2.3 Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права

Розрізняють наступні види міжнародних організацій:

1. міжнародні міжурядові організації — організації, створені первинними суб'єктами міжнародного права (Організація Об'єднаних Націй, Рада Європи, Європейський союз, Співдружність Незалежних Держав та інші);

2. неурядові міжнародні організації, такі як Всесвітня федерація профспілок, Amnesty International, Міжнародний комітет Червоного Хреста. Їх особливість полягає в тому, що, як правило, вони засновуються юридичними та фізичними особами (групами осіб) і є громадськими об'єднаннями, ускладненими іноземним елементом.

Міжнародні міжурядові організації не володіють суверенітетом, не мають власного населення, своєї території, інших атрибутів держави. Вони створюються суверенними суб'єктами на договірній основі відповідно до міжнародного права і наділяються певною компетенцією, зафіксованої в установчих документах (насамперед у статуті). У відношенні установчих документів міжнародних організацій діє Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року.

У статуті організації визначаються цілі її утворення, принципи її діяльності, передбачається створення певної організаційної структури (діючих органів), встановлюється їх компетенція. При цьому правосуб'єктність організації носить функціональний характер, тобто вона обмежена статутними цілями і завданнями. Крім того, всі міжнародні організації зобов'язані виконувати основні принципи міжнародного права, а діяльність регіональних міжнародних організацій повинна бути сумісна з цілями і принципами ООН.

Основні права міжнародних організацій наступні:

1. право брати участь у створенні міжнародно-правових норм;

2. право органів організації користуватися певними владними повноваженнями, в тому числі право на прийняття рішень, обов'язкових для виконання;

3. право користуватися привілеями та імунітетами, наданими як організації, так і її співробітникам;

4. право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з державами, які не беруть участь в даній організації.

2.4 Правосуб’єктність народів та націй, що борються за свою незалежність

Суб'єктами міжнародного права є ті нації і народи, які борються за своє національне визволення і створення власних незалежних держав, для координації боротьби створюють орган, який до створення незалежної держави виступає від їх імені.

Принцип рівноправності і самовизначення народів закріплений у Статуті ООН (п. 2 ст. 1). Сама Організація на основі цього принципу має на меті розвивати дружні відносини між націями. Надалі принцип рівноправності і самовизначення народів був розвинений і конкретизований у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, одноголосно прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН на XV сесії 14 грудня 1960 р. У преамбулі Декларації справедливо відзначається, що всі народи мають невід'ємне право на повну свободу, здійснення свого суверенітету і цілісність національної території. Народи у власних інтересах можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами, не порушуючи жодних зобов'язань, що випливають із заснованого на принципі взаємної вигоди міжнародного економічного співробітництва та норм міжнародного права.

Юридичною основою права націй на самовизначення є властивий їм національний суверенітет, що означає реалізацію кожною нацією свого права на самостійне і незалежне існування як в політичному сенсі, так і з точки зору вільного і всебічного розвитку всіх інших сфер суспільного життя. Національний суверенітет недоторканний і невідчужуваний. У силу цього міжнародна правосуб'єктність націй і народів не залежить від волевиявлення інших учасників міжнародних відносин.

В якості суб'єкта міжнародного права нації і народи, що борються за своє самовизначення в особі своїх постійних органів можуть укладати угоди з державами та міжнародними організаціями, підписувати міжнародні договори (наприклад, Організація звільнення Палестини підписала Конвенцію ООН з морського права 1982 р.), направляти своїх представників для участі в роботі міжурядових організацій і конференцій. Вони користуються захистом норм міжнародного права, мають свої дипломатичні представництва на території держав.

Міжнародне право підтримує боротьбу, якщо вона ведеться проти колоніального режиму, расистської або іноземної окупації збройним або парламентським шляхом.