух якого здійснюється за формулою Г-Т-Г'

Це відокремлення проявилось у формі утворення особливої групи підприємців (капіталістів-продавців), що спеціалізуються лише на реалізації товарів. В результаті відбувся розподіл праці між промисловими і торговими капіталістами.

Наслідком відокремлення торгового капіталу є:

- подальший розвиток суспільного поділу праці і спеціалізація виробництва;

- розширення ринку для промислового капіталу;

- прискорення обороту капіталу;

- зниження витрат капіталу на одиницю продукції та підвищення норми прибутку.

Метою торгового капіталіста, як і промислового, є отримання прибутку. Він привласнює його на тому підґрунті, що торговий капітал виконує функції, які необхідні для відтворення усього суспільного капіталу, який обслуговує стадію Т-Г' в круго-обороті промислового капіталу, опосередковано сприяє зростанню додаткової вартості.

"Торговий капітал, - підкреслює Карл Маркс, - не створює ні вартості, ні додаткової вартості, а лише опосередковує їх реалізацію ". Але оскільки він обслуговує необхідну фазу процесу виробництва, то " ... повинен таким чином приносити середній річний прибуток, як і капітал, який функціонує в різних галузях виробництва ".

Джерелом торговельного прибутку є додаткова вартість, яка створюється в сфері матеріального виробництва, частину якої привласнює торговець. Цією частиною промислові капіталісти діляться з торговцем за те, що він реалізує їх товари. Таким чином, торговий прибуток - це особлива перетворена форма додаткової вартості, що створюється найманими працівниками у сфері виробництва і присвоюється торговими підприємцями за участь у реалізації товарів, вироблених промисловими капіталістами.

Розподіл додаткової вартості між промисловими і торговельними капіталістами відбувається стихійно в результаті гострої міжгалузевої конкурентної боротьби. Механізм цього процесу можна розглянути на такому прикладі. Припустимо, що:

- функціонуючий промисловий капітал дорівнює 720С + 180У = 900 г.о.;

- при т'=100% і споживання протягом року з усього постійного капіталу, вартість вироблених товарів становитиме: 720С + 180 V + 180т = 1080 г.о.

Тоді норма прибутку промислового капіталу становитиме:

Але для реалізації вироблених товарів необхідний додатковий капітал, який авансують торговельні капіталісти в розмірі, наприклад 100 г.о. Тоді весь авансований капітал становитиме 900 + 100 = 1000 г.о, а середня норма прибутку буде:

Така норма прибутку стає основою формування величини середнього прибутку як промислового, так і торгового капіталів, оскільки:

- величина прибутку промисловців дорівнює 162 г.о.

- прибуток торговців на сто одиниць капіталу становитиме 18 г.о.

У наведеному прикладі промислові капіталісти продадуть свої товари торговцям за ціною виробництва, промисловості, яка нижча від вартості, оскільки в неї входить не вся додаткова вартість, а тільки середній прибуток на промисловий капітал, який дорівнює 1062 г.о (720с + 180" + 162p = 1062 г.о.).

Торговельні капіталісти реалізують товар за кінцевою ціною виробництва, яка збігається з їхньою вартістю і яка дорівнює промисловому і торговельному прибутку:

720с + 180" + 162р + 18Н = 1080.

Отже, торговий капітал, не беручи участі в утворенні додаткової вартості, бере участь у її розподілі і привласненні.

Окрім промислових і торговельних капіталістів, у привласненні додаткової вартості беруть учать і власники позичкового капіталу (рис.9.1).

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу виникає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господарювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливостями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:

1. Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем-позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.

2. Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна промисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар особливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Цією ціною є позичковий (рис. 9.2). Аналіз схем, за якими здійснюється кругообіг промислового, торговельного та позичкового капіталів, також показує певні відмінності. Так, рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г'= Г + Аг (Аг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Щоб отримати прибуток, підприємець забезпечує рух свого грошового капіталу через продуктивну і товарну форми, тим самим організує виробництво товарів та послуг (для промислового капіталу), а потім їх реалізацію. Грошовий капітал, отриманий після продажу товарів, включатиме в собі прибутки підприємців (Аг). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г, тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент. У цьому випадку процес збільшення позичкового капіталу більш завуальований, і пояснити зміни в позичковому капіталі можна, тільки розглянувши всі етапи руху цього капіталу (рис. 9.2):

1. Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.

2. Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на певний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в позику грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).

3. Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати позику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.

4. Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап своєї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга -позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).

Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на прибуток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення частки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ):

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.

З метою захисту позичкового відсотка від знецінення в умовах інфляції державами встановлюються відсоткові ставки (облікові, базові, привілейовані, постійні, змінні тощо).