1.3.2.Техногенний, екологічний, економічний ризики.

При аналізі небезпек, пов’язаних з відмовами технічних пристроїв, виділяють техногенний (технічний) ризик – комплексний показник надійності елементів техносфери. Він виражає ймовірність аварії або катастрофи при експлуатації машин, механізмів, при технологічних процесах, будівництві та експлуатації будівель та споруд:

Rт = Δ Т (t) / Т (f), (1.2)

де : Rт – технічний ризик;

ΔТ – кількість аварій в одиницю часу t на ідентичних технічних системах і об’єктах;

Т – число ідентичних технічних систем та об’єктів, які схильні до загального фактору ризику f.

Найбільш розповсюджені фактори технічного ризику:

• помилки в визначені експлуатаційних навантажень;

• недостатній запас міцності;

• відсутність в проектах технічних засобів безпеки та інше.

Екологічний ризик виражає ймовірність екологічного лиха, катастрофи, порушення подальшого нормального функціонування та існування екологічних систем та об’єктів в результаті втручання в природну середу або стихійного лиха. Небажані події екологічного ризику можуть проявлятися як безпосередньо в зонах втручання, так і за їх межами:

R_о = Δ О_(t)/О, (1.3)

де: Rо – екологічний ризик;

ΔО – число антропогенних екологічних катастроф та стихійних лих в одиницю часу t;

О – число потенційних джерел екологічних руйнувань на території, що розглядається.

Економічний ризик визначається відношенням користі та шкоди, яке одержує суспільство від виду діяльності, що розглядається:

R_Е = Ш/К·100, (1.4)

де: RЕ – економічний ризик, %;

Ш – шкода суспільству від виду діяльності, що розглядається;

К – користь.

Використання розглянутих видів ризику дозволяє виконувати пошук оптимальних рішень по забезпеченню безпеки життєдіяльності як на рівні підприємства, так і на макрорівнях в масштабах інфраструктур.

1.3.3. Методи визначення ризику:

• інженерний – спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову «дерев» небезпек;

• модельний – базується на побудові моделей впливу небезпек як на окрему людину так і на соціальні, професійні групи;

• експертний – за ним ймовірність різних подій визначається досвідченими спеціалістами-експертами;

• соціологічний (соціометрична оцінка) – базується на опитуванні населення та працівників.

Частіше вказані методи доцільно використовувати комплексно.

1.3.4. Управління ризиком

Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами:

• повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

• заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;

• удосконалення технічних систем та об’єктів;

• розробка та використання спеціальних засобів захисту;

• заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;

• ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.

Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів.

Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.