2.5 Міжнародно-правове визнання

Визнання в міжнародному праві являє собою міжнародно-правову дію суб'єкта міжнародного права, за допомогою якого він констатує наявність або відсутність юридично значущої події, факту чи поведінки суб'єкта міжнародного права, погоджується з відповідними змінами в міжнародному правопорядку і міжнародної правосуб'єктності. Факт наявності визнання означає, що держава розглядає нову державу як юридичну особу з усіма правами та обов'язками, що випливають з міжнародного права. Правовідносини, що виникають на основі акту визнання існують незалежно від встановлення між суб'єктом, який визнає та суб'єктом, якого визнають дипломатичних, консульських або інших відносин. Правовідносини визнання і дипломатичні, консульські правовідносини витікають з різних норм міжнародного права. Визнання як юридичний факт є базою для всіх наступних відносин між суб'єктами міжнародного права; дипломатичні та консульські відносини встановлюються після визнання.

Актом, протилежним визнанню, є протест. Сутність протесту — в незгоді з правомірністю відповідного юридично значущого факту чи події, у кваліфікації його як міжнародно-протиправного діяння. Протест має бути явно вираженим і так чи інакше доведеним до відома держави, якого він стосується.

У доктрині міжнародного права виділяють традиційні види визнання (держав і урядів) і попередні або проміжні (визнання націй, повсталої або воюючої сторони, організації опору і урядів у еміграції). Попередні види визнання застосовуються в очікуванні подальшого розвитку подій, які можуть призвести або до створення нової держави (при визнанні нації), або до стабілізації становища в країні, де влада нового уряду була встановлена ​​неконституційним шляхом.

Серед традиційних видів визнання розрізняють визнання держав і визнання урядів. Визнання держав, як правило, відбувається, коли на міжнародну арену виходить нова незалежна держава, що виникла в результаті революції, війни, об'єднання або розділу держав. Основним критерієм визнання в даному випадку будуть служити незалежність визнаної держави і самостійність у здійсненні державної влади.

Теорії міжнародно-правового визнання:

• конститутивна — акт визнання дестинатора (адресата визнання) з боку вже існуючих суб'єктів міжнародного права відіграє вирішальну роль у його міжнародно-правовому статусі;

• декларативна — визнання не означає надання відповідного правового статусу, а лише констатує факт виникнення нового суб'єкта міжнародного права і полегшує встановлення з ним контакту. Переважає в міжнародно-правовій доктрині.

Форми визнання:

1. визнання де-факто — фактичне визнання держави шляхом встановлення з нею економічних відносин без встановлення дипломатичних відносин;

2. визнання де-юре — відкриття дипломатичних представництв, місій у визнаній державі;

3. визнання «ad hoc» — визнання держави для конкретного випадку.